23 грудня 2021 року м. Дніпросправа № 160/4918/20
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),
суддів: Чепурнова Д.В., Мельника В.В.,
за участю секретаря судового засідання Ліненко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року
у адміністративній справі № 160/4918/20 за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України та до Головного управління Національної поліції у м.Києві про скасування наказу, поновлення на посаді, -
Рішенням Дніпропетровського адміністративного суду від 23.02.2021 року відмовлено у повному обсязі в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 про визнаня протиправним та скасуванні наказу Національної поліції України від 13.03.2020 року №435 про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника Головного управління національної поліції у м. Києві та наказу Головного управління Національної поліції у м. Києві від 31.03.2020 року № 284 о/с щодо особового складу в частині звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 з посади старшого оперуповноваженого 2-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності Головного управління національної поліції у м. Києві, а також про поновлення його на посаді старшого оперуповноваженого 2-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності Головного управління національної поліції у м. Києві з 01.04.2020 року і стягненні з Головного управління Національної поліції в м. Києві на його користь грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Зазначене рішення суду першої інстанції оскаржено позивачем по справі з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, а також без повної і всебічної оцінки наявних в матеріалах справи доказів, якими підтверджено протиправність як висновків службового розслідування № 435 від 13.03.2020 року, так і оскаржуваних наказів Національної поліції України від 13.03.2020 року №435 і Головного управління Національної поліції у м. Києві від 31.03.2020 року № 284 о/с, що призвело до ухвалення судом незаконного рішення по суті спору у цій справі, яке просить скасувати та прийняти інше рішення по справі про задоволення його вимог у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано тими ж аргументами, що й вимоги позовної заяви. А саме, в частині притягнення його до дисциплінарної відповідальності без належного урахування вини апелянт наголошує на тому, що, судом першої інстанції не було надано належної оцінки постанові Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26.03.2020 року по справі № 201/1098/20 (провадження №3/0203/598/2020), яка набрала законної сили 07.04.2020 року, і якою відносно нього закрито адміністративну справу за ч.1 ст.130 КУпАП на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП. Вказані обставини на переконання апелянта, є беззаперечним доказом відсутності в його ( ОСОБА_1 ) діях події та складу передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП адміністративного правопорушення, оскільки згаданною постановою суду встановлено, що ОСОБА_1 не керував автомобілем в стані наркотичного сп'яніння, чим відповідно, спростовуться висновки щодо вчинення ОСОБА_1 порушення п. 2.9 Правил дорожнього руху України, а відтак і доводи відповідача викладені у висновку службового розслідування, на підставі яких його звільнено зі служби в поліції є безпідставними.
Крім того, апелянт акцентує увагу на тому, що покладений в основу Висновку службового розслідування № 435 від 13.03.2020 року Акт медичного огляду особи, що керує транспортним засобом, з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 5116 від 26.12.2019 - є неналежним та недопустимим доказом факту перебування його ( ОСОБА_1 ) в стані наркотичного сп'яніння 26.12.2019 року, оскільки встановлений у цей же день за результатами його огляду висновок та діагноз «гостра інтоксикація внаслідок вживання фенілалкіламінів та канабіноідів» є не вірно визначеним та суперечить наведеним у затвердженому наказом МОЗ України 16.06.2014 року № 398 Порядку надання медичної допомоги постраждалим при підозрі на гостре отруєння невідомою речовиною ознакам гострого отруєння (відчуття «піску» або різь в очах, світлобоязнь, опіки на губах, на язиці або шкірі, біль у роті, горлі, грудях або животі, підвищене слиновиділення, нудота, блювота, порушення дихання, пітливість, діарея, незвичайна поведінка постраждалого (збудження, марення), м'язові посмикування, судоми, втрата свідомості, незвичайний колів шкіри). Більш того, факт відсутності записаного в Акті № 5116.
Також апелянт вказує на сумнівність та необ'єктивність записаного у складеному спеціалізованою медичною установою Комунального підприємства «Обласний медичний психіатричний центр з лікування залежностей зі стаціонаром» Дніпропетровської обласної ради» Акті № 5116 та у Висновку про стан «гострої інтоксикації внаслідок вживання » підтверджується тим, що медичними працівниками не була надана чи запропонована йому ( ОСОБА_1 ) необхідна медична допомога, а також тим, що сам Висновок за результатами лабораторних досліджень, якими у сечі ОСОБА_1 виявлено фенілалкіламіни та канабіноїди, було складено лише тільки 03.01.2020. При цьому апелянт звертає увагу на те, що Акт огляду від 26.12.2019 року та сам Висновок від 03.01.2020 є сумнівними та не об'єктивними, в тому числі і в частині встановленого йому ( ОСОБА_1 ) діагнозу «гостра інтоксикація внаслідок вживання фенілалкіламінів та канабіноідів», оскільки: факт вживання наркотичних і психотропних речовин ОСОБА_1 заперечував і докази такого вживання з боку ОСОБА_1 відсутні, але внаслідок упередженості медичного працівника, заздалегідь, до проведення дослідження біологічного матеріалу ОСОБА_1 було визначено та в Акті від 26.12.2019 за результатами огляду і тестів було зазначено про встановленоня гострої інтоксикації (порушення функцій чи ушкодження органів внаслідок дії отрут чи токсинів, що проникли в організм чи утворилися в ньому) внаслідок вживання фенілалкіламінів та канабіноїдів; у той же час, згідно Висновку від 03.01.2020 наявність психотропних і наркотичних речовин було нібито виявлено лише в біологічному матеріалі вже після проведення його особистого огляду 26.12.2019 року.
Одночасно, апелянт звертає увагу, що відповідно до порядку надання медичної допомоги постраждалим при підозрі на гостре отруєння невідомою речовиною, затвердженого наказом МОЗ України 16.06.2014 року № 398 ознаки, які вказують на гостре отруєння є: відчуття «піску» або різь в очах, світлобоязнь, опіки на губах, на язиці або шкірі, біль у роті, горлі, грудях або животі, підвищене слиновиділення, нудота, блювота, порушення дихання, пітливість, діарея, незвичайна поведінка постраждалого (збудження, марення), м'язові посмикування, судоми, втрата свідомості, незвичайний колів шкіри - але жодна із перелічених ознак в акті огляду ОСОБА_1 № 5116 від 26.12.2019 року не зафіксована, а отже в діагноз зазначений в даному акті є визначально не вірно визначеним. Більш того, в разі виявлення особи в стані гострої інтоксикації (отруєння) медичним працівником мала була бути надана необхідна медична допомога, однак така допомога як не була надана так і не була запропонована ОСОБА_1 , що у сукупності з вищезазначеним ставить під висновок та діагноз за результатами огляду та свідчить про не можливість використання Акту № 5116 від 26.12.2019 року в якості доказу виявлення стану наркотичного сп'яніння під час проведення службового розслідування. До того ж, невідповідність фактичного стану ОСОБА_1 в момент проходження медичного огляду про зазначений в Акті № 5116 від 26.12.2019 року стан гострої інтоксикації внаслідок вживання фенілалкіламінів та канабіноїдів повністю спростовуються наданими відповідачами відеодоказами, які під час службового розслідування та під час розгляду справи судом першої інстанціях не були узяті до уваги взагалі.
На переконання апелянта суд першої інстанції не узяв до уваги вишеперелічених фактів, а також обежившись виключно цитуванням висновку службового розслідування, безпідставно не звернув уваги на порушення встановленого порядку проведення службового розслідування, висновки якого покладено в оскаржувані у цій справі накази, якими його ( ОСОБА_1 ) було незаконно звільнено з посади старшого оперуповноваженого 2-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності Головного управління національної поліції у м. Києві за вчинення дисциплінарного проступку, що виразилося в порушенні п.1 п.2 ст.18 Закону «Про Національну поліцію» і п.2 ч.3 ст.1 Дисциплінарного Статуту та вимог абз.5 ч.2 ст.16 Закону «Про Дорожній рух» і п.2.9 Правил дорожнього руху України, а також всупереч вимог ст.61 Конституції повторно було притягнуто до відповідальності за вчинення ним в період перебування у щорічній відпустці порушення вимог пп.12.1ті пп.12.3 ПДР, за яке постановою Кіровського райсуду м.Дніпропетровська від 17.01.2020 було застосовано адміністративний штраф в розмірі 340 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу (а.с.156-164 т.2) Національною поліцією України та вказується на те, що рішення Дніпропетровського окружного чіністративного суду у цій справі є таким, що повністю відповідає критеріям, встановленим статтею 242 КАС України, оскільки воно є законним і обгрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників спору, а отже відповідає завданням адміністративного судочинства. Крім того, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду 23.02.2021 ухвалене з урахуванням висновків Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 20.12.2019 по справі №804/2054/17, якою залишено без змін постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 про відмову у задоволенні позову в аналогічних обставинах.
В обґрунтування наведених у відзиві доводів, Національна поліція України посилаючись на відсутність заперечень проти встановлених судом обставин справи та на відповідні положення Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII, якими визначено правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України (ст.18, ст.19, п.6 ч.1 ст.77), та на ч.1 ст.1, ч.1 ст.11, ст.ст.12-14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України - вказує про обгрунтованність висновки суду першої інстанції щодо правомірності дій НПУ під час призначення та проведення службового розслідування, і про правомірність наданої судом оцінки його результатів.
На спростування доводів апелянта, покладеним в основу його адміністративного позову та апеляційної скарги стосовно необґрунтованості оскаржуваних наказів з огляду на відсутність судових рішень, яким би підтверджувались обставини, що ставляться йому в провину, НПУ вказує, що:
- оскаржувані накази є актами про притягнення апелянта до дисциплінарної відповідальності і винесені виключно на підставі висновку та матеріалів службового розслідування, ґрунтуються на самостійних правових підставах та висновках, а також стосуються і підтверджують лише наявність підстав для притягнення позивача до дисциплінарної, а не адміністративної відповідальності, тому постанова Кіровського райсуду м. Дніпропетровська від 26.03.2020, якою закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення справу про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не повинно було бути враховано судом, що підтверджено також висновками Верховного Суду у справі №804/2054/17 і у справі № 826/19361/16, оскільки позивача притягнуто саме до дисциплінарної відповідальності, а отже адміністративний суд під час розгляду справи про законність притягнення до дисциплінарної відповідальності повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи на предмет наявності в ній ознак дисциплінарного проступку і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм;
- постанова Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 26.03.2020 є абсолютно не обґрунтованою, з безпідставними висновками суду, який не має спеціальних знань щодо наслідків прийняття собою медичного препарату заспокійливої дії "ГідазепамІС", діюча речовина якого відноситься до групи похідних бензодіазепіна і є психотропною речовиною снодійно-седативної дії, повністю суперечать належному доказу в даній справі, а саме висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 03.01.2020 та акту медичного огляду особи, що керує транспортним засобом, з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного ш іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують вагу та швидкість реакції № 5116, в яких чітко зазначено, що ОСОБА_1 перебуває стані наркотичного сп'яніння (фенілалкіламіну, канабіоїд);
- закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у даному випадку абсолютно не спростовує і не стосується задокументованого у встановлений законом спосіб склад дисциплінарного проступку позивача, який повністю підтверджується достатніми та обґрунтованими матеріалами службового розслідування, а не адміністративним протоколом відносно позивача за ст. 130 ч. 1 КУпАП;
- факт перебування апелянта поза службою не має значення у даному спірному випадку, оскільки відповідно до положень п.3 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС від 09.11.2016 № 1179, за будь-яких обставин і відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час поліцейський зобов'язаний дотримуватися норм професійної етики, а також пункту 5 розділу І Правил № 1179, відповідно до якого поліцейський здійснює свою діяльність відповідно до основоположних принципів, які закріплені в Конституції України, Законі України «Про Національну поліцію», інших законодавчих актах України, а також у цих Правилах, зокрема: верховенства права; законності; безперервності, - такі посилання Апелянта є безпідставними, оскільки зказані положення зобов'язують поліцейського безперервно дотримуватись правил професійної етики та законності.
У відзиві Головного управління Національної поліції у м.Києві на апеляційну скаргу позивача вказується про те, що оскаржуваний наказ від 31.03.2020 року № 284 о/с щодо особового складу в частині звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 з посади старшого оперуповноваженого 2-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності Головного управління національної поліції у м. Києві був прийнятий на виконання вимог ст.18 Дисциплінарного статуту Національної поліції України з метою реалізації наказу Голови Національної поліції України відповідно до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», а позивачем не оскаржувався висновок службового розслідування, яким було встановлено факт та обставини порушення ним службової дисципліни, та на підставі якого було прийняте рішення про застосування до останнього дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції, у звязку з чим просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.
Заслухавши поясненния апелянта, його адвоката, ппредставників відповідачів у справі та допитаного за ініціативою позивача спеціаліста у сфері медичного знань при визначенні стану алкогольного чи наркотичного сп'яніння, а також перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин спірних правовідносин на підставі наявних в матеріалах адміністративної справи і додаткового витребуваних за клопотанням учасників по справі з Комунального підприємства «Обласний медичний психіатричний центр з лікування залежностей зі стаціонаром» Дніпропетровської обласної ради письмових доказів, та правильність їх оцінки і застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з нижченаведеного.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив службу на посадах слідчого, оперуповноваженого, старшого оперуповноваженого, заступника начальника відділу, начальника відділу, начальника Управління, заступника начальника штабу, заступника начальника органів внутрішніх справ: в органах внутрішніх справ з 30.04.2001 року по 20.06.2012 року; та у Національній поліції з 07.11.2015 року по день звільнення 31.03.2020 року (а.с.123-127 т.1), його стаж служби в поліції складає 17 років 01 місяць 17 днів, що у пільговому обчислені становить 21 рік 04 місяця 27 днів.
На час звільнення позивач ОСОБА_1 мав спеціальне звання підполковника поліції та проходив службу на посаді старшого оперуповноваженого 2-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності Головного управління Національної поліції у м.Києві, на яку був призначений наказом Національної поліції України № 72о/с від 17.01.2020 (а.с.122 т.1) та з якої був звільнений з 01.04.2020 року згідно наказу Головного управління Національної поліції у м. Києві від 31.03.2020 року № 284 о/с «щодо особового складу» згідно з п.6 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (а.с.21, 237 т.1), винесеного на підставі наказу Головного управління Національної поліції у м. Києві від 31.03.2020 року № 284 о/с був винесений на підставі наказу Національної поліції України від 13.03.2020 року № 435 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника Головного управління Національної поліції у м.Києві» (а.с.20, 235 т.1) - які і є предметом оскарження у цій справі.
Вирішуючи ініційований позивачем у цій справі спір, суд першої інстанції спираючись на положення: ст.17, ст.18, ст.19, ст.59 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII); п.1 п.3 ст.1, ст.13, ст.14, ст.19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України від 15 березня 2018 року №2337-VIII (далі - Дисциплінарний статут); п.1 розділу ІІ, п.1 розділу V, розділ VI Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2018 року №893 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 листопада 2018 року за №1355/32807 (далі - Порядок №893) - акцентував свою увагу на тому, що поведінка поліцейського, яким було складено присягу при вступі на службу в поліцію, має відповідати очікуванню громадськості й забезпечувати довіру суспільства та громадян до поліції, не тільки під час виконання службових обов'язків, а й у повсякденному житті. А працівник поліції має чітко усвідомлювати, що займана посада є виявом довіри народу, та повинен стверджувати і відстоювати честь і гідність звання поліцейського, несучи особисту відповідальність перед державою і суспільством, а також має вживати заходів на підвищення авторитету та позитивного іміджу органів поліції, та не допускати в особистій поведінці, у службових та позаслужбових стосунках з людьми проявів жорстокого або принизливого ставлення до людей, бути зразком чесності, тактовності та внутрішньої дисциплінованості, оскільки проходження служби в поліції несумісне з неправомірною поведінкою, ігноруванням вимог Конституції, законів України та Дисциплінарного статуту. Тобто, поліцейський повинен уникати вчинення дій, що підривають довіру та авторитет органів поліції і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 24 березня 2020 року у справі № 808/330/17.
Приймаючи рішення про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції погодився з висновком службового розслідування відносно позивача про те, що останній вчинив дії, які є несумісними з проходженням служби в поліції та суперечать змісту присяги працівника Національної поліції України, проігнорував вимоги Дисциплінарного статуту та Закону №580-VIII. А з урахуванням загального уявлення суспільства про поліцейського як носія влади, суд першої інстанції дійшов висновку, що вчинений позивачем дисциплінарний проступок унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Висновки про вчинення ОСОБА_2 дисциплінарного проступку, який виразився у порушенні службової дисципліни та вчиненні дій, що дискредитують поліцію,
підривають її авторитет у населення, становлять загрозу для ефективної діяльності служби
протидії наркозлочинності і є несумісними з перебуванням на службі в поліції - обґрунтовані судом першої інстанції виключно процитованими (майже дослівно) у судовому рішенні (а.с.117оборот-119 т.2) обставинами, які викладені по тексту Висновку службового розслідування за фактом скоєння дорожно-транспортной пригоди старшим оперуповноваженим Департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України підполковником поліції ОСОБА_1 (а.с.104-116 т.1).
Тобто, суд першої інстанції без будь-якого власного аналізу описаних у Висновку службового розслідування від 13.03.2020 року обставин під час оформлення ДТП за участі позивача та проведені стосовно нього медичного огляду 26.12.2019 року, узяв за основу лише обрану відповідачами позицію про підтвердження під час службового розслідування вчинення позивачем дисциплінарного проступку, що виразилося в порушенні вимог пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону №580-VIII, пункту 2 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту, абзацу п'ятого частини другої статті 16 Закону України «Про дорожній рух», пунктів 2.9, 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306.
При цьому, із усіх приведених позивачем доводів щодо відсутності в його діях ознак дисциплінарного проступку, суд першої інстанції обговорив тільки посилання позивача на постанову Кіровського районного суду м.Дніпропетровська по справі № 201/1098/20 від 26.03.2020 року, якою адміністративна справа відносно нього ( ОСОБА_1 ) за ч.1 ст.130 КУпАП була закрита на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю події та складу адміністративного правопорущення. Але і вказана позиція позивача не аналізувалася судом на предмет наявності, або відсутності в подіях 26.12.2019 року та в поведінці позивача ознак дисциплінарного проступку, а на спростування вказаного доводу позивача, суд першої інстанції обмежився лише посланням на постанову Верховного Суду від 16 квітня 2019 року по справі №826/19361/16, навіть не звернувши увагу на вказівку Верховного Суду у цій постанові стосовно обв'язку адміністративного суду «…під час розгляду справи самостійно кваліфікувати поведінку особи на предмет наявності в ній ознак дисциплінарного проступку і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм…».
Інші доводи позивача судом першої інстанції не досліджувалися та не перевірялися у встановлений законом спосіб. Зокрема, судом взагалі не обговорювалося та не надано оцінки: запереченням позивача проти факту вживання ним наркотичних і психотропних речовин та відсутності доказів такого вживання з його боку; порушенням процедури проведення огляду позивача на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та оформлення результатів такого огляду; долученим до матеріалів справи копіям відеозаписів із боді-камер поліцейських патрульної поліції, які були присутні під час оформлення вказаної ДТП та проведені медичного огляду позивача.
Описана у попередніх двох абзацах неповнота та необ'єктивність судової перевірки фактичних обставин спірних правовідносин, на переконання колегії суддів не може бути компенсована тільки самим посиланням суду першої інстанції на постанови Верховного Суду від 20 грудня 2019 року по справі №804/2054/17 та від 11 листопада 2020 року у справі № 732/833/17, оскільки акцентовані в рішенні суду першої інстанції окремі тексти з вказаних постанов Верховного Суду не звільняють адміністративний суд від обов'язку ухвалити рішення на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та що мають значення для цієї справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В своєму рішенні суд першої інстанції повинен був відобразити мотиви, якими він керувався при ухваленні рішення, при оцінюванні доказів для встановлення наявності або відсутності обставин, на які сторони посилалися як на підґрунтя своїх вимог і заперечень, із зазначенням, чому певні докази були взяті до уваги або відхилені, й віддзеркалення мотивів щодо позиції суду при застосуванні норм матеріального і процесуального права.
Згідно з імперативними вимогами ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно, недотримання судом першої інстанції вимог ст.242 КАС України привело до ухвалення у цій справі невмотивованого рішення по суті спору, яким не підтверджується неупереджене вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами, не обґрунтовуються дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін, та яке також не містить відповідей на головні аргументи позивача.
Ухвалення у даному випадку судового рішення, яке не відповідає умовам обґрунтованості та мотивованості, призвело до порушення норм матеріального та процесуального права, а також до грубого порушення прав позивача, який фактично не був почутий судом, оскільки усі приведені ним доводи та аргументи, а також надані для доведення певних обставин справи докази, не були належним чином досліджені та оцінені судом, що в свою чергу надає суду апеляційної інстанції підстави погодитися з доводами апеляційної скарги позивача стосовно незаконності та необґрунтованості оскаржуваного ним у цій справі судового рішення.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАСУ, апеляційна інстанція за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції має повноваження скасувати судове рішення повністю і ухвалити нове судове рішення по справі.
Скасовуючи рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року, колегія суддів не спростовуючи встановленого судом першої інстанції та неоспореного факту дорожньо-транспортної пригоди 26.12.2019 року за участю позивача у цій справі, але виходячи з прийнятих судом першої інстанції за основу (а.с.119 т.2) Висновків службового розслідування від 13.03.2020 р. (а.с.114 т.1) про те, що ОСОБА_1 порушено вимоги ст.16 Закону України «Про дорожній рух» внаслідок керування транспортним засобом у стані наркотичного сп'яніння, що знизило його увагу та швидкість реакції, і як наслідок допущено порушення вимог п.2.9, п.12.1 п.12.3 та п.2.10 ПДР - апеляційний суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що на час проведення службового розслідування за фактом скоєння 26.12.2019 року дорожньо-транспортної пригоди старшим оперуповноваженим Департаменту протидії наркозлочиності Національної поліції України підполковником поліції ОСОБА_1 , правова оцінка його діям, як учасника ДТП, що сталася 26.12.2019 року в районі будинку № 2 по вул.Шмідта у м.Дніпропетровську між керуємим позвачем автомобілем «Range Rover», номерний знак НОМЕР_1 та транспортним засобом «Фіат Дукато», номерний знак НОМЕР_2 , під управлінням водія ОСОБА_3 , вже була надана судом на підставі складеного протоколу серії ДПР18 № 353522 від 26.12.2019 про адміністративне правопорушення за порушення п.12.1 і п.12.3 ПДР, що передбачає відповідальність за ст.124 КУпАП (а.с.191 т.1), пояснень водія автомобіля «Range Rover», номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_1 та водія транспортного засобу «Фіат Дукато», номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_3 (а.с.194, 195 т.1), а також інших оформлених первинних документів по обставинам ДТП (а.с.192, 193, 196, 197 т.1) і зібраних під час судового розгляду справи документів (а.с.198-208 т.1).
Матеріалами адміністративної справи беззаперечно є підтвердженим та відповідачами по справі не спростовано, що за результатом судового розгляду оформлених зам.начальника взводу Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 - постановою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 17.01.2020 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП, допущеного ним внаслідок порушення вимог п.12.1 та п.12.3 ПДР, та накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виляді штрафу в дохід держави у сумі 340,00 грн. (а.с.209 т.1), копію вказаної постанови суду направлено судом до Департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України (а.с.215, 219 т.1) на виконання запиту голови Дисциплінарної комісії Національної поліції України (а.с.214 т.1)
Наведені вище факти та обставини свідчать, що встановлений судовим рішенням факт порушення ОСОБА_1 саме вимог п.12.1 та п.12.3 ПДР, за що його судом притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП - Дисциплінарною комісією під час проведення службового розслідування було повністю проігноровано. Зокрема, Дисциплінарною комісією пропущено поза увагою той факт, що дії ОСОБА_1 не кваліфікувалися уповноваженими на це ч.2 ст.251 КУпАП особами та судом, як порушення вимог п.2.9, п.2.10 ПДР та ст.16 Закону «Про дорожній рух».
Отже, обставини, встановлені постановою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 17.01.2020 року у справі № 203/71/20, вказують на відсутність в діях ОСОБА_1 ознак порушення вимог п.2.9, п.2.10 ПДР України та абз.5 ч.2 ст.16 Закону «Про дорожній рух», а будь-які об'єктивні дані, які б спростовували чи ставили під сумнів досліджені судом докази у справі № 203/71/20, відсутні і не встановлені Дисциплінарною комісією під час проведення службового розслідування відносно ОСОБА_1 .
За таких обставин, наведена у Висновках службового розслідування від 13.03.2020 року аргументація про порушення ОСОБА_1 вимог п.2.9, п.2.10 ПДР та абз.5 ч.2 ст.16 Закону «Про дорожній рух» - є безпідставною, а самі Висновки Дисциплінарної комісії в цій частині не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть "випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту" (рішення Європейського суду з прав людини, справа "Коробов проти України" № 39598/03 від 21.07.2011 року (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), тож, Дисциплінарна комісія, враховуючи вищезазначене, була позбавлена можливості самостійно надавати оцінку відомостям в частині доведеності чи недоведеності обставин, відображених у протоколі про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 353522 від 26.12.2019 та у постанові Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 17.01.2020 року по справі № 203/71/20, що в свою чергу свідчить про незаконність самостійно визначеною Дисциплінарною комісією кваліфікацію дій ОСОБА_1 по факту ДТП 26.12.2019 року, як порушення вимог п.2.9, п.2.10 ПДР та абз.5 ч.2 ст.16 Закону «Про дорожній рух».
Окремо, судова колегія звертає увагу на те, що жодним нормативним актом, якими врегульовано діяльність Дисциплінарної комісії (Законом №580-VIII, Дисциплінарним статутом Національної поліції, Порядком №893), також як і нормативними актами, яким врегульовано правила, норми і стандарти, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та встановлюється відповідальність за їх порушення (Законом України «Про дорожній рух», Правилами дорожнього руху, КУпАП) - не передбачено право Дисциплінарної комісії під час проведення службового розслідування самостійно визначати ознаки та склад порушення поліцейським правил у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, встановлювати та доводити наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, або самостійно кваліфікувати дії порушника ПДР та визнавати доведеною винуватість цієї особи у порушенні певних пунктів Правил дорожнього руху (в даному випадку п.2.9 та п.2.10 та абз.5 ч.2 ст.16 Закону «Про дорожній рух»), які не були інкриміновані у протоколі про адміністративне правопорушення та не розглядалися судом як порушення ПДР.
Відповідно до вимог ч.1 ст.15 Дисциплінарного статуту, дисциплінарні комісії здійснюють проведення службових розслідувань виключно за фактом порушення поліцейським службової дисципліни, а ч.ч. 1, 2, 10 ст.14 Дисциплінарного статуту чітко визначено, що службове розслідування є діяльністю із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.
Тобто, службове розслідування проводиться тільки з метою повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським саме дисциплінарного проступку, а встановлення та доказування вини поліцейського щодо вчинення порушення у сфері безпеки дорожнього руху знаходиться поза межами повноважень Дисциплінарних комісій Національної поліції.
Наведене в свою чергу свідчить про перевищення Дисциплінарною комісією у даному спірному випадку своїх повноважень та про грубе порушення вимог ч.2 ст.19 Конституції України, яка зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також про недотримання визначених п.1 і п.2 ч.2 ст.2 КАСУ критерій правомірності дій суб'єкта владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (п.1) та з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано (п.2).
Обговорюючи порушення процедури призначення та проведення службового розслідування відносно ОСОБА_1 , колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне проаналізувати положення Закону № 580-VIII, Дисциплінарного статуту Національної поліції, Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України №893 та Положення про дисциплінарні комісії в Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 року № 893, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.11.2018 року за № 1356/32808 - на предмет їх дотримання Дисциплінарна комісія під час проведення у формі письмового провадження службового розслідування за відомостями викладеними у листі заступника начальника Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 27.12.2919 року № 12308/42-0611А/04-19 щодо дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 26.12.2019 року в м.Дніпро за участю старшого оперуповноваженого відділу оперативних розробок у Східному регіоні (м.Запоріжжя) управління організації оперативних розробок та негласної роботи Департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України підполковника поліції ОСОБА_1 , та на застосування яких міститься посилання у вступній частині Висновку службового розслідування від 13.03.2020 року (а.с.104-105 т.1).
Відповідно до ч.4 ст.14 Дисциплінарного статуту та п.1 розділу ІІ Порядку №893 чітко визначено, що підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
При цьому, у п.2 розділу ІІ Порядку №893 наведено перелік даних, за наявності яких призначається службове розслідування: внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєння поліцейським кримінального правопорушення; повідомлення поліцейському про підозру в учиненні ним кримінального правопорушення, якщо службове розслідування не було проведено на підставі абзацу другого цього пункту або якщо за його результатами не було встановлено дисциплінарного проступку; надходження подання спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції або припису Національного агентства з питань запобігання корупції, в якому міститься вимога щодо проведення службового розслідування з метою виявлення причин та умов, за яких стало можливим учинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення чи невиконання вимог Закону України «Про запобігання корупції»; ознаки дисциплінарного проступку, що призвів до загибелі або поранення (контузії, травми або каліцтва) поліцейського під час виконання ним службових повноважень; недотримання підстав та порядку застосування або використання вогнепальної зброї, спеціальних засобів або заходів фізичного впливу; недотримання норм кримінального процесуального законодавства України під час проведення досудового розслідування; втрату поліцейським службового посвідчення та спеціального нагрудного знака (жетона), табельної, добровільно зданої чи вилученої зброї або боєприпасів, нагородної зброї, якщо вона зберігалася в територіальному органі поліції чи його територіальному (відокремленому) підрозділі, а також закладі, установі Національної поліції України, що належать до її управління (далі - органі (підрозділ, заклад, установа) поліції), а також втрату спеціальних засобів поліцейським чи відсутність їх в органі (підрозділі, закладі, установі) поліції, матеріалів досудового розслідування, справ оперативного обліку та справ про адміністративні правопорушення, речових доказів, а також тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження; розголошення конфіденційної, таємної, службової або іншої інформації, яка містить таємницю, що охороняється законом; порушення законодавства України у сфері фінансово-господарської діяльності органів поліції, а також установ, які належать до сфери управління Національної поліції України, виявлені під час ревізій або перевірок, внутрішніх аудитів; перебування поліцейського на роботі (службі) у стані алкогольного сп'яніння або стані, викликаному вживанням наркотичних чи інших одурманюючих засобів, або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; приховування від обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні та адміністративні правопорушення, які були відомі поліцейському, але не отримали реєстраційного номера або не були зафіксовані ним у встановленому законодавством України порядку.
Оскільки службове розслідування відносно ОСОБА_1 було призначено та проводилося не на підставі передбачених п.2 розділу ІІ Порядку №893 випадків, а за фактом дорожньо-транспортної пригоди за участю ОСОБА_1 , який сам по собі ще не свідчить про наявність в діях позивача ознаків дисциплінарного проступку, судова колегія вважає, що Національна поліція України у даному спірному випадку діяла не у спосіб, що встановлений ч.4 ст.14 Дисциплінарного статуту та п.1 і п.2 розділу ІІ Порядку №893, чим порушила принцип неупередженості до особи поліцейського, щодо якого призначено службове розслідування, та до інформації, що надішла не у передбаченій Дисциплінарним статутом та Порядкком №893 формі «заяви, повідомлення чи рапорту», а у формі листа заступника начальника Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 27.12.2919 року № 12308/42-0611А/04-19.
Упереджене відношення голови дисциплінарної комісії до позивача та до обставин, які перевірялися під час проведення службового розслідування також підтверджується його рапортом (а.с.101-102 т.1), за змістом якого Голова Національної поліції України повідомляється про необхідність з метою об'єктивної оцінки дій ОСОБА_1 додатково отримати та вивчити матеріали, що стали підставою для складення протоколу про вчинення останнім адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП, а також відповідей на запити до медичної установи, де проводився забір біологічної речовини 26.12.2019 р ОСОБА_1 з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння. Водночас, у цьому ж рапорті зазначається як встановлений вже у ході проведення службового розслідування факт про те, що «… ОСОБА_1 перебуваючи у стані наркотичного спяніння, що підтверджується висновком КП «Обласний медичний психіатричний центр з лікування залежностей зі стаціонаром» Дніпропетровської обласної ради від 03.01.2020 року, здійснював керування автомобілем «Range Rover» та виїхавши на смугу для руху зустрічного транспорту скоїв зіткнення з автомобілем «Фіат Дукато», у результаті ДТП ніхто не постраджав, автомобілі отримали незначні механічні пошкодження, а постановою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу 340 грн.».
Тобто, задовго до закінчення процедури перевірки по факту дорожньо-транспортної пригоди за участю ОСОБА_1 , Дисциплінарна комісія фактично вже визнала підтвердженим факт керування ОСОБА_1 автомобілем в стані наркотичного сп'яніння, хоча мала в своєму розпорядженні пояснення останного з категоричним запереченням проти вживання ним наркотичних засобів і про неправильність порядку його обстеження в КП «Обласний медичний психіатричний центр з лікування залежностей зі стаціонаром» Дніпропетровської обласної ради та про невідповідність дійсності результатів дослідження цієї медичної установи. При цьому, головою Дисциплінарної комісії також було пропущено поза увагою беззаперечне підтвердження вчинення ОСОБА_1 передбаченого ст.124 КУпАП адміністративного правопорушення внаслідок недотримання ним вимог п.12.1 та п.12.3 ПДР, а не в результаті порушення вимог ст.16 Закону України «Про дорожній рух» та п.2.9 і п.2.10 ПДР.
Наведене свідчить одночасно про необ'єктивність Дисциплінарної комісії, яка під час службового розслідування зобов'язана була зібрати та спиратися у своїх висновках тільки на достовірну та підтверджену у визначений законом спосіб інформацію, що відповідає об'єктивно існуючому стану речей, задля чого Дисциплінарна комісія реалізуючи встановлені законодавством правомочності, зобов'язана була безпосереднє з'ясувати усі обставини (причини і умови учинення правопорушень, вини, ступеня тяжкості). З вказаною метою, Дисциплінарна комісія повинна була б:
- перевірити пояснення ОСОБА_1 , у тому числі шляхом проведення відносно нього позачергового наркологічного огляду у відповідному закладі охорони здоров'я МВС та витребування з цього закладу інформації про проходження щорічного профілактичного наркологічний огляду;
- проаналізувати записи боді-камер поліцейських патрульної служби на яких зафіксовано поведінку ОСОБА_1 при оформленні ДТП, його доставлення, огляд лікарем та забір біологічної речовини в КП «Обласний медичний психіатричний центр з лікування залежностей зі стаціонаром» Дніпропетровської обласної ради, порівнявши ці записи з поясненнями інспекторів УПП в Дніпропетровській області ДПП ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в частині їх тверджень про агресивну поведінку ОСОБА_1 та виявлення у нього на місці ДТП ознак перебування у стані наркотичного сп'яніння;
- перевірити дотримання спеціалізованою медичною установою вимог Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції під час огляду ОСОБА_1 26.12.2019, і правомірності поставленого ОСОБА_1 діагнозу за результатами огляду 26.12.2019 року «гостра інтоксикація внаслідок вживання фенілалкіламінів та канабіноідів» та висновку від 03.01.2020 за результатом дослідження біологічного матеріалу ОСОБА_1
- вжити заходи щодо отримання та долучення до матеріалів службового розслідування копій оформлених матеріалів про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП України, які направлялися для розгляду до суду, і за наявності яких дисциплінарна комісія мала б можливість дослідити факт порушення ОСОБА_1 вимог п.2.9 ПДР.
Жодне із наведених вище питань Дисциплінарною комісією не перевірялося та не аналізувалося, а судом першої інстанції в свою чергу вказаним фактам упередженості, неповноти та необ'єктивності проведеного службового розслідування відносно ОСОБА_1 не було враховано та не надано належної оцінки, у зв'язку з чим вказані обставини були перевірені колегією суддів під час апеляційного перегляду справи, внаслідок чого встановлено наступне.
Як під час оформлення матеріалів ДТП та їх розгляду судами по справі № 203/71/20 про адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП України (а.с.218 т.1), і по справі № 201/1098/20 про адміністративне правопорушення, передбачене ст.130 КУпАП України, так під час його обстеження КП «Обласний медичний психіатричний центр з лікування залежностей зі стаціонаром» Дніпропетровської обласної ради, та при наданні пояснень під час проведення службового розслідування - ОСОБА_1 категорично заперечував вживання ним будь-коли та будь-яких наркотичних або психотропних засобів, на що дисциплінарна комісія не звернула навіть уваги, хоча виходячи зі змісту Висновків Дисциплінарної комісії від 13.03.2020 року, головним питанням призначеного відносно ОСОБА_1 службового розслідування було саме перевірка інформації стосовно керування ним транспортним засобом у стані порушення вимог Правил дорожнього руху.
Відповідно до п.4 розділу V Порядку № 893 службове розслідування має встановити: наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; обставини, що пом'якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; вид і розмір заподіяної шкоди; а також причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку. А згідно п.4 розділу VI Порядку № 893, підсумковий документ службового розслідування, яким є висновок службового розслідування, в описовій своїй частині повинен містити відомості, встановлені під час проведення службового розслідування: обставини справи, зокрема обставини вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, час, місце, спосіб, мотив учинення дисциплінарного проступку, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв'язку з цим; відомості, що характеризують поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування; документи та матеріали, що підтверджують та (або) спростовують факт учинення дисциплінарного проступку; обставини, що обтяжують або пом'якшують відповідальність поліцейського, визначені ст.19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України; а також причини та умови, що призвели до вчинення виявленого дисциплінарного проступку, обставини, що знімають із поліцейського звинувачення.
Вказані вимоги Порядку № 893 Дисциплінарною комісією виконані не були взагалі, а порушення тих же розділів V та VI Порядку № 893, до службового розлідування навіть не залучалися фахівці, за допомогою яких можливо б було усунути суперечності стосовно наявності або відсутності факту вживання ОСОБА_8 наркотичних засобів.
Необ'єктивність проведеної відносно ОСОБА_1 перевірки підтверджується не тільки тим, що до матеріалів службового розслідування не долучено копій усіх оформлених матеріалів про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП України, які направлялися для розгляду до суду (а.с.97-239 т.1), а і тим, що не було витребувано з відповідних закладів охорони здоров'я МВС інформації про проходження ОСОБА_1 обов'язкового профілактичного наркологічного огляду, що проводиться щорічно відповідно до ч.9 ст.95 Закону «Про національну поліцію», постанови Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2000 року № 1465 «Про затвердження Порядку проведення обов'язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів і переліку медичних психіатричних протипоказань щодо виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для особи, яка проводить цю діяльність, або оточуючих» та від 06 листопада 1997 року № 1238 «Про обов'язковий профілактичний наркологічний огляд і порядок його проведення», а також та вимог Порядку проходження комплексного медичного огляду поліцейскими, затвердженого наказом МВС від 10.12.2015 № 1561, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 21.12.2015 за № 1663/28108 (далі - Порядок № 1561).
Більш того, на переконання колегії суддів, перевіряючи інформацію про вживання наркотичних засобів ОСОБА_1 , який згідно своїх функціональних обов'язків (а.с.128 т.1) «…безпосередньо займається виявленням лідерів та учасників злочинних угруповань із ознаками організованості, які займаються або причетні до виготовлення, перевезення, збуту наркотиків, утягування у наркоманію, «відмивання коштів», здобутих від наркобізнесу, викриттям та знешкодженням каналів надходження наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, та приймає участь у реалізації найбільш резонансних справ пов'язаних з наркотиками…» та по роду своєї посади для виконання своїх професійних обов'язків має отримати, носити і використовувати вогнепальну зброю - Дисциплінарна комісія маючи інформацію про поведінку ОСОБА_1 яка дає підстави підозрювати у нього поведінкових розладів, обумовлених уживанням психоактивних речовин, зобов'язана була вжити відповідні заходи, а керівник Національної комісі (який призначив службове рослідування) зобов'язаний був керуючись положеннями п.4 розділу V Порядку № 1561 по проведенню стосовно ОСОБА_1 позачергового наркологічного огляду у відповідному закладі охорони здоров'я МВС.
Наведені у двох попердніх абзацах норми були проігноровані Дисциплінарною комісією і відповідачами по справі, хоча саме отримана із закладів охорони здоров'я МВС інформація та проведення відносно ОСОБА_1 позачергового наркологічного огляду у відповідному закладі охорони здоров'я МВС надали б можливості беззаперечно підтвердити, або спростувати факт вживання ОСОБА_1 наркотичних та психотропних засобів.
Вказані заходи були на переконання колегії суддів у даному спірному випадку обов'язковими для Дисциплінарної комісії та для відповідачів по справі виходячи з встановлених під час дослідження та аналізу долучених до матеріалів справи доказів:
- постанови Кіровського районного суду м.Дніпропетровська по справі № 201/1098/20 від 26.03.2020 року, якою адміністративна справа відносно позивача за ч.1 ст. 130 КУпАП закрита на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП - за відсутністю події та складу адміністративного правопорущення, що підтверджує відсутність в діях ОСОБА_1 порушення під час ДТП 26.12.2019 року вимог п.2.9 ПДР та ст.16 Закону України «Про Дорожній рух»;
- записів боді-камер поліцейських патрульної служби (а.с.239 т.1), на яких зафіксовано поведінку ОСОБА_1 при оформленні ДТП, його доставлення та огляд в КП «Обласний медичний психіатричний центр з лікування залежностей зі стаціонаром» Дніпропетровської обласної ради - якими повністю підтверджено неправдивість письмових пояснень інпекторів УПП в Дніпропетровській області ДПП ОСОБА_4 (а.с.159-160 т.1), ОСОБА_5 (а.с.161-162 т.1), ОСОБА_6 (а.с.151-152 т.1), ОСОБА_7 (а.с.153-154 т.1) в частині їх тверджень про агресивну поведінку ОСОБА_1 , перевірки ними та виявлення у ОСОБА_1 на місці ДТП ознак наркотичного сп'яніння. Вказане підтверджено записами на файлах: 20191226213232000072; 20191227004858000106; video_2020-01-30_13-18-07 - на яких зафіксовано події та спілкування по АДРЕСА_1 починаючи з 14.37 год. До 17.18 год. 26.12.2019;
- записів боді-камер поліцейських патрульної служби (а.с.239 т.1), на яких зафіксовано огляд та бесіду лікаря з ОСОБА_1 , а також процедуру забору біологічної речовини в КП «Обласний медичний психіатричний центр з лікування залежностей зі стаціонаром» Дніпропетровської обласної ради - якими повністю підтверджено порушення процедури проведення огляду водія ОСОБА_1 на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та оформлення результатів такого огляду. Вказане підтверджено записами на файлах: 20191226213524000080; 20191226213615000082; 20191226214250000092 - на яких зафіксовано перебування позивача в лікарні у присутності 2-3х працівників поліції, та заповнення лікарем документів (без питань, мовчки) з 17.24 год. по 17.33 год; 20191226214342000093 - огляд позивача лікарем у період з 17.39 год по 17.43 год; та 20191226213707000084 і 20191226214433000094 - процедура здачи позивачаем біооматеріалів у присутності працівника мед.установи, під час чого чітко видно, що вспереч існуючих правил було спаковано для дослідження тільки одну ємкість з біоматеріалами позивача;
- Акту медичного огляду № 5116 від 26.12.2019 року (а.с.178-179 т.1) та висновків щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп'яніння від 03.01.2020 року (а.с.177 т.1), які оформлені з грубим порушенням вимог пунктів 3, 7, 10, 17, 20, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України 09.11.2015 року № 1452/735 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.11.2015 р. за № 1413/27858 (далі - Інструкція № 1452/735), а тому згідно вимог п.22 цієї Інструкції вважаються недійсними, і відповідно не можуть слугувати належними та достатніми доказами визнання ОСОБА_1 таким, що перебував 26.12.2019 року в стані наркотичного сп'яніння.
Оскільки Дисциплінарною комісією, відповідачами по справі та судом першої інстанції розцінено Акт медичного огляду № 5116 від 26.12.2019 року та Висновки від 03.01.2020 року як головний та беззаперечний доказ того, що ОСОБА_1 вчинено дисциплінарний проступок шляхом порушення вимог п.1, 2 ч.1 ст.18 Закону №580-VIII та п.2 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту, а за результатом апеляційного перегляду встановлено, що вказаний Акт та Висновок є фактично єдиним доказом порушення ОСОБА_1 вимог п.2.9 ПДР та абзацу 5 частини 2 статті 16 Закону «Про Дорожній рух», судова колегія вважає за необхідне більш детальніше зупинитися на обговоренні змісту цього доказу (Акту № 5116 від 26.12.2019 та Висновків від 03.01.2020) з метою обґрунтування його неналежності та неможливості брати до уваги при вирішенні спору у цій справі.
Зокрема, саме в Акті медичного огляду № 5116, складеного в спеціалізованій медичній установі, ОСОБА_1 визначально за результатами візуального огляду лікарем о 17 год. 55 хв. 26.12.2019 року було встановлено діагноз «гостра інтоксикація внаслідок вживання фенілалкіламінів та канабіноідів», але разом з тим лікарем не було виявлено та не зафіксовано в Акті ознаків, які вказують на гостре отруєння, які чітко прописані у затвердженому наказом МОЗ України 16.06.2014 року № 398 Порядку надання медичної допомоги постраждалим при підозрі на гостре отруєння невідомою речовиною (далі - Порядок № 398), а саме: відчуття «піску» або різь в очах, світлобоязнь, опіки на губах, на язиці або шкірі, біль у роті, горлі, грудях або животі, підвищене слиновиділення, нудота, блювота, порушення дихання, пітливість, діарея, незвичайна поведінка постраждалого (збудження, марення), м'язові посмикування, судоми, втрата свідомості, незвичайний колір шкіри.
Більш того, лікар який оглядав 26.12.2019 року ОСОБА_1 та записав у Акті медичного огляду № 5116 інформацію про його артеріальний тиск - 220/100 (що є суттєвим підвищенням від норми) та про «гостру інтоксикацію (отруєння)» - не вчинив жодних дій, навіть не висловлювався стосовно зазначеної інформації про стан ОСОБА_1 (згідно записів боді-камер, копійованих на диск та долучених до матеріалів адміністративної справи - а.с.239 т.1) і не пропонував надання останньому медичної допомоги як це встановлено Порядком № 398, що дійсно ставить під сумнів об'єктивність встановленого ОСОБА_1 діагнозу, та відповідно робить неможливим використання Акту № 5116 від 26.12.2019 року в якості доказу виявлення стану наркотичного сп'яніння під час проведення службового розслідування.
Крім того, описані вище дії лікаря ставлять під сумнів факт проходження ним тематичного удосконалення за відповідною програмою згідно з чинним законодавством, яке це прописано у п.3 Інструкції № 1452/735. Оскільки на запити апеляційний суд не отримав вказану інформацію з мед.установи (із за звільнення лікаря-нарколога ОСОБА_9 - а.с.75 т.3), а сам ОСОБА_9 на неодноразові виклики в судове засідання апеляційного суду не прибув, судова колегія вважає недоведеним у даному спірному випадку, що проведення медичного огляду ОСОБА_1 26.12.2019 року проводилося неналежною кваліфікованою особою, висновки можливо б було брати до уваги.
Із наданого на вимогу апеляційної інстанції документу про результати проведення хіміко-токсилогічний аналіз сечі (а.с.86 т.3) чітко можливо встановити тільки дату відібрання біоматеріалу 26.12.2019 та дату видачі закладу - 03.01.2020, у той же час неможливо установити ким саме видавався цей аналіз, та у який спосіб проводилися дослідження.
Відповідно до вимог п.17, п.19 та п.20 Інструкції № 1452/735 - зміст висновку щодо результатів медичного огляду особи на стан сп'яніння повідомляється оглянутій особі в присутності поліцейського, який її доставив, про що робиться запис у вищезазначеному висновку, а висновок щодо результатів медичного огляду особи на стан сп'яніння складається у трьох примірниках в усіх випадках безпосередньо після медичного огляду особи і оформлення Акту медичного огляду особи. При цьому, перший примірник видається під підпис поліцейському, який доставив дану особу на огляд, другий видається оглянутій особі, а третій залишається в закладі охорони здоров'я.
Проте, виходячи з наявних в матеріалах адміністративної справи доказів, Акт медичного огляду № 5116 було складено 26.12.2019 року, а висновки були складені не безпосередньо після медичного огляду ОСОБА_1 , а тільки через вісім днів - 03.01.2020 року. До того ж, як у Акті і у Висновках, так і на записах боді-камер поліцейських - відсутні будь-які записи про повідомлення результатів медичного огляду ОСОБА_1 у присутності поліцейського, який його доставив, також як і записи про видачу під підпис примірнику Висновків поліцейському та ОСОБА_1 , що судова колегія визнає грубим порушенням вимог Інструкції № 1452/735, та підставою вважати недійсними Акт медичного огляду № 5116 від 26.12.2019 і Висновок від 03.01.2020.
Наведені обставини порушення вимог Інструкції № 1452/735 під час проведення огляду ОСОБА_1 26.12.2019 та оформлення Акту медичного огляду № 5116 і Висновків від 03.01.2020 - підтверджено в судовому засіданні апеляційної інстанції поясненнями свідка ОСОБА_10 , який також звернув увагу і на порушення Порядку відбору зразків біологічного матеріалу (а.с.80-85 т.3).
Підсумовуючи вищевикладене по тексту постанови апеляційно інстанції, колегія суддів визнає допущені Дисциплінарною комісією та відповідачами у цій справі порушення спеціальних норм такими, що суперечать визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України базовим вимогам правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, а відповідно вимоги апеляційної скарги позивача у даній справі підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки оскаржувані ним у цій справі накази Національної поліції України від 13.03.2020 року №435 про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника Головного управління національної поліції у м. Києві та Головного управління Національної поліції у м. Києві від 31.03.2020 року № 284 о/с щодо особового складу в частині звільнення мають очевидні ознаки, що свідчать про їх необґрунтованість.
Відповідно до сталої позиції Європейського суду з прав людини, рішення суб'єкта владних повноважень повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значен з питання дотримання, тобто, має відповідати принципу обґрунтованості. Зокрема, Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінлянді» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01.07.2003, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а у Рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначає, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті, в зв'язку з цим орган владних повноважень має належним чином мотивувати, чому прийняв саме таке рішення, і ні як не інше.
Дійсно визначення виду стягнення належить до дискреційних повноважень, однак таке рішення повинно бути певним чином обґрунтовано, що підтверджується змістом пункту 52 Доповіді «Верховенство права», схваленої Європейською Комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні, в якій вказано наступне: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватися у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права. Вказане твердження знайшло своє відображення також у рішенні Конституційного суду України від 11.10.2018 №7-р/2018.
З наведеного вбачається, що дисциплінарне провадження повинно бути здатним призвести до встановлення фактів справи та до встановлення і покарання винних осіб, тому розслідування повинно бути ретельним, всебічним та обєктивним. Це означає, що відповідачі по справі приймаючи оскаржувані у цій справі накази зобов'язані були добросовісно з'ясовувати, що трапилось, і не покладатися на поспішні або необґрунтовані висновки Комунального підприємства «Обласний медичний психіатричний центр з лікування залежностей зі стаціонаром» Дніпропетровської обласної ради та Дисциплінарної комісії, якою проводилося службове розслідування відносно ОСОБА_1 і який не виконав своїх обов'язків та не вжив всіх розумних і доступних заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події ДТП 26.12.2019 року та медичного обстеження ОСОБА_1 26.12.2019 року.
ЄСПЛ неодноразово констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Цей принцип так само застосовується до процедур, що були використані для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, включаючи процес прийняття оскаржуваних наказів.
За наведених обставин, колегією суддів у даному випадку саме і здійснювалася перевірка доказів, вказаних у Висновку службового розслідування від 13.03.2020 року на предмет їх правдоподібності та відповідності реальній дійсності у співвідношенні з іншими засобами доказування, що надало колегії суддів підстави дійти висновку про помилковість висновків Дисциплінарної комісії про вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, що виразилося в порушенні вимог пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону №580-VIII, пункту 2 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту, абзацу пятого частини другої статті 16 Закону України «Про дорожній рух», пунктів 2.9, 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306.
Оскільки оскаржувані позивачем у цій справі ґрунтуються сутто на Висновках службового розслідування, колегія суддів визнає правильним визнати їх протиправними та скасувати, а задля відновлення порушених прав позивача ОСОБА_1 поновити його на посаді старшого оперуповноваженого 2-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності Головного управління національної поліції у м. Києві з 01.04.2020 року, а також стягнути з Головного управління Національної поліції в м. Києві на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу виходячи з розміру середньденної заробітної у сумі 519,67 грн. та періоду вимушеного прогулу 632 робочих дня, що складає суму 328 431,44 грн. (без проведенням обов'язкових відрахувань податків і зборів).
Невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвели до ухвалення незаконного рішення, є підставою для його скасування, як це передбачено статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, та прийняття нового рішення у справі.
Керуючись ст.ст. 242, 315, 317, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року - скасувати.
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати наказ Національної поліції України від 13.03.2020 року №435 про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника Головного управління національної поліції у м. Києві, та наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 31.03.2020 року № 284 о/с щодо особового складу в частині звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого 2-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності Головного управління національної поліції у м. Києві.
Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого 2-го міжрайонного відділу управління протидії наркозлочинності Головного управління національної поліції у м. Києві з 01.04.2020 року.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в м.Києві на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу починаючи з 01.04.2020 по день набрання законної сили постанови суду 23.12.2021 (включно) у сумі 328 431,44 грн. з проведенням обов'язкових відрахувань податків і зборів.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий - суддя С.В. Сафронова
суддя Д.В. Чепурнов
суддя В.В. Мельник