29 червня 2022 року Справа № 160/7023/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії, -
17.05.2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області, відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Одеській області про відмову у призначенні пенсії №204650014211 від 03.05.2022 року;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області (65101, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована: АДРЕСА_1 , тимчасово мешкаю: АДРЕСА_2 ) від 29.04.2022 року про призначення пенсії за вислугу років з доданими документами та у порядку, строк і спосіб, визначені законодавством, прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовної заяви зазначається, що 29.04.2022р. ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII. На момент звернення вона досягла 50-річного віку, її загальний страховий стаж роботи становив 35 років 0 місяців, з яких спеціальний стаж роботи - 28 років 5 місяців 16 днів, що дає позивачеві право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» ст.55 Закону №1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 №213-VІІІ (далі - Закон №213-VІІІ) та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015р. №911-VІІІ (далі - Закон №911-VІІІ). Однак, за наслідками розгляду заяви позивача та доданих до неї документів відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії у зв'язку із тим, що станом на 11.10.2017р. спеціальний стаж позивача становить 25 років 7 місяців, що є недостатнім у розумінні приписів пункту «е» ст.55 Закону №1788-ХІІ в редакції Законів №213-VІІІ та №911-VІІІ, яким, зокрема, підвищено вік виходу на пенсію за вислугу років, зокрема, працівниками охорони здоров'я, на 5 років, а також збільшено на 5 років загальний та спеціальний стаж роботи, необхідний для призначення пенсії за вислугу років для таких працівників. Водночас, на думку позивача, відповідач, відмовляючи у призначенні пенсії, при обчисленні спеціального стажу позивача не врахував рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2049р., яким положення статті 55 Закону №1788-ХІІ із змінами, внесеними Законами №213-VІІІ та №911-VІІІ, були визнані неконституційними і втратили чинність з дня ухвалення вказаного рішення, тобто з 04.06.2019р., відтак, застосуванню підлягає п. «е» ст.55 Закону №1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законами №213-VIII та №911-VІІІ, згідно з якою право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Оскільки на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років позивач мала спеціальний стаж більше 25 років, що відповідачем не заперечується та прямо вказується у спірному рішенні, і звернення позивача за призначенням пенсії відбулося 29.04.2022р., тобто після прийняття Конституційним Судом України рішення №2-р/2019 від 04.06.2049р., в неї наявний необхідний стаж роботи, в тому числі спеціальний, позивач вважає відмову відповідача у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» ст.55 Закону №1788-ХІІ протиправною, у зв'язку з чим просить задовольнити позов.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.05.22 року вказана позовна заява залишена без руху та позивачеві надано строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду належним чином завірених копій документів, долучених до позовної заяви, відповідно до кількості учасників справи.
На виконання вимог ухвали суду від 23.05.22 року, позивачем 25.05.2022р. було усунуто означені недоліки позовної заяви.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/7023/22 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 15.06.2022 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Крім того, вказаною ухвалою суду від 17.05.2022 року витребувано у Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області: завірену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
08.06.2022р. відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 17.05.2022р. надано завірену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 .
13.06.2022 року на електронну пошту суду від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшло клопотання, в якому останній просив продовжити строк для надання відзиву на позов у справі №160/7023/22.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.06.2022 року у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про продовження процесуального строку для надання відзиву у справі №160/7023/22 відмовлено.
20.06.2022р. до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що оскаржуваним рішенням №204650014211 від 03.05.2022 року позивачеві правомірно та обґрунтовано відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» ст.55 Закону №1788-ХІІ у зв'язку із відсутністю у позивача необхідного стажу роботи за спеціальністю станом на 10.10.2017р. - 26 років 6 місяців, бо наявний у позивача спеціальний стаж становить лише - 25 років 7 місяців, отже, дата, з якої позивач матиме право на пенсійну виплату, - 15.06.2031р. Так, відповідно до пункту 21 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV в редакції Закону України від 03.10.2017р. № 2148 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій”, який набрав чинності 11.10.2017, особам, які на день набрання чинності цим Законом мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148 в цій частині набув чинності 01 жовтня 2017 року. Відповідно до частини «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців. Зазначений перелік визначений Постановою Кабінету Міністрів України «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» №909 від 04.11.1993 (далі - Перелік №909). Відтак, для призначення позивачці пенсії за вислугу років відповідно до частини «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ, з урахуванням наведених положень законодавства, необхідно мати в наявності 26 років 6 місяців страхового стажу (станом на 11.10.2017). Позивачка у позовній заяві зазначає, що її спеціальний стаж становить 28 років 5 місяців 16 днів. При цьому, позивачка посилається та вказує на той факт, що вона працювала у Комунальному закладі охорони здоров'я “Харківська міська стоматологічна поліклініка № 5”, звідки звільнилась 28.08.2020, наказ 112-к від 28.08.2020. Проте, позивачем ігнорується той факт, що частина стажу роботи набута вже після 11.10.2017р., тобто після набрання чинності Законом України від 03.10.2017 №2148 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», а відтак не може бути врахована під час визначення права на призначення пенсії за вислугу років за Законом №1788- ХІІ. Станом на 11.10.2017 спеціальний стаж роботи позивачки - 25 років 7 місяців, що не заперечується у позовній заяві. Відтак, враховуючи те, що станом на 11.10.2017 у позивачки був відсутній визначений пунктом «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ, як наслідок, й відсутні підстави для призначення пенсії за вислугу років. Також відповідач зауважував, що оскільки заява позивача про призначення пенсії від 29.04.2022р. розглянуті по суті Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області за принципом екстериторіальності, за результатом розгляду прийнято відповідні рішення, відсутні законні підстави для зобов'язання відповідача розглянути цю заяву повторно та прийняти повторне рішення за результатом розгляду.
Також у відзиві відповідачем висловлено клопотання про поновлення строку на подання цього відзиву і прийняття його до розгляду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.06.2022 року клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про поновлення строку для надання відзиву у справі №160/7023/22 задоволено, поновлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області строк для надання відзиву у справі №160/7023/22 та прийнято поданий ним відзив до розгляду.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 243, 250, 257, 258-263 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 29.04.2022р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII.
На час звернення позивача до відповідача за призначенням пенсії їй виповнилося 50 років і вона мала загальний страховий стаж роботи 35 років 0 місяців, у тому числі спеціальний стаж станом на 11.10.2017р. - 25 років 7 місяців, а станом на дату звернення - понад 28 років.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 29.04.2022р. Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області прийняло рішення від 03.05.2022р. №204650014211, яким відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону №1788-ХІІ у зв'язку із відсутністю у позивача необхідного стажу роботи за спеціальністю станом на 10.10.2017р. - 26 років 6 місяців, відповідно до приписів п.21 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», та п. «е» ст.55 Закону №1788-ХІІ, бо наявний у позивача страховий стаж становить - 35 років 0 місяців, а спеціальний стаж станом на 11.10.2017р. становить - 25 років 7 місяців, що є недостатнім, отже, дата, з якої позивач матиме право на пенсійну виплату, - 15.06.2031р.
Незгода позивача з відмовою пенсійного органу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону №1788-ХІІ зумовила звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України №1788-XII від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» та Законом України №1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України №1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно зі ст.8 зазначеного Закону громадянин України має право на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до п.2-1 Перехідних положень цього Закону особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст.ст.52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням із дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Абзацами 1, 2 п.16 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції Закону №2148, закріплено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Статтею 2 Закону України №1788-XII від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» визначено, що за цим законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно зі ст.7 Закону №1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Відповідно до п. «е» ст.55 Закону №1788-XII (в редакції, чинній до 01.01.2016р.) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015р. №911-VІІІ (далі - Закон №911-VІІІ), який набрав чинності з 01.01.2016р., пункт «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в іншій редакції, згідно з якою право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: : з 01.04.2015р. по 31.03.2016р. - не менше 25 років 6 місяців; з 01.04.2016р. по 31.03.2017р. - не менше 26 років; з 01.04.2017р. по 31.03.2018р. - не менше 26 років 6 місяців; з 01.04.2018р. по 31.03.2019р. - не менше 27 років; з 01.04.2019р. по 31.03.2020р. - не менше 27 років 6 місяців; з 01.04.2020р. по 31.03.2021р. - не менше 28 років; з 01.04.2021р. по 31.03.2022р. - не менше 28 років 6 місяців; з 01.04.2022р. по 31.03.2023 р.- не менше 29 років; з 01.04.2023р. по 31.03.2024р. - не менше 29 років 6 місяців; з 01.04.2024р. або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 01 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019р. визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ст.55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законами України №213-VIII від 02.03.2015р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», №911-VIII від 24.12.2015р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Положення п.«а» ст.54, ст.55 Закону України №1788-XII від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення», зі змінами, внесеними Законами України № 213-VIII від 02.03.2015р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», №911-VIII від 24.12.2015р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України положення п.«а» ст.54, ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом №911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років - досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у п.«а» ст.54 Закону №1788-XII, та 55 років для осіб, зазначених у п.п. «е, ж» ст.55 Закону №1788-XII, визнано такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням ст.ст.1, 3, ч.3 ст.22, ст.46 Основного Закону України. Положення п.«а» ст.54, ст.55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
При цьому, у вищевказаному рішенні Конституційний Суд України наголосив на тому, що внесення змін Законом України №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» до оспорюваних положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної ст.51 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія ст.51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у ст.ст.54, 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зі змісту оспорюваних положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» слідує, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених п.«а» ст.54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Таким чином, Конституційний Суд України визнав оспорювані положення п.«а» ст.54, ст.55 Закону №1788-XII від 05.11.1991р. зі змінами, внесеними Законом №213-VIII від 02.03.2015р. та Законом №911-VIII від 24.12.2015р. такими, що суперечать положенням ст.ст.1, 3, 46 Основного Закону України, та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 04.06.2019р.
Конституційний Суд України також зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Відповідно до ст.51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Отже, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
Таким чином, втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, а тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що з 04.06.2019р. (з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019 від 04.06.2019р.) при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до п.«е» ст.55 Закону України №1788-XII від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» необхідно застосовувати положення у редакції Закону до внесення змін Законами №213-VIII від 02.03.2015р. та №911-VIII від 24.12.2015р.
Як зазначалося вище, згідно з приписами п.«е» ст.55 Закону №1788-XII до внесення змін Законом №911-VIII від 24.12.2015р. право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Тобто, особа, яка станом на момент звернення до пенсійного органу має не менше 25 років спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, така особа має право на призначення пенсії за вислугу років, незалежно від її віку.
Зі змісту оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області прийняло рішення від 03.05.2022р. №204650014211 слідує, що ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону №1788-ХІІ у зв'язку із відсутністю у неї необхідного стажу роботи за спеціальністю станом на 10.10.2017р. - 26 років 6 місяців, бо наявний у позивача страховий стаж становить - 35 років 0 місяців, а спеціальний стаж станом на 11.10.2017р. становить - 25 років 7 місяців, що є недостатнім, отже, дата, з якої позивач матиме право на пенсійну виплату, - 15.06.2031р.
Водночас, судом встановлено, що обчислення спеціального стажу позивача здійснено відповідачем саме станом на 11.10.2017р. та без врахування рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019р.
Враховуючи ту обставину, що позивач звернулася із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» 29.04.2022р., тобто, після прийняття рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019р., відповідач повинен був застосовувати положення п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в первісній редакції, до внесення змін Законом №911-VIII від 24.12.2015р., згідно з якою визначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідача відносно того, що спеціальний стаж повинен обчислюватись станом на 11.10.2017р. та становити не менше 26 років 6 місяців на цю дату, оскільки такі доводи не відповідають вимогам чинного законодавства.
Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-XII передбачено врахування до спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993р.
Згідно з наведеним переліком право на призначення пенсії за вислугу років мають працівники закладів і установ охорони здоров'я тощо.
За цим переліком до таких робіт належить, крім інших, робота лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) у таких закладах: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.
Жодних змін, пов'язаних із можливістю включення до спеціального стажу певних періодів роботи Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VІІІ не містить, з огляду на що доводи відповідача про відсутність підстав для зарахування до спеціального стажу періодів роботи після 11.10.2017 року, вмотивовані посиланнями на зазначений закон є необґрунтованими.
Щодо наявного спеціального стажу роботи позивача, то суд вважає, що такий додаткового дослідження не потребує, оскільки, як слідує з матеріалів справи та оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області прийняло рішення від 03.05.2022р. №204650014211, відповідачем безпосередньо підтверджено, що спеціальний стаж позивача становить більше 25 років (згідно з рішенням 25 років 07 місяців), що, в свою чергу, є достатнім у розумінні приписів п. «е» ст.55 Закону №1788-ХІІ для призначення пенсії за вислугу років на підставі цієї норми закону (при необхідному 25 років і більше).
Вищевказаний спеціальний стаж позивача підтверджено відповідними записами трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , яка у розумінні приписів ст.62 Закону №1788-ХІІ є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Як слідує з трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , позивач продовжувала працювати на посаді лікаря стоматолога-терапевта після 11.10.2017 року по 28.08.2020 року, отже, вказаний період також має бути зарахованим до стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до п.«е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Таким чином, на момент звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років, спеціальний стаж позивач складав більше 25 років.
Зважаючи, що позивач на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону №1788-ХІІ мала загальний страховий стаж - 35 років 0 місяців, у тому числі спеціальний стаж на роботах за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, понад 25 років, що є достатнім у розумінні приписів п. «е» ст.55 Закону №1788-ХІІ для призначення пенсії за вислугу років на підставі цієї норми закону, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 03.05.2022р. №204650014211, яким ОСОБА_1 в призначенні такої пенсії відмовлено з посиланням на відсутність у неї необхідного спеціального стажу роботи, є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині, відповідно, - задоволенню.
Щодо іншої позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.04.2022 року про призначення пенсії за вислугу років з доданими документами та у порядку, строк і спосіб, визначені законодавством, прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду, суд зазначає таке.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за вислугу років лише через недостатність спеціального стажу, водночас, судом встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії мала передбачений п. «е» ст.55 Закону №1788-ХІІ необхідний для призначення пенсії за вислугу років на підставі цієї норми закону спеціальний стаж (понад 25 років) і наявність у позивача спеціального стажу у кількості понад 25 років відповідачем фактично визнається навіть шляхом безпосереднього зазначення про це в оскаржуваному рішенні, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії позивачу.
Таким чином, та з урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, керуючись приписами частини 2 статті 9 КАС України, якими передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог, при цьому, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, вважає за доцільне та необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 на підставі її заяви від 29.04.2022р. пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону №1788-ХІІ.
Щодо підстав зобов'язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити позивачеві пенсію за вислугу років, суд зазначає таке.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до абз.13 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно з абз.1-3 п.4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Відповідно до абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
З аналізу наведених норм слідує, що рішення про призначення пенсії або про відмову у її призначенні приймається пенсійним органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності, а в подальшому, у разі прийняття таким органом рішення про призначення пенсії, це рішення разом з електронною пенсійною справою засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Зважаючи на те, що у даному випадку органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності за заявою позивача було саме Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, то саме на нього, як на належного відповідача, і слід покласти обов'язок щодо призначення позивачеві пенсії за вислугу років.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, оскільки із заявою про призначення пенсії за вислугу років позивач звернулася 29.04.2022р., внаслідок чого пенсія має бути призначена з дня такого звернення, а саме: з 29.04.2022р.
З огляду на означене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов'язок призначити позивачеві з 29.04.2022р. пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону №1788-ХІІ в редакції, яка діяла до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIIІ, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII на підставі рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019 року.
Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог до відповідача відповідними доказами, суд вважає, що позов належить задовольнити у повному обсязі.
Абзацом 1 частини 1 статті 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 992,40грн., підлягають відшкодуванню на користь останнього шляхом стягнення цієї суми коштів з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 255, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, місцезнаходження: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 03.05.2022р. №204650014211 про відмову у призначенні ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, місцезнаходження: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) призначити ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) з 29 квітня 2022 року пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, в редакції, яка діяла до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIIІ, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII на підставі рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, місцезнаходження: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 992,40грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 29.06.2022 року.
Суддя: О.М. Турова