м. Вінниця
22 вересня 2022 р. Справа № 120/4107/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Вінницький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом засідання комісії №32 від 09.03.2022 року, яким йому відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 3 групи з 11.01.2022 року.
В обґрунтування позову зазначив, що Міністерство оборони України, відмовляючи в призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на те, що встановлення групи інвалідності відбулася понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, порушує його право на соціальний захист та отримання належної грошової допомоги у зв'язку із встановлення інвалідності 3 групи, внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 30.05.2022 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення її недоліків.
У встановлений судом строк позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі від 30.05.2022 року.
Ухвалою суду від 06.06.2022 року адміністративний позов було прийнято до розгляду, у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України. Відповідачу запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.
05.07.2022 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в позові, посилаючись на застосування правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 02.12.2020 у справі № 1.380.2019.006957, та зазначаючи, що дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше.
Ухвалою суду від 06.07.2022 року відмовлено в задоволенні вимоги відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Вінницький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.
25.07.2022 року на адресу суду від представника третьої особи надійшли пояснення, в яких він вказує на необґрунтованість доводів позивача та просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
29.07.2022 року позивачем на електронну адресу суду подано заперечення на вищевказані пояснення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України з 24.04.2015 року по 19.07.2016 року та з 07.12.2018 року по 07.12.2021 року.
Наказами командира військової частини НОМЕР_1 від 07.12.2021 №58-РС та №250 звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу
У 2015 році ОСОБА_1 безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, що підтверджено довідкою ТВО командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 від 21.12.2015 №4310. На підставі якої 29.12.2015 отримав статус учасника бойовий дій, іцо підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданого управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_4 .
Під час участі в антитерористичній операції забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України у ОСОБА_1 виник ряд захворювань внаслідок яких, в подальшому стан його здоров'я погіршився, про що зазначається в свідоцтві про хворобу №953 від 09.11.2021 року.
Відповідно до довідки про обставини травми від 03.03.2016 №2038, виданої ТВО командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 , ОСОБА_1 14.01.2016 року отримав травму - закритий перелом зовнішньої кісточки правої гомілки.
Довідкою військово-лікарської комісії від 09.03.2016 №289 встановлено, що травма, отримана ОСОБА_1 , ТАК, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
Львівською обласною медико-соціальною експертною комісією №3 позивачу встановлено 10% втрати професійної працездатності, внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків, що підтверджується довідкою Львівської обласної МСЕК №3 серія 12ААФ №000779.
Наказами командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 від 29.06.2016 року№6-РС та від 19.07.2016 №169 ОСОБА_1 звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу.
Відповідно до наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 07.12.2018 №52-РС та №239 ОСОБА_1 прийнято на військову службу до Збройних Сил України за контрактом строком на три роки.
Згідно з витягом з протоколу засідання 11 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинно-наслідкового зв'язку захворювань, контузій, травм, каліцтв №329 від 16.04.2021, комісією встановлено, що захворювання старшого солдата ОСОБА_1 , який під час проходження військової служби приймав участь в АТО (підстава: посвідчення ветерана війни- учасника УБД № НОМЕР_5 , видане 29.12.2015 управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_4 . довідка про безпосередню участь в АТО№4310 від 21.12.2015, видана командиром вч НОМЕР_2 ): «Остеохондроз поперекового відділу хребта з корінцевим больовим синдромом. Нейроциркулярна дистонія за гїпертензивним типом», що підтверджено медичною документацією лікувально-профілактичних закладів МО та МОЗ України, захворювання, ТАК. пов'язане із захистом Батьківщини.
Відповідно до довідки Вінницької обласної МСЕК №2 серія 12 ААВ №258693, 11.01.2022 Вінницькою обласною медико-соціальною експертною комісією №2 йому встановлено третю групу інвалідності, яка настала внаслідок захворювання, так, пов'язані із захистом Батьківщини.
У зв'язку із встановленням третьої групи інвалідності, позивач звернувся до Міністерства оборони України із заявою про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Протоколом від 09.03.2022 №32 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , з тих підстав що групи інвалідності встановлена понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності, посилаючись на пункт п4 ст.16-3 ЗУ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі по тексту Закон N 2011-ХІІ).
Вважаючи таку відмову необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Вирішуючи спір між сторонами, суд виходить з такого.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога, ОГД), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Приписами частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ, заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту б частини першої статті 16-2 Закону № 2011-ХІІ, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги врегульований статтею 16-3 Закону № 2011-ХІІ, який вперше запроваджений з 01 січня 2014 року шляхом доповнення Закону № 2011-ХІІ статтею 16-3 (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04 липня 2012 року №5040-VI).
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, врегульовано Порядком № 975.
Пунктом 3 Порядку №975 (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
-у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
-у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії (далі також - МСЕК).
З огляду на це, встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства.
Згідно з пунктом 8 Порядку №975 (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу ступеня втрати особою професійної працездатності) та абзацу 1 зазначеного пункту, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Слід наголосити, що предметом даного спору є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу, як інваліду 3 групи, встановлену внаслідок травми, так, пов'язаної із захистом Батьківщини.
Згідно з частиною четвертою статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, яка набрала чинності з 01 січня 2014 року, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Надалі, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (який набрав чинності з 01 січня 2017 року) частину четверту статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим, яким передбачено: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється». Змістовно абзац другий частини четвертої статті 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.
Обидві ці норми (абзац перший та другий частини четвертої статті 16-3 Закону 2011-XII) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, дворічним строком. Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності.
Таким чином, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Саме вказані норми стали підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, як інваліду 3 групи.
Проте, як встановлено причиною інвалідності позивача у різний час є:
(1) травма, так, пов'язано з виконанням обов'язків військової служби;
(2) поранення, так, пов'язаного із захистом Батьківщини.
Таким чином, комісія Міністерства оборони України не врахувала, вказані обставини.
Визначена у частині четвертій статті 16-3 Закону № 2011-XII заборона щодо виплати одної грошової допомоги, може мати місце лише у разі спливу дворічного строку саме після первинного встановлення інвалідності чи втрати працездатності через одне й те ж ушкодження здоров'я, а не внаслідок різних.
Вказане підтверджується висновками Верховного Суду, висловленими у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 1.380.2019.006957.
Отже, посилання відповідача на те, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, визначених у ст.16-3 Закону № 2011-ХІІ, є помилковими.
Вказане підтверджується висновками Верховного Суду, висловленими у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 1.380.2019.006957. Вказані висновки також відповідають позиціям Верховного Суду, висловленим у постановах від 04.03.2020 у справі № 240/5765/18, від 12.03.2020 у справі № 280/148/19, від 17.02.2021 у справі № 240/1623/20, від 19.09.2022 року у справі №240/8578/20.
Крім того, як вбачається з листа головного лікаря Вінницького обласного центру медико- соціальної експертизи І. Костенко від 04.02.2022 вих. №104\03-02\02, причина інвалідності позивача, яка зазначена в довідці до акту огляду МСЕК серія 12ААВ №258693, не пов'язана з травмою, за якою нараховувалися відсотки втрати професійної працездатності у 2016 році.
Вирішуючи питання щодо зобов'язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому 3 групи інвалідності суд виходить з наступного.
Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Отже, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Суд наголошує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Отже, суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З огляду на те, що у ході судового розгляду було визнано протиправною відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому 3 групи інвалідності, єдиними підставами щодо відмови слугувало спростоване у ході судового розгляду твердження відповідача, що між датою первинної страти працездатності, яка визначалась у відсотках та встановленням 3 групи інвалідності пройшов термін понад два роки, а інших підстав для відмови не вбачається, то суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача у обраний ним спосіб судового захисту, який є належним та дієвим в межах спірних правовідносин.
Така позиція суду ґрунтується на позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 28 листопада 2019 року у справі № 2340/3933/18.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду 3 групи відповідно до Порядку №975 та ст.ст.16,16-3 Закону №2011-ХІІ у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, тому рішення є протиправним.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасування протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.03.2022 року №32, в частині відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті одноразової грошової допомоги.
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Згідно з частинами 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За правилами частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Судом з'ясовано, що представник позивача як доказ понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу подав до суду документи:
- договір про надання правничої допомоги від 14.04.2022 року;
- додаток №1 до Договору про надання правничої допомоги від 14.04.2022 року;
- квитанція до прибуткового касового від 20.04.2022 року на загальну суму 10000,00 гривень;
- ордер про надання правничої (правової) допомоги позивачу у Вінницькому окружному адміністративному суді від 25.04.2022 року серії АВ №1034293.
Як вбачається з додатку №1 до Договору про надання правничої допомоги від 14.04.2022 року, сторони домовились, що розмір гонорару адвоката визначений у фіксованому розмірі та становить 30000 грн.
Згідно квитанції до прибуткового касового від 20.04.2022 року, позивачем сплачено 10000,00 гривень витрат на правову допомогу.
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що понесені витрати дійсно пов'язані саме з розглядом даної справи, підтверджені документально.
Разом з тим, суд позбавлений можливості встановити точний обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та час, витрачений адвокатом на підготовку процесуальних документів, які подавалися представником позивача до суду, оскільки детальний опис робіт по договору та акт виконаних робіт не були долучені до матеріалів справи.
При цьому суд звертає увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Так, згідно з частиною 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до частини 5 статті 242 КАС України враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 22.04.2021 року у справі № 460/302/19, відповідно до якого склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини, як джерело права.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У справі Est/West Alliance Limited проти України (заява № 19336/04; остаточне рішення 02.06.2014) Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23.04.2019 року у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).
Виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову, враховуючи конкретні обставини справи, ступінь складності справи, суд вважає за доцільне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 4000,00 грн.
В силу приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору з відповідача не стягуються.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати протокол засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.03.2022 року №32, в частині відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті одноразової грошової допомоги.
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з урахуванням висновків викладених у рішенні суду.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в сумі 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ: 00034022, адреса: Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168), Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (адреса: Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168);
Третя особа: Вінницький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (код ЄДРПОУ: 08362793, адреса: вул. Данила Галицького, 31, м. Вінниця, Вінницька область, 21036).
Суддя Чернюк Алла Юріївна