22 вересня 2022 року м. Київ
Унікальний номер справи № 759/8151/20
Апеляційне провадження № 22-ц/824/9622/2022
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Кирилюк Г.М., Ратнікової В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Гаврюшенко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 лютого 2022 року, ухвалене під головуванням судді Петренко Н.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: державний нотаріус Першої Київської державної нотаріальної контори Київського міського нотаріального округу м. Київ Мотицький Ігор Леонідович про визнання договору недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав, -
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, уточнивши який, зазначила, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 29.03.2013 у справі №759/2224/13-ц стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 11 лютого 2013 року і до повноліття дитини в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
21 серпня 2019 року державним виконавцем Гуріною Д.І. здійснено розрахунок заборгованості, відповідно до якого заборгованість відповідача по сплаті аліментів, станом на 01.08.2019 (за період з 11.02.2013 по липень 2019 року включно) становила 175 324,01 грн. (довідка - розрахунок заборгованості по сплаті аліментів від 21.08.2019 №5975761/14).
На початку березня 2020 року на адресу позивача надійшли постанови Державного виконавця Гуріної Д.І. від 03.03.2020 про внесення відомостей про боржника ( ОСОБА_2 ) до Єдиного реєстру боржників, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користуванння зброєю та про арешт майна боржника. Через кілька днів після отримання вказаних постанов, позивач особисто звернулася до Державного виконавця Гуріної Д.І. з проханням перевірити за відповідними реєстрами актуальність інформації щодо належності відповідачу ОСОБА_2 ј частини квартири АДРЕСА_1 , оскільки, з огляду на розмір заборгованості зі сплати аліментів, а також відсутність у нього іншого майна, єдиним реальним способом примусового виконання рішення суду могло у даній ситуації бути звернення стягнення на вказану частку нерухомого майна відповідача. За результатами проведення такої перевірки, державним виконавцем Гуріною Д.І. було повідомлено, що відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме мано, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 09.01.2020 нотаріусом Мотицьким ІЛ. на підставі договору дарування частки квартири, серія та номер: 6-15, виданий 09.01.2020, видавник: Перша київська державна нотаріальна контора, право приватної власності на належну до цього відповідачу частину вищевказаної квартири зареєстровано за ОСОБА_5 , який являється батьком ОСОБА_2 , номер запису про право власності: 34983444. Тобто відповідач ОСОБА_2 , якому було достовірно відомо про наявність значної заборгованості зі сплати аліментів, яка станом на 21.08.2019 становила 175 324,01 грн., а також про розгляд Святошинським районним судом міста Києва цивільної справи про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, у період розгляду вказаної справи та до вирішення її по суті, здійснив дії до відчуженню належного йому нерухомого майна своєму близькому родичеві.
Зазначала, що відповідач ОСОБА_2 не міг не усвідомлювати, що, за відсутності у нього іншого, окрім ј частини квартири АДРЕСА_1 , майна (коштів на рахунках у банках та інших фінансових установах, інших цінностей, рухомого та нерухомого майна), єдиним можливим способом забезпечення реального виконання рішення суду про стягнення з нього аліментів, заборгованість зі сплати яких на час укладення між відповідачами Договору дарування перевищувала 20 розмірів мінімальної заробітної плати, а також рішення суду про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, могли бути дії державного виконавця щодо накладення арешту на вказане нерухоме майно та його примусову реалізацію.
Враховуючи зазначені вище обставини, вважала абсолютно очевидним, що умисел відповідачів під час укладення договору дарування був направлений не на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, а на фіктивний перехід права власності на спірну частку квартири від боржника ОСОБА_2 до його батька ОСОБА_5 , виключно з метою убезпечення цього майна від звернення стягнення на нього в майбутньому в процесі примусового виконання судового рішення про стягнення з відповідача ОСОБА_2 грошових коштів (заборгованості зі сплати аліментів та пені за прострочення їх сплати). Вчинений відповідачами правочин вважала фіктивним, оскільки його правова мета є іншою, ніж та, що передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі). Здійснення ОСОБА_2 дій щодо відчуження належного йому нерухомого майна призвело до порушення її прав та прав неповнолітньої доньки, оскільки фактично унеможливило примусове виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 березня 2013 року.
З урахуванням вищезазначеного просила ухвалити рішення про визнання недійсним договору дарування 1/4 частки квартири, що знаходиться за адресою: за адресою: АДРЕСА_2 , серія та номер: 6-15,укладений 09 січня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 посвідчений нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Київського міського нотаріального округу, м. Київ, Мотицьким І.Л., номер запису про право власності 34983444 та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 50593252 від 09 січня 2020 року 15:20:50 нотаріуса Першої Київської державної нотаріальної контори КМНО, м. Київ Мотицького І.Л. щодо реєстрації права власності ОСОБА_5 на Ѕ частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , стягнути з відповідачів судові витрати (т. 1 а.с. 1-14 т. 2 а.с. 9-12).
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву в якому заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у його задоволенні. На обґрунтування відзиву зазначив, що у 2015 році відповідач ОСОБА_2 виїхав за межі України у Чорногорію на постійне місце проживання де і мешкає станом на сьогоднішній день. У даній країні у нього укладено інший офіційно зареєстрований шлюб від якого він має доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначав, що у 2017 році на сімейній нараді було прийнято рішення про продаж належної членам сім'ї квартири, що знаходиться за адресою: : АДРЕСА_2 , яка перебувала у їхній спільній частковій власності. Тривалий термін часу покупкою їхньої квартири ніхто не цікавився. Тому, наприкінці 2019 року було прийнято остаточне рішення щодо вчинення договору дарування належних ОСОБА_2 та його брату часток квартири на користь свого батька, оскільки умови ринку та цінова пропозиція на ринку нерухомості значно знизилась, а також час переїзду батьків до Чорногорії відкладався на невизначений строк у зв'язку із закриттям кордонів багатьох країн внаслідок пандемії короновірусу. Для укладення договору дарування належної йому частки квартири, ОСОБА_2 оформив належним чином посвідчену довіреність якою уповноважив свою матір - ОСОБА_3 здійснити дарування належної йому частки квартири на користь свого батька. Крім того, свою частку квартири на користь батька подарував рідний брат відповідача. Таким чином, 09 січня 2020 року державним нотаріусом було на законних підставах посвідчено оспорюваний позивачкою договір дарування.
Стосовно обставин заборгованості відповідача по аліментам зазначав, що відповідач ОСОБА_2 знав та знає про наявність у нього заборгованості по сплаті аліментів на дитину, проте не погоджується з сумою такої заборгованості та застосованих до нього штрафних санкцій у вигляді суми пені за прострочення по сплаті аліментів. Проте, факт наявності заборгованості по аліментам ніяким чином не впливає на законність укладення оспорюваного договору дарування. Крім того, звертав увагу суду, що позовні вимоги позивачки стосуються визнання недійсним договору дарування 1\4 частини квартири належної ОСОБА_2 , проте як сам договір вчинений від двох осіб, а саме ОСОБА_2 і ОСОБА_7 , який також подарував своєму батькові належну йому 1/4 частину квартири. Однак, позивачка не вважає за належне та не ставить перед судом позовну вимогу щодо визнання недійсним договору дарування квартири в частині дарунку належної частки квартири вчиненої від брата відповідача, тобто не вважає, що в цій частині договір є фіктивним , тобто визнає його законним (т. 1 а.с. 110-119).
Протокольною ухвалою від 17 травня 2021 року залучено до участі у справі ОСОБА_3 як співвідповідача та правонаступника ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 23 лютого 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: державний нотаріус Першої київської державної нотаріальної контори Київського міського нотаріального округу м. Київ Мотицький І.Л. про визнання договору недійсним - відмовлено (т. 2 а.с. 52-55).
Не погодившись з рішенням районного суду, 01 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, просила скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. На обґрунтування скарги зазначила, що районний суд не дав правової оцінки доводам позивачки стосовно того, що на момент укладення оспорюваного договору у відповідача ОСОБА_2 існувала заборгованість 175 324 грн. 01 коп. за рішенням суду про стягнення аліментів, у провадженні Святошинського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа № 759/17329/19 про стягнення з ОСОБА_2 168 375 грн. неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, відсутність у відповідача іншого нерухомого та (або) рухомого майна зі значною сумою якої відповідач ОСОБА_2 був обізнаний проте не погоджувався та відчуження належної відповідачу частки квартиру своєму батькові ОСОБА_5 через чотири місяці після відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів та півмісяця після постановлення ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2019 року у справі № 759/2224/13-ц якою фактично підтверджено розмір заборгованості в сумі 175 324 грн. 01 коп., а після укладення оспорюваного договору відповідач ОСОБА_2 залишився зареєстрованим у вказаній квартирі. При цьому, районний суд не врахував правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц та постановах Верховного Суду від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1883цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 2552цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 750/2728/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 523/8272/16-ц, від 04 березня 2021 року у справі № 539/1318/18, від 21 березня 2021 року у справі № 185/11584/19. Крім того, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 серпня 2020 року у справі № 759/17329/19 на користь позивачки стягнуто з ОСОБА_2 180 819, 75 грн. неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів (т. 2 а.с. 59-75).
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 , її представник - адвокат Ясінська Ж.В. підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити.
Інші особи до суду не прибули про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про розгляд справи апеляційним судом були сповіщені врученням поштових повідомлень за зареєстрованим місцем проживання відповідачів 14 вересня 2022 року - ОСОБА_2 , тобто повнолітньому члену сім'ї ОСОБА_3 , про що є відмітки працівників пошти. Представник ОСОБА_2 - адвокат Придувалов В.В. був сповіщений телефонограмою із роз'ясненням права надати докази представництва в суді апеляційної інстанції, із забезпеченням технічної фіксації такого повідомлення. За наявними у справі доказами представник ОСОБА_2 - адвокат Придувалов В.О. надавав повноваження представництва лише в Святошинському районному суді м. Києва, доказів представництва інтересів ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції до суду не надано і судом таких не встановлено (т. 1 а.с. 107 т. 2 а.с. 87-94).
Судом апеляційної інстанції здійснено повідомлення на зазначену відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 адресу їх зареєстрованого місця проживання, яку відповідачі вказували у зверненнях до суду (т. 1 а.с. 41-48, 95-96, 100-105, 110-125, 135-138, 175-176 т. 2 а.с. 42-43 ) При цьому, повідомлення про іншу адресу та (або) зміну адреси місця проживання (перебування) із зазначенням такої адреси від відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до суду не надходили
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі "Мусієнко проти України", № 26976/06).
Зважаючи на вимоги ч. 9 ст. 128, ч.ч. 3, 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела заявлених нею підстав для визнання недійсним оспорюваного договору дарування, а договір укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є наслідком їх особистого волевиявлення.
Колегія суддів не погодилась з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 29 березня 2013 року у справі №759/2224/13-ц стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 11 лютого 2013 року і до повноліття дитини в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, видано виконавчий лист (т. 1 а.с. 17-20).
21 серпня 2019 року державним виконавцем Гуріною Д.І. в межах відкритого виконавчого провадження щодо примусового виконання вищевказаного рішення суду, здійснено розрахунок заборгованості, відповідно до якого заборгованість відповідача по сплаті аліментів, станом на 01 серпня 2019 року (за період з 11.02.2013 року по липень 2019 року включно) становила 175 324,01 грн. (довідка - розрахунок заборгованості по сплаті аліментів від 21.08.2019 №5975761/14). Станом на день укладення оспорюваного договору заборгованість ОСОБА_2 складала 165 657. 75 грн. (довідка-розрахунок заборгованості по сплаті аліментів від 10.02.2020 року № 59757613/14) (т. 1 а.с. 22-24, 50-52).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23 вересня 2019 року у справі № 759/17329/19 відкрито провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки на загальну суму 208 530,68 грн. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 січня 2021 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 180 819.75 грн. неустойки за прострочення сплати аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з квітня 2013 року по липень 2020 року (т. 1 а.с. 26-33, 190-199).
25 листопада 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Придувалов В.В. подав відзив у справі № 759/17329/19 в якому відповідач ОСОБА_2 заперечував заявлений розмір заборгованості по сплаті неустойки (пені) просив його зменшити (т. 1 а.с. 41-48).
09 січня 2020 року між ОСОБА_2 , від імені якого за довіреністю діяла його мати ОСОБА_3 , та ОСОБА_9 з однієї сторони (Дарувальники) та ОСОБА_5 (Обдаровуваний) був укладений договір дарування за яким ОСОБА_9 та ОСОБА_9 , кожен окремо, подарували ОСОБА_5 належні їм по 1/4 частки квартири, що знаходиться за адресою: за адресою: АДРЕСА_2 , серія та номер: 6-15. Договір посвідчений нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Київського міського нотаріального округу, м. Київ, Мотицьким І.Л., номер запису про право власності 34983444 та зареєстровано право власності ОСОБА_5 на Ѕ частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 50593252 від 09 січня 2020 року 15:20:50 нотаріуса Першої Київської державної нотаріальної контори КМНО, м. Київ Мотицького І.Л. (т. 1 а.с. 233-234).
Відповідач ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 заявила про прийняття спадщини, що підтверджується матеріалами спадкової справи (т. 1 а.с. 106, 212-250).
08 грудня 2020 року постановою Київського апеляційного суду заяву ОСОБА_10 про забезпечення позову у цій справі задоволено (т. 1 а.с. 247-250).
За наявними у справі доказами після укладення оспорюваного правочину і під час розгляду справи судом відповідач ОСОБА_9 зазначав своїм зареєстрованим місцем проживання саме квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зробила висновок, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Велика Палата Верховного Суду також погодилася з висновками, зробленими у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18), що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
У постанові Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 зроблено висновок, що договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Цивільного процесуального кодексу в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України обов'язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визнання недійсним спірного договору та припинення права власності на нерухоме майно, позивач посилалася на те, що договір дарування нерухомого майна було укладено 09 січня 2020 року між близькими родичами (сином та батьком) без наміру створення правових наслідків, а з метою уникнення сплати боргу за аліментами, стягнутими за рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 29 березня 2013 року у справі №759/2224/13-ц, уникнення сплати боргу за неустойкою (пенею) в рамках відкритого 23 вересня 2019 року позовного провадження у справі № 759/17329/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_9 про стягнення неустойки на загальну суму 208 530,68 грн.
Враховуючи те, що ОСОБА_9 , який діяв через представника ОСОБА_11 , був обізнаний про розгляд цих справ, заперечуючи проти заявленого розміру неустойки (пені) подав відзив на позовну заяву, можна зробити висновок, що відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно близькому родичу (батькові) ОСОБА_5 , він був обізнаний про наявність рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 березня 2013 року у справі №759/2224/13-ц та ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 23 вересня 2019 року у справі № 759/17329/19 (т. 1 а.с. 26-33).
При цьому слід зауважити, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 січня 2021 року, стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_1 180 819.75 грн. неустойки за прострочення сплати аліментів на утримання доньки (т. 1 а.с. 190-199).
Зі змісту договору дарування від 09 січня 2020 року вбачається, що відповідачі ОСОБА_9 та ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , зареєстровані за однією адресою місця проживання, а ціна дару (1/2 частина квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ) оцінена сторонами договору за взаємною згодою в сумі 20 000,00 грн.
Останнє часткове (на суму 2000 грн.) погашення заборгованості ОСОБА_9 відбулось в січні 2020 року і цих обставин відповідач ОСОБА_9 та його представник адвокат Придувалов В.В. в районному суді не спростували (т. 1 а.с. 110-119).
Вказане свідчить про те, що відповідачі укладаючи договір дарування нерухомого майна та знаючи про набравше законної сили судове рішення про зобов'язання відповідача ОСОБА_9 сплатити заборгованість позивачу, діяли явно недобросовісно з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів. Крім того, ОСОБА_9 подарував належну йому ј частину нерухомого майна (квартири) своєму батькові та до суду не надано доказів скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_9 після укладення оспорюваного правочину, тобто спірне майно залишилось у сім'ї боржника, однак не у власності відповідача ОСОБА_9 ..
Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Апеляційним судом враховано, що на момент передачі нерухомого майна за договором дарування зобов'язання зі сплати боргу по сплаті аліментів та неустойки (пені) по сплаті аліментів не було виконано, його належне виконання не відбулося, про що свідчить відкрите виконавче провадження на виконання виконавчого листа № 759/2224/13-ц.
Доводи представника відповідача ОСОБА_9 - адвоката Придувалова В.В., що рішення про продаж квартири було прийнято раніше, ще у 2017 році на сімейній нараді відповідачів, з посиланням на розміщення 06 січня 2018 року оголошення про продаж квартири вищевказаних висновків апеляційного суду не спростовують. При цьому, наданий представником відповідача до суду варіант оголошення не містить об'єктивних відомостей про продаж квартири, частка якої належала відповідачу ОСОБА_9 , а заявлена в оголошенні до продажу квартира зазначена загальною площею 72 кв.м., натомість в оспорюваному договорі купівлі - продажу вказана квартира іншою загальною площею - 73.9 кв.м.(т. 1 а.с. 135-141, 233-234).
При цьому, позивачкою заявлено вимоги про визнання недійсним договору дарування від 09 січня 2020 року в частині укладення його боржником ОСОБА_9 , в іншій частині щодо даруванням братом відповідача ОСОБА_9 - ОСОБА_9 належної останньому ј частини квартири вказаний договір не оспорювався.
Установивши, що оспорюваний договір в частині дарування ОСОБА_9 своєму батькові ОСОБА_5 ј частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ), укладений 09 січня 2020 року між відповідачами за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а вчинений з метою уникнення майнової (грошової) відповідальності відповідача ОСОБА_9 за рахунок цього майна, що є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позову в частині визнання оспорюваної частини правочину недійсним.
Згідно з абзацом 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
На підставі договору дарування від 09 січня 2020 року, посвідченого нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Київського міського нотаріального округу, м. Київ, Мотицьким І.Л., номер запису про право власності 34983444 та зареєстровано право власності ОСОБА_5 на Ѕ частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 50593252 від 09 січня 2020 року 15:20:50 нотаріуса Першої Київської державної нотаріальної контори КМНО, м. Київ Мотицького І.Л., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09 січня 2020 року (т. 1 а.с. 233-234).
Враховуючи вимоги абзацу 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та задоволення позову в частині визнання недійним договору дарування в частині, на підставі якого було зареєстровано право власності на нерухоме майно, позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 50593252 від 09 січня 2020 року 15:20:50 нотаріуса Першої Київської державної нотаріальної контори КМНО, м. Київ Мотицького І.Л. щодо реєстрації права власності ОСОБА_5 на Ѕ частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 підлягає задоволенню.
При цьому, на думку колегії суддів скасування рішення про державну реєстрацію права лише в частині ј частки подарованої відповідачем ОСОБА_9 квартири не призведе до реального захисту порушеного права позивачки ОСОБА_1 , оскільки реєстраційний запис в частині ј частки квартири державним реєстратором не вчинявся і в Реєстрі такий відсутній. Проте таке судове рішення не перешкоджає набувачу здійснити реєстрацію права власності на іншу ј частку квартири подаровану братом відповідача - ОСОБА_9 на підставі відповідного договору дарування в частині, яка позивачкою ОСОБА_1 не оскаржувалась.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Виходячи з вищевикладеного, оскаржуване рішення районного суду підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення по суті заявленого позову.
Щодо судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Відповідно до квитанцій апелянтом сплачено 1748,80 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 2 623,20 грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції (т. 1 а.с. 1-2 т. 2 а.с. 2, 59-60).
Отже, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України та пропорційно розміру задоволених вимог підлягає стягненню на користь позивача з відповідачів, з кожного окремо, по - 874,40 грн. судового збору за розгляд справи районним судом та по 1 311,60 грн. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 23 лютого 2022 року - скасувати, ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: державний нотаріус Першої Київської державної нотаріальної контори Київського міського нотаріального округу м. Київ Мотицький Ігор Леонідович про визнання договору недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав - задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування від 09 січня 2020 року в частині дарування ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) - 1/4 частки квартири, що знаходиться за адресою: за адресою: АДРЕСА_2 , серія та номер: 6-15, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , посвідчений нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Київського міського нотаріального округу, м. Київ, Мотицьким І.Л.
Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 50593252 від 09 січня 2020 року 15:20:50 нотаріуса Першої Київської державної нотаріальної контори Київського міського нотаріального округу, м. Київ Мотицького І.Л. щодо реєстрації права власності ОСОБА_5 на Ѕ частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , номер запису про право власності 34983444.
Стягнути із ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) - 874,40 грн. судового збору за розгляд справи районним судом та 1 311,60 грн. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.
Стягнути із ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) - 874,40 грн. судового збору за розгляд справи районним судом та 1 311,60 грн. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 23 вересня 2022 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
Г.М. Кирилюк
В.М. Ратнікова