Спарва№ 308/15294/21
24.12.2021 м. Ужгород
Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Бенца К.К. розглянувши справу про адміністративне правопорушення, що надійшла з Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешк. АДРЕСА_1 ,
за ч.1 ст. 44-3 КУпАП,-
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 777770 від 08.11.2021, вбачається, що 08.11.2021 близько 12:45 год. за адресою м. Ужгород, вул. Тельмана, на території ринку, було виявлено гр. ОСОБА_1 , який перебував без документів, що посвідчують особу, чим порушив п.2 пп.2 Постанову КМУ №1236 від 09.12.2020 р., чим вчинив правопорушення передбачене ч.1 ст. 44-3 КУпАП.
В судове засідання ОСОБА_1 повторно не зявився.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 2ст. 7 КУпАП, провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до ст.9 КУпАПадміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ч. 1ст.256КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються зокрема суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення.
Статтею 245 Кодексу України про адміністративне правопорушення передбачено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно зі ст. 280 Кодексу України про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Положеннямистатті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб"унормовано, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації. У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.
Частиною 1ст.44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушенняпередбачена відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбаченихЗаконом України"Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
У відповідності до ст.41 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»особи, винні в порушенні законодавства про захист населення від інфекційних хвороб, несуть відповідальність згідно із законами України.
Диспозиція ст. 44-3 Кодексу України про адміністративне правопорушення є бланкетною і лише описує безпосередньо саме правопорушення, але для повного визначення ознак цього правопорушення відсилає до інших галузей права, тобто відсилає до інших норм права чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов'язки осіб, передбачених в умовах карантину. Зокрема, така норма має загальний і конкретизований зміст. Загальний зміст бланкетної диспозиції передається словесно -документною формою відповідної статті КУпАПі в обов'язковому порядку включає положення інших нормативно-правових актів. Із загальним змістом бланкетної диспозиції пов'язане визначення діяння як правопорушення певного виду та встановлення за нього адміністративної відповідальності, а конкретизований зміст цієї диспозиції передбачає певну деталізацію відповідних положень інших нормативно-правових актів, що наповнює адміністративно-правову норму більш конкретним змістом.
Кваліфікуючі ознаки правопорушення, передбаченогост. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, мають бути конкретно зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення як того вимагаєст. 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення
Таким чином, об'єктивною стороною складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є здійснення винною особою діянь, які прямо заборонені Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб»та деталізовані у постанові Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 .
Об'єктом цього адміністративного правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони здоров'я населення.
Безпосередній об'єкт - встановлені Законом України Про захист населення від інфекційних хвороб, іншими актами законодавства, а також рішеннями органів місцевого самоврядування правила дотримання карантину. Для цілей статті 44-3 КУпАП рішеннями органів місцево самоврядування є нормативно-правові акти: рішення сесії місцевої ради, рішення виконавчого комітету місцевої ради.
Для цілей цієї статті варто використовувати наступні нормативні акти як джерела вищевказаних правил: Закон України Про захист населення від інфекційних хвороб; Основи законодавства України про охорону здоров'я; Кодекс цивільного захисту України; Закон України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, рішення органів місцевого самоврядування (рішення сесії, рішення виконкому).
Об'єктивна сторона правопорушення полягає в ухиленні (порушенні) особи від правил, передбачених Законом України Про захист населення від інфекційних хвороб, іншими актами законодавства, а також рішеннями органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Суб'єкт адміністративного проступку - загальний - фізична осудна особа, яка досягла на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.
Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі прямого умислу.
В силу ст.10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Зокрема, у ст.1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2020 року визначено, що карантин - це адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб, а санітарно-протиепідемічні правила і норми - нормативно-правові акти (накази, інструкції, правила, положення тощо) центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, вимоги яких спрямовані на запобігання виникненню та поширенню інфекційних хвороб.
Згідно зі ст.29 вказаного Закону карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.
Згідно частини першої Постанови Кабінету міністрів України від 09.12.2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»,Установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 28 лютого 2021 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).
Відповідно до п.п.2) п.2, з 17 червня 2021 р. на території України встановлюється “зелений” рівень епідемічної небезпеки, відповідно до якого забороняється перебування на вулицях без документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство чи її спеціальний статус, без посвідчення про взяття на облік бездомної особи, довідки про звернення за захистом в Україні.
Правилами ст.41 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» №1645-ІІІ від 06 квітня 2000 року, визначено, що особи, винні в порушенні законодавства про захист населення від інфекційних хвороб, несуть відповідальність згідно із законами України.
Таким чином, нормативно-правовим актом, чинним станом на час складання протоколу, був встановлений обов'язок перебувати на вулицях із документами, що посвідчують особу.
Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення складеного відносно ОСОБА_1 , вбачається, що такий складено за те що він перебував в м. Ужгород по вул. Тельмана, на території ринку без документів що посвідчують особу, чим порушив Постанову КМУ від 09.12.2020 №1236.
Виходячи положень ст.8, ст.62 Конституції Українидотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Судом при дослідженні протоколу про адміністративне правопорушення, який надійшов на розгляд, встановлено, що посадовою особою, яка склала протокол - ОСОБА_1 , інкримінується перебування на вулиці без відповідних документів, що посвідчують особу, однак, згідно матеріалів доданих до протоколу взагалі не можливо встановити, на підставі чого було встановлено особу, відносно якої складено протокол.
Будь-яких інших доказів, зокрема показів свідків, фото,- відео- матеріалу, який би був належної якості, суду не надано.
Згідно положеньч. 2 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, органи державної влади не можуть втручатись у здійснення права на повагу до приватного і сімейного життя, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Європейський Суд з прав людини у питанні втручання у приватне життя визначив критерій: законна (легітимна) мета втручання. Держава повинна вказати мету, заради якої вона втручалася у права особи, гарантовані статтею 8.
У ст. 13 Закону України « Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визначені назва та види документів, що оформляються із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Відповідно п.1 ч. 1 цієї статті , документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються в тому числі на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну ; тимчасове посвідчення громадянина України.
Разом з тим, матеріали справи взагалі не місять відомостей про те, що ОСОБА_1 , отримував вищезазначені документи, та міг би їх мати при собі , що б давало підстави дійти висновку про умисну поведінку особи, відносно якої складався протокол.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, проте, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 , допустив порушення, передбачене підпунктом 2 пункту 2 постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020, у редакції, яка діяла станом на час складання відносно нього протоколу, та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 44-3 КУпАП.
Крім того, Кабінет Міністрів України надав роз'яснення щодо вищевказаної заборони, які опубліковані на офіційному веб-сайті 04 квітня 2020 року.
Згідно зазначеного роз'яснення КМУ, наявність у людини документів дозволить перевірити, чи не мусить вона бути на самоізоляції або в обсервації. А також це дасть можливість органам правопорядку застосувати адміністративну відповідальність для порушників правил карантину.
Враховуючи зазначені роз'яснення КМУ щодо запровадження правила носити з собою документи, що посвідчують особу, вважаю, що сама по собі відсутність у людини, яка перебуває на вулиці, документу, що посвідчує особу, хоча і стосується введеного карантину, проте безпосередньо не відноситься до правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм.
Крім того, згідно ч.1 ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Отже, об'єктивною стороною цього правопорушення є: або порушення правил щодо карантину людей, або порушення санітарно-гігієнічних правил і норм, або порушення санітарно-протиепідемічних правил і норм, які при цьому (тобто, кожне з яких), передбаченеЗаконом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» чи іншими актами законодавства, а також порушення рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами (як окреме діяння).
Отже, не зважаючи на те, що правопорушенням, передбаченимстаттею 44-3 КУпАП, дійсно є порушення людиною правил щодо карантину, не будь-яке діяння буде складом правопорушення за цією статтею, а виключно те, що являє собою порушення адміністративних та медико-санітарних заходів, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб (оскільки саме так, визначає карантин частина 1статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Однак суду не надано жодного доказу на підтвердження того, що не маючи при собі документів, ОСОБА_1 , порушив головну мету встановлення такої вимоги порушення самоізоляції або обсервації.
У своїй діяльності поліція зобов'язана окрім іншого керувати Законом України "Про Національну поліцію". Так, згідност. 32 Закону України "Про Національну поліцію"поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у виключних випадках.
З викладеного вбачається, що в протоколі про адміністративне правопорушення мають бути зазначені та до нього мають бути додані докази підстав перевірки наявності документів у останнього, передбаченіст. 32 Закону України "Про Національну поліцію", адже обмеження встановлені Постановою КМУ "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" не розширюють повноважень поліції визначених Законом. У фабулі протоколу обставини за яких на останнього суло складено протокол про адміністративне правопорушення відсутні.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Відповідно до вимог ч.2ст.62КонституціїУкраїни усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначенихст. 255 КУпАП.
Таким чином, надані органом поліції матеріали суд визнає недостатніми для підтвердження вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у вчиненні інкримінованого правопорушення, а отже, керуючись фундаментальним принципом презумпції невинуватості та вимогами п.1 ч.1ст. 247 КУпАП, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі з причини відсутності в діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП.
Із врахуванням положень і тлумаченьст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободсуд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП). Встановлені у суді обставини не підтверджують правильність викладених у протоколі даних про обставини правопорушення.
Згідно п.1 ч. 1ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення, а також , якщо скасовано акт, який встановлює адміністративну відповідальність.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 247КУпАПу зв'язку із відсутності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 44-3 КУпАП.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.7,44-3,247,280,283-285,287,294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, судя,-
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за ч.1 ст. 44-3 КУпАП- закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня винесення постанови шляхом подання апеляційної скарги до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду К.К. Бенца