Спарва№ 308/14623/21
24.12.2021 м. Ужгород
Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Бенца К.К., з участю особи відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративні матеріали інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону УПП в Закарпатській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 ,
за ст. 44-3 КУпАП, -
Згідно cкладеного протоколу про адміністративне правопорушення серії АПР18№ 268226 від 26.10.2021 року вбачається, що ОСОБА_1 будучи особою, що підлягає самоізоляції згідно постанов КМУ № 236 від 09.12.2020р. самовільно залишив місце самоізоляції, чим порушив п.п.3 п.2-2 постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020 р. «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»
Дії ОСОБА_1 інспектором взводу № 1 роти № 1 батальйону УПП в Закарпатській області кваліфіковані за статтею 44-3 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненому не визнав повністю, зокрема зазначив, що він приїхав в Україну до батьків та його не пускали в Україну. Встановити програму на телефон він не дав. На кордоні у нього просили сертифікат вакцинації. Тест на COVID у нього не було. Жодних зобовзяань/ згоди щодо самоізоляції не підписував. 20.12.2021 року зробив першу дозу вакцини. Просить суд провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - у зв'язку з відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення та не доведеної належними, допустимими та достовірними доказами самої події адміністративного правопорушення.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, суд приходить до наступного висновку.
У відповідності до положення ст. 9 КУпАП - адміністративним правопорушенням визнається протиправна, вина (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За положеннями ч.2 ст.7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого до держання законності.
Згідно норми 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст.280 КУпАП при розгляді справи суд зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності (ст.7 КУпАП).
Так, єдиною підставою адміністративної відповідальності є наявність складу адміністративного правопорушення, як в нормативному так і у фактичному аспекті.
Кваліфікація того чи іншого правопорушення здійснюється шляхом встановлення його складу. Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом ознак, які характеризують дане діяння як адміністративне правопорушення і відрізняють його від інших правопорушень. Іншими словами, склад правопорушення - це встановлена правом сукупність ознак, при наявності яких анти-суспільне діяння вважається адміністративним правопорушенням.
Склад адміністративного правопорушення включає: об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт, суб'єктивну сторону.
Диспозиція ст. 44-3 КУпАП передбачає відповідальність за дії, які полягають у порушенні правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Окремо слід зазначити, що норма ст.44-3 КУпАП, є бланкетною, а тому серед ознак суті такого адміністративного правопорушення обов'язково повинно бути посилання на конкретну норму нормативно-правового акту, яким встановлюється відповідні правила та якої не дотрималася особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, порушивши тим самим законодавчі приписи. Обов'язково повинно бути зазначено діяла особа як посадова особа чи як фізична, оскільки за даним критерієм визначається розмір адміністративного стягнення.
З урахуванням положень ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справах «Малофеєва проти Росії» , рішення від 30 травня 2013 року ( заява № 36673/04) у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист.
У відповідності до ч.2 ст.251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 КУпАП.
Суд наголошує, що не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно зі ст.62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Зазначене узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, що сформульована у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,- суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Гурепка проти України» (п. 50-55 Рішення від 06.09.2005) суд не має сумніву, що в силу суворості санкції справа про адміністративне правопорушення за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично носить кримінальний характер з усіма гарантіями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що дає підстави для застосування практики Європейського суду з прав людини з кримінальних справ у справах про адміністративні правопорушення залежно від суворості санкції статті Закону.
Європейський суд з прав людини притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).
Крім того, у справі «Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom» (№ 46477/99), суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з'ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.
У відповідності до роз'яснень, які містяться в ч. 2 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»,- визнання особи винуватою, може мати місце лише за умови доведеності її вини. Відповідно до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
На підставі п.п.3 п.2-2 Постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020 р. «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 17 червня 2021 р. на території України встановлюється "зелений" рівень епідемічної небезпеки, відповідно до якого забороняється: самовільно залишати місця самоізоляції, обсервації;
Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06квітня 2000 року визначено, що карантин - це адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб, а санітарно-протиепідемічні правила і норми - нормативно-правові акти (накази, інструкції, правила, положення тощо) центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, вимоги яких спрямовані на запобігання виникненню та поширенню інфекційних хвороб.
Згідно зі ст.29 вказаного Закону карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.
У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності. До відміни карантину його територію можуть залишити особи, які пред'явили довідку, що дає право на виїзд за межі території карантину.
Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Самоізоляція - перебування особи, стосовно якої є обґрунтовані підстави щодо ризику інфікування або поширення нею інфекційної хвороби, у визначеному нею місці (приміщенні) з метою дотримання протиепідемічних заходів на основі зобов'язання особи (ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Так, згідно протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 ставиться у провину невиконання вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 1236 від 09 грудня 2020 року, однак жодних положень щодо самоізоляції та її строку зазначена Постанова у редакції від 16 березня 2020 року - не містить.
Самоізоляції підлягають: особи, які перетинають державний кордон на в'їзд в Україну, крім:
осіб, які не досягли 18 років;
глав та членів офіційних делегацій іноземних держав, співробітників міжнародних організацій, а також осіб, які їх супроводжують, та в'їжджають в Україну на запрошення Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Офісу Президента України, Міністерства закордонних справ;
працівників дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв офіційних міжнародних місій, організацій, акредитованих в Україні, та членів їх сімей;
осіб, які прибувають для участі в офіційних спортивних змаганнях, що проходять на території України, та супроводжуючих їх осіб;
осіб, які прибувають для участі в культурних заходах, що проходять на території України, за запрошенням закладу культури та супроводжуючих їх осіб;
військовослужбовців (підрозділів) збройних сил держав - членів НАТО та держав - учасниць програми НАТО "Партнерство заради миру", які беруть участь у заходах з підготовки підрозділів Збройних Сил або прибувають на запрошення Міністерства оборони;
експертів прикордонних відомств країн Європейського Союзу, які прибувають в рамках проведення спільних операцій з Європейською агенцією прикордонної та берегової охорони Frontex;
членів офіційних урядових та інших делегацій України, які повертаються в Україну після здійснення короткострокових відряджень за кордон з метою участі в міжнародних консультаціях, переговорах, конференціях, сесіях органів міжнародних організацій, засіданнях міжурядових комісій, інших спільних міждержавних органів;
учасників зовнішнього незалежного оцінювання, осіб, які мають намір вступити до закладів освіти, в тому числі на курси (відділення) з підготовки до вступу до державних закладів вищої освіти, здобувачів освіти, які навчаються в закладах освіти, розташованих на території України, а також батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників, інших законних представників чи інших осіб, уповноважених батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками або іншими законними представниками, які супроводжують таких осіб;
водіїв та членів екіпажу вантажних транспортних засобів, автобусів, що здійснюють регулярні перевезення, членів екіпажів повітряних і морських, річкових суден, членів поїзних і локомотивних бригад;
осіб, що здійснюють перевезення гемопоетичних стовбурових клітин для трансплантації;
осіб, які мають документ, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації, чи міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини (жовті сертифікати), або однією дозою однодозної вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелені сертифікати), які включені Всесвітньою організацією охорони здоров'я до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, або одужання особи від зазначеної хвороби;
іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну та мають документи, що підтверджують транзитний проїзд територією України протягом 48 годин;
громадян України, які мають документ, що підтверджує отримання однієї дози дводозної вакцини, який може бути застосовано протягом 30 днів від дати введення дози;
громадян України, які бажають здійснити вакцинацію від COVID-19 на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, за умови пред'явлення запрошення на вакцинацію з унікальним ідентифікатором.
Зазначені умови не поширюються на випадки, передбачені пунктом 41-10 цієї постанови;
У разі призначення зобов'язання щодо самоізоляції: особа зазначає місце своєї самоізоляції та інформацію про засоби зв'язку (номер телефону), короткі відомості про стан здоров'я та хронічні захворювання на час самоізоляції (за згодою особи); повідомляється, що за надання неправдивих відомостей про місце своєї самоізоляції, інформації про засоби зв'язку, недотримання режиму самоізоляції особу буде притягнуто до адміністративної відповідальності, а у випадку порушення режиму самоізоляції, що призвело до тяжких наслідків, в тому числі смерті третіх осіб, до кримінальної відповідальності.
Особи, які потребують самоізоляції, зобов'язані постійно перебувати у визначеному ними місці самоізоляції, утримуватися від контакту з іншими особами, крім тих, з якими спільно проживають.
Даних про те, що ОСОБА_1 є особою, яка потребує самоізоляції, у розумінні вищезазначеної Постанови, чинної на момент вчинення правопорушення, а саме: що він мав контакт з хворим на COVID-19, чи щодо нього є підозра на інфікування, або він є особою, яка хворіє на COVID-19 та не потребує госпіталізації, - матеріали справи не містять та такі суду не надано.
Даних які б свідчили про те, що ОСОБА_1 було встановлено режим самоізоляції саме за адресою його проживання матеріали справи не містять.
Також до матеріалів справи не долучено доказів підписання ОСОБА_1 інформованої згоди на проведення протиепідемічних та/або профілактичних заходів, як і даних які б підтверджували вручення останньому пам'ятки про самоізоляцію.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Згідно з приписами ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
При цьому всі викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів.
Відповідно до ст.251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Так, в рішенні ЄСПЛ «Карелін проти Російської Федерації» (KARELIN v. RUSSIA), заява № 926/08, остаточне від 06.03.2017, суд дійшов висновку, що суддя не може самостійно відшукувати докази винуватості особи, адже це становитиме порушення ч.1 ст.6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа буде позбавлена можливості захищатися від висунутого проти неї обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Згідно зі ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до п.1 ч.1ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Беручи до уваги те, що суду не надано жодного належного та допустимого доказу, на доведеність вини ОСОБА_1 , за таких обставин, суд позбавлений можливості перевірити наявність чи відсутність в його діях об'єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП та прийняти в справі законне і обґрунтоване рішення.
Враховуючи вищезазначене, аналізуючи зібрані у справі про адміністративне правопорушення докази у їх сукупності, а також те, що в силу принципу презумпції невинуватості всі сумніви у винуватості особи, що притягається до відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості, приходжу до висновку, що провадження по справі відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю через відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3КУпАП.
Керуючись ст. ст. 7, 9, 245, 252, 268, 280, 283-285, 287-289, 291, п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, ст. 62 Конституції України, суд, -
Провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ст. 44-3 КпАП України закрити за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення передбаченого ст. 44-3 КУпАП.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови до Закарпатського Апеляційного суду.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду К.К. Бенца