308/12255/22
19.09.2022 м. Ужгород
Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області - Малюк В.М., за участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгород, матеріали справи про адміністративне порушення за протоколом ст. інспектора СПДН Ужгородського РУП в Закарпатській області відносно громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомості про ідентифікаційний номер платника податку в матеріалах справи відсутні, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасово непрацюючий, за ч.2 ст. 173-2 КУпАП, -
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ №169693 слідує, що 13.08.2022 року, близько 14 год. 00 хв., ОСОБА_1 , перебуваючи за адресою АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство відносно своєї співмешканки ОСОБА_2 , а саме прийшов та стукав у двері, чим порушив ТЗП серії ААN115311 від 13.08.2022 року.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч.2 ст.173-2 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у інкримінованому йому правопорушенні не визнав. Просив закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю в його діях ознак складу адміністративного правопорушення.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Приписами ст.129 Конституції України, норми якої відповідно до ч. 3 ст. 8 - є нормами прямої дії, задекларовано, що основними засадами судочинства, серед іншого змагальність та забезпечення доведеності вини.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Враховуючи вищевказані вимоги та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів: (п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05; п.53 Рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Смирнов проти України» від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява №29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).
Відповідно до ч.2 ст.62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Загальними принципами судочинства встановлено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
У відповідності до положення ст. 9 КУпАП - адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна(умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно норми 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог, передбачених ст. 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) зобов'язаний з"ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачене ст.173-2 КУпАП наступає лише в тих випадках, коли має місце вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства,що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або не повідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування вразі його винесення .
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Статтею 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено значення термінів, які вживаються у цьому Законі, зокрема:
- фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру;
- психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи;
Особа, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала особа), - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі.
Отже, об'єктивна сторона адміністративного правопорушення, полягає в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Відповідно до диспозиції вказаної норми закону, обов'язковою ознакою даного правопорушення є настання наслідків від діянь особи, яка вчиняє домашнє насильство, а саме: наслідками такої дії чи бездіяльності могла бути чи була завдана шкода фізичному або психологічному здоров'ю потерпілому від домашнього насильства.
Проте вказані наслідки в протоколі про адміністративне правопорушення не зазначені.
В протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАВ №169693 від 13.08.2022 року не зазначено об'єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, яка викладена у диспозиції статті Кодексу про адміністративні правопорушення. Суть правопорушення не співставляється із диспозицією ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, в протоколі не описана об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
Крім цього, в протоколі особа, яка його складала, вказує на те, що ОСОБА_1 порушив ТЗП серії ААN115311 від 13.08.2022 року, чим вчинив правопорушення передбачене ч.2 ст.173-2 КУпАП, однак долучений до матеріалів справи ТЗП є взагалі нечитабельним, що позбавляє суд можливості взяти його до уваги та встановити наявність чи відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, яке йому інкримінується.
Доведення вини особи у скоєнні правопорушення та доведення всіх інших обставин події цього правопорушення, що мали місце, покладено на працівників органів поліції.
На переконання суду, представлених доказів не досить для визначення ОСОБА_1 винуватцем у даному правопорушенні.
Суддя не вправі самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином, суддя неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на викладене, вважаю, що факт вчинення ОСОБА_1 насильства в сім'ї, тобто вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 173 - 2 КУпАП, не знайшов свого підтвердження при розгляді справи про адміністративне правопорушення в суді, а тому провадження у справі підлягає закриттю.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи, що факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за ч.2 ст. 173-2 КУпАП в ході судового розгляду не підтвердився, а тому необхідно провадження по справі про його притягнення до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 173-2 КУпАП закрити, за відсутністю складу адміністративного правопорушення, на підставі п.1 ч.1ст. 247 КУпАП.
Керуючись ст.ст. 247, 283, 284, 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд,-
Провадження в справі відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.173-2 КУпАП України закрити, на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення .
На постанову може бути подана апеляційна скарга до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом десяти днів з дня її винесення.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду В.М.Малюк