Справа № 132/2106/22
3/132/1495/22
Іменем України
23.09.2022р. м. Калинівка
Суддя Калинівського районного суду Вінницької області Сєлін Є.В., розглянувши матеріали, які надійшли з відділення поліції №1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки села Мізяків Калинівського району Вінницької області, українки, громадянки України, непрацевлаштованої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП невідомий, за ч.1 ст.184 КУпАП,
06.09.2022 року в провадження Калинівського районного суду Вінницької області з відділення поліції №1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області надійшов адміністративний матеріал про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.184 КУпАП, який відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2022 року переданий на розгляд судді Сєліну Є.В.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 423233 від 01.09.2022 року, ОСОБА_2 - 30.08.2022 року о 09год.00хв. перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , ухилилася від виконання, передбачених ст.150 СК України обов'язків щодо виховання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вивчивши матеріали справ та оцінивши всі докази по справі, як кожен окремо так і в їх сукупності, всебічно, повно і об'єктивно, дослідивши всі обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення з наступних підстав.
Відповідно до вимог статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно із статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Необхідною умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях складу адміністративного правопорушення, тобто передбаченої нормами права сукупності об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких те чи те діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення, що включає в себе: а) об'єкт; б) об'єктивну сторону; в) суб'єкт; г) суб'єктивну сторону.
Об'єктивну сторону адміністративного правопорушення характеризують ознаки, які визначають акт зовнішньої поведінки правопорушника. До них належать діяння (дія чи бездіяльність), їх шкідливі наслідки, причинний зв'язок між діяннями й наслідками, місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення проступку.
Згідно із частиною 3 статті 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до вимог частини 1 статті 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
За положенням статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.
Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Відповідно до частини 1 статті 18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.
Частиною 1 статті 184 КУпАП передбачена відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Нормами статті 278 КУпАП на орган, який розглядає справу про адміністративне правопорушення, у тому числі суд першої інстанції, покладений обов'язок на стадії підготовки справи для розгляду перевірити питання, перелічені у цьому законі. Одне з таких питань це питання правильності складання протоколу та інших матеріалів справи.
Згідно з положеннями частини 1 статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Діючим законодавством передбачено, що судовий розгляд проводиться лише в межах адміністративного обвинувачення, яке міститься в протоколі про адміністративне правопорушення і встановлення інших обставин, які знаходяться за межами обвинувачення та погіршують становище особи, яка притягається до адміністративної відповідальності є неприпустимим, оскільки порушує право на захист від конкретного обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення.
Конкретність пред'явленого особі обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, забезпечує можливість організувати ефективний захист своїх інтересів.
Разом з тим, неконкретність обвинувачення не тільки не дозволяє особі, яка притягується до адміністративної відповідальності належним чином організувати ефективний захист своїх інтересів, а й позбавляє суд належним чином перевірити твердження органу, який склав протокол, про вчинення особою адміністративного правопорушення.
В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
Так, з урахуванням положення частини 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» рішення від 30.05.2013 року та «Карелін проти Росії» рішення від 20.09.2016 року, у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципи рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, в фактично судом).
З огляду на зазначене, ЄСПЛ дійшов висновку, що суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувачення, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 ЄКПЛ.
Умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях складу адміністративного правопорушення. Склад адміністративного правопорушення це сукупність встановлених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, що характеризують діяння як адміністративне правопорушення (проступок). До складу адміністративного правопорушення входять ознаки, які характеризують об'єкт, об'єктивну і суб'єктивну сторони та суб'єкта правопорушення.
Натомість, суть адміністративного правопорушення повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП або нормах інших нормативно-правових актах, якими передбачена відповідальність за вчинення чітко визначених протиправних дій.
Уповноваженою на те посадовою особою, яка склала поданий протокол, формально викладена суть адміністративного правопорушення, а саме не конкретизована його фабула відповідно до диспозиції ч.1 ст.184 КУпАП та не викладені встановлені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Зокрема, в протоколі не зазначено в чому саме проявляється ухилення ОСОБА_2 від виконання передбачених ст.150 СК України обов'язків щодо виховання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Неконкретність обвинувачення на переконання суду, не тільки не дозволяє особі, яка притягується до адміністративної відповідальності належним чином організувати ефективний захист своїх інтересів, а й позбавляє суд належним чином перевірити твердження органу, який склав протокол, про вчинення особою адміністративного правопорушення.
Згідно з статтею 31 Закону України «Про Національну поліцію», поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 цього ж Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Як вбачається з матеріалів справи, протокол про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 423233 від 01.09.2022 року, не містить жодної інформації про будь-яку фіксацію правопорушення.
Згідно положень п.15 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.11.2015р. № 1376, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.12.2015р. за № 1496/27941, до протоколу про адміністративне правопорушення долучаються інші матеріали про адміністративне правопорушення (пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновок експерта, речові докази, протокол про вилучення речей і документів, рапорти посадових осіб, а також інші документи та матеріали, що містять інформацію про правопорушення).
Відповідно до п.1 Інструкції, отримання пояснення від осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків здійснюють уповноважені на те посадові особи органів поліції.
Свідки, уповноваженою особою, яка склала адміністративний протокол, не залучались, про що свідчить інформація, викладена у відповідних графах цього процесуального документу.
Суд критично відновиться до письмових пояснень неповнолітнього ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки замість їх оригіналу в порушення вимог зазначеної вище Інструкції, до протоколу про адміністративне правопорушення, долучено копію цих пояснення. Дані письмові пояснення замість вказаних осіб написані працівником поліції, та не підтверджені цими особами в судовому порядку. Зміст даних пояснень має суто формальний характер, оскільки не містять належної інформації щодо обставин адміністративного правопорушення.
Окрім цього, обставини, що викладені у даних письмових поясненнях не підтверджені належними та допустимими доказами, та не усувають недоліків складеного протоколу, а саме не місять деталізованої інформації щодо обставин, які є предметом дослідження та з'ясування під час розгляду вказаної справи.
Згідно із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові №560/751/17 від 27.06.2019 року, письмові пояснення осіб, які долучені до матеріалів протоколу, не є належними доказами правомірності притягнення особи до адміністративної відповідальності, оскільки вказані особи у судовому засіданні не допитувались та не попереджались про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, а тому їх показання не можуть бути беззаперечним доказом вчинення адміністративного правопорушення.
До рапортів працівників поліції суд відноситься критично, оскільки інформація викладена в них не підтверджена належними та допустимими доказами. Крім того, рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень, що відображено у правовій позиції Верховного Суду, що міститься у постанові від 20.05.2020 року у справі №524/5741/16-а.
Фактично єдиним доказом вчинення даного адміністративного правопорушення є протокол про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 423233 від 01.09.2022 року, який не може бути визнаний належним доказом по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійними беззаперечним доказом, а обставини, викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.
Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який міститься у постанові від 10 травня 2018 року у справі №760/9462/16-а.
Суд критично відновиться до рукописного напису, виконаного від імені ОСОБА_2 у відповідній графі протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки не зрозуміло, в чому саме вона визнає свою провину, оскільки фабула адміністративного правопорушення взагалі не конкретизована.
Слід зауважити, що сам факт визнання особою вини у адміністративному порушенні не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення, що узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 08.07.2020р. у справі № 177/525/17.
Без засвідчення фактів, які зазначені у протоколі про адміністративні правопорушення, показами не зацікавлених осіб, понятих, свідків, притягнення до адміністративної відповідальності неприпустимо.
Верховний Суд в постанові від 27.06.2019 року зазначив, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Матеріали справи не містять належних та беззаперечних доказів щодо вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП.
Згідно пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010, конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1, 3, частина друга статті 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: … юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64).
У відповідності до пункту 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Відповідно до статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з частиною 2 статті 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Статтею 62 Конституції України регламентовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до пункту 39 постанови Верховного Суду від 08.07.2020 року у справі № 463/1352/16-а, в силу принципу невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачяться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеності невинуватості цієї особи.
Зміст загальноприйнятого європейського стандарту доказування «поза розумним сумнівом», сформульованого у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 року у справах «Кобець проти України» та «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 06.12.1998 року, полягає в тому, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
У постанові від 21.01.2020 року (справа № 754/17019/17) Верховний Суд зазначив, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Оцінивши наявні в матеріалах справи про адміністративне правопорушення та надані в судовому засіданні докази в їх сукупності з урахуванням того, що всі виявлені під час складання протоколу про адміністративне правопорушення недоліки та сумніви мають застосовуватись на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а суд не наділений повноваженням коригувати обвинувачення, а також збирати докази винуватості чи невинуватості особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, тому суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_2 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП.
Враховуючи викладене та керуючись п.1 ст.247, ст.ст.184, 245, 251, 252, 283-285, 294 КУпАП, -
Провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.184 КУпАП, стосовно ОСОБА_2 закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду через Калинівський районний суд Вінницької області особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, або прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 КУпАП, протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя