Єдиний унікальний номер справи 761/33178/18
Номер провадження 22-ц/824/9332/2022
Головуючий у суді першої інстанції Д.О. Мальцева
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач
22 вересня 2022 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Поливач Л.Д. (суддя - доповідач), Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І., вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданоюпредставником Гриньком Володимиром Федоровичем , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2018 року, -
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2018 року задоволено позов ОСОБА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 , через свого представника Гринька В.Ф. , 21 липня 2022 року подав апеляційну скаргу з пропуском строку, передбаченого статтею 354 ЦПК України, який просив поновити посилаючись на те, що він був позбавлений можливості своєчасно подати апеляційну скаргу, оскільки про оскаржуване рішення ОСОБА_2 стало відомо лише у липні 2022 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником Гриньком В.Ф. , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2018 року було залишено без руху, оскільки апеляційним судом було визнано неповажними підстави пропуску, вказані апелянтом у заяві про поновлення строку апеляційного оскарження рішення суду, та з підстав несплати апелянтом судового збору за подачу апеляційної скарги, у зв'язку із чим надано особі, яка подала апеляційну скаргу, строк для подачі заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення протягом десяти днів з дня вручення ухвали суду та для сплати судового збору у розмірі 13 215,00 грн.
Копія ухвали Київського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року вручена стороні відповідача 26 серпня 2022 року.
05 вересня 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Гринько В.Ф. направив на офіційну електронну адресу Київського апеляційного суду заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення у цій справі та дублікат квитанції 0.0.2662536163.1 від 03.09.2022 про сплату ОСОБА_2 судового збору у розмірі 13 215,00 грн за подачу апеляційної скарги на рішення суду у цій справі.
У заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду як на поважні причини пропуску строку апелянт посилається на те, що про наявність оскаржуваного рішення відповідачу стало відомо лише 05.07.2022 під час перевірки його представником - адвокатом Гриньком В.Ф. Єдиного державного реєстру судових рішень та того ж дня адвокат ознайомився із матеріалами справи. Вказує на те, що відповідачу не було відомо про розгляд справи судом, а представника ОСОБА_4 він не уповноважував брати участь у цій справі. Зазначив, що довіреність ОСОБА_4 надав задовго до звернення позивача із позовом до суду і не уповноважував цією довіреність ОСОБА_4. представляти інтереси відповідача у суді, зокрема визнавати позов. ОСОБА_2 невідомо за яких обставин та на підставі чого ОСОБА_4 брав участь у цій справі та яким чином ОСОБА_4 стало відомо про розгляд справи судом. Наявний у матеріалах справи супровідний лист про надсилання 29.10.2018 ОСОБА_2 копії рішення суду від 23.10.2018 вважає неналежним доказом направлення та отримання відповідачем судового рішення. Вказав, що матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідача про розгляд справи судом. Крім того, апелянт вважає, що зворотне повідомлення про вручення ОСОБА_2 заяви про заміну сторони виконавчого провадження у справі №761/33178/18 не містить інформації про вручення поштового відправлення саме відповідачу, а тому не свідчить про повідомлення ОСОБА_2 про розгляд справи судом. Посилаючись на зазначене просив апеляційний суд поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2018 року та відкрити провадження у справі.
Дослідивши зміст заяви про поновлення строку, вивчивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що у відкритті апеляційного провадження у справі необхідно відмовити з огляд у на наступне.
Так, згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, у межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
При цьому, забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами положень законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Європейський суд з прав людини зауважив, що доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року).
Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Згідно частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Аналіз статті 358 ЦПК України дає підстави для висновку про те, що за відсутності виключних випадків сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку. В контексті наведеної статті під неповідомленням особи про розгляд справи розуміються випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи у провадженні суду. Однак до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання у справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріалами справи безспірно підтверджується факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній) (правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 201/13990/15-ц ).
Сама по собі обізнаність учасника справи про розгляд справи судом першої інстанції є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження у разі подання ним апеляційної скарги після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.
Отже, сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку. Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості 29.08.2018 (а.с.2 - 25).
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 27.09.2018 відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 23.10.2018. Вказана ухвала, разом із копією позовної заяви та доданими до неї матеріалами була направлена 01.10.2018 ОСОБА_2 на адресу його місця реєстрації у визначеному законом порядку: АДРЕСА_1 (а.с.45). Відомості про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 були перевірені судом, що підтверджується листом Іршанської селищної ради за №773/02-20 від 19.09.2018 (а.с.37).
Статтею 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Сторона може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (ч. 1 ст. 58 ЦПК України).
Відповідно до вимог частини першої та другої статті 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов'язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.
Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик, як це передбачено ч.3 ст. 128 ЦПК України.
Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (ч. 5 ст. 130 ЦПК України).
Із матеріалів справи вбачається, що інтереси відповідача ОСОБА_2 у суді першої інстанції представляв його представник ОСОБА_4 на підставі довіреності, виданої 16.08.2018, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бугрином І.Г., зареєстрованої в реєстрі за №202 (а.с.52).
Згідно змісту вказаної довіреності ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_4 представляти його інтереси з метою захисту його прав у судах України будь - яких інстанцій з усіма правами, які надані законом позивачу, відповідачу, третій особі, заявнику (скаржнику), потерпілому, в тому числі, з правом пред'явлення позову, повної або часткової відмови від позовних вимог, зміни предмета або підстав позову, укладання мирової угоди, визнання позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, оскарження рішення тощо.
Так, ОСОБА_4 було подано до суду відзив на позовну заяву ОСОБА_1 у справі №761/33178/18, та він брав участь у підготовчому судовому засіданні 23 жовтня 2018 року, що підтверджується протоколом судового засідання та вбачається із змісту рішення суду. У підготовчому судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 визнав уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 та просив їх задовольнити (а.с. 53- 55, 56-58, 60-64).
Отже, з наведеного вбачається, що представник відповідача ОСОБА_4 , повноваження якого представляти в суді інтереси ОСОБА_2 були перевірені судом першої інстанції, брав участь у підготовчому судовому засіданні, у якому визнав уточнені позовні вимоги, відтак був обізнаний про судове рішення, ухвалене судом 23.10.2018. Явка у судове засідання представника відповідача дає суду підстави дійти висновку про вручення відповідачу повістки про виклик до суду. Тобто участь представника відповідача у розгляді справи свідчить про належне повідомлення відповідача про розгляд справи судом, що виклює обставини наведені стороною відповідача у заяві про поновлення строку.
З урахуванням зазначених вище норм закону, суд уважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи судом, оскільки у розгляді цієї справи брав участь його представник ОСОБА_4 на підставі виданої йому відповідачем довіреності. Зазначаючи про те, що довіреність на представництво інтересів ОСОБА_2 саме у суді не видавалася ним ОСОБА_4 , сторона відповідача не надала жодних доказів на підтвердження обставин, які вона наводить у заяві про поновлення строку апеляційного оскарження, зокрема не надала будь - яких доказів оспорювання цієї довіреності у судовому порядку чи порушення кримінального провадження тощо. Така довіреність була видана відповідачем ОСОБА_4 16.08.2018, тобто за 12 днів до звернення позивача із позовом до суду.
23.10.2018 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2018 року складено 29 жовтня 2018 року. Відтак тридцятиденний строк на апеляційне оскарження рішення суду слід відраховувати з дня складення повного судового рішення, тобто з 29.10.2018.
Разом з тим, апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2018 року було подано стороною відповідача після спливу одного року з дня складення повного рішення, а саме 21 липня 2022 року, тобто із пропуском строку на апеляційне оскарження понад три роки.
При цьому із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 було відомо про ухвалення 23.10.2018 судом рішення у цій справі ще у жовтні 2019 року, оскільки 21 жовтня 2019 року йому було вручено заяву про заміну сторони стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження, поданої ОСОБА_1 до суду у порядку ст.442 ЦПК Україні, яка містила додаток - виконавчий лист №761/33178/18, виданий Шевченківським районним судом м. Києва 30.11.2018.
Отже, знаючи про наявність справи в провадженні суду, ОСОБА_2 мавоб'єктивну можливість за допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень дізнатися про рух (стан) відомого йому судового провадження, зокрема про ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору ще до 05 липня 2022 року. Відповідач мав здійснювати розумні кроки щодо виконання обов'язків по захисту своїх прав та інтересів в суді протягом розгляду справи, про яку йому було достовірно відомо, та бути обізнаним про її рух. Аргументів про існування обставин непереборної сили в апеляційній скарзі не наведено.
Заперечуючи факт отримання вказаного поштового повідомлення відповідачем не враховано положення ч. 3 ст. 130 ЦПК згідно якого якщо особу, якій адресована повістка, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-якому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з адресатом. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається повідомленою належним чином.
Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_5 був належним чином повідомленим про розгляд цієї справи судом. Апеляційна скарга відповідача подана після спливу одного року з дня ухвалення оскаржуваного судового рішення і в ній не зазначено виключних випадків, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України, для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.
Так, а приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, якою визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті статтею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
У пункті 1 частини другої статті 129 Конституції України однією із засад судочинства також проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм.
Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» ЄСПЛ роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження рішення (справи «Олександр Шевченко проти України» 26 квітня 2007 року, справа «Трух проти України» від 14 жовтня 2003 року).
У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» ЄСПЛ визначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Отже, вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком осіб, які беруть участь у справі і безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ураховуючи викладене, надаючи правову оцінку обставинам справи в частині вирішення питання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду та наявним у матеріалах справи доказам в їх сукупності і співставленні, суд дійшов висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки апеляційну скаргу стороною відповідача подано після спливу встановленого частиною другою статті 358 ЦПК України однорічного строку з дня складення повного тексту судового рішення, що є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від поважності причин пропуску такого строку.
Керуючись статтею 358 ЦПК України, суд, -
Відмовити у відкритті апеляційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданоюпредставником Гриньком Володимиром Федоровичем , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2018 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її складення.
Повна ухвала складена 22 вересня 2022 року.
Судді Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус
О.І. Шкоріна