21 вересня 2022 року місто Київ
Єдиний унікальний номер справи 757/45296/21-ц
Номер провадження 22-ц/824/8865/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Вербової І.М., суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Орел П.Ю.
вивчивши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Хайнацького Є.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати,
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 18 866 грн. 70 коп. нарахованої, але не виплаченої заборгованості із заробітної плати, у тому числі грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку; 347 935 грн. середнього заробітку за час затримки виплати за період з 26 травня 2017 року по 31 серпня 2021 року та 5 562 грн. 36 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 28 липня 2010 року ОСОБА_1 працював на ДП «Донецька залізниця».
Відповідно до Закону України № 4442-IV від 23 лютого 2012 року та Постанови КМУ від 25 червня 2014 року № 200, відбулась реорганізація ДП «Донецька Залізниця» шляхом злиття підприємства у регіональну філію «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».
З 20 березня 2017 року згідно з наказами від 17 березня 2017 року № 236/ДНД та від 17 березня 2017 року № 19/ІОЦ встановлено простій працівникам виробничого підрозділу «Ілловайська колійна машинна станція» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецькуа залізниця» ПАТ «Українська залізниця» по причинам незалежним від працівників.
17 липня 2017 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, позивача було звільнено із займаної посади у зв'язку зі скороченням штату. У день звільнення з роботи позивачу видано його трудову книжку, але не виплачено заборгованість із заробітної плати відповідно до розрахунку, наведеного у позовній заяві.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року (а.с. 142-148) позовні вимоги ОСОБА_1 , задоволено, стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заборгованість із заробітної плати, в тому числі нараховану, але не виплачену грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 18 866 грн. 70 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період затримки з 26 травня 2017 року по 31 серпня 2021 року в розмірі 347 935 грн. та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати в розмірі 5 562 грн. 36 коп.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, 08 липня 2022 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» направило апеляційну скаргу, у якій, постилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просило рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову, відмовити; стягнути з позивача судові витрати.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність заборгованості із виплати заробітної плати у спірний період, а надані розрахунки заробітної плати, розрахунок оплати відпустки, розрахунок заборгованості з урахуванням індексу інфляції, табелі обліку використання робочого часу, не підтверджують наявності заборгованості із виплати заробітної плати, оскільки не містять печатки чи штампу підприємства, дати, вихідного номеру, підпису керівника та бухгалтера. Суд першої інстанції не встановив, що між позивачем та відповідачем із 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких, скаржник об'єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами договору, обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо працівників. Зазначені скаржником доводи, на думку останнього, узгоджуються з висновками викладеними Верховним Судом у постановах від 02 березня 2020 року у справі № 233/4474/19, від 23 березня 2020 року у справі № 369/28/19, від 03 серпня 2020 року у справі № 266/6853/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 7257/6109/19, від 07 грудня 2020 року у справі № 227/1462/19, від 21 грудня 2020 року у справі № 242/6386/18, від 18 січня 2021 року у справі № 757/47699/19, від 20 січня 2021 року у справі № 236/3742/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 639/3491/18, від 06 жовтня 2021 року у справі № 757/47700/19, від 24 січня 2022 року у справі № 236/985/19, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 серпня 2022 року, відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано строк для подачі відзиву.
Відзиву подано не було.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 серпня 2022 року закінчено проведення підготовчих дій, справу призначено до розгляду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
У судове засідання сторони не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується звітами про доставлення судових повісток-повідомлень на їх електронні адреси. Клопотань про відкладення розгляду справи, до суду апеляційної інстанції не надходило. Враховуючи наведене та виходячи з положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи у відсутність осіб, що не з'явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості із заробітної, у тому числі, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, суд першої інстанції виходив з того, що на день звільнення позивача, відповідачем була нарахована, але не виплачена заробітна плата з березня 2017 року по липень 2017 року у сумі 18 866 грн. 70 коп., що підтверджується копіями розрахунків заробітної плати виробничого підрозділу «Іловайська колійна машинна станція» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», а також копіями табелів обліку використання робочого часу. Також суд зазначив, що надані позивачем розрахунки відповідають даним табелів обліку використання робочого часу, розрахункам заробітної плати за березень, квітень, травень, червень та липень 2017 року та розрахунку оплати відпустки.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за період затримки, суд першої інстанції виходив з порушення відповідачем строків виплати заробітної плати та всіх сум, які належать позивачу при звільнені.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення компенсації, суд першої інстанції виходив із наданого позивачем розрахунком компенсації, здійсненого відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 21.02.2001 року № 159.
Колегія суддів не погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Судом встановлено, що з 28 липня 2010 року ОСОБА_1 працював на Державному підприємстві «Донецька залізниця», яке в подальшому реорганізовано у Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» (а.с. 53-54).
Наказом структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» від 17 березня 2017 року № 236/ДНД встановлено початок простою з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції (а.с. 21-22).
Наказом виробничого підрозділу «Іловайська дистанція електропостачання» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» від 20 березня 2017 року № 49 встановлено початок простою з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничого підрозділу «Іловайська дистанція електропостачання» (а.с. 23-24).
На підставі наказу ПАТ «Укрзалізниця» від 20 березня 2017 року № 154, з 01 березня 2017 року годинні тарифні ставки та посадові оклади працівників ПАТ «Укрзалізниця», встановлені штатними розписами станом на 28 лютого 2017 року, підвищено на 25 відсотків (а.с. 25-26).
Наказом регіональної філії «Донецька залізниця» від 28 квітня 2017 року № 645-НЗ-1, з 17 липня 2017 року вилучено зі складу регіональної філії «Донецька залізниця» структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» та виробничі підрозділи, які підпорядковані цьому структурному підрозділу, із загальною штатною чисельністю 14 510 штатних одиниць та скорочено штат працівників структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» та підпорядкованих ним виробничих підрозділів з 17 липня 2017 року (а.с. 28-29).
Згідно з витягом з протоколу засідання правління ПАТ «Укрзалізниця» від 05 квітня 2017 року (лист ПАТ «Укрзалізниця» від 11.04.2017 року № 11-59/288-2017) ухвалено вилучити зі складу регіональної філії «Донецька залізниця» структурні підрозділи Донецька дирекція залізничних перевезень та Луганська дирекція залізничних перевезень та скоротити штат працівників цих структурних підрозділів (а.с. 34-35).
17 липня 2017 року на підставі наказу структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» від 10 липня 2017 року № 6041/ДН-ос, ОСОБА_1 звільнено із займаної посади структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» у зв'язку зі скороченням штату на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 53-54).
Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Статтею 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.
Верховний Суд у постанові від 02 березня 2020 року у справі № 233/4474/19 (провадження № 61-22805св19) зазначив, що нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.
Проте в матеріалах справи відсутні розрахунково-платіжні відомості ОСОБА_1 та інші документи з обліку праці та зарплати за спірний період.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №243/2071/18 (провадження №61-48088сво18) вказано, що: «зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку видачі трудової книжки та середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла
її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.
Згідно зі статтею 10 Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати
в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18).
У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі №266/4637/18 (провадження №61-7583св19) вказано, що «встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об'єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв'язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову».
Відповідно до висновку Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ «Укрзалізниця», засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Донецьку. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі на території Донецької області, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб.
Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання АТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов'язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території Донецької області, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов'язаної сторони за трудовим договором.
Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України», введеного в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року № 62/2017, нарахування заробітної плати працівникам підприємства було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв'язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», а також відсутність передачі з непідконтрольної території первинних документів, які є підставою бухгалтерського обліку господарських операцій.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 77, статті 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування та докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду, колегією суддів встановлено, що у трудових правовідносинах, які склалися між позивачем та відповідачем з 20 березня 2017 року, виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких відповідача об'єктивно, з незалежних від нього причин, було позбавлено можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що невиконання відповідачем обов'язків передбачених ст.ст. 47, 83, 115 та 116 КЗпП України відбулось не з вини останнього, а було викликано обставинами непереборної сили, які встановлені висновком Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року.
Крім того, згідно положень статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов'язку доведення наявності права на отримання певних сум.
Разом з тим, позивачем не надано документів на підтвердження його перебування у простої, факту виконання ним певної роботи упродовж спірного періоду, а також доказів на підтвердження наявності заборгованості із виплати заробітної плати, в тому числі нарахованої, але не виплаченої грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, у зазначеному розмірі. При цьому, надані позивачем табелі обліку робочого часу та розрахунки заробітної плати за спірний період, не містять будь-яких підписів посадових осіб та не завірені печаткою.
Отже, враховуючи, що позивач належними та допустимими доказами не довів наявність заборгованості у відповідача з виплати йому заробітної плати (в тому числі, нарахованої, але не виплаченої грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку) у визначеному ним розмірі, з урахуванням тієї обставини, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об'єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, оскаржуване рішення не можна назвати в повній мірі законним та обґрунтованим в розумінні ст. 263 ЦПК України, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до приписів ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - задовольнити.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 17 січня 2022 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, наступного змісту.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) судовий збір у сумі 5 585 грн. 46 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: І.М. Вербова
Судді: Т.О. Невідома
В.А. Нежура