Апеляційне провадження № 22-ц/824/9430/2022
Справа № 760/34352/21
Іменем України
21 вересня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Мороз Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва в складі судді Шереметьєвої Л.А., постановлену в м. Київ 04 липня 2022 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні квартирою та стягнення упущеної вигоди, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом скасування записів про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, просила усунути їй перешкоди в користуванні квартирою за адресою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 та членів його сім'ї (дружини та двох дітей), зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_3 та членів його сім'ї, стягнути солідарно з відповідача та членів його сім'ї на користь позивача 2 458 112,13 грн. упущеної вигоди та судові витрати.
В червні 2022 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом скасування записів про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, в якому просив задовольнити його позов шляхом скасування записів про право власності № 43324012 від 04 серпня 2021 року та № 43323957 від 04 серпня 2021 року, внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відносно квартири АДРЕСА_1 , покласти на відповідача судові витрати.
Одночасно з зустрічним позовом представником відповідача до суду подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 04 липня 2022 року заяву про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість відповідної ухвали суду, просила скасувати ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 04 липня 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для забезпечення позову, оскільки позивач за зустрічним позовом не вказав, які обставини свідчать, що відповідач за зустрічним позовом має намір чи вживає дії, які можуть ускладнити виконання рішення суду про задоволення зустрічного позову, та не надав відповідні докази, які б свідчили, що така загроза реальна, а не уявна. Вжиті раніше заходи забезпечення позову скасовані ухвалою від 30 березня 2021 року, з моменту скасування заходів забезпечення позову минуло понад 15 місяців, і з цього часу ОСОБА_1 не було вчинено жодної дії, яка б свідчила про реальність загрози ускладнення виконання рішення суду у випадку задоволення зустрічного позову. Реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 не може вважатися дією, направленою на ускладнення виконання рішення, оскільки така реєстрація відбулась в порядку спадкування за законом і саме рішення нотаріуса щодо реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 є предметом розгляду у справі за зустрічним позовом.
Також, в контексті справи № 760/18551/18, де 30 березня 2021 року були скасовані заходи забезпечення позову, вважає за доцільне зауважити, що такі заходи були скасовані з вини ОСОБА_3 , який ухилявся від виконання ухвали про зустрічне забезпечення.
Наголошувала, що оскаржувана ухвала не відповідає фундаментальним вимогам по обґрунтованості судового рішення, оскільки не містить чітких мотивів, з яких виходив суд, коли вирішував питання про забезпечення позову. Зокрема, судом не зазначено, які існують загрози невиконання чи ускладнення виконання рішення суду за результатами розгляду зустрічного позову та якими доказами підтверджуються зазначені обставини. В той же час, мотивувальна частина ухвали зводиться до тези, що заходи забезпечення позову необхідно застосувати, оскільки заходи забезпечення позову були скасовані в іншій справі ухвалою від 30 березня 2021 року, що не може вважатися належним мотивуванням в розумінні чинного законодавства. Крім того, суд першої інстанції не вирішив питання про застосування заходів зустрічного забезпечення, як того вимагає ч. 8 ст. 153 ЦПК України, чим порушив принцип пропорційності інтересів сторін.
Від позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ОСОБА_4 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвали суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала є обґрунтованою і такою, що відповідає вимогам ст. 260 ЦПК України.
Наводила правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17, вказувала, що незастосування судом заходів забезпечення позову призведе до подальшого переоформлення ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 , що в подальшому унеможливить виконання рішення суду та до виселення неповнолітньої дитини ОСОБА_5 з квартири.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що в грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_3 з позовом про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом зняття з реєстрації місця проживання, виселення та стягнення упущеної вигоди. Посилаючись на те, що 18 травня 2010 року між ОСОБА_6 , інтереси якого представляв ОСОБА_3 (син продавця), та її чоловіком ОСОБА_7 , від імені якого діяв ОСОБА_8 (син покупця) було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Після укладення договору купівлі-продажу продавець почав стверджувати, що був ошуканий з боку родини ОСОБА_1 , внаслідок чого відносно ОСОБА_8 (покупця) було порушено кримінальну справу. Наразі в провадженні Солом'янського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа № 760/18551/18 за позовом ОСОБА_6 (правонаступником якого є ОСОБА_3 ) до ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , третя особа приватний нотаріус Вовк І.І. про визнання договору купівлі-продажу квартири нікчемним в зв'язку з його удаваністю та зустрічним позовом про визнання права власності на квартиру, в рамках якої втретє оспорюється питання щодо права власності на квартиру за вказаною адресою. У зазначеній справі ухвалою від 20 липня 2018 року вжиті заходи забезпечення позову, а саме накладено арешт на спірну квартиру. У зв'язку з невиконанням ухвали про забезпечення позову судом постановлено ухвалу від 30 березня 2021 року, якою скасовано ухвалу від 20 липня 2020 року про забезпечення позову та від 25 листопада 2020 року про зустрічне забезпечення позову, якою зобов'язано ОСОБА_6 внести на депозитний рахунок суду суму в розмірі 200000 грн. Після скасування арешту, вжитого ухвалою від 20 липня 2018 року в справі № 760/18551/18, зникли перешкоди для державної реєстрації права власності на квартиру. У зв'язку зі смертю ОСОБА_7 приватним нотаріусом Вовк І.І. було видано ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на Ѕ квартири АДРЕСА_1 , оскільки зазначена квартира придбана ОСОБА_7 під час перебування в шлюбі, в зв'язку з чим здійснено реєстрацію права власності за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав. В той же час, у належній ОСОБА_1 квартирі з моменту її придбання 18 травня 2010 року по теперішній час проживають члени сім'ї ОСОБА_3 , які без достатніх на те підстав використовують належну ОСОБА_1 квартиру та перешкоджають їй використовувати її за призначенням (в тому числі здавати квартиру в оренду з метою отримання прибутку). При цьому відповідач ОСОБА_3 та члени його родини не бажають добровільно звільняти належну позивачу квартиру та змінювати реєстрацію місця проживання, хоча в зв'язку з продажем ОСОБА_6 квартири він сам та члени його родини, зокрема ОСОБА_3 , його дружина та діти втратили право проживання у вказаній квартирі.
В червні 2022 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом скасування записів про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, посилаючись на те, що з 29 вересня 2004 року ОСОБА_6 на праві власності володів квартирою за вказаною вище адресою, 18 травня 2010 року шляхом введення в оману між ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_6 , та ОСОБА_8 по втраченому паспорту, який діяв в інтересах ОСОБА_7 , укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , на момент підписання договору в квартирі проживав відповідач з дружиною та двома неповнолітніми дітьми. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, і ОСОБА_3 є його правонаступником та спадкоємцем. ОСОБА_7 також помер, його правонаступником є ОСОБА_1 . Договір купівлі-продажу від 18 травня 2010 року не було зареєстровано ОСОБА_7 в КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», про що свідчить відсутність відмітки на цьому договорі. Після смерті ОСОБА_7 07 березня 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна 26 липня 2021 року внесено запис про право власності на квартиру за вказаною адресою за померлою особою після спливу більше 5 років від дати смерті.
Вказував, що приватним нотаріусом Вовк І.І. в рамках спадкової справи № 58853987 до спадкової маси внесено об'єкт нерухомості, а саме Ѕ частину вказаної квартири, підставою для чого став договір від 18 травня 2010 року, не взявши до уваги факт наявності в суді справи № 760/18551/18 про встановлення нікчемності правочину у зв'язку з його удаваністю та визнання договору недійсним, та зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру, розгляд якої триває, а також реєстрацію у вказаній квартирі місця проживання дитини ОСОБА_5 з 16 липня 2021 року, якого фактично позбавлено житла. Всупереч вищевикладеному, приватним нотаріусом Вовк І.І. було внесено до реєстру записи про право власності на вказану квартиру за ОСОБА_1 .
На підставі вищевикладеного просив усунути йому перешкоди в користуванні житлом шляхом скасування записів про право власності № 43324012 від 04 серпня 2021 року та № 43323957 від 04 серпня 2021 року, внесених до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно відносно квартири АДРЕСА_1 .
До зустрічного позову ОСОБА_3 надано копію свідоцтва про право власності від 08 жовтня 2004 року, виданого 29 вересня 2004 року виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яким посвідчено, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_6 на праві приватної власності (а. с. 30 т. 2), копію довідки про реєстрації місця проживання ОСОБА_5 , 02 червня 2008 року, з 16 липня 2021 року по теперішній час за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 31 т. 2), копію витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 07 лютого 2020 року, згідно якого 07 лютого 2020 року зареєстровано спадкову справу № 98/2020 щодо майна ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 33 т. 2), копію листа КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 18 березня 2021 року, згідно якого квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності від 08 жовтня 2004 року (а. с. 35 т. 2), копію договору про поділ спадкового майна від 29 грудня 2016 року, укладеного ОСОБА_1 та ОСОБА_8 (а. с. 37 - 41 т. 2), копію роздрукованого прінтскріну з сайту судової влади, згідно якого на 18 листопада 2022 року призначено розгляд справи № 760/18551/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , третя особа приватний нотаріус Вовк І.І. про визнання договору купівлі-продажу удаваним (а. с. 42 т. 2), копію інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за 09 серпня 2021 року (а. с. 43 - 49 т. 2).
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 04 липня 2022 року зустрічний позов ОСОБА_3 прийнято та об'єднано з позовом ОСОБА_1 в одне провадження (а. с. 54 - 55 т. 2).
Одночасно з зустрічним позовом ОСОБА_12 подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач за зустрічним позовом посилався на те, що незастосування судом заходів забезпечення позову призведе до подальшого переоформлення ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 , що унеможливить виконання рішення суду, а також до виселення неповнолітньої дитини ОСОБА_5 з квартири, просив накласти арешт на вказану квартиру.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову у спосіб накладення арешту на нерухоме майно, суд першої інстанції виходив з того, що предметом спору є усунення перешкод в користуванні квартирою, дана квартира є предметом судових спорів між сторонами, які тривають значний час і не є вирішеними, крім того, за змістом первісного позову ухвалою суду від 20 липня 2018 року були вжиті заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру, який був знятий ухвалою суду від 30 березня 2021 року і після цього 04 серпня 2021 року було внесено запис про державну реєстрацію права власності позивача за первісним позовом; існує реальна загроза невиконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог.
Апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому його виконанні.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачем і знаходяться у нього чи в інших осіб.
При цьому, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості запропонованого заявником способу забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним способом забезпечення позову та предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
У справі, що переглядається, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 просив усунути перешкоди в користуванні житлом шляхом скасування записів про право власності позивача за первісним позовом ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Водночас, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. У випадку задоволення позову таке рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню, оскільки не матиме зобов'язального характеру.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 27 липня 2022 року в справі № 372/2442/21 (провадження № 61-16406св21).
В той же час, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 в своїй позовній заяві не заявляв жодних вимог, направлених на поновлення чи захист його права на спірну квартиру і які неможливо буде реалізувати без заявлених позивачем заходів забезпечення позову. При цьому виконання рішення суду в межах заявлених позовних вимог ніяким чином не залежить від заходів забезпечення позову, на яких наполягає позивач.
Таким чином, спосіб забезпечення позову, який просить застосувати ОСОБА_3 ,не відповідає змісту порушеного права позивача, не є співмірним з заявленими позовними вимогами та жодним чином не забезпечить виконання рішення суду, що залишено поза увагою суду першої інстанції, яким не надано належної правової оцінки співмірності виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам.
Апеляційний суд приймає до уваги, що в постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 640/12313/19-ц (провадження № 61-12836св20) наведено такі правові висновки: «У частині другій статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року, яка діяла на час проведення нотаріусом державної реєстрації права власності) встановлювався порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Проте згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону № 1952-IV викладено у новій редакції.
Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, в розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону № 1952-IV у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.
За змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі № 1952-IV.
Таким чином, оскільки з 16 січня 2020 року матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, то на час подання позову в цій справі такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію прав закон не передбачав».
Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що на спірну квартиру в межах розгляду іншого судового спору між сторонами вже накладався арешт, який в подальшому було знято, саме після цього позивачем ОСОБА_1 було проведено реєстрацію права власності, і суд першої інстанції врахував дані обставини під час вирішення питання про задоволення заяви про забезпечення позову.
Апеляційний суд не може погодитися з даними висновками, які не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки позов забезпечується в межах однієї справи в кожному конкретному випадку і наявність підстав для його застосування має встановлюватися судом також в межах відповідної справи,пересвідчившись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконанню чи утрудненню виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувавши обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Разом із тим, процесуального обов'язку щодо встановлення даних обставин судом першої інстанції виконано не було і зроблено передчасний та помилковий висновок про те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення виконання рішення суду.
Таким чином, ухвала суду першої інстанції не може вважатися законною і обґрунтованою, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.
Апеляційний суд приймає до уваги доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, що під час постановлення ухвали про забезпечення позову не було вирішено питання про застосування заходів зустрічного забезпечення, як того передбачає ч. 8 ст. 153 ЦПК України, чим, на думку заявника, порушив принцип пропорційності інтересів сторін.
Дійсно, зі змісту ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 04 липня 2022 року про забезпечення позову вбачається, що питання зустрічного забезпечення судом першої інстанції не вирішувалось.
Разом із тим, апеляційний суд враховує правові висновки Верховного Суду про те, що відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та невирішення судом питання зустрічного забезпечення не є підставою для скасування ухвали суду про забезпечення позову, оскільки не позбавляє права обтяженої сторони звернутися з клопотанням про таке зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку (постанови від 21 грудня 2020 року у справі № 487/5726/19 (провадження у справі № 61-4793св20, від 30 червня 2021 року у справі № 752/2342/19 (провадження № 61-11920св19).
Також апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо процесуальної поведінки ОСОБА_3 в межах іншої судової справи № 760/18551/18 року, оскільки це не входить до предмету даного апеляційного перегляду.
Розглядаючи по суті заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову, апеляційний суд виходить із того, що спосіб забезпечення позову, який просить застосувати ОСОБА_3 ,не відповідає змісту права позивача, яке він вважає порушеним, не є співмірним з заявленими позовними вимогами та жодним чином не забезпечить виконання рішення суду, відтак заява про забезпечення позову є необґрунтованою, недоведеною і задоволенню не підлягає.
Доводи ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу, що незастосування судом заходів забезпечення позову може призвести до подальшого переоформлення ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 та виселення неповнолітньої дитини ОСОБА_5 з квартири, не доводять самі по собі наявність передбачених законом підстав для забезпечення позову за встановлених обставин та відхиляються апеляційним судом.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду відповідно до п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України - скасуванню, оскільки постановлена в результаті неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права з порушенням норм процесуального права, з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені останньою за подання апеляційної скарги, в розмірі 496,20 грн.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 377, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 04 липня 2022 року про забезпечення позову скасувати та прийняти нову постанову.
Заяву ОСОБА_3 про забезпечення зустрічного позову залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 496,20 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 21 вересня 2022 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.