21 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 235/5633/16-к
провадження № 51-2820ск22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Мазура М. В.,
суддів Бородія В. М., Єремейчука С. В.,
розглянув касаційну скаргу прокурора на вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 серпня 2021 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 08 грудня 2021 року, які постановлені в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016051390000011, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Красноармійськ (нині м. Покровськ) Донецької області, проживаючого у тому ж АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 372 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Суть питання
За вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 серпня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у зв'язку із недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене ним.
Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_1 у тому, що він, обіймаючи посаду старшого слідчого першого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у м. Краматорську Головного управління ДФС у Донецькій області, у період з 30 жовтня 2015 року по 04 листопада 2015 року (більш точного часу у ході досудового слідства не встановлено), перебуваючи у м. Покровську Донецької області під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №32015050840000084, усвідомлюючи протиправність своїх дій, діючи умисно та в своїх особистих інтересах, що виразилося у штучному підвищенні своїх показників в роботі, з метою реалізації злочинного умислу, направленого на притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, поєднаного зі штучним створенням доказів обвинувачення та іншою фальсифікацією, вніс завідомо неправдиві відомості до офіційного документа - завіреної копії посадової інструкції бухгалтера по обліку основних засобів 1 категорії ОСОБА_2 від 01 березня 2013 року, в якій на зворотному боці першого аркушу посадової інструкції за допомогою монохромного копіювально-розмежувального пристрою електрографічним способом виклав недостовірні відомості щодо покладення на неї обов'язків із забезпечення своєчасного нарахування та перерахування страхових внесків до Пенсійного фонду України, замінивши пункт 3.16 розділу 3 Службових обов'язків посадової інструкції від 01 березня 2013 року, тим самим штучно створив доказ обвинувачення ОСОБА_2 . Після чого, склав та підписав письмове повідомлення про підозру ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 212-1 КК України від 03 листопада 2015 року. В подальшому надав вказане письмове повідомлення про підозру для погодження процесуальному керівнику, якого запевнив у наявності достатніх доказів для повідомлення про підозру ОСОБА_2 . Однак повідомлення про підозру ОСОБА_2 вручено не було, а її підпис на повідомленні було підроблено невстановленою особою.
Донецький апеляційний суд ухвалою від 08 грудня 2021 року залишив вказаний вирок місцевого суду без змін.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями місцевого і апеляційного судів прокурор, поза межами строку на касаційне оскарження, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильно надану оцінку доказам та допущені, на його думку, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність,просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій стосовно ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи наведене, прокурор указує на те, що рішення судів попередніх інстанцій стосовно ОСОБА_1 є незаконними, необґрунтованими та невмотивованими, оскільки, на думку прокурора, місцевим судом не надано належної оцінки ряду доказів, що призвело до хибного висновку про недоведеність вини обвинуваченого. Крім того, на думку прокурора, суддя місцевого суду порушив принцип безперервності судового процесу і таємниці нарадчої кімнати. При цьому, на переконання прокурора, апеляційний суд належно не перевірив доводи його апеляційної скарги щодо незаконності виправдувального вироку суду першої інстанції та не навів підстав, за яких визнав ці доводи необґрунтованими, а тому постановлена цим судом ухвала є незаконною та не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Крім того, у поданій касаційній скарзі прокурор просить поновити їй строк на касаційне оскарження постановлених стосовно ОСОБА_1 судових рішень. Як на підставу для поновлення цього строку вказує, що у зв'язку із введенням воєнного стану в Україні, у деяких містах Донецької області, у тому числі і в м. Маріуполь військові дії почалися з 24 лютого 2022 року. Враховуючи, що внаслідок військових дій залишки кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 , які не були долучені до судової справи, наглядове провадження та судові рішення по ньому, які зберігалися у архіві адміністративної будівлі Донецької обласної прокуратури були втрачені. На теперішній час доступу до адміністративної будівлі Донецької обласної прокуратури не має у зв'язку з окупацією м. Маріуполя. Однак Донецькою обласною прокуратурою вживаються заходи на відновлення матеріалів кримінального провадження та отримано копії оскаржуваних рішень (вказаний вирок отриманий лише 09 вересня 2022 року). Таким чином, у зв'язку з вищевикладеним прокурор вважає, що був позбавлений можливості подати касаційну скаргу у строки передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України), з поважних причин, які не залежали від нього.
Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду
Верховний Суд дійшов висновку, що прокурор звернулась до Верховного суду із касаційною скаргою і клопотанням про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження вироку Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 серпня 2021 року та ухвали Донецького апеляційного суду від 08 грудня 2021 року стосовно ОСОБА_1 , яке містить достатнє обґрунтування, а тому підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
На будь-яких інших підставах, зокрема через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту розгляду, суд касаційної інстанції не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржених судових рішень, а при здійсненні перегляду виходить з обставин, установлених судами нижчої інстанції, якщо відповідні висновки судів нижчої інстанції належним чином мотивовано.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК України передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред'явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких, суд відкидає докази обвинувачення.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Положенням ст. 17 КПК України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Обов'язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та в установлених КПК України випадках на потерпілого.
Обвинувальний вирок може бути постановлено судом лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.
Тобто дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, що є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин було вчинено, і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів у вироку є виключною компетенцією суду, який постановив вирок.
Як слідує з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції, за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, оцінивши кожний доказ відповідно до ст. 94 КПК України із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов висновку про недоведеність, що кримінальне правопорушення, передбачене ч 2 ст. 372 КК України вчинене ОСОБА_1 .
Так, місцевий суд встановив, що стороною обвинувачення не надано суду належних та допустимих доказів, які б поза розумним сумнівом свідчили про вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому кримінального правопорушення.
При цьому суд у своєму рішенні навів детальний аналіз досліджених ним доказів, у тому числі й тих, на які посилається прокурор у касаційній скарзі, і зазначив мотиви, виходячи з яких, дійшов такого висновку.
Не погодившись із виправдувальним вироком, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просив апеляційний суд скасувати вирок місцевого суду та ухвалити обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_1 .
Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку перевірив посилання й доводи, викладені прокурором в апеляційній скарзі та, не встановивши підстав для скасування вироку місцевого суду, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши достатні аргументи та підстави для прийняття такого рішення.
Зокрема, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про недоведеність суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_1 злочину, при вказаних у вироку обставинах. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив про те, що прокурор в апеляційній скарзі посилався на докази, які не доводять наявність суб'єктивної сторони кримінального правопорушення інкримінованого ОСОБА_1 та не спростовують фактичні дані які стали підставою для ухвалення виправдувального вироку.
Також апеляційний суд зазначив, що як слідує з матеріалів провадження,останнє слово обвинуваченому було надано в окремому засіданні, на яке з боку сторони обвинувачення з'явився прокурор ОСОБА_3. Заслухавши останнє слово, суд видалився до нарадчої кімнати. Після цього, суд повернувся з нарадчої кімнати, відновив судовий розгляд і замінив прокурора, оскільки ОСОБА_3 в цьому кримінальному провадженні допитувався в якості свідка. Провівши засідання за участю іншого прокурора та заслухавши останнє слово обвинуваченого, суд першої інстанції видалився до нарадчої кімнати та ухвалив оскаржуваний вирок.
Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи прокурора про безпідставне поновлення місцевим судом судового розгляду після виходу з нарадчої кімнати, як на підставу для скасування рішень судів попередніх інстанцій, оскільки вихід з нарадчої кімнати та поновлення судового розгляду не суперечать загальним засадам кримінального провадження, оскільки оцінка доказів здійснюється саме в нарадчій кімнаті, а за наявності об'єктивних суперечностей, які впливають на вирішення питання щодо винуватості особи, усунути їх можливо лише в результаті відновлення судового розгляду. Наведене, в тому числі, сприяє реалізації загальних засад і прийняття рішення поза розумним сумнівом. Аналогічний підхід був застосований у справі № 182/523/16-к (див. постанову Верховного Суду від 28 січня 2021 року).
Що стосується доводів прокурора про те, що суд задовольнивши клопотання сторони захисту про допит прокурорів у кримінальному проваджені грубо порушив вимоги кримінального процесуального закону, то судом апеляційної інстанції зазначено про те, що допитавши у кримінальному провадженні прокурорів у якості свідків, суд першої інстанції ніяким чином не порушив прав сторони обвинувачення та загальні засади кримінального провадження передбачені ст. 7 КПК України. Крім того, показання отримані в результаті допитів прокурорів в якості свідків не стали підставою для визнання недопустимими чи неналежними доказів сторони обвинувачення.
З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується й Верховний Суд.
Крім того, хоч прокурор і посилається у своїй касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 КПК України, однак вона не наводить конкретних доводів, які б дозволили Верховному Суду дійти таких же висновків.
При цьому Верховний Суд звертає увагу, що згідно усталеної позиції Верховного Суду, суд апеляційної інстанції повинен перевіряти і аналізувати доводи наведені в апеляційній скарзі і давати вичерпну відповідь лише на важливі і доречні аргументи.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно умотивованими та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувався при постановленні рішень.
Твердження, наведені прокурором у касаційній скарзі, не спростовують правильності висновків, викладених у судових рішеннях, і не містять вагомих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти переконання, що рішення було постановлено з істотними порушеннями норм права або з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, які можуть поставити під сумнів їх законність.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України відмовляє у відкритті касаційного провадження.
На цих підставах Верховний Суд постановив:
Задовольнити клопотання прокурора та поновити йому строк на касаційне оскарження судових рішень стосовно ОСОБА_1 .
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 серпня 2021 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 08 грудня 2021 року стосовно ОСОБА_1 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
М. В. Мазур В. М. Бородій С. В. Єремейчук