Постанова
Іменем України
14 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 761/8374/20-ц
провадження № 61-5840св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2021 року у складі судді Ковальчук К. М. та постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Кулікової С. В., Рубан С. М.,
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що він з відповідачкою перебував у зареєстрованому шлюбі, у якому в них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка нині проживає разом із ним та знаходиться на його повному утриманні.
Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідачки аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 у розмірі ј частини з усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, з урахуванням індексації, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду - 16 березня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття. Допущено негайне виконання судового рішення в межах платежу за один місяць. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що дитина з 01 листопада 2019 року фактично проживає разом із позивачем, матеріали справи не містять відомостей, що рішення суду про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 разом із матір'ю ОСОБА_2 виконано, а тому, беручи до уваги стан здоров'я дитини, її вік, з урахуванням матеріального стану обох батьків, мінімального гарантованого та рекомендованого розміру аліментів на дитину відповідного віку, необхідно стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини у заявленому позивачем розмірі щомісячно, починаючи з часу пред'явлення позовної заяви до суду відповідно до статті 191 СК Українита до досягнення дитиною повноліття.
Постановою Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що донька сторін ОСОБА_3 з 01 листопада 2019 року проживає разом із позивачем, і ця обставина не спростована відповідачкою. У матеріалах справи відсутні докази про те, що рішення суду про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 разом із матір'ю ОСОБА_2 виконано, а тому аліменти на утримання дитини необхідно стягнути з ОСОБА_2 .
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У червні 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2022року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 13 серпня 2019 року у справі № 910/11614/18, від 23 квітня 2020 року у справі № 439/1155/18, від 17 червня 2020 року у справі № 158/1638/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 520/21069/18, від 18 серпня 2021 року у справі № 756/7539/16.
У серпні 2022 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що позиція відповідача у цій справі спрямована на протиправне привласнення, всупереч інтересам дитини, грошей дитини. Жодна з правових позицій Верховного Суду, наведених ОСОБА_2 , не може бути взята до уваги.
Також ОСОБА_1 подав до суду клопотання про скасування ухвали Верховного Суду від 29 липня 2022 року в частині зупинення виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2021 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року, в частині вимог про стягнення аліментів на дитину, яка не підлягає негайному виконанню, до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Таке клопотання ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення у разі залишення його без змін вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 06 серпня 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано заочним рішенням Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 20 серпня 2018 року (справа № 402/570/18).
У шлюбі у сторін народилася спільна дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 06 вересня 2017 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 у розмірі ј частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 26 липня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.
У провадженні Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у Київської області на виконанні перебуває виконавчий лист, виданий на примусове виконання вказаного рішення. Станом на 01 січня 2020 року заборгованість зі сплати аліментів відсутня, що підтверджується довідкою-розрахунком від 08 січня 2020 року (ВП № 59577084).
У червні 2019 року ОСОБА_5 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 402/784/19, позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково та визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 разом із матір'ю. Зустрічний позов ОСОБА_1 про визначення місця проживання ОСОБА_3 з ним залишено без задоволення.
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів та стягнення безпідставно отриманих коштів (справа № 402/190/20 Ульяновського районного суду Кіровоградської області).
Судами встановлено, що малолітня ОСОБА_3 з 01 листопада 2019 року фактично проживає разом із ОСОБА_1 .
Задовольняючи позов про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що донька сторін з 01 листопада 2019 року проживає разом з позивачем, а в матеріалах справи відсутні докази про те, що рішення суду про визначення місця проживання дитини разом із матір'ю ОСОБА_2 виконано.
Верховний Суд не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 141 СК Українимати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Отже, статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати, спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що оскільки спільна дитина сторін проживає з ним з листопада 2019 року, то існує необхідність для стягнення аліментів із матері.
Водночас суди, ухвалюючи рішення про стягнення аліментів з ОСОБА_2 , не надали правової оцінки тому, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року у справі № 402/784/19, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року та постановою Верховного суду від 29 червня 2022 року, позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково та визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 разом із матір'ю.
Суди у справі, що переглядається, незважаючи на те, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року у справі № 402/784/19 про визначення місця проживання дитини з матір'ю набрало законної сили 06 жовтня 2021 року, ухвалили рішення про стягнення аліментів з матері 12 жовтня 2021 року.
Враховуючи правову природу аліментів, їхній цільовий характер, а також передбачені законом підстави їх стягнення на користь того з батьків, з ким проживає дитина, керуючись принципом якнайкращих інтересів дитини, суди повинні були оцінити при вирішенні цього спору наявність підстав для стягнення аліментів на користь позивача.
Сам по собі факт проживання дитини з одним із батьків, за наявності рішення суду про визначення місця проживання з іншим із батьків, не може бути підставою для стягнення аліментів на його користь.
Судові рішення у справах про визначення місця проживання дитини покликані захисти якнайкращі інтереси дитини, забезпечити розвиток та виховання дитини в умовах стійкого середовища. Постановлення судового рішення про стягнення аліментів на користь одного з батьків під час вирішення спору про визначення місця проживання дитини, тим більше після ухвалення остаточного судового рішення про визначення місця проживання дитини з іншим із батьків, суперечить принципам правової визначеності, обов'язковості судових рішень та не відповідає завданням цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді та вирішенні цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Отже, стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини, за умови, що рішенням суду, що набрало законної сили, визначено місце проживання дитини з матір'ю, суперечить вимогам закону.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 13 серпня 2019 року у справі № 910/11614/18, від 23 квітня 2020 року у справі № 439/1155/18, від 17 червня 2020 року у справі № 158/1638/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 520/21069/18, від 18 серпня 2021 року у справі № 756/7539/16.
У постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 158/1638/18 сформульовано висновки про те, що відповідачем не доведено, що основне місце проживання дітей з ним, а мировою угодою сторони визначили місце проживання з матір'ю, а також врахувавши те, що законом не передбачено право на стягнення аліментів тим із батьків, з яким не проживають діти, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.
Отже, доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального права, що стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, знайшли своє підтвердження.
Водночас висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду від 13 серпня 2019 року у справі № 910/11614/18 та від 23 квітня 2020 року у справі № 439/1155/18, є нерелевантними до правовідносин, що виникли між сторонами у справі, що переглядається.
Так у справі № 910/11614/18 сформульовано висновок про те, що обрання способу захисту порушеного права є суб'єктивним правом кожної особи, на яку покладається тягар відповідальності за неправильно обраний спосіб захисту і за всі наслідки, пов'язані з цим.
У справі № 439/1155/18 Верховний Суд вказав на те, що не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами докази, які не оцінювались судом у процесі розгляду справи.
У справі № 520/21069/18 Верховний Суд зазначив, що за своєю суттю аліменти - це кошти, покликані забезпечити дитину всім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.
У справі № 756/7539/16 Верховний Суд розглядав спір про визнання такими, що припинилися, відносини поруки за договором.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зважаючи на те, що у справі допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК Українисудовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Отже, із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 2 972,80 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
Керуючись статтями 141, 409, 410, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
РішенняКиєво-Святошинського районного суду Київської області від 12 жовтня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 травня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 2 972,80 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко