Постанова
Іменем України
07 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 688/684/20
провадження № 61-18750св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя -доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», державний реєстратор відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради Ачкасова Азіма Зіяфеддінівна, Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради в особі відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 листопада 2020 року у складі судді Козачук С. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Костенка А. М., Спірідонової Т. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), державного реєстратора Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради Хмельницької області Ачкасової А. З. (далі - державний реєстратор Ачкасова А. З.), Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради в особі Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради) про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності.
Позовна заява мотивована тим, що 02 серпня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № НМС0GK00002748, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 111 250,00 грн строком до 01 серпня 2017 року.
Того ж дня, між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, відповідно до якого останній поручився перед банком за виконання ОСОБА_4 зобов'язань за договором від 02 серпня 2007 року № НМС0GK00002748.
Також, 02 серпня 2007 року між ОСОБА_5 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір іпотеки, предметом якого було придбане за кредитні кошти домоволодіння АДРЕСА_1 .
Позивачі вказували, що протягом дії кредитного договору ОСОБА_1 добросовісно виконувала умови кредитного договору, проте в листопаді 2011 року дізналась про підвищення банком процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку, у зв'язку із чим звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про визнання неправомірними підвищення банком процентної ставки за кредитним договором, зарахування сплачених платежів в рахунок погашення кредиту. Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 25 червня 2014 року у справі № 688/1388/14-ц в задоволенні позову відмовлено. Позивач ОСОБА_1 наголошувала, що, незважаючи на відмову у позові, вона продовжувала вести переговори про реструктуризацію боргу. За результатом усних переговорів з представником банку між сторонами договору було досягнуто домовленостей про прощення частини заборгованості, що виникла за кредитним договором.
Позивачі зазначали, що 08 січня 2019 року ОСОБА_4 уклала з АТ КБ «ПриватБанк» додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 02 серпня 2007 року № НМС0GK00002748, відповідно до якої нею було погашено заборгованість.
У зв'язку з наміром продати будинок, 22 серпня 2019 року вона отримала довідку Центру надання адміністративних послуг Шепетівської міської ради Хмельницької області, зі змісту якої дізналася, що власником спірного домоволодіння АДРЕСА_1 є ПАТ КБ «ПриватБанк», право за яким зареєстровано на підставі договору іпотеки та рішення державного реєстратора Ачкасової А. З. про державну реєстрацію права від 12 жовтня 2016 року.
Позивачі вважали рішення державного реєстратора Ачкасової А. З. про державну реєстрацію права власності від 12 жовтня 2016 року незаконним, оскільки повідомлення про дострокове виконання зобов'язання за кредитним договором не отримували. Банк у додатковій угоді № 1 до кредитного договору від 02 серпня 2007 року № НМС0GK00002748 на загальну суму прощеного боргу не зазначив про задоволення своїх вимог шляхом оформлення права власності на предмет іпотеки та не вказав його вартість.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Ачкасової А. З. від 12 жовтня 2016 року про реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ПАТ КБ «ПриватБанк»; скасувати запис про право власності № 16873354, дата внесення запису 11 жовтня 2016 року на нерухоме майно - будинок АДРЕСА_1 за АТ КБ «ПриватБанк»; вирішити питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 листопада 2020 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Ачкасової А. З. від 12 жовтня 2016 року про реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ПАТ КБ «ПриватБанк».
Припинено право власності АТ КБ «ПриватБанк» на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 48,7 кв. м, житловою площею 30,9 кв. м за ОСОБА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ПАТ КБ «ПриватБанк», направляючи письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання за кредитним договором від 02 серпня 2007 року №НМС0GK00002748 не зазначив ціну, за якою предмет іпотеки перейде у власність іпотекодержателя, що в свою чергу позбавило іпотекодавця можливості оспорити ціну у разі незгоди. Зі змісту наданого банком висновку про вартість спірного майна вбачається, що він зроблений оцінювачем ОСОБА_6 станом на 20 жовтня 2016 року, власником нерухомості зазначено не позивача, а іншу особу - ОСОБА_7 . При цьому процедура оцінки відбулася оцінювачем без фактичного огляду домоволодіння, на підставі ринкових цін на аналогічні об'єкти, тому ця оцінка об'єкту нерухомості не відповідає його справжній вартості на момент проведення такої оцінки.
Щодо отримання письмового повідомлення позивачами від 26 липня 2016 року № Е.НМ.0.0.0.0/1-1495 про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції вказав, що матеріали справи не містять доказів особистого отримання ОСОБА_1 або членами її сім'ї відповідного повідомлення, у зв'язку з чим вважав, що подане державному реєстратору рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення є неналежним доказом відповідно до статті 77 ЦПК України. Оскільки іпотекодержатель не дотримався свого обов'язку, передбаченого положеннями Закону України «Про іпотеку» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 (далі - Порядок № 1127), щодо надіслання боржникові повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання, тому ця обставина унеможливила встановлення державним реєстратором закінчення 30-денного строку, сплив якого пов'язується із вчиненням дій щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі й шляхом набуття права власності.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 листопада 2020 року в частині часткового задоволення позовних вимог до державного реєстратора Ачкасової А. З. та Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову до цих відповідачів.
В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов загалом обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, оскільки при проведенні реєстраційної дії щодо державної реєстрації права власності на спірну квартиру за іпотекодержателем державний реєстратор прийняла рішення, яке не відповідає положенням частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку». Державна реєстрація права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем була проведена за відсутності відомостей про вартість предмету іпотеки, визначеної на момент такого набуття, а також документу, що підтверджує наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушень щодо виконання кредитного договору.
Разом з цим, апеляційний суд, врахувавши правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 336/4662/19 (провадження № 61-19598св20), від 11 серпня 2021 року у справі №363/3686/18 (провадження № 61-3976св21), виходив з того. що у справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, підтверджують, що цей спір виник між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та АТ К «ПриватБанк», тому державний реєстратор та відповідне управління з питань реєстрації речових прав на нерухоме майно органу місцевого самоврядування не є належними відповідачами, і у зв'язку з цим у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до державного реєстратора відповідного управління та самого управління необхідно відмовити із зазначеної підстави.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 760/16916/14-ц (провадження
№ 61-1727св17) стосовно того, що банк має право на визнання права власності на предмет іпотеки і це не порушенням норм законодавства України, та постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16 щодо того, що правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки і рахунок виконання основного зобов'язання.
У касаційній скарзі заявник вказує на те, що суди не звернули належної уваги на те, що в матеріалах справи міститься письмове повідомлення (вимога) іпотекодержателя від 26 липня 2016 року, надіслане іпотекодавцю та боржнику про усунення порушень умов кредитного договору рекомендованим листом 02 серпня 2016 року за штрихкодовим ідентифікатором 2901702239944 на адресу: АДРЕСА_2 з доказами про вручення поштового відправлення.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою і витребувано цивільну справу.
У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року справу призначено до розгляду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що 02 серпня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_8 укладено кредитний договір № НМС0GK00002748, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 111 250,00 грн строком до 01 серпня 2017 року у вигляді невідновлюваної кредитної лінії, з яких 100 000,00 грн - на споживчі цілі, а 11 250,00 грн - на сплату страхових платежів, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,2% від суми виданого кредиту, з встановленим періодом сплати платежів з 02 до 07 числа кожного місяця.
ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 02 серпня 2007 року, зареєстрованого за № 4797 належить домоволодіння АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 7.3 кредитного договору забезпеченням виконання зобов'язань за кредитним договором виступає поручитель ОСОБА_2 та іпотека: домоволодіння АДРЕСА_1 .
02 серпня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до умов якого останній поручився перед банком за виконання ОСОБА_4 умов укладеного кредитного договору від 02 серпня 2007 року № НМС0GK00002748 в тому ж розмірі, включаючи сплату кредиту, процентів за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.
Крім того, 02 серпня 2007 року в забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Шепетівського міського нотаріального округу Хмельницької області Петровською Л. О., зареєстрований в реєстрі за № 4818, відповідно до умов якого надано в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме: домоволодіння АДРЕСА_1 , загальною площею 48,7 кв. м, житловою площею 30,9 кв. м.
Відповідно до пунктів 1, 18.8.1, 18.13 договору іпотеки від 02 серпня 2007 року, в разі невиконання іпотекодавцем зобов'язань, забезпечених іпотекою, іпотекодержатель має право одержати задоволення вимог за рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки (звернути стягнення на предмет іпотеки) переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства України та цього договору.
Відповідно до пунктів 24, 29 цього договору іпотеки, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку сторони погодились, що початкова ціна предмету іпотеки встановлюється в розмірі, зазначеному в пункті 35.5 цього договору. Іпотекодержатель має право реалізувати предмет іпотеки за ціною, вище зазначеної в цьому пункті.
Звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» або продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, у тому числі отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, ПАТ КБ «ПриватБанк» на адресу позичальника: АДРЕСА_2 надіслало повідомлення від 26 липня 2016 року № Е.НМ.0.0.0.0/1-1495, відповідно до змісту якого запропоновано боржникові протягом 30 календарних днів з моменту направлення повідомлення погасити в повному обсязі заборгованість за кредитним договором від 02 серпня 2007 року № НМС0GK00002748 в сумі 652 235,00 грн, а також вона попереджена банком про те, що у разі невиконання зазначеної вимоги зі спливом тридцятиденного строку, банком буде зареєстроване право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 .
Згідно з поданою заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 жовтня 2016 року, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 31841224 від 12 жовтня 2016 року державним реєстратором Ачкасовою А. З. 11 жовтня 2016 року було проведено державну реєстрацію права власності, на домоволодіння АДРЕСА_1 , за ПАТ КБ «ПриватБанк».
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в його незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанцій відповідають повністю зазначеним вимогам закону.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про іпотеку», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Частинами першою, другою статті Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Згідно зі статтею 37 Закону України «Про іпотеку», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.
Судами встановлено, що відповідно до пунктів 1, 18.8.1, 18.13 договору іпотеки від 02 серпня 2007 року, укладеного між сторонами, в разі невиконання іпотекодавцем зобов'язань, забезпечених іпотекою, іпотекодержатель має право одержати задоволення вимог за рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки (звернути стягнення на предмет іпотеки) переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства України та цього договору.
Відповідно до пункту 24 договору іпотеки, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку сторони погодились, що початкова ціна предмету іпотеки встановлюється в розмірі, зазначеному в пункті 35.5 цього договору. Іпотекодержатель має право реалізувати предмет іпотеки за ціною, вище зазначеної в цьому пункті.
Згідно пунктом 29 договору іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» або продажу предмету іпотеки будь?якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, у тому числі отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.
Зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Також суди встановили, що боржник ОСОБА_3 допустила заборгованість за кредитним договором, внаслідок чого банк звернувся до неї з вимогою про дострокове повернення кредитних коштів.
26 липня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надіслав боржникові письмову вимогу №Е.НМ.0.0.0.0/1-1495 про усунення порушення основного зобов'язання за кредитним договором від 02 серпня 2007 року № НМС0GK00002748, де зазначив розмір простроченої заборгованості за цим договором в сумі 652 235,00 грн, вказавши про усунення порушення зобов'язання в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги, а також попередив про звернення стягнення на предмет іпотеки (прийняття предмету іпотеки у свою власність) у разі невиконання законних вимог банку.
Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (пункт 4 частини першої статті 3 цього Закону, тут і далі у редакції, чинній на час державної реєстрації права власності на спірне домоволодіння від 06 жовтня 2010 року).
Етапами державної реєстрації речового права є перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмова у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень (пункт 4 частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Згідно з частиною третьою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку № 1127, яким зокрема, визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Так, згідно з пунктом 61 Порядку № 1127 (у редакції, чинній на час реєстрації права власності) для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (пункт 4 частини першої, абзац перший частини другої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Вирішуючи спір по суті позовних вимог щодо додержання банком вимог закону та умов договору під час визнання права власності на спірне домоволодіння, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився й апеляційний суд, звернув увагу на те, що реєстраційна справа на це домоволодіння не містить оцінки майна на час прийняття рішення державним реєстратором про реєстрацію права власності за ПАТ КБ «Приватбанк».
При цьому, судами враховано, що відповідно до наданого банком висновку про вартість майна, вбачається, що він зроблений оцінювачем ОСОБА_6 щодо домоволодіння на АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_7 (який не є його власником), станом на 20 жовтня 2016 року на підставі договору з замовником від 17 жовтня 2016 року із застосуванням бази, що відповідає ринковій вартості.
Також суди встановили, що ані на момент реєстрації права власності за банком державним реєстратором 12 жовтня 2016 року, ані на момент проведення оцінки 20 жовтня 2016 року жоден оцінювач спірне домоволодіння не відвідував, його огляд для проведення оцінки не здійснював, позивачі про проведення такого огляду не повідомлялись, а тому вважає, що ринкова вартість, визначена оцінювачем, не відповідає справжній вартості на момент проведення такої оцінки. Така оцінка була проведена вже після здійснення державної реєстрації права власності за ПАТ КБ «Приватбанк».
Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що банком не спростований той факт, що позивач ОСОБА_1 особисто або члени її сім'ї не отримували повідомлення від 26 липня 2016 року № Е.НМ.0.0.0.0/1-1495 про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором.
Судом першої інстанції встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» було достеменно відомо, що після набуття ОСОБА_9 у власність спірного домоволодіння, вона та ОСОБА_2 зареєстровані та проживають за адресою цього домоволодіння на АДРЕСА_1 , про що також свідчить наявна у справі численна переписка між сторонами кредитного договору.
Згідно з доданим до матеріалів справи повідомленням від 26 липня 2016 року № Е.НМ.0.0.0.0/1-1495 ПАТ КБ «Приватбанк» надіслав його на АДРЕСА_2 (штрихкодовий ідентифікатор 2901702239944) (а.с. 51, 52 т. 1). Відповідно до змісту рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за вказаною адресою прізвище особи, яка його отримала відсутнє. Доказів отримання такого повідомлення позивачами за адресою АДРЕСА_1 , яке і є місцем постійного проживання та реєстрації позивачів державному реєстратору надано не було, хоча з реєстру поштових відправлень Хмельницької філії ПАТ КБ «Приватбанк» від 02 серпня 2016 року (штрихкодовий ідентифікатор 2901702239774) вбачається, що така вимога на вказану адресу мала бути надіслана.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що приймаючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державний реєстратор, всупереч вимог частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не перевірив подані йому документи на відповідність їх змісту умовам іпотечного договору, а саме пунктам 24, 35.5 і статті 37 Закону України «Про іпотеку».
Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18), від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц (провадження № 14-661цс18), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19), а також Верховним Судом у постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц (провадження № 61-13586св20).
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд, визначившись правильно з характером спірних правовідносин, встановивши фактичні обставини справи у повному обсязі з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» та скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог до державного реєстратора Ачкасової А. З. та Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради.
Отже апеляційний суд обґрунтовано відмовив в позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до державного реєстратора Ачкасової А. З. та Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради, оскільки вони не є належними відповідачами у справі. В решті апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін правомірно.
Звертаючись до суду з позовними вимогами про скасування рішення державного реєстратора в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності (реєстрацію переходу прав власності) на квартиру, позивач співвідповідачем у справі визначив, зокрема державного реєстратора.
Водночас, спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі, він лише зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19), а також постановах Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 357/14242/19 (провадження № 61-13919св21), від 21 червня 2022 року у справі № 357/386/20 (провадження № 61?13940св21), від 29 червня 2022 року у справі № 565/1413/20 (провадження № 61-??8661св21), від 27 липня 2022 року у справі № 363/4102/19 (провадження № 61-3849св22) та інших.
Апеляційний суд встановив, що у справі, яка переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, підтверджують, що цей спір виник між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та АТ КБ «Приватбанк», тому державний реєстратор та відповідне управління з питань реєстрації речових прав на нерухоме майно органу місцевого самоврядування не є належними відповідачами, і у зв'язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до державного реєстратора відповідного управління та самого управління слід відмовити.
Належним відповідачем у таких правовідносинах є АТ КБ «ПриватБанк», а тому вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Ачкасової А. З. від 12 жовтня 2016 року про реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ПАТ КБ «ПриватБанк» є обґрунтованими.
Помилкове зазначення позивачами співвідповідачем у справі державного реєстратора не призвело до неправильного вирішення спору по суті.
АТ КБ «ПриватБанк», звертаючись з касаційною скаргою та обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень у справі, посилався на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 760/16916/14-ц (провадження № 61?1727св17) щодо того, що банк має право на визнання права власності на предмет іпотеки і це не є порушенням норм законодавства України, та постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6?1219цс16 щодо того, що правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки і рахунок виконання основного зобов'язання.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 904/1923/19, від 11 червня 2020 року у справі № 904/1145/19.
Не заслуговують на увагу посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6?1219цс16, де зазначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»). У справі, що переглядається, суди виходили з недодержання банком вимог частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» під час реєстрації права власності щодо перевірки документів на відповідність їх змісту умовам іпотечного договору і статті 37 Закону України «Про іпотеку».
У постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 760/16916/14?ц (провадження № 61-1727св17), на яку заявник посилається, вказуючи на подібність правовідносин, суди встановили наявність у кредитної спілки права на звернення стягнення на іпотечне майно з урахуванням позовної давності. Тобто, у цій справі встановлені інші фактичні обставини справи, ніж у цій справі, яка переглядається, різні за змістом позовні вимоги, стосуються різного майна, у вказаних справах різне матеріально-правове обґрунтування позову.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції та суду першої інстанції в незміненій частині судового рішення, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди банка з ухваленим у справі судовим рішенням. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, серія A № 303-A, параграф 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), рішення від 27 вересня 2001 року, № 49684/99, параграф 32).
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, в його незміненій частині, прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права та зводяться лише до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, перебуває поза межами повноважень Верховного Суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, в його незміненій частині, прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 листопада 2020 року, у його незміненій частині, та постанову Хмельницького апеляційного суду від 07 жовтня 2021 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною
і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді: В. М. Ігнатенко
С. Ю. Мартєв
В. В. Сердюк
В. А. Стрільчук