22 вересня 2022 року
м. Київ
справа №640/22636/19
адміністративне провадження № К/9901/42069/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
про поновлення на роботі,
провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2021 (головуючий суддя - Кучма А.Ю., судді - Аліменко В.О., Безименна Н.В.),
І. Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 17.10.2019 №1119ц про звільнення позивача з посади заступника начальника управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю - начальника відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України;
- поновити позивача на посаді заступника начальника управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю - начальника відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 18.10.2019 по день винесення судом рішення про поновлення на посаді.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у відповідача була відсутня законна підстава для його звільнення через відсутність жодної з підстав, передбачених у п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». Позивач вказував, що Генеральна прокуратура України не перебувала в стані припинення, а тому вказане фактично свідчить про не настання події, з якою пов'язано можливість застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Позивач зазначав, що наказ про звільнення та дії Офісу Генерального прокурора щодо організації процесу атестації є протиправними, необґрунтованими та дискримінаційними, такими, що порушують конституційні права позивача, а тому підлягають визнанню протиправними. Також зазначав, що при його звільненні була порушена процедура попередження, як це передбачає ст. 49-2 КЗпП України, і його особисто не було попереджено про звільнення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2021 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 17.10.2019 №1119ц.
Поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на момент звільнення, а саме посаді заступника начальника управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю - начальника відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 18.10.2019.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2 707 845,17 грн.
Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 51 687,72 грн.
4. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки станом на час звільнення позивача з посади, ні реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), ні ліквідації Генеральної прокуратури України не відбулось, а здійснено лише перейменування юридичної особи, так само як і відсутнє скорочення кількості прокурорів такого органу прокуратури, то відсутня підстава спірного наказу, передбачена п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». Суд дійшов висновку про невідповідність наказу про звільнення позивача вимогам Закону України «Про прокуратуру», оскільки застосування у спірному наказі про звільнення посилань на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» без зазначення конкретної підстави для звільнення породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
5. Судом першої інстанції зазначено, що з метою відновлення порушеного права позивача на працю, враховуючи незаконність звільнення позивача, позивача належить поновити на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав на момент звільнення, а саме посаді заступника начальника управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю - начальника відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України, з 18.10.2019.
6. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд вказав, що підстави для застосування коефіцієнта підвищення тарифних ставок і посадових окладів після 12.12.2020 відсутні, а тому посилання позивача на необхідність здійснення розрахунку середньої заробітної плати з урахуванням коефіцієнта підвищення та застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру» за період з 12.12.2020 по 24.05.2021 суд першої інстанції визнав помилковими.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
7. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2021 скасовано. Ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
8. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав, що проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури. Посилання ж у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ на нормативний припис як на підставу для звільнення прокурора на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», містить інший зміст положень цієї статті, які визначають «Загальні підстави для звільнення прокурорів», визначені Законом №1697-VII, який прийнятий у часі раніше, а саме 14.10.2014. Оскільки, Закон №113-ІХ визначає першочергові заходи із реформи органів прокуратури, то він є спеціальним законом до спірних правовідносин. А тому пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, який визначає загальні підстави для звільнення, не є застосовним у розв'язанні спірних правовідносин щодо оскарження наказу про звільнення з посади прокурора.
9. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки доказів, які б підтверджували факт звернення позивача із заявою в порядку, визначеному законодавством, матеріали справи не містять, то саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
10. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що положення Закону №113-IX на день їх виконання відповідачем і прийняття спірного наказу були чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Так само були чинними і положення Порядку №221, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
11. Не погоджуючись з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, у листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва.
12. Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції правового висновку Верховного Суду, який викладено в постановах від 24.04.2019 у справі №815/1554/17 та від 03.06.2020 у справі №817/3431/14 стосовно вказівки в оскаржуваному наказі про звільнення на відповідну норму права та щодо конкретизації підстав звільнення з огляду на принцип юридичної визначеності.
13. Також, скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, який викладено в постанові Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №200/13482/19-а, акцентуючи увагу на неподібність правовідносин, а саме в частині подання/неподання заяви до Генерального прокурора про переведення позивача до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури у встановлений строк та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», та в постанові Верховного Суду від 29.09.2021 у справі №640/24727/19, зазначаючи про можливість захисту порушених прав позивача та гарантій їх реалізації, які закріплені в Конституції України з огляду на існуючі у чинному законодавстві умови та процедури звільнення, спеціальний характер Закону України «Про прокуратуру» і його пріоритетність у спірних правовідносинах та подвійне правове регулювання діяльності прокуратури України.
14. Позивач вважає, що ні Закон України «Про прокуратуру», ні інші закони не містять порядку подання заяви про намір пройти атестацію, а форма заяви суттєво обмежує його права та свободи, а саме: не передбачено посаду, на яку позивач буде надавати згоду в Офісі Генерального прокурора, спеціалізацію на цій посаді, що позивач розцінює як втручання у його приватне життя, порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 12 Загальної декларації прав людини. Зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано, що до нього застосовано механізм звільнення, який порушує конституційні принципи та окремі конституційні права громадянина.
15. Скаржник посилається на рішення Конституційного Суду України від 21.07.2021 (справа №3-107/2020), згідно з яким визнано неконституційним положення п. 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до якого з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції, а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Позивач вважає, що п. 8 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» за своїм змістом є аналогічним з п. 6 розділу ІІ Закону №113-ІХ, який стосується безпосередньо атестації прокурорів, а тому атестація прокурорів, передбачена Законом №113-ІХ, є неконституційною та незаконною.
16. Відзиву на касаційну скаргу у встановлений судом строк від учасників справи не надійшло.
Рух адміністративної справи y суді касаційної інстанції
17. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2021 для розгляду справи №640/22636/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
18. Ухвалою Верховного Суду від 08.12.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі п. 1, 2 ч. 4 ст. 328 КАС України, та встановлено строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
19. Ухвалою Верховного Суду від 20.09.2022 справу призначено до попереднього касаційного розгляду.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
20. Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з наказом Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. від 17.10.2019 №1119ц, керуючись статтею 9 Закону України «Про прокуратуру», пунктом 2 частини другої статті 41 Закону України «Про прокуратуру», підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю - начальника відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 18.10.2019.
21. Судами також встановлено, що позивачем у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до офісу Генерального прокурора та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію не подано.
ІІІ. Позиція Верховного Суду
22. За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
23. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
24. В касаційній скарзі позивач вказує на неврахування судом апеляційної інстанції правового висновку Верховного Суду, який викладено в постановах від 24.04.2019 у справі №815/1554/17 та від 03.06.2020 у справі №817/3431/14 стосовно вказівки у спірному наказі про звільнення на відповідну норму права та щодо конкретизації підстав звільнення з огляду на принцип юридичної визначеності.
25. У справі №815/1554/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що наявність у пункті 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» двох окремих підстав для звільнення, які відокремлені сполучником «або», покладає на роботодавця обов'язок щодо зазначення в наказі про звільнення конкретної підстави, визначеної цим пунктом. Верховний Суд зазначив, що вказівка відповідача в оскаржуваному наказі про звільнення №302к від 17.02.2017 на зазначену вище норму Закону без відповідної конкретизації підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
26. Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що вказана постанова була прийнята в часі раніше, до запровадження Законом №113-ІХ атестації прокурорів Генеральної прокуратури України як однієї з умов для їх переведення в Офіс Генерального прокурора, отже у наведеній скаржником справі Верховним Судом не досліджувалося питання застосування до правовідносин, пов'язаних з проведенням атестації прокурорів, положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у їх взаємозв'язку з положеннями Закону №113-ІХ, тобто висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, не є релевантними по відношенню до спірних правовідносин. Таким чином, Верховним Судом відхиляються посилання позивача на вищенаведену постанову Верховного Суду.
27. У постанові від 03.06.2020 у справі №817/3431/14 Верховний Суд вказав на те, що застосований до заявників законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом №1682, суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе міжнародні зобов'язання, ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції. Заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв'язку із узурпацію влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.
28. Однак, вищенаведена правова позиція була висловлена Верховним Судом стосовно правовідносин, які мають інший зміст та не є подібними з правовідносинами у цій справі, оскільки не стосуються процедури атестації прокурорів, запровадженої Законом №113-ІХ від 19.09.2019. Таким чином, Верховним Судом відхиляються посилання позивача на вищенаведену постанову Верховного Суду.
29. При прийнятті рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції застосував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №200/13482/19-а, а також від 29.09.2021 у справі №640/24727/19.
30. У вказаних справах предметом дослідження Верховного Суду стало питання правильного розуміння сутності нормативного врегулювання підстав звільнення прокурорів з посади прокурора, що міститься в пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX. Верховний Суд дійшов висновку про те, що у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ вказівку на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII як на підставу для звільнення прокурора, необхідно застосовувати до спірних правовідносин у випадках, які визначені нормами спеціального Закону №113-ІХ, що передбачають умови проведення атестації (а саме три етапи, визначені пунктом 6 розділу І Порядку №221 відповідно до Закону №113-ІХ). Крім того, у наведених справах Верховний Суд зазначив, що аналіз положень абзацу першого пункту 19 Закону №113-IX дає підстави для висновку про те, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1 - 4 пункту 19 цього розділу, і Закон не вимагає додаткової підстави для звільнення.
31. Так, Верховний Суд зазначив, що посилання у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ на нормативний припис як на підставу для звільнення прокурора на пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», містить інший зміст положень цієї статті, які визначають «Загальні підстави для звільнення прокурорів», визначені Законом, який прийнятий у часі раніше, а саме 14.10.2014, який набрав чинності 15.07.2015.
32. Прокурор відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
33. Отже, посилання на пункт 9 частини першої статті 51 Закону і посилання в пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ, які передбачають законодавче регулювання підстав і умов звільнення прокурорів, має місце ситуація, коли на врегулювання цих правовідносин претендують декілька правових норм, які відмінні за своїм змістом і містяться в різних законах.
34. Порівнюючи співвідношення правових норм Закону України «Про прокуратуру» і Закону №113-ІХ, які визначають загальні підстави і умови, за яких можливе звільнення прокурорів, можна дійти висновку, що вони не суперечать одна одній, кожна з них має відповідне застосування для врегулювання певного аспекту правовідносин.
35. Існування Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII та Закону №113-ІХ, які претендують на застосування до спірних правовідносин, були прийняті в різний час. Так, Закон №1697-VII, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, прийнятий 14.10.2014 (набрав чинності 15.07.2015), а Закон №113-ІХ, положення якого передбачають реалізацію першочергових заходів із реформи органів прокуратури, прийнятий 19.09.2019 (набрав чинності 25.09.2019, крім окремих його приписів, що не мають значення для цієї справи). Тобто, Закон №113-ІХ який визначає способи і форми правового регулювання спірних правовідносин, набрав чинності у часі пізніше.
36. Застосовуючи згаданий принцип верховенства права, можна дійти висновку, що до спірних правовідносин застосовним є пункт 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ, оскільки він передбачає процедуру атестації прокурорів і є спеціальним, прийнятий пізніше у часі, а отже, згідно правил конкуренції правових норм, має перевагу над загальним Законом України «Про прокуратуру».
37. Верховний Суд звертає увагу на сформовану та сталу судову практику щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання підстав звільнення прокурорів (слідчих органів прокуратури) з посади прокурора, що міститься в пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, викладену, зокрема, у постановах від 21.09.2021 у справах №200/5038/20-а та №160/6204/20, від 27.10.2021 у справі №340/3563/20, від 21.10.2021 у справі №640/154/20, від 26.05.2022 у справі №640/22561/19, від 09.06.2022 у справі №640/22582/19 та від 12.07.2022 у справі №420/3918/20 та інших, та констатує, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята у відповідності до цієї правової позиції.
38. Пунктом 7 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ від 19.09.2019 встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
39. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ).
40. Відповідно до пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
41. Відповідно до пунктів 7-17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, з метою проведення атестації прокурорів наказом Генерального прокурора №221 від 03.10.2019 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації.
42. Пунктом 9 Порядку встановлено, що атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
43. У додатку 2 до Порядку встановлено форму заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію. Текст письмової заяви встановлено такий: «На підставі пункту 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон) прошу перевести мене на посаду прокурора в обласній прокуратурі і для цього допустити до проходження атестації.
З умовами та процедурами проведення атестації, визначеними у Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженому наказом Генерального прокурора (далі - Порядок), ознайомлений (ознайомлена) та погоджуюся.
Зокрема, підтверджую, що я усвідомлюю та погоджуюся, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону, мене буде звільнено з посади прокурора.
Крім того, погоджуюсь із тим, що під час проведення співбесіди та ухвалення рішення кадровою комісію може братися до уваги інформація, отримана від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно), яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню.
Для цілі проходження атестації, яка включає оцінку моєї професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, даю згоду кадровим комісіям і робочим групам на повний та безпосередній доступ до інформації, визначеної у пункті 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону, з метою її обробки, перевірки та використання під час атестації, включаючи інформацію з обмеженим доступом і таку, що містить персональні дані, а також даю згоду на надсилання мені комісіями, у разі необхідності, письмових запитань щодо професійної етики та доброчесності».
44. Відповідно до пункту 10 Порядку заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15.10.2019 (включно). Заява підписується прокурором особисто.
45. Саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
46. Обґрунтовуючи необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.11.2020 у справі №200/13482/19-а та від 29.09.2021 у справі №640/24727/19, позивач посилається на рішення Конституційного Суду України №4-р(II)/2021 від 21.07.2021, яким визнано неконституційним положення п. 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», який є аналогічним за змістом з п. 6 розділу ІІ Закону №113-ІХ, та відповідно до якого з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції, а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
47. Так, Конституційний Суд України, вирішуючи питання про конституційність вказаного положення Закону України «Про Національну поліцію», вказав, що аналіз пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580 дає підстави вважати, що використання в ньому сполуки слів «можливе майбутнє звільнення» призвело до суперечливості його змісту. Суб'єкт права на конституційну скаргу, суд або інший суб'єкт правозастосування не мали можливості чітко зрозуміти зміст, передбачити юридичні наслідки дії пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580 та поведінку учасника суспільних відносин щодо подальшої реалізації права на працю. Таке законодавче регулювання суперечить конституційному принципові верховенства права в аспекті дотримання вимоги юридичної визначеності та, як наслідок, не забезпечує гарантованого Основним Законом України захисту від незаконного звільнення.
48. Разом з тим, згідно з п. 3 резолютивної частини цього рішення, Конституційний Суд зазначив, що це Рішення не поширюється на правовідносини, які виникли з моменту набрання чинності пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII та продовжують існувати після дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, що свідчить про неможливість його застосування до спірних правовідносин.
49. Також, за приписами статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
50. У статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
51. Отже, закони, інші правові акти або їхні окремі положення втрачають чинність у визначений Конституційним Судом України день, але не раніше дня ухвалення ним рішення. Виключенням із цього правила може бути надання нормі права ретроактивної дії у випадках пом'якшення або скасування юридичної відповідальності фізичної особи. Спірні ж правовідносини виникли у жовтні 2019 року, тобто до прийняття Конституційним Судом України вищезгаданого рішення.
52. Крім того, колегія суддів Верховного Суду наголошує, що особливості застосування до прокурорів положень пункту 1 частини першої, частини другої статті 40, статей 42, 42-1, частин першої - третьої статті 49-2 КЗпП України установлюються Законом України «Про прокуратуру», який набрав чинності з 25.09.2019. Тому з 25.09.2019 саме цей Закон, а не КЗпП України, як помилково вважає позивач, поширюється на правовідносини між позивачем і відповідачем.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №804/211/16, від 27.10.2021 у справі №280/3703/20, від 29.04.2022 у справі №380/4116/20 та від 09.06.2022 у справі №120/4348/20-а.
53. Так, частиною п'ятою статті 51 зазначеного Закону визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
54. Таким чином, проаналізувавши доводи касаційної скарги в частині необхідності відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у постановах від 26.11.2020 у справі №200/13482/19-а та від 29.09.2021 у справі №640/24727/19, колегія суддів вважає, що вказані доводи є необґрунтованими та колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від наведених правових висновків Верховного Суду.
55. З матеріалів справи вбачається, що позивач у позовній заяві та касаційній скарзі не спростовує обставини, які лягли в основу спірного наказу, не спростовує того факту, що заява про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію ним не подавалася. Судами попередніх інстанцій обставин подання позивачем відповідної заяви також не встановлено. Тобто позивач не скористався наданим Законом правом бути переведеним на відповідну посаду з дотриманням законодавчої процедури, про що обґрунтовано зазначено судом апеляційної інстанції.
56. Правова позиція щодо вирішення спірних правовідносин у разі неподання особою у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до обласної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію, а також звільнення її з посади в органах прокуратури за вказаних підстав, на час розгляду цієї справи вже була висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 24.09.2021 у справі №140/3790/19, від 29.09.2021 у справі №640/24727/19, від 07.10.2021 у справі №640/23232/19, від 13.10.2021 у справі № 560/4176/19, від 18.11.2021 у справі №640/23604/19, від 15.12.2021 у справі №540/1407/20 та від 09.06.2022 у справі №640/22582/19.
57. Так, у вказаних постановах Верховний Суд сформулював правову позицію, згідно з якою саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
58. Відтак, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII у зіставленні з пунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-IХ, колегія суддів у вимірі встановлених обставин цієї справи і порушених відповідачем у касаційній скарзі питань констатує, що неподання прокурором у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію є підставою для звільнення прокурора з посади відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII.
59. Як вже було зазначено, факт ліквідації Генеральної прокуратури України у цьому випадку не є визначальним. На час виникнення спірних правовідносин законодавство, що регулює підстави та порядок звільнення прокурора з посади або припинення його повноважень, не обмежувалось виключно положеннями Закону України «Про прокуратуру», адже фактологічною підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1 - 4 пункту 19 розділу ІІ Закону №113-IX, а нормативною підставою є пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
60. Верховний Суд зазначає, що законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, вказав, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації, що виключає негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав звільнення.
61. Відтак, у зв'язку з неподанням позивачем заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію, Генеральний прокурор обґрунтовано та правомірно на підставі підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX видав спірний наказ від 17.10.2019 №1119ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю - начальника відділу нагляду за додержанням законів при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 18.10.2019.
62. Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для скасування наказу Генерального прокурора від 17.10.2019 №1119ц про звільнення позивача. Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції є законним, обґрунтованим, та повністю відповідає сформованій практиці Верховного Суду у подібних правовідносинах.
63. З огляду на викладене, підстави для скасування чи зміни постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2021 відсутні.
64. Згідно зі ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
65. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
66. З огляду на результат касаційного перегляду справи перерозподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року у справі 640/22636/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіА.В. Жук Н.М. Мартинюк Ж.М. Мельник-Томенко