22 вересня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/1823/22 пров. № А/857/9382/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Обрізка І.М., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 березня 2022 року (ухвалене головуючим-суддею Сорокою Ю.Ю. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства-фірми «Торгбуд-Сервіс» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій,
У лютому 2022 року Приватне підприємство-фірма «Торгбуд-Сервіс» (далі - ППФ «Торгбуд-Сервіс», позивач) звернулося в суд із зазначеним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС, контролюючий орган, відповідач) про застосування штрафних санкцій №000210-09 від 22.12.2021.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28.03.2022 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що згідно реєстру акцизних накладних системи електронного адміністрування реалізації пального за період з 01.04.2020 по 01.11.2021 встановлено, що ППФ «Торгбуд-Сервіс» придбавало дизпаливо (згідно Додатку №1 до Акта фактичної перевірки) загальним об'ємом 335705, 98 літрів, яке поставлялось на «Адресу місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб'єкт господарювання - неплатник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки» за адресою : Волинська область, м. Луцьк, вул. Індустріальна, 4, де знаходиться ППФ «Торгбуд-Сервіс». На момент проведення фактичної перевірки були відсутні ліцензії на право зберігання пального. Враховуючи вищевикладене, дані дії ППФ «Торгбуд-Сервіс» привели до порушення вимог статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального» №481/95-ВР від 19.12.1995 (далі - Закон №481/95-ВР) (зі змінами та доповненнями) - зберігання пального без наявності ліцензії.
У відзиві на апеляційну скаргу ППФ «Торгбуд-Сервіс» просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що в період з 11.11.2021 по 19.11.2021 посадовими особами ГУ ДПС, на підставі наказу ГУ ДПС №3221 від 09.11.2021 та направлень на фактичну перевірку №3458/03-20-09-02, №3457/03-20-09-02 від 11.11.2021, було проведено фактичну перевірку ППФ «Торгбуд-Сервіс», що знаходиться за адресою : Волинська область, м. Луцьк, вул. Індустріальна, 4 з питань дотримання вимог законодавства про обіг підакцизних товарів, за результатами якої складено акт перевірки №03/9974/09-01/32785198 від 22.11.2021.
Перевіркою встановлено, що згідно реєстру акцизних накладних Системи електронного адміністрування реалізації пального за період з 01.04.2020 по 01.11.2021, ППФ «Торгбуд-Сервіс» придбавало дизпаливо (згідно Додатку №1 до Акта фактичної перевірки) загальним об'ємом 335705, 98 літрів, яке поставлялось на «Адресу місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб'єкт господарювання - неплатник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки» за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Індустріальна, 4, де знаходиться ППФ «Торгбуд-Сервіс» (ЄДРПОУ 32785198).
На момент проведення фактичної перевірки відсутні ліцензії на право зберігання пального.
Враховуючи вищевикладене, дані дії ППФ «Торгбуд-Сервіс» (ЄДРПОУ 32785198) привели до порушення вимог статті 15 Закону №481/95-ВР (зі змінами та доповненнями) - зберігання пального без наявності ліцензії.
Під час проведення 11.11.2021 перевірки ППФ «Торгбуд-Сервіс» (ЄДРПОУ 32785198) було надано письмове звернення з вимогою про надання документів, що стосуються предмету та питань фактичної перевірки, проте станом на 19.11.2021 такі документи не було надано, про що складено акт, який засвідчує факт ненадання у визначений строк (надання не в повному обсязі, відмови від надання) платником податків документів для перевірки №1606/03-20-09- 02 від 19.11.2021.
Згідно даних АІС Податковий блок ППФ «Торгбуд-Сервіс» (ЄДРПОУ 32785198) було подано звіти форма 20-ОПП, згідно яких за адресою : Волинська область, м. Луцьк, вул. Індустріальна, 4, зареєстрована земельна ділянка та автозаправочна станція (Блок-пункт автозаправний АПБ-8), інші об'єкти відсутні.
На підставі акта перевірки №03/9974/09-01/32785198 від 22.11.2021 ГУ ДПС було прийняте рішення про застосування штрафних санкцій №000210-09 від 22.12.2021, яким до ППФ «Торгбуд-Сервіс» застосовано штрафну санкцію, передбачену статтею 17 Закону №481/95-ВР у розмірі 500 000 грн.
Вважаючи оспорюване рішення протиправним, ППФ «Торгбуд-Сервіс» звернулося до адміністративного суду з вимогою про його скасування.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено жодного факту діяльності позивача протягом перевіряємого періоду, яка б потребувала отримання ліцензії у порядку, встановленому статтею 15 Закону №481/95-ВР, а тому у відповідача відсутні підстави для застосування до позивача штрафних санкцій передбачених статті 17 цього Закону.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України, визначає Закон №481/95-ВР.
Згідно дефініції, наведеної в абзаці 52 статті 1 Закону №481/95-BP, місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.
Відповідно до ч.1 ст.15 Закону №481/95-BP, оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.
Частиною восьмою статті 15 Закону №481/95-BP визначено, що суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.
Відповідно до ч.10 ст.15 Закону №481/95-BP, ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п'ять років.
Частиною 39 статті 15 Закону №481/95-BP передбачено, що для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів : документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об'єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення; акт вводу в експлуатацію об'єкта або акт готовності об'єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об'єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального; дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.
Аналізуючи наведені вище норми, а також визначення термінів «місце зберігання пального», «зберігання пального», перелік документів, які слід надати для отримання ліцензії на право зберігання пального, так як надати такий перелік документів для пересувних ємностей та транспортних засобів неможливо, оскільки останні не є нерухомим майном та не мають чіткої прив'язки до місця (території), колегія суддів вважає, що отримувати ліцензію на право зберігання пального суб'єкт господарювання повинен тільки для стаціонарних цистерн/ємностей.
Частиною першою статті 17 Закону №481/95-ВР передбачено, що за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.
Частиною другою статті 17 Закону №481/95-ВР визначено, що у разі оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів в розмірі 500000 грн.
Відповідно до ч.4 ст.17 цього Закону, рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються податковими органами та/або органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями і тютюновими виробами та пальним, зберігання пального, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції, визначеної законами України.
З матеріалів справи видно, що на підставі акту перевірки посадові особи контролюючого органу сформували висновок про те, що позивачем допущено порушення у вигляді зберігання пального без наявності відповідної ліцензії.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 203 за квітень 2020-жовтень 2021 року було поставлено 454483 л пального та залишок на кінець періоду склав 3117 л.
Згідно відомості з інвентаризації товарів на складі №11 від 21.10.2021, видно наявність залишків дизпалива в кількості 3117 л.
Відповідно до оборотно-сальдової відомості по рахунку 203 за листопад 2021 року було поставлено 24390 л пального та залишок на кінець періоду склав 3797 л.
Відповідно до акту списання дизельного палива за листопад 2021 року, комісія перевірила правильність оприбуткування та списання дизельного палива на складі Луцьк згідно норм та встановила, що надійшло 24390 л на суму 561986,25 грн, використано 23 710 л на суму 548197,58 грн, з них залишок 3797 л на суму 88596,67 грн. Правильність підтверджена та вирішено, що підлягає списанню з бухгалтерського обліку 23 710 л дизельного палива, на суму 548197,58 грн.
Колегія судів зазначає, що на підтвердження своїх доводів позивачем надано докази, зокрема те, що у власності Підприємства перебувають наступні транспортні засоби : Бетонозмішувач MAN НОМЕР_1 280 л, Бетонозмішувач MERSEDES-BENZ ВК6025СІ 250 л, Бетонозмішувач DAF ВК1998НЕ 320 л, Бетононасос IVECO ВІС1337ВІ 320 л, Бетонозмішувач MAN НОМЕР_2 280 л, Бетонозмішувач MAN НОМЕР_3 280 л, Бетонозмішувач MAN НОМЕР_4 280 л, Бетонозмішувач IVECO НОМЕР_5 320 л, Бетонозмішувач HOWO НОМЕР_6 415 л, Бетонозмішувач HOWO НОМЕР_7 435 л, Бетонозмішувач HOWO НОМЕР_8 405 л, Сідловий тягач MERSEDES-BENZ НОМЕР_9 400 л, Сідловий тягач SCANIA НОМЕР_10 570 л, Сідловий, тягач SCANIA К8278СО 500 л, Сідловий тягач SCANIA ВІС8284СО 500 л, Сідловий тягач RENAULT НОМЕР_11 400 л, Сідловий тягач RENAULTВК916,1 СА 400 л, Сідловий тягач SCANIA НОМЕР_12 480 л, Сідловий тягач DAF ВІС6202НІ 410 л, Фургон малотонажний DACIA НОМЕР_13 50 л, Навантажувач фронтальний YTO Т01113ВК 290 л, Навантажувач фронтальний XCMG 27987ВК 290 л.
Вказане підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 10, а також технічним паспортом і бухгалтерськими довідками.
Крім того, позивачем орендуються у фізичних осіб транспортні засоби, а саме: Бетонозмішувач КАМАЗ НОМЕР_14 250 л, Бетонозмішувач КАМАЗ НОМЕР_15 250 л, Сідловий тягач DAF НОМЕР_16 760 л.
Загальний об'єм баків транспортних засобів, які використовуються в господарській діяльності ППФ «Торгбуд-Сервіс» становить 9135 л.
Згідно акту зняття залишків паливно-мастильних матеріалів №15 на 30.11.2021, видно залишки в баках транспортних засобів загальним об'ємом 3797 л.
При цьому, колегія суддів враховує, що факт заправки транспортних засобів дизпаливом, отриманим ППФ «Торгбуд-Сервіс» згідно видаткових накладних від 03.11.2021 на 8130 л, 15.11.2021 на 8130 л, та 25.11.2021 на 8130 л підтверджується відомостями заправки, зокрема №1 від 06.10.2021, №2 від 13.10.2021, №3 від 25.10.2021, №1 від 03.11.2021, №2 від 15.11.2021, №3 від 25.11.2021.
Також, як вірно враховано судом першої інстанції, на ППФ «Торгбуд-Сервіс» протягом жовтня - листопада 2021 року було працевлаштовано 26 водіїв, що підтверджується наявною в матеріалах справи бухгалтерською довідкою,
Таким чином, паливні баки вказаних 25 транспортних засобів, які використовує позивач, вміщають значно більше, ніж залишок пального в розмірі 3797 л згідно оборотно-сальдової відомості та зазначених в акті перевірки акцизних накладних.
Разом з тим, відповідачем не доведено факту зберігання позивачем палива без наявності ліцензії та не спростовано його доводи про те, що пальне, яке придбавалося було відразу розлито по паливних баках належної позивачеві сільськогосподарської техніки.
Відповідачем також не доведено, що позивач займається зберіганням пального і має місце де перебуває ємність, яка використовується для зберігання пального.
При цьому, суд першої інстанції вірно вказав, що зазначені в акцизних накладних поставки становили 6-8 тисяч л пального двічі на місяць, що цілком відповідає об'ємам баків вищевказаних транспортних засобів та повністю використовувалися в період між заправками вказаними транспортними засобами.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що паливно-мастильні матеріали, які придбаються позивачем для здійснення господарської діяльності, не перепродаються і не зберігаються у спеціальних визначених Законом місцях для зберігання пального, а використовуються виключно для заправки наявних у позивача транспортних засобів, шляхом заправки пального з бензовоза контрагента безпосередньо в бак транспортного засобу, а відтак у позивача не виникав обов'язок отримання ліцензії на провадження діяльності із оптової, роздрібної торгівлі пальним та зберігання пального.
На думку колегії суддів, акцизні накладні не є беззаперечним доказом зберігання такого пального позивачем в розумінні ст.1 Закону №481/95-ВР.
Крім того, як вже зазначалося вище, належних та допустимих доказів на підтвердження того, що в цистернах знаходилося саме дизельне пальне, відповідачем суду не надано.
З урахуванням вище викладеного, а також відсутності доказів проведення посадовими особами контролюючого органу замірів об'єму рідини в резервуарі під час перевірки чи зняття фактичних залишків паливно-мастильних матеріалів, колегія суддів вважає безпідставним висновок контролюючого органу про зберігання позивачем пального без наявності ліцензії.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваного рішення та наявності підстав для його скасування.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 березня 2022 року по справі №140/1823/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді І. М. Обрізко
С. М. Шевчук