ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
20 вересня 2022 року м. Київ № 640/20929/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до проГенеральної прокуратури України визнання протиправним та скасування наказу від 25.09.2019, поновлення на посаді,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Генеральної прокуратури України (далі по тексту - відповідач) про:
визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора від 25.09.2019 №950ц, згідно з яким державний радник юстиції 3 класу ОСОБА_1 вважається звільненим з посади заступника Генерального прокурора з 25.09.2019;
поновлення позивача на посаді заступника Генерального прокурора.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваного рішення.
25 листопада 2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю з підстав правомірності прийняття оскаржуваного рішення.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначає, що до Закону України "Про прокуратуру" внесені зміни Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-IX (діє з 25 вересня 2019 року).
Підпунктом 4 п. 21 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1697-VII передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом: особи, які на день набрання чинності цим Законом займають адміністративні посади першого заступника Генерального прокурора, заступника Генерального прокурора, заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора, вважаються звільненими з указаних адміністративних посад. Дія цього пункту не поширюється на заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а також на першого заступника і заступників Генерального прокурора, призначених на посаду після 30 серпня 2019 року.
Оскільки позивач був призначений на посаду заступника Генерального прокурора до 30.08.2019, оскаржуваний наказ Генеральним прокурором видано на виконання вимог положення п.п. 4 п. 21 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1697-VII.
Тобто, Генеральним прокурором лише реалізовано Закон №1697-VII.
Крім того, представник відповідача зазначає, що про невідповідність Закону №113-IX нормам Конституції України, наділений Конституційний Суд України, яким жодних рішень з цього питання не приймалось.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив.
Наказом Генерального прокурора України №525ц від 31.03.2015 старшого радника юстиції ОСОБА_1. призначено заступником Генерального прокурора України.
Наказом Генерального прокурора від 25.09.2019 №950ц на підставі ст. 9 Закону України «Про прокуратуру» та п.п. 4 п. 21 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів з реформи органів прокуратури» звільнено державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 з посади заступника Генерального прокурора з 25.09.2019.
Не погоджуючи з оскаржуваним наказом про звільнення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII) визначені правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру".
Відповідно до ст. 4 Закону №1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктом 1 частини 1 статті 16 Закону №1697-VII встановлено, що незалежність прокурора забезпечується, зокрема, особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до приписів частини 3 цієї статті, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
До Закону України "Про прокуратуру" внесені зміни Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-IX (діє з 25 вересня 2019 року).
Зокрема, в тексті Закону №1697-VII слова "Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури", "місцеві прокуратури" замінено відповідно на "Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури", "окружні прокуратури".
Також, п.п. 4 п. 21 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1697-VII передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом: особи, які на день набрання чинності цим Законом займають адміністративні посади першого заступника Генерального прокурора, заступника Генерального прокурора, заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора, вважаються звільненими з указаних адміністративних посад. Дія цього пункту не поширюється на заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а також на першого заступника і заступників Генерального прокурора, призначених на посаду після 30 серпня 2019 року.
У той же час, пунктом 3 частини першої статті 9 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що Генеральному прокурору надано право звільняти прокурорів з адміністративних посад.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, наказом Генерального прокурора України №525ц від 31.03.2015 старшого радника юстиції ОСОБА_1 призначено заступником Генерального прокурора України.
Наказом Генерального прокурора від 25.09.2019 №950ц на підставі ст. 9 Закону України «Про прокуратуру» та п.п. 4 п. 21 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів з реформи органів прокуратури» звільнено державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 з посади заступника Генерального прокурора з 25.09.2019.
Таким чином, враховуючи те, що позивача призначено на посаду заступника Генерального прокурора до 30.08.2019, оскаржуваний наказ Генеральним прокурором видано на виконання вимог положення п.п. 4 п. 21 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1697-VII.
У той же час Генеральний прокурор видаючи оскаржуваний наказ лише відтворив зміст та виконав положення п.п. 4 п. 21 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Тобто, фактично позивач був звільнений з посади заступника Генерального прокурора на підставі п.п. 4 п. 21 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів з реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX.
Слід зазначити, що п.п. 4 п. 21 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів з реформи органів прокуратури» на підставі якого позивача звільнено з посади заступника Генерального прокурора має ознаки акта правозастосування у відносинах за участю ОСОБА_1 та Генеральної прокуратури України і не містить вимоги щодо видання будь-яких рішень на його реалізацію.
Твердження позивача про невідповідність вказаного Закону №113-IX Конституції України, суд не приймає до уваги, оскільки Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції (ст. 147 Конституції України).
Так, судом встановлено, що на офіційному сайті Конституційного Суду України наявна інформація про відкриття конституційного провадження за конституційним поданням 54 народних депутатів України (3/116/20) щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів з реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX (зі змінами) в цілому.
Станом на дату прийняття рішення у даній адміністративній справі, Конституційним Судом України не прийнято рішення за результатами розгляду вказаного вище конституційного подання народних депутатів України.
Також слід зазначити, що згідно з частинами 4, 5 статті 41 Закону України «Про прокуратуру» звільнення прокурора з адміністративної посади чи припинення його повноважень на адміністративній посаді, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини другої цієї статті, не припиняє його повноважень прокурора.
Після звільнення прокурора з адміністративної посади або припинення його повноважень на цій посаді він не пізніше одного місяця призначається на одну з вакантних посад у цьому ж органі прокуратури або в разі відсутності вакантних посад переводиться на посаду до іншого органу прокуратури того ж або нижчого рівня за його письмовою згодою. У таких випадках рішення про призначення на посаду приймається керівником відповідного органу прокуратури.
У разі відмови прокурора від призначення на вакантну посаду у відповідному органі прокуратури або від переведення на посаду до іншого органу прокуратури у зазначений строк прокурор звільняється з посади прокурора.
До моменту прийняття рішення про призначення прокурора на посаду, переведення на посаду до іншого органу прокуратури або звільнення з посади прокурора повноваження відповідного прокурора зупиняються із збереженням гарантій матеріального, соціального та побутового забезпечення, передбачених законодавством для прокурорів.
Таким чином, відповідно до вимог ч. 4 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» оскаржуваний наказ Генерального прокурора про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника Генерального прокурора не припиняв його повноважень прокурора та не призвів припинення трудових відносин з ним.
У той же час, судом встановлено, що ОСОБА_1 не скористався своїм правом щодо подання у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення його до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію.
А тому, Генеральний прокурор керуючись ст. 9 Закону України «Про прокуратуру», п.п. 4 п. 21 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів з реформи органів прокуратури» прийняв наказ №1144ц від 17.10.2019, яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Генерального прокуратури України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 18.10.2019.
Разом з тим, суд не приймає до уваги твердження позивача, що його було звільнено у період перебування у щорічній відпустці, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Генерального прокурора України №3833-вц від 28.08.2019, заступнику Генерального прокурора державному раднику юстиції 3 класу ОСОБА_1. надано щорічну відпустку з 09.09.2019 по 27.09.2019.
У той же час, наказом Генерального прокурора №3969вц від 06.09.2019, скасовано наказ Генерального прокурора України від 28.08.2019 №3833-вц про надання відпустки заступнику Генерального прокурора ОСОБА_1. з 9 до 27 вересня 2019 року.
Як вбачається з матеріалів справи, про прийняття наказу №3969вц від 06.09.2019 позивача було повідомлено на його мобільний номер телефону програмою «Viber».
Отже, на момент прийняття оскаржуваного наказу №950ц від 25.09.2019, наказ про надання щорічної відпустки ОСОБА_1 №3833-вц від 28.08.2019 був скасований, а тому твердження позивача, що його було звільнено у період відпустки є безпідставними.
Таким чином, на підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ Генерального прокурора від 25.09.2019 №950ц прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений п.п. 4 п. 21 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів з реформи органів прокуратури» та ст. 9 Закону України «Про прокуратуру»; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
У зв'язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та у зв'язку із тим, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) відмовити повністю.
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Амельохін