Справа № 158/2589/21 Головуючий у 1 інстанції: Чишій С. С.
Провадження № 22-ц/802/702/22 Категорія: 72 Доповідач: Федонюк С. Ю.
12 вересня 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,
з участю:
секретаря судового засідання - Губарик К. А.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Органу опіки і піклування Ківерцівської міської ради Волинської області до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за апеляційною скаргою позивача Органу опіки і піклування Ківерцівської міської ради Волинської області на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 20 травня 2022 року,
У вересні 2021 року Орган опіки і піклування Ківерцівської міської ради Волинської області звернувся до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що малолітня ОСОБА_3 з 2017 року перебуває на обліку в службі у справах дітей як дитина, яка перебуває у складних життєвих обставинах, оскільки її батьки зловживали алкоголем, не дбали про її стан здоров'я, самопочуття, зовнішній вигляд, не переймалися створенням належних умов для повноцінного розвитку.
Позивач вказує, що у 2019 році за заявою батька ОСОБА_4 була влаштована до ПЗ "Дитячий будинок "Дім затишку" через неспроможність обох батьків забезпечити дитині відвідування школи, засвоєння навчального плану, нагляд за станом здоров'я. Упродовж 2020 року батьки не вчинили жодних дій для покращення житлово-побутових умов для проживання дитини, її утримання і виховання, а відповідач, крім цього, відмовилась від підтримуючого лікування в періоди загострень психічного захворювання.
У зв'язку із наведеними обставинами в судовому порядку батько дитини ОСОБА_5 був позбавлений батьківських прав. Мати - відповідач ОСОБА_2 , визнана обмежено дієздатною у зв'язку із психічним захворюванням, зловживає спиртними напоями, не дбає про виховання дитини, часто на тривалий час зникає з дому, залишаючи доньку з психічнохворою бабусею. Разом із цим лікарня відмовилась надати висновок лікарсько-консультативної комісії про наявність у ОСОБА_2 тривалої хвороби, яка перешкоджає виконанню батьківських обов'язків.
Позивач зазначає, що станом на вересень 2021 року відповідач не зверталась до служби у справах дітей із заявою про повернення їй дитини для виховання, через що дитина продовжує перебувати в ПЗ "Дитячий будинок "Дім затишку". Сама ж дитина висловлює думку, що не бажає повертатися додому, а хоче влаштуватися у хорошу сім'ю. Внаслідок неналежної поведінки, безвідповідальності та умисного ухилення матері від виконання батьківських обов'язків малолітня ОСОБА_4 втрачає право на соціальні гарантії як дитина, позбавлена батьківського піклування.
З урахуванням наведеного Орган опіки та піклування Ківерцівської міської ради просив суд: позбавити ОСОБА_2 батьківських прав; передати дитину Органу опіки та піклування; стягнути аліменти з ОСОБА_2 на утримання дитини у твердій грошовій сумі у розмірі 1255 грн, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи від дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 20 травня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням суду, Орган опіки та піклування Ківерцівської міської ради подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Підставами апеляційного оскарження рішення суду Орган опіки та піклування Ківерцівської міської ради зазначає те, що судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
В обґрунтування підстав апеляційного оскарження судового рішення позивач вказує на те, що судом не враховано думку дитини, не надано оцінку наявним ризикам для фізичного і психічного здоров'я дитини у разі залишення дитини з матір"ю. Звертає увагу суду на те, що відповідач ОСОБА_2 , яка визнана обмежено дієздатною у зв'язку із психічним захворюванням, зловживає алкоголем, не дбає про належне виховання, стан здоров'я її дитини, самопочуття, зовнішній вигляд, не переймається створенням належних умов для повноцінного її розвитку. Під час чергових обстежень умов проживання ОСОБА_2 ствердила, що вона не бажає повернути свою дочку додому, що підтверджується актом обстеження умов проживання від 02 березня 2022 року. У ході повторного обстеження умов проживання відповідачки у червні 2022 року, встановлено, що остання абсолютно не згадує про дівчинку, не цікавиться нею, жодного разу не провідала Віку за місцем її перебування, часто перебуває в стані алкогольного сп'яніння, вказувала, що вона не зможе забезпечити дитині належні умови утримання та виховання, адже після вживання нею алкоголю її поведінка стає непередбачуваною на фоні її психічного стану. Також вказує, що з відповідачкою разом проживає ОСОБА_6 , мати ОСОБА_7 , яка теж є психічно хворою та створює антисанітарні умови у помешканні.
Також позивач звертає увагу на те, що розпорядженням міського голови від 03 березня 2022 року №33-во «Про тимчасове влаштування дитини, залишеної без батьківського піклування» дитину ОСОБА_4 було тимчасово влаштовано в родину ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . З метою з'ясування думки дитини, службою у справах дітей Луцької РДА було відібрано пояснення у громадян ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , які створили належні умови для проживання, розвитку та соціалізації дитини, та у самої дитини, яка вказала, що проживає і хоче проживати із мамою ОСОБА_11 та татом ОСОБА_12 .
Посилаючись на положення статей 150, 152, 155, 164 СК України, норми Закону України «Про охорону дитинства», позивач указуває, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, вона постійно перебуває в стані алкогольного сп'яніння, що свідчить про хронічний алкоголізм, у зв'язку з чим її поведінка на фоні психо-емоційного стану є неадекватною, чим наносить шкоду здоров'ю, моральному й психічному розвитку своєї дитини, перешкоджає її соціалізації, тому залишення дитини у матері є небезпечним і суперечить якнайкращим її інтересам .
З урахуванням наведеного Орган опіки та піклування просить апеляційний суд позбавити відповідачку ОСОБА_2 батьківських прав щодо її малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягувати з неї на утримання дитини аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 1255,00 гривень щомісячно.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
У судовому засіданні представник позивача підтримала апеляційну скаргу з підстав, у ній зазначених, просила її задовольнити.
В судове засідання, яке було призначене на 06 вересня 2022 року, відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи за обома відомими суду адресами (за місцем реєстрації та місцем можливого фактичного проживання), про що свідчать відповідні рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, не з"явилася, жодних заяв до суду з приводу даного спору не подала.
У зв"язку з цим апеляційний суд ухвалив розгляд справи проводити у відсутності відповідачки.
Згідно з ч. ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлені достатні, законні і обгрунтовані підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав, враховуючи інтереси дитини та характер винної поведінки матері, зумовлений наявністю у неї хвороби, та її особу.
Однак, колегія суддів з таким висновком суду не може погодитись з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» закріплено, що на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Як встановлено судом першої інстанції, згідно із повторно виданим свідоцтвом серії НОМЕР_1 батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
За заявою батька ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 малолітня ОСОБА_4 була влаштована у приватній організації "Дитячий будинок "Дім затишку" в с.Дерно Луцького району (а.с.23).
На засіданнях комісії з питань захисту прав дитини Ківерцівської райдержадміністрації неодноразово приймались рішення про продовження терміну перебування дитини в ПО "Дитячий будинок "Дім затишку" через недоцільність повернення її батькам, оскільки ситуація в сім'ї фактично не змінилась.
Рішенням указаної комісії від 17 грудня 2019 року батькам дитини дозволено взяти ОСОБА_4 додому на період зимових канікул 2019-2020 навчальних років.
28 січня 2020 року комісією проведено обстеження умов проживання ОСОБА_4 у батьків по АДРЕСА_1 , під час якого встановлено, що дитина перебуває у несприятливих умовах: мати схильна до істеричних проявів, не має достатнього виховного потенціалу; батько зловживає алкогольними напоями, ніде не працює, не забезпечує сім'ю матеріально, не займається розвитком дитини. В будинку було чисто, проте приготованої їжі не було, а причинами пропуску дитиною школи зазначено те, що ОСОБА_4 буде навчатись у іншому шкільному закладі.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 28 серпня 2020 року ОСОБА_5 було позбавлено батьківських прав щодо малолітньої дочки ОСОБА_4 та стягнуто аліменти на її утримання.
Рішенням цього ж суду від 27 жовтня 2020 року за позовом Органу опіки і піклування Ківерцівської райдержадміністрації матір дитини ОСОБА_2 визнано обмежено дієздатною.
Як вбачається зі змісту рішення, за висновком судово-психіатричного експерта № 215 від 29 липня 2020 року відповідач ОСОБА_2 страждає на легку розумову відсталість (легку дебільність) з вираженими поведінковими розладами та глибокою соціально-побутовою дезадаптацією. Зі змісту заяви видно, що вона характеризується за місцем лікування негативно.
На заяву Ківерцівської міської ради від 15 червня 2021 року Комунальне підприємство "Ківерцівська центральна лікарня Ківерцівської міської ради" надало відповідь від 18 червня 2021 року № 499/15-16/2-21, у якій, посилаючись на наказ МОЗ України від 18 листопада 2013 року № 981, повідомило про відсутність підстав для видачі довідки про наявність у ОСОБА_2 захворювань, що перешкоджають виконанню нею батьківських обов'язків.
Згідно з наданою ПО "Дитячий будинок "Дім затишку" 30 червня 2021 року інформацією за весь період перебування малолітньої ОСОБА_4 у дитячому будинку відповідач відвідувала дитину 12 разів; один раз залишила для дитини готівкові кошти; 15 липня 2019 року мав місце випадок, коли вона мала намір втекти з дитиною з будинку; інколи телефонувала до директора закладу по кілька разів (по десять і більше) на день, а наступний дзвінок здійснювала через місяць.
Відповідно до виданої Ківерцівською міською радою характеристики від 08 вересня 2021 року № 133/01-03 ОСОБА_2 у 2018 році притягалася до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.184 КУпАП (невиконання батьками обов'язків щодо виховання дітей) і через низький виховний потенціал та психоемоційну нестабільність не спроможна забезпечити належний догляд, утримання і виховання дитини.
Рішенням виконавчого комітету Ківерцівської міської ради від 18 серпня 2021 року № 174 затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дочки ОСОБА_4 .
Висновок обґрунтований тим, що малолітня ОСОБА_4 уже більше двох років перебуває в ПЗ "Дитячий будинок "Дім затишку", додому повертатися не бажає, щоденна праця педагогів та вихователів дозволили їй покращити навчальні досягнення, оволодіти музичним інструментом (піаніно). Мати дитини ОСОБА_2 не зверталася до служби у справах дітей із питанням повернення їй дитини на виховання, не покращила умов проживання, продовжує вести бродяжницький спосіб життя, свідомо не бажає проходити підтримуючу терапію її захворювання, підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення. Поведінка ОСОБА_2 свідчить про умисне ухилення від належного виконання нею батьківських обов'язків і байдужість до подальшої долі дитини, оскільки, незважаючи на хворобу, вона в достатній мірі усвідомлює свої дії і їх наслідки. Тому комісія дійшла висновку, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є доцільним і відповідає інтересам самої дитини.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції вирішувалось питання про заслуховування думки дитини щодо позбавлення батьківських прав її матері ОСОБА_2 .
До суду апеляційної інстанції представник позивача надала характеристику з ліцею та лист голови Городищенської сільської ради Луцького району про недоцільність надання пояснень у суді малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки це призведе до емоційного стресу дівчинки, так як у малолітньої присутні проблеми емоційно-психічної нестабільності, педагогічна запущеність та всебічний розвиток не відповідає віку.
Зі змісту психолого-педагогічної характеристики учениці 5 класу Шклинського ліцею Городищенської сільської ради Луцького району ОСОБА_13 вбачається, що дитина навчається на інклюзивній формі у даному закладі з березня 2022 року. Зокрема, у дитини когнітивна сфера не відповідає віковому рівню розвитку. Її соціалізація проходить важко, з дівчинкою необхідно вести індивідуальну та корекційно-розвиткову роботу з метою формування стійких навичок соціально-побутового орієнтування. Не рекомендовано піддавати дитину додатковим емоційним стресам в адаптаційний навчальний період.
Проте, дитиною 10 червня 2022 року в присутності головного спеціаліста Служби у справах дітей Луцької РДА написано пояснення, яке долучене до матеріалів справи, з якого вбачається, що вона проживає і хоче проживати з сім"єю ОСОБА_14 , яких називає мамою ОСОБА_11 і татом ОСОБА_15 .
Також долучено до справи письмове пояснення ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , які вказують, що, починаючи з 03 березня 2022 року, упродовж всього перебування у їх сім"ї малолітньої ОСОБА_4 відповідачка ОСОБА_2 жодного разу не поцікавилась про її здоров"я, життя, дозвілля, моральний та психологічний стан.
З вироку Ківерцівського районного суду Волинської області від 20 червня 2022 року, який набрав законної сили, вбачається, що відповідачка ОСОБА_2 засуджена за вчинення правопорушень, передбачених ч.1 ст.185 (крадіжка банківської картки) та ч.1 ст.357 КК України (крадіжка коштів з банківської картки), які вчинені нею в лютому 2021 року, до 17000 грн штрафу.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Згідно з пунктами 2-5 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.
Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права та обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Принцип «найкращих інтересів дитини» є пріоритетним при вирішенні справ цих категорій.
Стаття 8 Конвенції про права дитини не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Йогансен проти Норвегії» від 07.08.1996 року, параграф 78).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ від 07.12.2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27.11.1992 року, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні ЄСПЛ від 11.07.2017 року, заява № 2091/13 у справі «М.С. проти України» йдеться про визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що право батьків є похідним від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної з захистом прав дитини, визначений постановою Кабінету Міністрів України № 866 від 24.09.2008 року «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини».
Відповідно до п. 3 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого вищевказаною постановою Кабінету Міністрів України, органами опіки та піклування є, зокрема, виконавчі органи міських рад, які відповідно до законодавства провадять діяльність з надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових та житлових прав дітей.
Згідно з п. п.1, 3 Типового положення про комісію з питань захисту прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 866 від 24.09.2008 року, основними завданнями комісії є сприяння забезпеченню реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, сімейне виховання та всебічний розвиток.
Комісія відповідно до покладених на неї завдань розглядає питання, у тому числі спірні, які потребують колегіального вирішення, зокрема, вирішення спорів про відібрання дитини та позбавлення батьківських прав.
Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною, служба у справах дітей складає висновок і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей; ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Отже, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 Сімейного Кодексу України). Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків, а також спрямоване насамперед на захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і є засобом стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків.
Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі Olsson v. Sweden (№ 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35 - 36, п. 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України").
Як слідує з приписів вищевказаних нормативно-правових актів та правових позицій Верховного Суду України, для позбавлення батьківських прав не достатньо впевнитися в невиконанні обов'язків по вихованню дітей. Належить також встановити, що особа ухиляється від їх виконання свідомо. А це означає, що особа вперто та систематично, незважаючи на всі заходи попередження, продовжує не виконувати батьківські обов'язки.
Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення потрібно з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я.
Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За змістом статті 31 ЦК України малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.
Відповідно до ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання.
Таким чином, з досягненням 10-річного віку у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання.
Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком та зрілістю.
Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган в порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Про бажання висловити свою думку може заявити сама дитина, її представник, представник органу опіки та піклування, у тому числі адміністрація за місцем навчання чи перебування дитини, представники громадськості. Коли суд отримав інформацію про бажання дитини висловити свою думку у справі, суд повинен забезпечити таке право.
Ініціатива про заслуховування думки дитини може виходити і від самого суду. При цьому, нез'ясована на етапі судового розгляду думка дитини (крім випадків, коли є обгрунтовані підстави вважати, що дитина необ'єктивно сприймає ситуацію або не може висловити свої думки) зазвичай має наслідком неможливість постановлення судом законного та обгрунтованого рішення.
Залежно від обставин конкретної справи таке з'ясування може здійснюватись за допомогою різних методів (наприклад, думка дитини може відображатись у письмових доказах (висновках психологічних досліджень, висновках органів опіки та піклування, письмових зверненнях дитини до суду, тощо); електронних доказах (відео, аудіо зверненнях до суду, повідомленнях у соціальних мережах, тощо); висновках психологічної експертизи, психологічного обстеження; показаннях дитини (особисто в залі судового засідання, за допомогою відеоконференції)).
Отже, судом апеляційної інстанції взято до уваги думку дитини, яка висловлена нею у її письмовому зверненні, що додане до матеріалів справи представником позивача.
Таким чином, судом встановлено, що відповідач свідомо відмовляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дочки, а саме: не виконує обов'язку щодо виховання дитини, свідомо нехтує ним, не спілкується з дитиною, не виявляє жодного інтересу до її внутрішнього світу, не надає матеріальної допомоги на її утримання та не створює умов для її фізичного, духовного, морального розвитку, веде неналежний спосіб життя, а саме - зловживає спиртними напоями, часто залишає на тривалий час своє помешкання з невідомих причин, вчиняє кримінальні правопорушення - крадіжки чужого майна, що може негативно впливати на виховання дитини .
При цьому суд бере до уваги, що вказані обставини існують тривалий час, за який у відповідачки була можливість змінити своє ставлення до виховання дитини. Однак вона цього не зробила, що свідчить про стійкий та усвідомлений характер ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків.
Враховуючи всі зібрані у справі належні та допустимі докази, досліджені в судовому засіданні обставини справи, суд доходить висновку, що позов органу опіки та піклування про позбавлення батьківських прав підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними, схожі положення містяться і в ст. 243 Сімейного Кодексу, в якій зазначено, що опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Отже, враховуючи обставини справи та наведені вище норми Закону, дитина ОСОБА_3 залишається під супроводом та наглядом органу опіки та піклування.
Відповідно до ст. 180 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
Відповідно до вимог ст. 182 Сімейного Кодексу України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно з ч. 1 ст. 183 Сімейного Кодексу України передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Вимоги ч. 1 ст. 191 Сімейного Кодексу України передбачають стягнення аліментів на дитину за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог органу опіки та піклування і в частині стягнення аліментів з відповідачки.
Судові витрати по оплаті судового збору слід віднести на рахунок держави в силу того, що відповідачка ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи.
Невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права відповідно до частин 1, 3 статті 376 ЦПК України є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення судом апеляційної інстанції нового рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача Органу опіки і піклування Ківерцівської міської ради Волинської області задовольнити.
Рішення Любомльського районного суду Волинської області від 20 травня 2022 року в даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , батьківських прав відносно неповнолітньої дитини - ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Передати дитину ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , органу опіки та піклування Ківерцівської міської ради для подальшого влаштування.
Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі 1255 гривень щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22.09.2021 року і до досягнення дитиною повноліття, в її користь або закладу чи особи, де буде перебувати дитина.
Стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді