Справа № 161/10739/21 Провадження №11-кп/802/739/22 Головуючий у 1 інстанції:Марчук А. В.
Категорія:тримання під вартою Доповідач: Борсук П. П.
22 вересня 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Борсука П.П.,
суддів - Подолюка В.А., Денісова В.П.,
з участю секретаря - РусинчукІ.І.,
прокурора - Маїла С.І.,
обвинуваченого - ОСОБА_1 (в режимі відеоконференцзв'язку),
захисника - Карпука А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали кримінального провадження № 12020030000000692 за апеляційною скаргою захисника Карпука А.С. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 вересня 2022 року, якою обвинуваченому продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 60 днів,
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 вересня 2022 року, задоволено клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 , застосований обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжено строком на 60 днів, до 11 листопада 2022 року включно.
Таке своє рішення місцевий суд мотивував тим, що не змінилися обставини, які стали підставою для обрання щодо обвинуваченого ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Також належну процесуальну поведінку обвинуваченого не може забезпечити і більш м'який запобіжний захід, оскільки наведені прокурором в судовому засіданні підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не змінилися за винятком ризику незаконного впливу на потерпілих.
В поданій апеляційній скарзі захисник Карпук А. вважає ухвалу суду незаконною та необґрунтованою, оскільки судом не було в повній мірі оцінено усі обставини в справі та не взято до уваги відсутність будь-яких доказів про наявність ризиків, вказаних у клопотанні прокурора.
Звертає увагу суду, на те, що ОСОБА_1 є обвинуваченим у кримінальному провадженні, розгляд якого відбувається у Луцькому міськрайонному суді з червня 2021 року. Протягом цього періоду ОСОБА_1 відповідально ставився до своїх обов'язків, коректно себе поводив під час судових засідань, не вчиняв дій, спрямованих на затягування судового процесу.
Вказує на те, що тяжкість злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_1 , не може слугувати безумовною підставою для продовження йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Також зазначає, що обвинувачений хворіє на ряд хронічних хвороб, що виключає можливість переховування і необхідність постійного нагляду лікаря.
Посилаючись на вищенаведені обставини, просить оскаржувану ухвалу в частині обрання запобіжного заходу скасувати та постановити нову, якою відмовити прокурору в задоволенні його клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою та застосувати до ОСОБА_3 домашній арешт, із застосуванням засобів електронного контролю.
Заслухавши суддю-доповідача, який виклав суть ухвали та доводи апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого та його захисника, які апеляційну скаргу підтримали з мотивів наведених у ній, прокурора, який скаргу заперечив та вказав про її безпідставність, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно із ст.197 КПК України строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею, за умови доведення прокурором в клопотанні, поданому до суду в порядку ст.199 КПК України, обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Отже, для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд повинен дослідити всі факти «за» та «проти» існування реальних ризиків для обрання запобіжного заходу. Такі доводи повинні бути не загальними і абстрактними, в усіх випадках, суд повинен надати оцінку ризикам.
Відповідно до ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.176-178 КПК України, запобіжний захід - тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньою необхідністю і, як останній захід, при наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачуваний буде намагатися ухилятися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність.
Як вважає колегія суддів, судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_1 , повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу.
Місцевим судом враховані конкретні обставини кримінального провадження, дані про особу обвинуваченого та характер інкримінованих ОСОБА_1 злочинів, а саме останній обвинувачується у вимозі передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим та його близькими родичами, здійсненому повторно, з погрозою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене організованою групою, а також в умисному встановленні та поширенні в суспільстві злочинного впливу за відсутністю ознак, вказаних у частині п'ятій статті 255 КК України, вчиненого в слідчому ізоляторі, зазначене свідчать про його підвищену суспільну небезпеку.
Окрім цього, слід зазначити, що у зазначеному кримінальному провадженні ОСОБА_1 обвинувачується саме як організатор вчинення злочинів.
Як зазначає Європейський суд з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у рішенні «Пунцельт проти Чехії» № 31315/96 від 25 квітня 2000 року, Страсбурзький суд визнав достатнім мотивування чеських судів, що прийняли рішення про тримання під вартою, з огляду, в тому числі на те, що заявникові загрожувало відносно суворе покарання.
Врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства («W. проти Швейцарії» від 26.01.1993).
Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що тяжкість інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, які згідно ст.12 КК України відносяться до категорії особливо тяжких злочинів. дає обґрунтовані підстави для існування ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України в кримінальному провадженні.
Отже, судова колегія зазначає, що високий рівень суспільної небезпечності обвинуваченого дозволяють спрогнозувати з високим ступенем, що ОСОБА_1 , будучи обізнаним про суворість кримінального покарання, яке може бути йому призначене у разі визнання його винуватим, опинившись на волі, потенційно може ухилитися від суду шляхом переховування з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкриміновані йому кримінальні правопорушення.
Також прокурором в достатній мірі обгрунтовано ризик, передбачений п.5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ОСОБА_1 раніше неодноразово судимий за насильницькі та корисливі злочини, 17 червня 2022 року звільнився з місць позбавлення волі, де відбував покарання за інше кримінальне правопорушення.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що ризики встановлені під час застосування щодо ОСОБА_1 запобіжного заходу та наведені в клопотанні прокурора про його продовження, крім ризику незаконного впливу на потерпілих, оскільки останні вже допитані у судовому засіданні, не зменшились, і продовжують існувати, а також те, що інші, більш м'які запобіжні заходи є недостатніми для запобігання цим ризикам.
Зазначені обставини і наявність ризиків, вказаних у клопотанні прокурора, є виправданими та необхідними елементами, які визначають потребу в подальшому триманні ОСОБА_1 під вартою.
Обрання щодо обвинуваченого більш м?якого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, про що просить в апеляційній скарзі захисник, на думку апеляційного суду, не забезпечить виконання обвинуваченим належної процесуальної поведінки та виконання покладених на нього обов'язків, з урахуванням усіх обставин зазначених вище.
Що стосується доводів сторони захисту про незадовільний стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_1 , як на підставу застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, то вони є необґрунтованими, так як ні до апеляційної скарги, ні під час апеляційного розгляду стороною захисту не було представлено жодних медичних документів, які б підтверджували неможливість тримання ОСОБА_1 під вартою у зв'язку із його станом здоров'я.
Таким чином, доводи сторони захисту, викладені в апеляційній скарзі та наведені в ході апеляційного розгляду, з урахуванням наведених вище мотивів, не зменшують ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України та не дають жодних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та відмови в задоволенні клопотання прокурора, як про це просить апелянт.
Будь-яких порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, апеляційний суд не вбачає.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 376, 405, 407, 422-1 КПК України,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката Карпука Андрія Сергійовича залишити без задоволення, а ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 вересня 2022 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_1 - без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді