Справа № 758/16339/17
Категорія 26
13 вересня 2022 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Петрова Д.В.,
при секретарі судового засідання Крікоровій Е.К.,
за участю позивачки ОСОБА_1 ,
представника позивачки ОСОБА_2 ,
відповідача 2 ОСОБА_3 ,
представника відповідача 1 ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним,
ОСОБА_1 у грудні 2017 року звернулася до суду із вищезазначеним позовом.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що предметом спору являється договір позики грошових коштів в розмірі 300 тис. доларів США, укладений 29.11.2008 між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .
Позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 30 серпня 1996 року. 04 травня 2011 року рішенням Подільського районного суду м. Києва шлюб між позивачкою та ОСОБА_3 було розірвано.
06 грудня 2016 року Подільським районним судом м. Києва по цивільній справі № 759/12651/16-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на квартиру було винесено рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 були задоволені та визнано дійсним договір купівлі-продажу трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 73,3 кв.м., житловою 50,1 кв.м, укладеним між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .
На вищезазначене рішення Подільського районного суду м. Києва 06 грудня 2016 року було подано апеляційну скаргу ОСОБА_5 , ознайомившись з якою позивачці стало відомо, що її колишнім чоловіком начебто було укладено з ОСОБА_5 договір позики.
Як стало відомо позивачці, 29.11.2008 між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 начебто був укладений проект договору позики, відповідно до умов якого ОСОБА_5 передає ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 300 тис. доларів США, а ОСОБА_3 зобов'язується їх повернути не пізніше 05.12.2008. В проекті договору позики було зазначено суму позики, строк її повернення та особи які були присутні в якості свідків. Як виявляється насправді, при складанні проекту договору позики свідки присутні не були, а сам проект залишився у відповідача і не підписаний жодним із майбутніх сторін договору позики.
На момент укладання договору позики позивачка перебувала з ОСОБА_3 в шлюбі.
Проте, щодо отримання на той момент її чоловіком коштів, згідно даної розписки позивачці не відомо. Жодних коштів чи майна відповідно до розписки позивачка не отримувала, вдома грошей в розмірі 300 000 доларів США не бачила, нічого цінного в той час не було придбано. Чоловік позивачки не брав у неї згоду на укладання договору позики.
Отже з вищенаведених підстав позивачка вважає вищезазначений договір позики від 05.12.2008 укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 недійсним.
На думку позивачки строк позовної давності по даній цивільній справі пропущено нею з поважних причин, а саме тому, що їй стало відомо про наявність договору позики лише в липні 2017 року при розгляді апеляційної скарги в апеляційному суді м. Києва на рішення Подільського районного суду м. Києва від 06.12.2016 по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Просила суд поновити строк позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання договору позики недійсним та визнати недійсним договір позики грошових коштів в розмірі 300 тис. доларів США, укладений 29.11.2008 між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2017 дана цивільна справа розподілена головуючому судді Супрун Г.Б.
Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва Супрун Г.Б. від 18.01.2018 відкрито провадження у справі та призначено в порядку загального позовного провадження.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2018, цивільну справу № 758/16339/17 (номер провадження 2/758/637/18) передано судді Подільського районного суду м. Києва Васильченку О.В.
Ухвалою судді Подільського районного суду міста Києва Васильченка О.В. від 16.07.2020 клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про призначення у справі № 758/16339/17 судової почеркознавчої експертизи, задоволено. Призначено судову почеркознавчу експертизу у справі № 758/16339/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним. Провадження у справі зупинено на підставі п. 5 ч. 1 ст. 252 ЦПК України до отримання висновку експертизи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.04.2021, цивільну справу № 758/16339/17 (номер провадження 2/758/1048/21) передано судді Подільського районного суду м. Києва Петрову Д.В., оскільки суддю Васильченка О.В. згідно рішення Вищої ради правосуддя № 798/0/15-21 від 08.04.2021 звільнено з посади судді Подільського районного суду м. Києва у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Ухвалою судді Подільського районного суду м. Києва Петрова Д.В. цивільну справу № 758/16339/17 прийнято до свого провадження, провадження у справі поновлено та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Представником відповідача 1 ОСОБА_5 адвокатом Купріянчуком А.П. подано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, при розгляді справи застосувати позовну давність.
Позивачка подала до суду відгук - заперечення на заяву відповідача ОСОБА_5 про застосування строку позовної давності.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Саган Н.В. позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити у повному обсязі.
У судовому засіданні представник відповідача 1 ОСОБА_5 адвокат Голуб О.О. підтримав відзив на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позовної заяви, а також подав заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.
Відповідач 2 ОСОБА_3 у судовому засіданні визнав позовні вимоги, не заперечував проти задоволення позову.
Вислухавши сторони, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 та відповідач 2 ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 30.08.1996, який було розірвано рішенням Подільського районного суду м. Києва 04.05.2011, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 30.08.1996 Відділом реєстрації актів громадянського стану Подільського району міста Києва та копією рішення Подільського районного суду м. Києва від 04.05.2011.
Згідно з копією Договору позики датованого 29.11.2008 ОСОБА_3 взяв у ОСОБА_5 300 тисяч доларів США та зобов'язався в разі несвоєчасного погашення позики виплатити борг шляхом продажу свого майна.
Згідно з копією рішення Подільського районного суду міста Києва від 29.08.2012 у справі № 2-4207/11 позов ОСОБА_5 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 суму позики у розмірі 2391000 грн 00 коп., 3% річних у розмірі 195751 грн 86 коп., інфляційні втрати в розмірі 736428 грн 00 коп. та судовий збір в розмірі 1700 грн 00 коп., всього - 3324879 (три мільйони триста двадцять чотири тисячі вісімсот сімдесят дев'ять) грн 86 коп.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання договору позики таким, що не укладався - відмовлено.
Згідно з копією рішення Апеляційного суду міста Києва від 05.12.2013 апеляційна скарга ОСОБА_3 задоволена частково. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 29 серпня 2012 року в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 736 428 грн. скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. В частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 суми боргу та 3% річних рішення Подільського районного суду міста Києва від 29 серпня 2012 року змінено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 суму боргу в розмірі 2 391 000 грн, 3% річних в розмірі 195 751,86 грн, судовий збір в розмірі 1700 грн, а всього на загальну суму 2 588 451,86 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Отже, з досліджених в судовому засіданні фактичних обставин справи судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу визнання недійсним договору позики, укладеного під час перебування у шлюбі одним із подружжя. Вказані правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.
Згідно із ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За положеннями ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З позовної заяви вбачається, що позиція позивачки щодо спірного договору позики є незрозумілою. З однієї сторони позивачка зазначає, що договір було не укладено, а з іншої сторони, що було укладено, але без її на те згоди.
З матеріалів справи вбачається, що факт укладання між відповідачами договору позики, як і факт отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_5 грошових коштів у сумі 300 тис. доларів США встановлено рішенням Подільського районного суду м. Києва від 29.08.2012 у справі № 2-4207/11, яке було залишено без змін рішенням Апеляційного суду м. Києва від 05.12.2013 по справі № 22-ц/796/15661/2013.
При цьому рішення Апеляційного суду м. Києва від 05.12.2013 набрало законної сили, ніким не оскаржувалося та, відповідно, не скасовано.
Укладення договору позики та отримання грошей у борг є правом відповідача-2 ОСОБА_3 .
Як було встановлено рішенням Апеляційного суду м. Києва від 05.12.2013 по справі № 22-ц/796/15661/2013 ОСОБА_3 взяв у ОСОБА_5 суму 300 тис. доларів США для закупки, доставки та розмитнення вантажу з Німеччини до України.
Тобто як встановлено судом, кошти, що отримувались у борг - це кошти для закупки, доставки та розмитнення вантажу з Німеччини до України і що ОСОБА_3 має бізнес.
Відповідно, ані зазначені кошти, ані товари за них придбані не повинні були обов'язково бути «отриманими ОСОБА_1 », «знаходитись у неї вдома» чи «бути нею побаченими».
Як вбачається з правової позиції Вищого спеціалізованого суду з розгляду і кримінальних справ, яка викладена в ухвалі від 14 вересня 2016 року по справі № 220/702/15-ц, рішення суду про визнання недійсним правочину має ґрунтуватись на незгоді учасників спільної сумісної власності (в тому числі щодо спільно набутих коштів) з укладеним правочином, оскільки саме він повинен суперечити їхнім інтересам, а не на відсутності саме формальної згоди на укладення правочину.
Також в ухвалі ВССУ зафіксована необхідність доведення особою, яка вимагає визнання договору недійсним на підставі нібито відсутності згоди на його укладання, факту порушення своїх прав.
Позивачка не тільки не довела в позовній заяві жодної причини для визнання спірного договору недійсним, але навіть і не зазначила про те, які саме її права, та яким саме чином нібито було порушено.
Презумпція свободи договору, у тому числі і договору позики, розкривається через зміст статті 65 Сімейного Кодексу України щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів.
Відповідно до принципу свободи договору, закріпленого в статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору та самостійно визначають розмір плати і порядок розрахунків.
За загальним правилом ч. 2 ст. 65 СК України дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її (його) згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Така згода на укладення одним з подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згідно із ч. 3 ст. 65 ЦК України повинна бути письмовою, у тому числі нотаріально посвідченою, якщо правочин підлягав вчиненню з таким посвідченням. Ці вимоги поширюються на вчинення будь-яких правочинів».
Таким чином, оспорюваний договір позики не потребує письмової згоди іншого з подружжя, оскільки не потребує ні нотаріального посвідчення, ні державної реєстрації, а доказів, що така згода не могла даватися позивачкою як дружиною усно чоловіку, а також, що кошти були витрачені повністю чи частково не на потреби сім'ї, позивачкою не надано.
Крім того, відповідачем 1 ОСОБА_5 подано заяву до суду про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.
Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачена спеціальна позовна давність в один рік для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями із визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення, а відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Позивачка в обґрунтування поважності пропуску строку позовної давності у справі зазначає, що їй стало відомо про наявність договору позики лише в липні 2017 року при розгляді апеляційної скарги в апеляційному суді м. Києва на рішення Подільського районного суду м. Києва від 06.12.2016 по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Однак суд вважає, що позивачка мала об'єктивну можливість знати про наявність договору позики, який оскаржується, оскільки ухвала про відкриття провадження у справі № 2-4207/11 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики була винесена судом ще 12.10.2011. В подальшому зазначена справа неодноразово розглядалася судами протягом майже двох років (з грудня 2011 року по грудень 2013 року). У цей час судові документи, повістки та повідомлення направлялися ОСОБА_3 на адресу АДРЕСА_2 , яка була також ним зазначена як адреса проживання в позовній заяві про визнання договору позики таким, що не було укладено, та отримувались останнім. Така ж сам адреса зазначена позивачкою в позовній заяві про визнання договору позики недійсним у даній справі.
Про те, що позивачка мала можливість знати про наявність договору позики від 29.11.2008 свідчить наявність виконавчого провадження № 35090658, в якому позивачка є стягувачем, а відповідач 2 ОСОБА_3 є боржником та в рамках даного виконавчого провадження органами ВДВС було накладено арешт на квартиру, в якій позивачка проживає.
Разом з тим позивачка звернулася до суду 11.12.2017, що підтверджується матеріалами справи, тобто після спливу строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Позивачка не надала суду жодного доказу поважності причин пропуску строку позовної давності.
Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими, які не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, крім того враховуючи те, що позовні вимоги подані з пропуском строку позовної давності без поважних на те причин, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що у задоволенні позову відмовлено, а відповідачем не заявлено клопотань про відшкодування будь-яких судових витрат, а отже у цій справі відсутні судові витрати, які підлягають розподілу.
На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
- позивачка - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_2 ;
- відповідач 1 - ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП - НОМЕР_3 ;
- відповідач 2 - ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП - НОМЕР_4 .
Суддя Д. В. Петров