22 вересня 2022 року Київ № 320/2664/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі представника - адвоката Прокопця Олександра Васильовича звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач), в якому позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування позивачу боргу (недоїмки) зі сплати ЄСВ та анулювати недоїмку зі сплати ЄСВ в розмірі 37 788, 74 грн. шляхом внесення відомостей до інтегрованої автоматизованої інформаційно-аналітичної системи про анулювання недоїмки.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що жодної податкової вимоги від контролюючого органу він не отримував, проте податковим органом всупереч вимогам чинного законодавства безпідставно нараховано борг (недоїмку) зі сплати ЄСВ. Звернувшись до податкового органу з вимогою про скасування недоїмки з ЄСВ, отримав відмову, що стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 25.04.2022 судом відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від відповідача в установлений судом строк відзиву на позовну заяву з невідомих для суду причин не надійшло, витребуваних документів не надано.
Враховуючи, що відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву в установлений судом строк без поважних причин не скористався, у відповідності до вимог частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд визнав за необхідне розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Як вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , не зареєстрований як фізична особа-підприємець.
З 2008 року по цей час ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з відокремленим підрозділом «Централізовані закупівлі «Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».
Аналогічні відомості відображені у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України форми ОК-5 та форми ОК-7, згідно з якими позивач постійно працює та отримує доходи за місцем роботи у Відокремленому підрозділі «Централізовані закупівлі «Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» по коду 26251923 з 2008 по 2021 роки, з якого роботодавцем здійснюються відповідні відрахування згідно законодавства.
Згідно з даними інтегрованих карток платника податків позивача по єдиному соціальному внеску здійснено наступні нарахування:
- за 2017 рік (граничний термін сплати 09.02.2018) сплачено 0 грн., сума боргу склала 8448, 00 грн.;
- за І квартал 2018 року (граничний термін сплати 19.04.2018) сплачено 0 грн., сума боргу - 2457, 18 грн.;
- за ІІ квартал 2018 року (граничний термін сплати 19.07.2018) сплачено 0 грн., сума боргу - 2457, 18 грн.;
- за ІІІ квартал 2018 року (граничний термін сплати 19.10.2018) сплачено 0 грн., сума боргу - 2457, 18 грн.;
- за IV квартал 2018 року (граничний термін сплати 21.01.2019) сплачено 0 грн., сума боргу - 2457, 18 грн.;
- за І квартал 2019 року (граничний термін сплати 19.04.2019) сплачено 0 грн., сума боргу 2457, 18 грн.;
- за II квартал 2019 року (граничний термін сплати 19.07.2019) сплачено 0 грн., сума боргу 2457, 18 грн.;
- за III квартал 2019 року (граничний термін сплати 21.10.2019) сплачено 0 грн., сума боргу 2457, 18 грн.;
- за IV квартал 2019 року (граничний термін сплати 20.01.2020) сплачено 0 грн., сума боргу 2457, 18 грн.;
- за І квартал (січень - лютий) 2020 року (граничний термін сплати 21.04.2020) сплачено 0 грн., сума боргу 2078, 12 грн.;
- за II квартал (червень) 2020 року (граничний термін сплати 20.07.2020) сплачено 0 грн., сума боргу 1039, 06 грн.;
- за III квартал 2020 року (граничний термін сплати 19.10.2020) сплачено 0 грн., сума боргу 3178, 12 грн.;
- за IV квартал (жовтень - листопад) 2020 року (граничний термін сплати 19.01.2021) сплачено 0 грн., сума боргу 2200 грн.;
Отже, станом на 26.11.2021 у позивача опубліковувалась заборгованість по єдиному соціальному внеску в розмірі 37788, 74 грн.
У подальшому, Державною податковою інспекцією у Деснянському району ГУ ДФС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.11.2021 суму 37788, 74 грн.
Вважаючи вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся до суду з позовом про її скасування.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (з наступними змінами та доповненнями, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 1); застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3).
Згідно зі статтею 2 Закону № 2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Як вбачається з аналізу вказаних положень Закону №2464-VI, основною метою збору єдиного внеску є забезпечення захисту права застрахованої особи на отримання страхових виплат у випадках, передбачених законодавством. При цьому, фізична особа може сплачувати єдиний внесок самостійно або за неї може сплачуватись єдиний внесок у випадках, встановлених законом.
Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є, фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) (абзац 3 пункту 1); фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4).
Відповідно до абзаців 1 та 2 частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.
Частиною четвертою статті 8 Закону № 2464-VI визначено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
З 01.01.2017 набув чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесені зміни до Закону № 2464-VI.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції Закону №1774-VIII), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць (абзац перший). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (абзац 2).
Отже, Законом № 2464-VI встановлено обов'язок фізичної особи-підприємця, що перебуває на загальній системі оподаткування, сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Тобто, мінімальний розмір обов'язкового платежу прямо визначено Законом № 2464-VI і не залежить від подання чи неподання платником податків відповідної звітності, або здійснення нарахувань контролюючим органом.
Як встановлено судом, відповідно до даних інтегрованої картки платника по єдиному внеску, у позивача обліковувалась заборгованість в розмірі 37788, 74 грн.
Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (абзац 1). Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею (абзац 4). У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (абзац 5).
Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Інструкція № 449).
Розділом ІV Інструкції № 449 встановлено, зокрема, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах , визначених розділом VII цієї Інструкції (абзац другий пункту 2). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму, що перевищує 10 гривень (абзац десятий пункту 3). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи) (абзац перший пункту 4).
Аналіз змісту наведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця борг з єдиного внеску.
У зв'язку з наявністю у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску, відповідачем сформована оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки).
Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 №755-VI (далі - Закон № 755-VI), вбачається, що цей закон регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 755-VI:
- витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - витяг) - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначенні у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі;
- державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу-підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом;
- Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 755-VI державна реєстрація базується, серед іншого, на принципах обов'язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та державної реєстрації за заявницьким принципом.
Згідно із частиною першою статті 7 Закону №755-VI єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.
Перелік відомостей про суб'єктів господарювання (в т.ч. стосовно фізичних осіб-підприємців), що обов'язково міститься в Реєстрі, вказано у статті 8 Закону № 755-VI.
Суд зазначає, що відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи-підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.
Згідно із частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови держаної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За порушення порядку провадження господарської діяльності, у тому числі здійснення діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання стаття 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність.
Зокрема, відповідно до вказаної статті Кодексу про адміністративні правопорушення за проведення господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без подання повідомлення про початок здійснення господарської діяльності, якщо обов'язковість подання такого повідомлення передбачена законом, або без отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, передбачено накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 17000 до 34000 грн.) з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої.
Таким чином, в Україні встановлено режим обов'язкової державної реєстрації суб'єктів господарювання у спеціально створеному з цією метою Реєстрі заявочним принципом (тобто шляхом добровільного та самостійного подання такими суб'єктами заяв про проведення реєстрації до спеціально уповноважених органів). При цьому, в разі не проведення державної реєстрації такий суб'єкт права не має права займатись підприємницькою діяльністю, а за заняття нею в порушення вказаних норм законодавства встановлена юридична відповідальність.
Згідно із частинами першою-третьою статті 5 Закону № 2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 15 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону № 2464-VI у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, за погодженням з Пенсійним фондом безоплатно надсилається повідомлення про взяття їх на облік.
Частиною четвертою статті 5 Закону №2464-VI передбачено, що обов'язки платників єдиного внеску виникають:
- у осіб, зазначених в абзацах 2, 3, 5 та 7 пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону № 755;
- у осіб, зазначених в абзацах 4, 6 та 7 пунктів 1 та 4 (крім фізичних осіб - підприємців), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - з початку провадження відповідної діяльності.
Судом встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин позивач не був та не є офіційно зареєстрованим суб'єктом господарювання - фізичною особою-підприємцем (в т.ч. роботодавцем відносно інших фізичних осіб) та/або самозайнятою особою в розумінні Закону №755-VI та Закону №2464-VI.
Зокрема, про це свідчить інформація про фізичну особу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформована на офіційному веб-порталі Міністерства юстиції України (https://usr.miniust.gov.ua/content/free-search), а також відповідний витяг з Реєстру, копія якого наявна в матеріалах справи.
Крім того, матеріали справи не містять жодних документальних доказів, а відповідач не наводить будь-яких належних та достовірних аргументів на підтвердження того, що позивач до моменту винесення спірної вимоги мав статус фізичної особи-підприємця або самозайнятої особи, і був, відтак, платником ЄСВ в розумінні статті 4 Закону № 2464. Відповідачем не наводяться докази того, що ОСОБА_1 до моменту винесення спірної вимоги отримував підприємницький дохід, звітував про нього до контролюючого органу та сплачував відповідні податки і збори, визначені чинним законодавством.
Зважаючи на наведене, суд доходить висновку, що дії Головного управління ДПС у м. Києві з нарахування ОСОБА_1 боргу зі сплати єдиного внеску є протиправними та такими що суперечать вимогам чинного законодавства.
За таких обставин суд уважає, що дії відповідача щодо нарахування боргу позивачу зі сплати ЄСВ є протиправними.
Щодо вимоги позивача про анулювання недоїмки зі сплати ЄСВ шляхом внесення відомостей до інтегрованої автоматизованої інформаційно-аналітичної системи про анулювання недоїмки, суд зазначає наступне.
Згідно приписів пункту 6 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953, вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо є рішення суду на стягнення відповідних сум боргу (недоїмки), що зазначені у вимозі, у день надходження виконавчих документів до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства.
Згідно з пунктом 11 розділу VI зазначеної інструкції, органи доходів і зборів проводять списання недоїмки з єдиного внеску на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) органу доходів і зборів, у якому перебуває на обліку платник єдиного внеску, про списання боргу (недоїмки) з єдиного внеску за формою згідно з додатком 10 до цієї Інструкції щомісяця протягом 10 робочих днів, що настають за місяцем, у якому надійшли документи, зазначені в пункті 10 цього розділу.
Рішення про списання боргу (недоїмки) долучається до справи платника та вноситься до інформаційної системи органу доходів і зборів не пізніше наступного робочого дня після підписання такого рішення.
Відповідно до пункту 2 графи 9 розділу ІV Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 07.04.2016 №422, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.05.2016 за № 751/28881, у разі якщо за результатами судового оскарження нарахована сума у повному обсязі скасовується, то в ІКП відображення облікових показників щодо поновлення такої суми не проводиться.
Згідно з пунктом 2 графи 1 розділу VI вказаного Порядку, первинними документами, на підставі яких в ІКП здійснюється погашення (зменшення) суми податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску, є, зокрема, рішення про списання боргу (недоїмки) з єдиного внеску, прийняте за наявності підстав, визначених законодавством про збір та облік єдиного внеску.
Пунктом 3 графи 1 розділу VI зазначеного Порядку встановлено, що відображення в підсистемі, що забезпечує облік платежів, сум списання податкового боргу здійснюється відповідно до статті 101 глави 9 розділу ІІ Податкового кодексу України та відповідного порядку списання безнадійного податкового боргу платників податків.
Відображення в підсистемі, що забезпечує облік платежів, сум списання заборгованості зі сплати єдиного внеску здійснюється відповідно до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953.
Як установлено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд зауважує, що позивачем обрано спосіб захисту порушених прав всупереч частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Разом із тим суд звертає увагу на дію принципу «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Обов'язок суду надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Так, виходячи із вказаного принципу, враховуючи, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушених прав, суд уважає за необхідне самостійно скоригувати та визначити належний спосіб захисту таких порушених прав.
З огляду на положення Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, з метою ефективного захисту порушених прав та недопущення подальшого порушення прав, свобод і інтересів позивача, суд доходить висновку, що належним способом захисту порушених прав та інтересів буде зобов'язання відповідача прийняти рішення про списання боргу (недоїмки) ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та внести відповідне рішення про списання боргу (недоїмки) до інформаційної системи органу доходів і зборів.
Згідно з вимогами частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності прийнятих рішень.
Щодо розподілу судових витрат, суд виходив із такого.
У силу вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 992, 40 грн. згідно з квитанцією № 0.0.2508699574.1 від 08.04.2022.
Суд, керуючись статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо задоволення позовних вимог, присуджує позивачеві 992, 40 грн. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у м. Києві щодо нарахування ОСОБА_1 боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 37 788, 74 грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС у м. Києві прийняти рішення про списання боргу (недоїмки) ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та внести відповідне рішення про списання боргу (недоїмки) до інформаційної системи органу доходів і зборів.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011; місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.