Справа № 755/410/22
Провадження № 2/755/1369/22
"08" вересня 2022 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Катющенко В.П.,
при секретарі - Яхно П.А.
за участю - позивача - ОСОБА_1
представників позивача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
відповідача - ОСОБА_4
розглянувши відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із позовом, в якому просить суд: позбавити ОСОБА_4 , уродженця м. Києва, громадянина України, зареєстрованого по АДРЕСА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), та проживаючого АДРЕСА_2 батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, 26.10.1991 між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в м. Запоріжжі було укладено шлюб. З січня 1996 року подружжя переїхало до Києва. Під час перебування у шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_6 , а ІНФОРМАЦІЯ_1 син ОСОБА_7 . Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30.12.2003 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було розірвано. ОСОБА_7 народився інвалідом. Відповідач дружину з сином із пологового будинку не забрав, більш того, довідавшись про інвалідність дитини, він категорично відмовився визнати себе батьком та утримувати сина. Дізнавшись про це, ОСОБА_5 , у свідоцтві про народженні дитини зазначила, що батьком сина ОСОБА_8 є не існуюча особа - ОСОБА_9 . Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04.06.2004 визначено місце проживання ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із батьком - ОСОБА_4 , в одній і тій самій квартирі, але в іншій кімнаті. У червні 2004 року відповідач переїхав жити до своєї співмешканки, ОСОБА_11 . ОСОБА_5 залишилась з двома дітьми в квартирі батьків ОСОБА_4 . Після того, як відповідач почав виганяти ОСОБА_5 разом із сином-інвалідом із квартири його батьків, у вересні 2005 року ОСОБА_5 звернулась до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_4 про визнання батьківства та стягнення аліментів. ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5 про стягнення аліментів на утримання старшого сина - ОСОБА_12 , хоча разом із сином не проживав. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22.12.2005 у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання батьківства, стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів, затверджено мирову угоду у відповідності до якої ОСОБА_4 буде утримувати старшого сина ОСОБА_12 , а ОСОБА_5 буде утримувати сина-інваліда з дитинства ОСОБА_8 . Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26.12.2005, задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання батьківства. Визнано, що ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З того моменту як відповідач переїхав жити до іншої жінки (червень 2004 року), відповідач з сином ОСОБА_8 не спілкувався, не цікавився станом його здоров'я, не купував дитині необхідні ліки, не цікавився досягненнями дитини, або його дитячими проблемами, тобто не виконував свої обов'язки, як батька добросовісно та сумлінно. ОСОБА_5 самостійно утримувала дитину-інваліда, придбавала спеціальні продукти харчування, одяг, постійне лікування. У 2010 році старшому сину ОСОБА_12 виповнилося 18 років. Не зважаючи на те, що ОСОБА_4 з цього часу вже перестав утримувати старшого сина ОСОБА_12 , сина ОСОБА_8 він не утримував, посилаючись на те, що він не зобов'язаний це робити, не приймає його як рідного сина. Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про те, що відповідач своїм сином-інвалідом з дитинства не цікавився зовсім, не приймав як сина, не приймав участі у його лікуванні, вихованні та утриманні, жодного разу за все життя не вітав з днем народження, або з іншими святами, повністю залишивши сина без батьківського піклування, переклавши всі обов'язки на матір дитини. У ОСОБА_8 немає нічого спільного з батьком, він ним не цікавиться, не має потреби з ним спілкуватись, не бажає його бачити, відсутній будь-який емоційний зв'язок між батьком та сином. Дитина не знає його як свого батька, немає до нього родинних почуттів. Навіть коли відповідач приходив в гості до своїх батьків, де проживає син ОСОБА_8 з матір'ю ОСОБА_5 , вони взагалі не спілкувалися, та поводили себе як абсолютні чужі люди. 14.12.2021 позивачу було зроблено чергову операцію, батько дитини про це навіть і не знав.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 24.01.2022 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, призначено підготовче судове засідання з повідомленням учасників справи. Сторонам роз'яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
Копію вказаної ухвали суду разом з копією позовної заяви з додатками представником відповідача ОСОБА_4 - адвокатом Расторгуєвим О.В. було отримано 21.02.2022, що підтверджується розпискою. Представнику позивача ухвала від 24.01.2022 була направлена засобами електронного зв'язку та була доставлена 27.01.2022.
03.06.2022 до суду від третьої особи надійшов висновок Органу опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав. Представник третьої особи, Поліщук О., просить розглядати справу без присутності у судовому засіданні представника Служби та вважають за недоцільне позбавлення батьківських прав відповідача через недостатність підстав.
07.06.2022 до суду від відповідача надійшов відзив з додатками на його обґрунтування з клопотанням про поновлення строку на подання відзиву. У підготовчому засіданні 20.06.2022 ухвалою, постановленою у порядку ч. 4 ст. 259 ЦПК України, не виходячи до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, клопотання відповідача ОСОБА_4 , про поновлення строку на подання відзиву задоволено та поновлено строк на подання відзиву у справі, поданий відзив від 07.06.2022 Вх.№15422 долучено до матеріалів справи. У поданому відзиві відповідач зазначає, що категорично не погоджується з позовом ОСОБА_1 , про позбавлення його батьківських прав оскільки останній, все своє молоде життя, перебуває під важким психологічним тиском з боку його матері, ОСОБА_5 , яка своє особисте негативне ставлення до відповідача, умисно нав'язує сину ОСОБА_8 . Позбавлення відповідача батьківських прав в першу чергу не буде відповідати інтересам ОСОБА_8 . Повідомляє суд, що з мамою позивача прожили разом майже 15 років, з них перші два роки вони перебували у цивільному шлюбі, а з 26.10.1991 між ними було укладено шлюб, який було розірвано 05.03.2004. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син, ОСОБА_12 . Всі ці роки, які вони прожили однією сім'єю, як зазначає відповідач, останній повністю утримував родину, мати позивача не працювала з 1992 року була домогосподаркою, все було добре, тому, ми разом бажали, щоб у їх сім'ї народилась ще одна дитина. В першій половині жовтня 2003 року мама позивача повідомила відповідачу про вагітність, чому відповідач зрадів. В подальшому, мама позивача повідомила відповідачу про те, що звернулась до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом про розірвання шлюбу. Відповідач категорично заперечував проти розірвання шлюбу, з огляду на вагітність, на інші обставини, що ускладнювали б життя матері позивача після розірвання шлюбу, однак в подальшому шлюб між матір'ю позивача та відповідачем було розірвано рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30.12.2003. Після отримання свідоцтва про розірвання шлюбу, мама позивача повідомила відповідачу про те, що вагітна від іншого чоловіка, з огляду на раптове розлучення, відповідачу на той час були зрозумілі дії позивача. ІНФОРМАЦІЯ_1 народився позивач. У подальшому у позивача виявили хворобу, дослідивши інформацію відповідач дійшов висновку про те, що мама позивача сказала правдиву інформацію про те, що син не від відповідача, оскільки хвороба позивача є генетичною, а в родині відповідача осіб із таким діагнозом не було. В подальшому старший син ОСОБА_12 виявив бажання проживати із батьком, на що мама позивача негативно відреагувала, бажала визначити спірне питання у судовому порядку. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 4.06.2004 було визначено місце проживання старшого сина ОСОБА_12 з батьком, відповідачем ОСОБА_4 . В подальшому відносини матері позивача зі старшим сином погіршились, спілкування зійшло нанівець. У 2005 році матір позивача звернулась з позовом про визнання батьківства, що було несподіваним для відповідача з огляду на обставини вказані вище. При цьому, генетичною експертизою було підтверджено батьківство відповідача відносно сина ОСОБА_8 . Посилання позивача на те, що відповідач утримувався від утримання не відповідають дійсності, як зазначає відповідач. У 2005 році матір позивача звернулась із позовом до суду про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_8 , батько позивача подав зустрічний позов про стягнення аліментів на утримання старшого сина ОСОБА_12 , за наслідками розгляду зазначеної цивільної справи була затверджена мирова угода, за якою обов'язок утримання старшого сина ОСОБА_12 покладено на відповідача, обов'язок утримання сина ОСОБА_8 на матір позивача без будь-яких інших претензій. З того часу матір позивача до відповідача не зверталася із питанням про надання допомоги на утримання сина ОСОБА_8 , тобто позивача. На численні прохання відпустити сина ОСОБА_8 на 1-2 дні на дачу з відповідачем матір позивача відповідала відмовою, при цьому негативно налаштовуючи ОСОБА_8 проти останнього. У молодшому віці син проводив багато часу з відповідачем та братом ОСОБА_12 , у більш свідомому віці вказане припинилось, відповідач обґрунтовує тим, що син ОСОБА_8 не міг ослухатися матері. Матір позивача, ОСОБА_5 , протягом тривалого часу перешкоджає належному спілкуванню відповідача із позивачем. Остання категорично забороняє ОСОБА_8 окремо зустрічатися із відповідачем, йти у кіно, парк, театр чи цирк, оскільки це може нашкодити сину. Стверджує, що має чотирьох дітей, ніколи ні від кого із не відмовлявся, не відмовляється та ні за яких обставин не відмовиться. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки бажає брати активну участь у житті свого сина ОСОБА_8 , безперешкодно спілкуватись із ним, проводити спільно час та займатись його вихованням. Зазначає, що позбавлення батьківських прав останнього негативно вплине на сина ОСОБА_8 .
29.06.2022 стороною позивача подано клопотання про виклик свідка ОСОБА_5 .
Інших заяв по суті справи від учасників справи не надійшло.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29.06.2022 закрито підготовче провадження у вказаній цивільній справі, яку призначено до судового розгляду по суті із викликом свідків: ОСОБА_5 та ОСОБА_10 .
У судовому засіданні позивач, ОСОБА_1 , зазначив, що батько не приймає участі у його житті з народження, проте буде казати, що пам'ятає особисто з 10 років. Батька не було на батьківських зборах, не виховував, не цікавився навчанням, здоров'ям, все це робила мати. Останньому не зрозуміло, чому батько не звертався до уповноважених органів, якщо мати не дозволяла та перешкоджала у спілкуванні з ним, не уклав договір з матір'ю про зустрічі з ним, чому не приходив до нього у свідомому віці сина, чому не виявив бажання спілкуватися. Вважає, що не він повинен до батька ходити і просити приймати участь у його житті. Батько не проводив з мним час і не відвідував ніякі розважальні заходи. Особисто до нього з приводу зустрічей батько не звертався. З батьком ніколи не відпочивав, останній не пропонував спільного відпочинку, можливо було таке, але у малому віці позивача. Відповідач не ходив із позивачем до лікарів, не купував ліки, не приходив до школи, не готував до школи, не вітав з днем народження, не дарував подарунки. Позивач вказує, що батька не знає взагалі, оскільки він не жив із ним. Приїздить батько до квартири двічі на рік. Залишався на ночівлю батько у їх квартирі у переддень засідання та тиждень тому, однак перед цим батька не було поряд 8 місяців чи навіть рік. Проживає позивач з мамою у трикімнатній квартирі, у залі, що є прохідною кімнатою, іншими кімнатами користуватися не може. Позивач контактів батька не має, проте вказує, що не він має змушувати батька цікавитися його життям та допомагати, а сам батько. Зазначив про те, що батько його не ображав, поганих слів не казав. У зв'язку з тим, що позивачу виповнилось 18 років вирішив звернутися до суду із даним позовом.
У судовому засіданні відповідач, ОСОБА_4 , проти позову заперечив. Заначив, що у сина дійсно важка хвороба, через що у останнього не було дитинства, він не ходив до школи, не було друзів, ходив у недільну школу. Його життя - це його мати. Це позов матері, а не сина. Позивач думає тим, чим думає його мама. Коли син був малий, 10-12 років, багато і часто приходив до нього у кімнату, грався із старшим братом. Але була заборона матері не спілкуватися з мним та братом. Коли син став старшим, мати його налаштовували проти нього і старшого брата. Відповідач прохав проводити час із ними, проте останній відмовлявся, посилаючись на те, що йому необхідно робити уроки. Про хворобу позивач, він дізнався з позову про встановлення батьківства та вивчив усе про хворобу сина та знайшов кращого лікаря, запропонував матері позивача відвезти сина або самостійно відвести, з умовою оплати, проте остання відмовилась. Причина - позбавити відповідача квартири. Існує позов про позбавлення права користування квартирою відповідача та його 3 дітей. Відповідач нікуди не звертався із заявами про чинення перешкод у спілкуванні, так як син сам не хотів спілкуватися, а з часом усе погіршувалось. З весни по осінь відповідач мешкає на дачі, постійно пропонував сину поїхати з ним, піти на рибалку, але син не хотів. Відповідач виконав свій обов'язок по утриманню дитини. Останній чекав поки син подорослішає і зможе приймати самостійно рішення, оскільки у нього було таке у житті. Відповідач зазначає, що має дві вищі освіти і може багато чого дати своєму сину та навчити. Зараз це є неможливим, оскільки позивач постійно перебуває під впливом матері. Якщо позбавлять батьківських прав, то відповідач не зможе дати сину те, що треба, оскільки є моменти, коли син дійсно прислухається до батька. З пологового будинку сина він дійсно не забрав, оскільки мати позивача не повідомила про обставини виписки з пологового. Відповідач вказує на те, що матеріально допомагати не міг, оскільки мати позивача не повідомляла про те, що необхідно сину. Був випадок, коли мати позивача встановила двері, запропонував повернути половину вартості, проте остання відмовилась, посилаючись, що нічого останній від відповідача не потрібно. Більша частина ліків сину надається безкоштовно державою. Зазначає, що весь час проживав на ОСОБА_13 , за виключенням 5 місяців у 2008 році. Не приймав участі в утриманні ОСОБА_8 після досягнення старшим сином повноліття, при цьому ні ОСОБА_8 , ні мати до нього не звертались. Пропонував сину провести разом час, проте останній або не пам'ятає, або каже неправду. Не знає чи сплачує син за навчання.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , показала суду, що вона є матір'ю позивача. Підтримує позов свого сина про позбавлення батьківських прав. Батько сином не цікавився, не займався. У неї є освіта, робота. Якби відповідач не піднімав руку на неї, під час вагітності останньої, то ОСОБА_8 народився таким як ОСОБА_14 . Вагітною з відповідачем розлучилася. Дитину виховувала сама, відповідач ніколи не спілкувався з лікарями, до них позивача та його матір возили сусіди. В 2004 році через суд встановили батьківство відпвідача та зареєстрували ОСОБА_8 . Відповідач сказав, що такі діти не виживають і не буде його визнавати. Проте вона доклала багато зусиль, щоб дитина вижила. Матеріально нікому не винні, дітей поділили: йому ОСОБА_15 , їй ОСОБА_8 . Відповідача цікавило одне щось особисте - бути багатодітним батьком. Діти відповідача не жили по ОСОБА_13 . ОСОБА_15 допомагав обробляти шкіру ОСОБА_8 . Для батька ОСОБА_8 якийсь бур'ян, його взагалі не існує. Відповідач не приймав участі у вихованні та утриманні сина, не проводив з ним час. Пояснила, що ніколи не перешкоджала в спілкуванні з сином. Відповідач ніколи не пропонував відпочити, відвезти сина до лікаря, не цікавився досягненнями та успіхами сина. Була ситуація, коли малий ОСОБА_8 був у кімнаті, прийшов ОСОБА_14 і попросив забрати ОСОБА_8 , бо батько так просить. Відповідач не дарував подарунки сину, не приймав участі у навчанні. Ініціатором даного позову був ОСОБА_8 . Відповідач ніколи не пропонував допомогу. Остання писала заяви до міліції про побиття, є експертиза, є свідки - сусіди. Після такого остання була кольору веселки. Після народження ОСОБА_8 відповідач розмовляв із батьками, сказав, що не буде визнавати сина. З 04.06.2004 поділили дітей, в червні відповідач пішов з квартири, але приїздив. Були попередження в прокуратурі щодо домашнього насильства. Відповідач не живе у квартирі, тому остання не могла звертатися за допомогою, зверталася до ОСОБА_15 .
Допитаний у судовому засіданні свідок - ОСОБА_10 , показав суду, що є первістком родини, у якій виник зазначений спір. Батьки розлучились тоді, коли мама була вагітною, потім були судові процеси. ОСОБА_8 був маленький та не розумів чому батько окремо, мама окремо. Коли тато приходив з роботи, то ОСОБА_8 забігав до них в кімнату погратися. Але з роками такі спроби спілкування попереджувалися мамою, остання заходила до кімнати та забирала ОСОБА_8 . Тато та дідусь хотіли з ОСОБА_8 піти на рибалку, в цирк, як спільно, так і окремо, проте була заборона зі сторони матері. Пригадує, що дозволили погуляти з ОСОБА_8 , покатались на машині, але на думку свідка, це було лише тому, що останній був поряд. Коли останньому було 5 років, то вони переїхали в квартиру батьків батька на ОСОБА_13 . З віком свідок зрозумів, що його також накручували, у зв'язку з чим він не спілкувався з дідусем. Мама хотіла довести, що останній хотів вбити ОСОБА_8 . З татом не відпускала, посилалась на те, що він може вбити ОСОБА_8 . ОСОБА_8 знаходиться під впливом матері. ОСОБА_8 мабуть ходить в гості і має бачити як виглядають інші квартири, та їх квартира просто жах, мама все погіршує. Мама постійно говорить, що всі погані. Спілкувався з ОСОБА_8 , пропонував дізнатися усе самому у батька, оскільки він вже дорослий, що немає тих демонів, які йому малювали. Повідомив суду, що на дні народження батько дарував ОСОБА_8 подарунки і завжди це було при свідку. Коли батько заходив у кімнату, запитував у ОСОБА_8 про те, що він хоче, свідок цікавився тим, що хоче брат. Останнім часом мати навіть бабусі не дозволяла дарувати ОСОБА_8 подарунки, не брала від бабусі слухавки. ОСОБА_8 хворий з дитинства, проте останньому було важко допомагати у догляді за ОСОБА_8 , оскільки у останнього рвотний рефлекс. Пам'ятає розмову батька та матері про те, що батько знайшов лікаря для ОСОБА_8 , але чому до нього не поїхали свідку невідомо. Щодо відвідин батька ОСОБА_8 у школі зазначив, що був сам підлітком і мав свої інтереси, тому не пам'ятає. Зазначив, що у квартирі хаос та безлад, який попросив маму прибрати, почав самостійно наводити лад, проте на цьому ґрунті з мамою виник словесний конфлікт, оскільки остання не бажала наводити лад. Вважає, що поданий позов не є бажанням брата, а вплив матері.
Уповноважений представник третьої особи Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Вислухавши позиції сторін, пояснення свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить наступного.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебували у зареєстровану шлюбі з 26.10.1991, який було розірвано рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30.12.2003 (а.с. 6).
ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , батьками якого записані - ОСОБА_9 та ОСОБА_5 (а.с. 11).
Відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
При цьому, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26.12.2005 визнано батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 15-16).
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22.12.2005 затверджено по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , про визнання батьківства, стягнення аліментів та зустрічному позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів мирову угоду по стягненню аліментів (а.с. 14).
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 18.04.2006, залишеного в силі ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 4.12.2007, в задоволенні позову ОСОБА_5 та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 до ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_10 , треті особи: відділ з питань охорони дитинства Дніпровської районної у місті Києві Державної адміністрації; Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація» про визначення порядку користування житловим приміщенням, відмовлено (а.с. 54-59).
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 ОСОБА_7 , 2004 року народження є інвалідом з дитинства (а.с. 13).
Згідно із Висновком органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 23.05.2022 № 103/2175/41/3 щодо недоцільності позбавлення батьківських прав (протокол засідання Комісії № 5 від 11.05.2022), комісією з питань захисту прав дитини перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано в грудні 2003 року. ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , дитина інвалід, громадянин ОСОБА_4 відмовився визнавати себе батьком та утримувати сина. Лише в грудні 2005 року ОСОБА_4 визнав батьківство, та між батьками було складно мирову угоду у відповідності до якої ОСОБА_4 буде утримувати старшого сина ОСОБА_12 , а ОСОБА_5 буде утримувати сина-інваліда з дитинства ОСОБА_8 . З того часу мати ОСОБА_5 самостійно займається вихованням та утриманням дитини. Батько дитини, ОСОБА_4 , з сином не проживає, вихованням та утриманням не займається, не цікавиться його життям та здоров'ям, інтересами, не бере участі у фізичному, духовному та моральному розвитку неповнолітнього, тобто не виконує свої обов'язки як батька, добросовісно та сумлінно. Громадянин ОСОБА_4 на засіданні комісії категорично заперечував проти позбавлення його батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_8 , та пояснив, що він бажає брати участь у вихованні та утриманні сина. Батька дитини, ОСОБА_4 , попереджено про дотримання ним прав дитини та ознайомлено його про відповідальність передбачену законодавством України в разі порушення прав неповнолітнього. В постанові Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зазначено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконуються батьківські обов'язки. Приймаючи до уваги зазначене вище, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , так як на даний час недостатньо підстав (а.с. 40-42).
Згідно із ст. 151 Сімейного кодексу України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, яка є частиною національного законодавства України, батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості.
Згідно зі ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявив щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Саме такий правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 29.04.2020 у справі №522/10703/18.
Згідно зі ст.ст. 11,12 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх заміняють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її для самостійного життя та праці.
За ст. 15 цього Закону дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
З огляду на встановлені обставини у зазначеній цивільній справі, суд доходить переконливого висновку, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно сина ОСОБА_1 буде суперечити найкращим інтересам дитини. Стороною позивача не наведено суду переконливих доводів за яких, суд повинен постановити рішення про позбавлення батьківських прав. Слід враховувати, що батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому погіршення особистих стосунків батька і дитини чи батьків самої дитини може мати тимчасовий характер і не є підставою для позбавлення батьківських прав. При цьому, як вбачається із наданих пояснень відповідачем, так і показань свідка ОСОБА_10 , батько не самоусунувся від виховання сина ОСОБА_8 , вказані відносини батька та сина склалися внаслідок неприязних стосунків матері та батька дитини. Та обставина, що на час розгляду справи вихованням і розвитком дитини займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає приймати участь в утриманні і вихованні дитини, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками, на підтвердження вказаних обставин стороною позивача суду доказів надано не було. Суд на перше місце має ставити «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Особа відповідача не є такою, що суперечить моральним засадам суспільства, та не свідчить про його аморальний спосіб життя, відтак позбавлення відповідача батьківських прав за наведених позивачем обставин є досить категоричною мірою.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням наведеного, зважаючи на те, що відсутні підстави для застосування крайнього заходу як позбавлення батьківських прав за недоведеності існування виняткових обставин і наявності винної поведінки відповідача, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Керуючись Конвенцією про права дитини від 20.11.1989, Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ст.ст. 11, 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 151, 153, 157-159, 164, 166 СК України, ст.ст. 2, 10, 76, 77-81, 141, 209, 210, 223, 247, 265, 280, 281, 282, 284, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 , проживає: АДРЕСА_2 ), третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ: 37397237,02160, м. Київ, Харківське шосе, 4-А) про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 16.09.2022.
Суддя: