ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.09.2022Справа № 910/4841/22
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Підприємства «Логос-Еко» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Данко»
про стягнення 55 809,00 грн.,
Без виклику (повідомлення) учасників справи.
Підприємство «Логос-Еко» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Данко» (далі - відповідач) про стягнення 55 809,00 грн., з яких: 46 669,70 грн. - основний борг, 3 028,80 грн. - пеня, 4 666,97 грн. - штраф, 508,14 грн. - 3 % річних, 935,39 грн. - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами 01.06.2020 року договору поставки № 148 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого йому позивачем товару, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю «Данко» утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій та компенсаційних виплат.
Крім того, Підприємство «Логос-Еко» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю просило суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати на оплату професійної правничої допомоги в сумі 4 000,00 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.06.2022 року вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення її недоліків.
15.07.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Підприємства «Логос-Еко» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про усунення недоліків позовної заяви.
Враховуючи наведені обставини, ухвалою господарського суду міста Києва від 19.07.2022 року відкрито провадження у справі № 910/4841/22, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали від 19.07.2022 року про відкриття провадження у справі № 910/4841/22 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03035, місто Київ, вулиця Механізаторів (Генерала Шаповала), будинок 2, офіс 111.
Відповідно до наявного у матеріалах справи поштового повідомлення з трек-номером № 0105492595124, відповідач ухвалу суду отримав 01.08.2022 року.
За умовами пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 19.07.2022 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
01.06.2020 року між Підприємством «Логос-Еко» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Данко» (покупець) було укладено договір поставки № 148 (далі - Договір), за умовами якого покупець зобов'язався придбати, а постачальник - здійснити поставку товарів (мастильні матеріали та автотовари) за цінами прайс-листа постачальника та на умовах, які встановлюються сторонами щодо кожної партії товару шляхом погодження постачальником замовлення покупця.
Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками означених суб'єктів господарювання.
Пунктом 2.1 Договору унормовано, що його ціною вважається сукупна вартість всіх партій товару, що постачаються по цьому Договору.
Згідно з пунктом 3.1 Договору кожна партія товару оплачується покупцем протягом 21 календарного дня з дати поставки кожної партії товарів. У випадку, якщо строк платежу припадає на вихідний (неробочий) день строком платежу вважається останній робочий день, який передує такому вихідному (неробочому) дню.
Датою оплати вважається дата надходження коштів на рахунок постачальника (пункт 3.4 Договору).
Договір набуває чинності з 01.06.2020 року та діє до 31.12.2020 року. У випадку відсутності заперечень жодної з сторін за двадцять календарних днів до закінчення терміну дії Договору він вважатиметься пролонгованим на кожний наступний рік (пункт 8.1 цієї угоди).
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач згідно з підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленим їх печатками видатковими накладними від 16.08.2021 № 5997 на суму 7 820,45 грн., від 18.08.2021 № 6103 на суму 137,96 грн., від 26.08.2021 № 6259 на суму 1 579,78 грн., від 27.08.2021 № 6308 на суму 151,30 грн., від 30.08.2021 № 6337 на суму 5 580,42 грн., від 01.09.2021 № 6419 на суму 1 074,68 грн., від 06.09.2021 № 6549 на суму 13 439,47 грн., від 23.09.2021 № 7164 на суму 675,60 грн., від 27.09.2021 № 7217 на суму 16 800,26 грн., від 08.10.2021 № 7601 на суму 861,00 грн., від 12.10.2021 № 7669 на суму 294,35 грн. та від 12.10.2021 № 7674 на суму 2 448,65 грн. поставив відповідачу товар на загальну суму 50 863,92 грн.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань з поставки товару свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником своїх зобов'язань за Договором.
Водночас, Підприємство «Логос-Еко» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю у позові вказувало на те, що відповідач вартість поставленої продукції на час звернення позивача до суду з даним позовом оплатив лише частково, перерахувавши 13.01.2022 року позивачу грошові кошти в розмірі 4 194,22 грн. у якості часткової оплати вартості поставленої продукції за накладною від 16.08.2021 № 5997, та заборгувавши таким чином позивачу 46 669,70 грн.
Зважаючи на викладене, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача основного боргу у вищевказаному розмірі, а також 3 028,80 грн. пені, 4 666,97 грн. штрафу, 508,14 грн. 3 % річних та 935,39 грн. інфляційних втрат.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на правову природу укладеного між сторонами Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за договором поставки від 01.06.2020 року № 148, яка складає 46 669,70 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, що свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Підприємства «Логос-Еко» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати поставленого товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 508,14 грн., нарахованих на відповідні суми основного боргу за вищенаведеними накладними у період з 07.09.2021 року по 14.02.2022 року, а також 935,39 грн. інфляційних втрат, нарахованих на означені суми боргу протягом цих періодів згідно з наданим позивачем розрахунком.
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 935,39 грн. та 3 % річних у розмірі 508,14 грн., суд вважає його таким, що відповідає приписам чинного законодавства та не перевищує розрахованого судом розміру означених компенсаційних виплат, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат також підлягають задоволенню.
Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, позивач просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Данко» 3 028,80 грн. пені та 4 666,97 грн. штрафу, що нараховані на відповідні суми основного боргу за вищенаведеними накладними у період з 07.09.2021 року по 14.02.2022 року згідно з наданим позивачем розрахунком.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).
За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частинами 2, 3 вищезазначеної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 року в справі № 917/194/18, від 19.09.2019 року в справі № 904/5770/18 та інших, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року в справі № 910/12876/19.
Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Преамбулою Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 7.1 Договору передбачено, що у разі порушення покупцем строків оплати за цим Договором, останній зобов'язаний виплатити постачальнику штрафну неустойку у формі пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діятиме протягом періоду такого порушення, за кожен день такого прострочення.
Крім того, згідно з пунктом 10.4 Договору сторони погодились встановити позовну давність тривалістю в один рік для пред'явлення вимог по сплаті неустойки (пені, штрафу).
При дослідженні здійсненого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми пені судом було встановлено, що такий розрахунок у повній мірі відповідає положенням законодавства та умовам укладеного між сторонами Договору, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 3 028,80 грн. пені.
Щодо вимог позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Данко» 4 666,97 грн. штрафу, суд зазначає таке.
У пункті 7.3 Договору його сторони погодили, що у випадку прострочення оплати партії товару терміном більше 10 календарних днів, постачальник направляє на електронну адресу покупця письмове нагадування про оплату партії товару. У разі несплати покупцем партії товару протягом 5 календарних днів з дати отримання вищевказаного нагадування, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10 % вартості партії товарів, оплата за які прострочена.
В обґрунтування вищенаведеної вимоги у позовній заяві позивач посилався на те, що ним направлялись відповідачу на електронну пошту та засобами поштового зв'язку претензії від 11.01.2022 № 1-01/3 та від 25.01.2022 № 1-07/3.
Проте, судом вказані твердження позивача щодо направлення відповідачу претензій оцінюються критично, оскільки на підтвердження відправлення відповідачу означених претензій електронною поштою Підприємством «Логос-Еко» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю долучено до матеріалів справи скріншот електронної скриньки, з якого вбачається, що такі претензії скеровано на електронну адресу office@danko.in.
Однак, означена електронна адреса не визначена у реквізитах відповідача, що вказані у договорі поставки від 01.06.2020 № 148, тоді як у позовній заяві позивач вказував, що електронна адреса відповідача йому невідома.
При цьому, на підтвердження відправки претензій від 11.01.2022 № 1-01/3 та від 25.01.2022 № 1-07/3 відповідачу засобами поштового зв'язку Підприємством «Логос-Еко» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю не надано будь-яких доказів.
У свою чергу в силу вимог частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідного клопотання про витребування доказів, оформленого відповідно до вимог частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, позивачем на подано.
Таким чином, позивач не надав суду належних і допустимих доказів, що дозволяють встановити обставини надіслання позивачем відповідачу претензій на виконання вимог пункту 7.3 Договору.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 666,97 грн. штрафу, передбаченого пунктом 7.3 Договору, заявлені позивачем передчасно, адже такий вид відповідальності за порушення зобов'язання з оплати товару виникає лише після надіслання позивачем відповідачу відповідного письмового нагадування про оплату партії товару.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог Підприємства «Логос-Еко» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Данко» 4 666,97 грн. штрафу.
Беручи до уваги вищевикладене, зважаючи на законність та доведеність вимог позивача про стягнення з відповідача 46 669,70 грн. основного боргу, 508,14 грн. 3 % річних, 935,39 грн. інфляційних втрат та 3 028,80 грн. пені, а також враховуючи те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків щодо обґрунтованості позовних вимог у зазначеній частині, суд дійшов висновку, що такі позовні вимоги Підприємства «Логос-Еко» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, з урахуванням встановлених судом обставин справи, підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Щодо вимог позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Данко» 4 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Так, за умовами частини 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Судом встановлено, що згідно із попереднім розрахунком судових витрат, наведеним у позовній заяві, розмір витрат позивача на правову допомогу в даній справі склав 4 000,00 грн.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
З матеріалів справи вбачається, що 06.01.2022 року між Підприємством «Логос-Еко» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - клієнт) та адвокатом Нестеруком Романом Васильовичем (далі - адвокат) було укладено договір про надання правової допомоги № 06/01/22 (далі - Договір про надання правової допомоги), за умовами якого адвокат зобов'язується за завданням клієнта надавати правову допомогу, а клієнт - оплатити надання послуг та фактичні витрати адвоката, необхідні для виконання цього договору.
За змістом пункту 3.2 Договору про надання правової допомоги розмір гонорару, визначений та погоджений сторонами, становить 4 000,00 грн.
В силу пункту 4.1 Договору про надання правової допомоги факт надання передбачених цим Договором послуг підтверджується Актом приймання-передачі наданих послуг.
Зі змісту Акту надання послуг/виконання робіт № 1-06/21/22, складеного 10.02.2022 року адвокатом та позивачем, вбачається, що на виконання Договору про надання правової допомоги адвокат надав, а клієнт прийняв (отримав) послугу (професійну правничу допомогу) у вигляді, зокрема, попереднього вивчення та аналізу документів (договір, накладні, акти прийому-передачі, розрахункові документи); підготовки позовної заяви в т.ч. виготовлення розрахунків заборгованості, копіювання та надіслання документів. У наведеному акті, підписаному уповноваженою особою позивача і адвокатом та скріпленому їх печатками, визначено, що замовник (Підприємства «Логос-Еко» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю) не має претензій до наданих послуг.
Суд також звертає увагу на те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року в справі № 922/445/19.
У матеріалах справи також наявна копія ордеру серії АС № 1039831 на надання правової допомоги на представництво інтересів позивача адвокатом Нестеруком Романом Васильовичем.
З відомостей, що містяться у Єдиному реєстрі адвокатів України вбачається, що Нестерук Роман Васильович є адвокатом.
За приписами статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові від 19.02.2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Отже, відповідно до частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд має право за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але лише у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті, яка, зокрема встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справ. При цьому, для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов'язок доведення неспівмірності витрат.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (пункт 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23.06.1993 року).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
Водночас, беручи до уваги принцип змагальності, який знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами.
Разом із тим, від Товариства з обмеженою відповідальністю «Данко» клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката та заперечень стосовно розміру заявлених витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у зв'язку із розглядом справи № 910/4841/22, не надходило.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката, відповідач не надав.
У той же час із доданих до матеріалів справи документів вбачається, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн. є підтвердженими.
У пункті 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (до яких віднесено витрати на оплату професійної правничої допомоги), покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що відповідачем не подано будь-яких клопотань про зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення судових витрат та не доведено суду належними та допустимим доказами обставин, які свідчать про наявність підстав для зменшення розміру адвокатських витрат, та які безпосередньо вказані у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (складність справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі вплив вирішення справи на репутацію сторони або публічний інтерес до справи), зважаючи на те, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є підтвердженими, враховуючи часткове задоволення позовних вимог Підприємства «Логос-Еко» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, суд дійшов висновку про те, що обов'язок з відшкодування заявлених позивачем витрат пропорційно до розміру його задоволених позовних вимог, що становить 3 665,50 грн., покладається на відповідача.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Данко» (03035, місто Київ, вулиця Шаповала Генерала, будинок 2, офіс 111; код ЄДРПОУ 32727466) на користь Підприємства «Логос-Еко» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (43020, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Зв'язківців, будинок 3; код ЄДРПОУ 20147030) 46 669 (сорок шість тисяч шістсот шістдесят дев'ять) грн. 70 коп. основного боргу, 508 (п'ятсот вісім) грн. 14 коп. 3 % річних, 935 (дев'ятсот тридцять п'ять) грн. 39 коп. інфляційних втрат, 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 80 коп. пені., 2 273 (дві тисячі двісті сімдесят три) грн. 53 коп. судового збору та 3 665 (три тисячі шістсот шістдесят п'ять) грн. 50 коп. витрат на професійну правову допомогу.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 22.09.2022 року.
Суддя В.С. Ломака