Справа № 459/2536/20 Головуючий у 1 інстанції: Веремчук О.А.
Провадження № 22-ц/811/4112/21 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.
22 вересня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача: Левика Я.А.,
суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» на рішення Сокальського районного суду Львівської області в складі судді Веремчука О.А. від 08 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, -
рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 08 липня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» в користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто з 14 липня 2020 року по 22.10.2020 року, а саме в сумі 71717 грн. 90 коп. Стягнуто з відповідача Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» моральну шкоду завдану ОСОБА_1 внаслідок порушення трудового законодавства у розмірі 10000 грн. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» в дохід держави 1816 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Дане рішення оскаржило ПрАТ «Шахта «Надія».
В апеляційній скарзі просять скасувати рішення та постановити нове рішення, яким зменшити позивачу розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 71717,90 грн. до 15000 грн. та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу в позові в частині стягнення моральної шкоди.
Вважають рішення таким, що винесене з порушенням норм матеріального права, з ненаданням належної оцінки матеріалам справи, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. Вказують, що судом першої інстанції не враховано, що на час винесення судового рішення заборгованість по заробітній платі перед позивачем була відсутня, а заборгованість по заробітній платі перед працівниками шахти загалом становила 30 485 281,81 грн., що було підтверджено відповідною довідкою, яку долучено до відзиву на позовну заяву. На думку апелянта, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на користь позивача - ОСОБА_1 в розмірі 71 717,90 грн. є несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, в даному випадку працівників шахти, оскільки майновий тягар відповідних виплат унеможливлю виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плат іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. Зазначають, що на даний час, питання виплати заборгованості перед працівниками шахти вирішується на рівні Верховної Ради України шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік», (щодо заходів, спрямованих на погашення заборгованості із заробітної плати шахтарям та заборгованості за електроенергію зугледобувних підприємств) за № 6166 від 11.10.2021 року, яким передбачено виплату заборгованості по заробітній платі перед працівниками ПрАТ «Шахта «Надія», в тому числі і перед позивачем. У випадку прийняття Верховною Радою відповідних змін, заборгованість по заробітній платі перед працівниками шахти, в тому числі перед позивачем буде виплачено. Таким чином своєчасність виплати заборгованості по заробітній платі залежить від прийняття рішення Верховної Радою України, що виключає вину відповідача. Окрім цього, вважають, що судом першої інстанції безпідставно стягнуто в користь позивача 10 000,00 грн. моральної шкоди. В даному випадку, факт наявності моральних страждань позивачем не доведено та не підтверджено жодними доказами, не доведено характер та обсяг заподіяної моральної шкоди, який саме причинний зв'язок між затримкою заробітної плати та моральними стражданнями.
Відповідно до ст. 368, ч.2 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної заяви, відзиву на неї, заперечення на відзив, апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 12, 81, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 116, 117, 237-1 КЗпП, п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» та задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що згідно копії витягу із наказу №141к від 14.07.2020р., ОСОБА_1 звільнений із роботи за власним бажанням. Середньоденна заробітна плата позивача складає 1010,10грн., що визнається відповідачем та про що ним надано відповідну довідку. Разом з тим, дослідженими доказами в справі встановлено, що період затримки розрахунку з 15.07.2020р., який є наступним робочим днем з дати звільнення по день фактичного розрахунку становить 71 робочих днів. Відповідно при проведенні розрахунку 1010,10грн. х 71 днів, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 71717,10грн. Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Також суд прийшов до висновку, що наявні підстави для задоволення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди частково в розмірі 10000 гривень, що буде справедливою сатисфакцією позивачу за понесені моральні страждання за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Колегія суддів вважає, що такі висновки вцілому відповідають обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону.
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» та просив стягнути з відповідача заборгованість із виплати заробітної плати в сумі 96927,80грн. та середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні в день ухвалення рішення у справі та 25000грн. відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що до 14.07.2020р. він перебував у трудових відносинах з ПАТ «Шахта «Надія» та згідно наказу №141К від 14 липня 2020 року позивач був звільнений за власним бажанням з посади підземною електрослюсаря Приватного акціонерного товариства «Шахти «Надія», на підприємстві відповідач працював з 2014 року. На час звільнення відповідач не здійснив повного розрахунку належних йому сум заробітної плати в сумі 96927,80грн. Розрахунку з позивачем не проведено до даного часу.
Окрім цього, 08.07.2021 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву, у якій фактично зменшив позовні вимоги у зв'язку з їх частковим задоволенням відповідачем та остаточно, просив позов задовольнити частково, а саме стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а також моральну шкоду.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як вбачається із матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, -14.07.2020р., ОСОБА_1 звільнений із роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, що підтверджується записом в трудовій книжці (а.с. 6 зворот).
16.07.2020 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до ПрАТ «Шахта Надія» про виплату заробітної плати у зв'язку із звільненням з роботи.
Згідно довідки ПрАТ «Шахта Надія» №194 від 21 липня 2020 року, заборгованість по виплаті заробітної плати ОСОБА_1 станом на 21.07.2020 року становить 96927,80 грн.
Згідно довідки ПрАТ «Шахта Надія» №10/233 від 23.03.2021 року заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 повністю виплачена 22.10.2020 року.
За загальним правилом пункту 2 (абзаци 3, 4) Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року (далі - Порядку), середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували події звільнення працівника з роботи. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Згідно довідки ПрАТ «Шахта Надія» №15/260 від 30.03.2021 року, за останні 2 календарних місяці роботи перед звільненням (червень, травень 2020 року), заробітна плата позивача становила (21437,60 грн. + 23006,95 грн.) 44444,55 грн. - за 44 (23+21) відпрацьованих робочих днів.
Отже, середньоденна заробітна плата складає: (44444,55 /44)=1010,10 грн., що визнано відповідачем та підтверджено довідкою ПрАТ «Шахта Надія» №15/260 від 30.03.2021 року (а.с.32).
Враховуючи кількість робочих днів у розрахунковому періоді з 14.07.2020 року по 22.10.2020 року, середній заробіток у цей період, виходячи із середньоденної заробітної плати, складає 71717,10 грн. (71 робочих днів х 1010,10 грн.)
Такий розрахунок відповідачем фактично не оспорений. Свого альтернативного до цього розрахунку відповідач не подав.
Що стосується вимоги про стягнення моральної шкоди, то відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Тривала безпідставна невиплата позивачу належних йому до сплати сум заробітної плати, що виникла з вини відповідача, що встановлено вище; тобто порушення його законних, передбачених Конституцією України прав на своєчасне отримання такої, що тривало з вини відповідача значний період часу, - позбавило позивача його заробленого доходу, на який він обґрунтовано розраховував, що відповідно об'єктивно свідчить про необхідність для нього протягом певного часу докладати додаткових зусиль для організації свого життя за відсутності таких доходів, на які він обґрунтовано розраховував та відповідно про заподіяння позивачу моральної шкоди.
Відповідно, суд прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 гривень, виходячи з принципів розумності та співмірності, що, на думку колегії суддів, буде достатньою компенсацією завданої позивачу моральної шкоди.
За таких обставин, колегія дійшла висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують , а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Доводи скарги про значну заборгованість у відповідача не слід вважати такими, що свідчать про певні поважні причини невиплати заробітної плати позивачу та не вказують про те, які заходи відповідачем вживалися заздалегідь, для уникнення ситуації із значною заборгованістю, а не після виникнення такої.
Також, у суду не було та немає і підстав для зменшення суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки спір про розмір належних позивачеві сум при звільненні, вирішено на користь позивача, а саме заборгована позивачу заробітна плата у повному розмірі виплачена протягом розгляду справивідповідачем позивачу. Натомість суд вправі застосовувати пропорційність у цих правовідносинах у випадках задоволення вимог частково, про що йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №711/4010/13-ц.
Решта доводів скарги обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують.
Враховуючи вказане доводи апеляційної скарги вцілому слід визнати безпідставними та саму скаргу слід відхилити. Рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» - залишити без задоволення.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 08 липня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 22 вересня 2022 року.
Головуючий: Я.А. Левик
Судді: Н.П. Крайник
М.М. Шандра