Дата документу 21.09.2022 Справа № 335/8776/21
Запорізький Апеляційний суд
ЄУН 335/8776/21 Пр. № 22-ц/807/613/22 Головуючий у 1-й інстанції Апаллонова Ю.В. Повний текст рішення складено 04.10.2021 року. Суддя-доповідач Гончар М.С.
21 вересня 2022 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.
суддів Маловічко С.В., Подліянової Г.С.
за участі секретаря Камалової В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до АКЦОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (надалі - Банк) про захист прав споживачів
У серпні 2021 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 1-4), в якому просив: - визнати дії Банку у частині відмови ОСОБА_1 у перевипуску банківської золотої карти «Універсальна» НОМЕР_1 неправомірними; - зобов'язати Банк перевипустити банківську золоту карту «Універсальна» НОМЕР_1 , власником якої є ОСОБА_1 на новий період на тих самих умовах, які існували раніше; - зобов'язати Банк надати обслуговування від персонального банкіра в зручний для ОСОБА_1 час відповідно до умов договору.
В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що він тривалий час є клієнтом Банку. Він має відмінну кредитну історію. Жодного разу не пропустив строк внесення коштів. Є активним користувачем послуг відповідача. Він є власником банківської золотої карти «Універсальна» НОМЕР_1 . Термін дії даної карти закінчився у червні місяці 2021 року. У зв'язку з цим він звернувся до відділення Приватбанку для перевипуску карти, але отримав відмову. Не розуміючи підстави відмови, клієнт звернувся до банку письмово із заявою про перевипуск карти (вхідний № НОМЕР_2 від 09 червня 2021 року). Листом № 20.1.0.0.0/7-210609/11778 від 18 червня 2021 року відповідач повідомив, що відповідно до п. 2.1.4.31 Умов Банк має право відмовити клієнту без пояснення причин у видачі або перевипуску карти в разі надання ним в Анкеті-заяві невірної інформації, нестійкого фінансового стану або наявності інших даних, що свідчать про неможливість видачі (перевипуску) карти даній особі. На підставі викладеного, у відповідності до умов та внутрішніх документів банку, які регулюють порядок видачі електронних платіжних засобів (карток) банком прийнято рішення про відмову у перевипуску картки клієнта. Виходячи з листа неможливо зрозуміти, що саме стало підставою для відмови в перевипуску карти клієнта, оскільки банк цитує положення договору, але не вказує, які саме порушення з боку клієнта змусили банк відмовити у перевипуску карти. Клієнт повторно звернувся до банку письмово із заявою про перевипуск карти (вхідний № НОМЕР_3 від 11 червня 2021 року). Листом № 20.1.0.0.0/7-210611/12272 від 05 липня 2021 року відповідач повідомив, що відповідно до п. 2.1.4.2.3. у випадках порушення клієнтом вимог чинного законодавства України та/або умов Договору та/або у разі виникнення Несанкціонованого овердрафту банк має право зупинити здійснення розрахунків за карткою (заблокувати картку) та/або визнати картку недійсною до моменту усунення зазначених порушень, а також вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань у цілому або у встановленій банком частині у разі невиконання клієнтом своїх боргових зобов'язань та інших зобов'язань за цим договором. Ознайомившись з листом позивач не розуміє, що саме стало підставою відмови у перевипуску карти, оскільки відповідач зазначив норму договору, але не зазначив, що ж саме порушив клієнт, що стало підставою такої відмови. Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права як клієнта послуг банку, оскільки такі дії є неправомірними. Враховуючи, що позивач є споживачем послуг відповідача, його права істотно порушено у зв'язку з безпідставною відмовою у наданні послуг банку. Відповідач не надав інформацію, незважаючи на неодноразові звернення, що саме стало підставою такої відмови, які порушення було вчинено позивачем. Позивач впевнений, що з його сторони відсутні будь-які порушення умов користування банківською картою відповідача.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Апаллонову Ю.В. (а.с. 15). Ухвалою суду першої інстанції провадження у цій справі відкрито (а.с. 16).
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 жовтня 2021 року (а.с. 36-40) у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій справі відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 42-45) просив рішення суду першої інстанції у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 56). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 21 грудня 2021 року (а.с. 60), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду (а.с. 61) з урахуванням навантаження судді-доповідача та колегії суддів апеляційного суду (в Запорізькому апеляційному суді працює фактично 15 суддів, з яких 11 суддів складають судді судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень), на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги сторони позивача в порядку задоволення клопотання сторони позивача витребувано у Банку для долучення до матеріалів цієї справи документи, на підставі яких ОСОБА_1 було відмовлено у перевипуску карти клієнта.
Банк на виконання вищезазначеної ухвали апеляційного суду надав апеляційному суду: - відзив на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі (а.с. 76-77), - та письмові пояснення (а.с. 74-75), за змістом яких: «…ПриватБанк листом від 18.06.2021 року № 20.1.0.0.0/7-210609/11778, який є в матеріалах справи, повідомив позивача про те, що Банком прийнято рішення про відмову у перевипуску картки. Інших та/або окремих документів, на підставі яких ОСОБА_1 було відмовлено у перевипуску картки не існує, бо рішення про відмову прийнято Банком через безліч безпідставних звернень/скарг колишнього клієнта до Банку всіма можливими засобами зв'язку, який оцінюється Банком як звичайний «спам»…».
Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 27 квітня 2022 року, не відбувся та був відкладений через відпустку судді - доповідача (а.с. 86, 97). Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 31 серпня 2022 року о 17.00 годині, не відбувся через зміну часу роботи Запорізького апеляційного суду до 16.00 години під час дії воєнного стану в Україні (а.с. 98), та був перепризначений на 21 вересня 2022 року (а.с. 101).
Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. Заслухавши у даному судовому засіданні доповідь судді-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 , представника останнього - адвоката Карчевського С.О. (а.с. 106), представника Банку - адвоката Якушева С.О. (а.с. 78-79 - останній в режимі відеоконференції), перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цієї справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача ОСОБА_1 у цій справі у повному обсязі, керувався ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 268, 273, 274-279 ЦПК України та виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог позивача у цій справі, відсутності підстав для задоволення останніх.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції - таким, що ухвалено з додержанням вимог закону, є обґрунтованим та законним. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у цій справі відповідає.
Так, суд першої інстанції при вирішенні цієї справи правильно виходив із такого. Ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Ст. 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін. У відповідності до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Ст.ст. 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Закон України "Про захист прав споживачів" регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
П. 22 ч. 1 ст. 1 цього Закону визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п.17 ч.1 ст. 1 цього Закону).
Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послу» встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг,здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту прав та інтересів клієнтів фінансових установ, фізичних осіб - підприємців, які надають фінансові послуги, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
Цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг (ч. 1 ст. 2 Закону).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 цього Закону, фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України.
Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (п.5 ч.1 ст. 1 згаданого Закону).
Споживач фінансових послуг - фізична особа, яка отримує або має намір отримати фінансову послугу для задоволення особистих потреб, не пов'язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю; клієнт - фізична особа (у тому числі споживач фінансових послуг), фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує або має намір отримати фінансову послугу п.п. 7-1, 7-2 ч.1 ст. 1 цього Закону).
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ст. 627ЦК).
Споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав (п. 6 ч. 1 ст. 4 ЗУ "Про захист прав споживачів"). Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності (ч. 1 ст. 5 цього Закону). Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом (ч. 1 ст. 22 цього Закону).
Як передбачено ст. 1067 ЦК України Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли Банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. У разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на захист відповідно до цього Кодексу. Відповідно до ч. 4 ст. 1075 ЦК України Банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі: - відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку; - наявності підстав, передбачених Законом України"Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.
Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами. Держатель електронного платіжного засобу - фізична особа, яка на законних підставах використовує електронний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного електронного платіжного засобу; користувач платіжної системи (далі - користувач) - юридична або фізична особа, якій надається послуга платіжної системи щодо виконання переказу коштів учасником платіжної системи; (п.п. 1.4 п. 1, п.п. 1.18-1 п. 1 ч. 1 ст. 1 цього Закону). Банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам,їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам, представництвам юридичних осіб в Україні, інвестиційним фондам та компаніям з управління активами, що діють від імені таких інвестиційних фондів, фізичним особам) (п.п. 6.1 ч. 1 ст. 6 цього Закону). Особи, визначені в пункті 6.1 цієї статті, мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб. Порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка (п.п. 6.2, 6.3, ч. 1 ст. 6 Закону). Банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних), поточних рахунків, рахунків умовного зберігання (ескроу) та кореспондентських рахунків визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України та договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками (п.п. 7.1, 7.1.2, 7.1.4 ч. 1 ст.7 цього Закону). Банки та їх клієнти зобов'язані дотримуватися вимог законодавства України з питань відкриття та закриття рахунків і цієї Інструкції. Банки та їх клієнти несуть відповідальність, передбачену законодавством України, за порушення зазначених вимог (п. 13 розділу 1 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків резидентів і нерезидентів, що затверджена постановою Правління НБУ від 12.11.2003 року №492).
При вирішенні даної справи суд першої інстанції правильно дотримувався вимог ст. 360-7 ЦПК України, відповідно до якої правові позиції Верховного Суду України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, застосовує правову позицію Верховного Суду України сформовану у справі № 6-16цс15 від 11.03.2015 року, у якій зазначається, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника.
Згідно із правовими позиціями, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19) та у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цсІ5) неможливо застосувати до правовідносин між клієнтом та банком на підставі підписаної ними анкети-заяви правила ст. 634 ЦК України (договір приєднання) через відсутність підпису клієнта на Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифах Банка, а тому ці документи не можна вважати складовою частиною договору. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19) встановила, що між клієнтами та ПриватБанком відсутній публічний договір.
Зміст договору визначається нормами ст. 628 ЦК України, відповідно до якої зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до норм ст. 204 ЦК України встановлюється презумпція правомірності правочину, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Так, за приписами ч. 1 ст. 3, ст. 627 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є свобода договору, яка полягає у тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, цивільним законодавством передбачено свободу договору, неприпустимість примусу щодо вступу у договірні відносини.
Судом першої інстанції було правильно встановлено, що ОСОБА_1 . Банком було видано банківську карту Золота карта «Універсальна» НОМЕР_1 . Термін дії НОМЕР_1 встановлено 06/21, тобто термін її дії закінчився у червні місяці 2021 року.
09.06.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Банку із зверненням щодо причин відмови у перевипуску банківської карти (вхідний № НОМЕР_2 від 09 червня 2021 року). Листом № 20.1.0.0.0/7-210609/11778 від 18 червня 2021 року (копія а.с. 9) Банк повідомив, що відповідно до п. 2.1.4.31 Умов банк має право відмовити клієнту без пояснення причин у видачі або перевипуску карти в разі надання ним в Анкеті-заяві невірної інформації, нестійкого фінансового стану або наявності інших даних, що свідчать про неможливість видачі (перевипуску) карти даній особі. На підставі викладеного, у відповідності до умов та внутрішніх документів Банку, які регулюють порядок видачі електронних платіжних засобів (карток), Банком прийнято рішення про відмову у перевипуску картки клієнта.
11.06.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Банку із зверненням. Листом №20.1.0.0.0./7-210611/12272 від 05.07.2021 року (а.с. 11) Банк повідомив, що за результатами розгляду повідомлено, що Банк припинив обслуговування платіжної карти ОСОБА_1 . Правовою підставою для припинення обслуговування є п. 2.1.4.2.3 Умов і правил надання банківських послуг.
Разом із тим, наявність у позивача будь-якої картки Банку, яка, що є загальновідомим фактом і не потребує доказуванню, є власністю самого Банка, не є доказом чи підтвердженням укладання або наявності на сьогодні договору між сторонами.
Жодного іншого доказу щодо наведених у позові обставин, і що ОСОБА_1 тривалий час є клієнтом Банку, має відмінну кредитну історію і жодного разу не пропустив строк внесення коштів позивачем надано не було і ці обставини заперечуються відповідачем. Навпаки, відповідач зазначав у відзиві (а.с. 21-27), хоча і не надає жодного доказу цих обставин, що ОСОБА_1 певний час був боржником Банку та мав оформлену 03 серпня 2020 року кредитну послугу «Оплата частинами» на суму 2199,00 грн. з простроченим платежем на суму 733,00 грн.
Разом із тим, судом першої інстанції було правильно встановлено, що позивачем у цій справі не спростовано належними і допустимими доказами, що станом на час розгляду справи ОСОБА_1 не є клієнтом Банку, не є власником картки, бо картка є власністю Банку, а отже, позивач не є споживачем послуг Банку і доказів цього суду першої інстанції не надано. Не вказано причини неможливості подати такі докази, не заявив позивач і клопотань в порядку ст. 84 ЦПК України про їх витребування у разі складнощів в їх отриманні.
З огляду на відсутність таких доказів, твердження позивача про відмову йому в банківському обслуговуванні суд першої інстанції сприйняв критично та до уваги не взяв.
Так, судом першої інстанції було правильно зазначено, що платіжна карта - це електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Залежно від умов, за якими здійснюються платіжні операції з використанням платіжної картки, можуть застосовуватися дебетова, дебетово-кредитна та кредитна платіжні схеми. Дебетова схема передбачає здійснення користувачем платіжних операцій з використанням платіжної картки в межах залишку коштів, які обліковуються на його рахунку. Під час застосування дебетово-кредитної схеми користувач здійснює платіжні операції з використанням платіжної картки в межах залишку коштів, які обліковуються на його рахунку, а в разі їх недостатності або відсутності - за рахунок наданого банком кредиту. Кредитна схема передбачає здійснення користувачем платіжних операцій з використанням платіжної картки за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит або в межах кредитної лінії.
Банківські рахунки - це рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів і які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів. До системи банківських рахунків для грошового обороту належать такі рахунки: кореспондентські; поточні (поточний з овердрафтом, поточні рахунки типу "Н", "П", карткові рахунки, поточні рахунки виборчих фондів); вкладні (депозитні), кредитні (позичкові), розподільчі тощо. Зазначені рахунки відкриваються юридичним та фізичним особам на умовах, викладених в Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах
Картковий рахунок - це поточний рахунок, на якому враховуються операції з платіжними картками (Постанова НБУ № 137). Такий рахунок відкривається банком фізособам, фізособам-підприємцям та юрособам на підставі письмового договору, яким також визначається порядок надання та використання платіжної картки. За допомогою платіжної картки її власник може здійснювати розрахунки при оплаті товарів, що купуються, (робіт, послуг), а також одержувати готівкові кошти з рахунку (в банкоматі, в касі банку).
Як правильно було встановлено судом першої інстанції, карта Золота «Універсальна», яка перебувала у ОСОБА_1 як електронний платіжний засіб мала строк дії до останнього дня червня 2021 року, тобто строк її дії закінчився (а.с.13), а даних щодо укладення нового банківського рахунку (кредитного договору або карткового рахунку) або звернення із заявою про укладення нового банківського рахунку позивачем суду першої інстанції не надано, як і не надано доказів про наявність на цій картці власних коштів ОСОБА_1 . Не вказано причини неможливості подати такі докази, не подав позивач суду першої інстанції і клопотання в порядку ст. 84 ЦПК України про їх витребування у разі складнощів в їх отриманні.
За таких обставин, судом першої інстанції було правильно встановлено, що станом на час розгляду судом першої інстанції позивачем не доведено, що між сторонами мають місце договірні відносини і позивачу банком відкрито банківський рахунок з використанням електронного платіжного засобу.
Більш того, перевипуск картки клієнтові та укладання договору є правом, а не обов'язком Банку.
За змістом заявленого позову, позивач ОСОБА_1 фактично просив суд першої інстанції зобов'язати Банк укласти договір банківського рахунку з Банком в судовому порядку на певних умовах, які існували раніше, проте, яких самих умовах не зазначає, при цьому не долучаючи до матеріалів справи жодного доказу укладення з Банком будь-якого договору (кредитний, депозитний тощо). Фактично за змістом наведених у позовній заяві обставин вимоги позивача базуються на вимогах надати кредит, встановити кредитний ліміт, видати нову кредитну карту, безкоштовно його обслуговувати, що суперечить як загальним принципам цивільного судочинства так і принципам свободи договору та невтручання у господарську діяльність Банку і суперечить ч. 3 ст. 626 ЦК України та ч. 1 ст. 627 ЦК України за якою, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Судом першої інстанції також правильно було зазначено, що платіжна карта є лише платіжним засобом, який видається Банком для платіжних операцій з використанням платіжної картки за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит або в межах кредитної лінії, а тому за недоведеності існування між позивачем і відповідачем станом на час розгляду справи судом першої інстанції договору банківського рахунку, суд першої інстанції також правильно вважав, що звернувшись до суду з позовом про зобов'язання Банку здійснити перевипуск банківської карти, ОСОБА_1 обрав спосіб захисту, який не передбачено законом.
Ст. 16 ЦК України також не передбачено і такого способу захисту, про який просить позивач щодо зобов'язання надати обслуговування від персонального банкіра в зручний час для ОСОБА_1 відповідно до договору.
Також, судом першої інстанції було правильно встановлено, що необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка не встановлено, і даних щодо звернення позивача до відповідача з приводу укладення договору банківського рахунку матеріали цієї справи не містять.
Як встановлено судом першої інстанції, позивачем чітко обрано спосіб захисту, підставу та предмет позову, а тому суд першої інстанції розглянув цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, що відповідає принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України).
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстав для визнання дій Банку у частині відмови ОСОБА_1 у перевипуску банківської золотої карти «Універсальна» неправомірними, зобов'язання перевипустити банківську золоту карту «Універсальна» НОМЕР_1 , власником якої є ОСОБА_1 на новий період на тих самих умовах, які існували раніше, зобов'язати Банк надати обслуговування від персонального банкіра в зручний для ОСОБА_1 час відповідно до умов договору немає і у задоволенні позову позивача в обраний позивачем спосіб у цій справі слід відмовити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 дублюють доводи його позовної заяви у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд. Ці доводи є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію позивача, яку він та його представники вважають єдино правильною та єдино можливою.
Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування позивача ОСОБА_1 , передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Позивач ОСОБА_1 та представник останнього не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача у цій справі.
Апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги сторони позивача. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Доказом, передбаченим ст. 367 ч. ч. 2, 3 ЦПК України, у цій справі, який може бути прийнятий апеляційним судом до уваги у цій справі на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі є відповідь (інформація) Банку (а.с.74), витребувана та отримана апеляційним судом в порядку задоволення клопотання сторони позивача у цій справі, за змістом якої: «…ПриватБанк листом від 18.06.2021 року № 20.1.0.0.0/7-210609/11778, який є в матеріалах справи, повідомив позивача про те, що Банком прийнято рішення про відмову у перевипуску картки. Інших та/або окремих документів, на підставі яких ОСОБА_1 було відмовлено у перевипуску картки не існує, бо рішення про відмову прийнято Банком через безліч безпідставних звернень/скарг колишнього клієнта до Банку всіма можливими засобами зв'язку, який оцінюється Банком як звичайний «спам»…».
Проте, цим доказом не спростовуються правильно встановлені судом першої інстанції фактичні обставини цієї справи та правильні висновки останнього у цій справі.
Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов'язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.
Встановлено, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні у цій справі хоча й посилався на ст. 141 ЦПК України, проте в останньому фактично не вирішував питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, а тому останнє також в апеляційному порядку не переглядалось. Однак, воно може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за власною ініціативою або за заявою учасників цієї справи в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України.
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.
Також, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови позивачу ОСОБА_1 у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок Банку будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом. Також встановлено, що позивач ОСОБА_1 в силу вимог закону був звільнений від сплати судового збору при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду у цій справі.
Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 жовтня 2021 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.
Повний текст постанови апеляційним судом складений 22.09.2022 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С. Маловічко С.В.Подліянова Г.С.