вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
22.09.2022м. ДніпроСправа № 904/1841/22
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу:
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Інженерний центр "РЕАГЕНТ", м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВСМПО ТИТАН УКРАЇНА", смт Солоне Солонянський район Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості за договором поставки № 47/20 від 17.01.2020 у загальному розмірі 218 462,98 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Інженерний центр "РЕАГЕНТ" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВСМПО ТИТАН УКРАЇНА" заборгованість у загальному розмірі 218 462,98 грн. за договором поставки № 47/20 від 17.01.2020.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами, та запропоновано учасникам справи подати до суду: позивачу у строк до 21.07.2022 - відповідь на відзив на позовну заяву за правилами, встановленими частинами третьою - шостою статті 165 Господарського процесуального кодексу України (копію відповіді на відзив направити на адресу відповідача, докази надсилання надати до суду); відповідачу у строк до 26.07.2022 - відзив на позовну заяву за правилами статті 165 Господарського процесуального кодексу України (копію відзиву направити на адресу позивача, докази надсилання надати до суду); заперечення проти розгляду справи у порядку спрощеного провадження (за наявності); заперечення щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень за правилами, встановленими частинами третьою - шостою статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
18.07.2022 до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області від відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ВСМПО ТИТАН УКРАЇНА" надійшов Відзив на позовну заяву за вих.№282 від 13.07.2022.
21.07.2022 до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області від позивача -Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Інженерний центр "РЕАГЕНТ" надійшла Відповідь на відзив відповідача за вих.№20/07/22-1 від 20.07.2022.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення викладені у заявах по суті справи відповідно до ч.8 ст. 252 ГПК України.
Справа згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод розглядалася протягом розумного строку у зв'язку із вжитими в Україні карантинними заходами та згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введенню в Україні воєнного стану з 24 лютого 2022 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 05.04.2018 № 2396-VIII, правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами (надалі - Закон № 2396-VIII).
Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється (ч.2 ст. 26 Закону № 2396-VIII).
Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд,
Позиція позивача, викладена у позовній заяві.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором поставки № 47/20 від 17.01.2020, а саме відповідачем не здійснено оплату за поставлений позивачем товар - хімічна продукція, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 162 067,50 грн.
У зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано та заявлено до стягнення на підставі п. 6.4. договору штраф у розмірі 32 413,50грн., пеню у розмірі 9 946,05 грн. та на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України 3% річних у розмірі 1 491,91 грн., інфляційні втрати у розмірі 12 544,02 грн.
Позиція відповідача
Відповідач визнає, що виконати свої грошові зобов'язання, відповідно до договору № 47/20 від 17.01.2020, не зміг в повному обсязі з незалежних від нього причин та повідомив Позивача про настання форс-мажорних обставин, а саме:
- з 24.02.2022 зупинене здійснення обслуговування банками видаткових операцій за рахунками Відповідача, на підставі постанови правління НБУ від 24.02.2022 №18;
- з 09.05.2022 ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпра накладено арешт на рахунки Відповідача;
- з 24.02.2022 у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану, діяльність Відповідача тимчасово призупинена .
Відповідач визнає позовні вимоги частково в сумі 162 067,50грн. В іншому просить суд відмовити Позивачу.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ
Предметом доказування у даній справі є: наявність правових підстав для виникнення зобов'язань відповідача перед позивачем, факт їх несвоєчасного виконання та наявність правових підстав для відповідальності відповідача.
17.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Інженерний центр "РЕАГЕНТ" (надалі - Постачальник, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВСМПО ТИТАН УКРАЇНА" (надалі - Покупець, Відповідач) було укладено Договір поставки № 47/20 (надалі Договір).
Згідно п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язується, в договірний період, поставляти і передавати у власність Покупцю продукцію, а Покупець зобов'язується приймати і оплачувати її на умовах цього Договору.
На підставі Договору, додатку №5 від 28.12.2021 до договору (специфікація №5), згідно видаткової накладної №996 від 21.01.2022 та товарно-транспортної накладної №355 від 25.01.2022 Позивачем на склад Відповідача (проспект Трубників, будинок 56, місто Нікополь, Дніпропетровська обл.) поставлена хімічна продукція (фтористоводнева кислота (плавикова) 70%) загальною вартістю 324 135,00 гривен з ПДВ (54 022,50 грн.). Товар отримав представник Покупця - комірник складського господарства Чередниченко Тетяна Вікторівна на підставі довіреності №13 від 04.01.2022. Зауважень щодо якості та кількості поставленого товару від Відповідача на адресу Позивача не надходило.
Згідно з п. 4.4. Договору Відповідач зобов'язаний здійснити оплату товару на підставі Договору та рахунку на оплату №996 від 21.01.2022 в розмірі 100% вартості поставленого товару протягом 10 банківських днів з моменту поставки продукції на склад Відповідача. Тобто, останній день оплати припадає на 08.02.2022. Строк оплати сплив, однак поставлений товар був оплачений частково тільки 23.02.2022 у розмірі 162 067,50 грн., що складає 50% від загального розміру боргу.
Позивачем на адреси Відповідача, в тому числі електрону (згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державного реєстру - вулиця Гагаріна, будинок 26, селище міського типу Солоне, Солонянський р-н, Дніпропетровська обл., 52400, Україна, та фактичну - проспект Трубників, будинок 56, місто Нікополь, Дніпропетровська обл., 53201, Україна) була надіслана претензія від 17.05.2022 №17/05/22-5 про сплату боргу.
На претензію від Відповідача надійшла відповідь від 26.05.2022 №236, згідно з якою Відповідач повідомляв, що не зміг виконати свої зобов'язання по сплаті в зв'язку із зупиненням з 24.02.2022 обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками Відповідача на підставі постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 №18. Крім того, Відповідач надав підтверджуючі документи, що його діяльність тимчасово припинена в зв'язку із введенням в Україні воєнного стану (копія наказу №149 від 23.06.2022) та накладення арешту на рахунки Відповідача з забороною проведення по ним будь яких видаткових операцій, окрім сплати податків та зборів (копія ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпра від 09.05.2022 по справі за №204/2580/22).
У передбачений Договором строк оплата за отриману продукцію не була здійсненна, що і стало причиною виникнення спору.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ.
Щодо правовідносин сторін
Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
З огляду на наявний в матеріалах справи договір, та обставини справи між позивачем та відповідачем виникли правовідносини поставки.
Щодо стягнення суми основного боргу
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).
За частиною першою статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. (стаття 530 Цивільного кодексу України).
В силу статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 2 ст. 267 Господарського кодексу України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав зобов'язання за вищезазначеним Договором щодо здійснення ним поставки продукції на загальну суму 324 135,00 грн.
Згідно з пунктом 4.4. Договору Відповідач зобов'язаний здійснити оплату товару на підставі договору та рахунку на оплату в розмірі 100% вартості поставленого товару протягом 10 банківських днів з моменту поставки продукції на склад Відповідача.
Вказана вище сума була оплачена Відповідачем частково 23.02.2022 у розмірі 50% від загальної суми, що становить 162 067,50грн.
Поставка продукції Позивачем була здійснена вчасно та у повному обсязі відповідно до розділу 3 Договору, а саме: згідно додатку №5 від 28.12.2021 до договору (специфікація №5), видаткової накладної №996 від 25.01.2022 та товарно-транспортної накладної №355 від 25.01.2022 Позивачем на склад Відповідача (проспект Трубників, будинок 56, місто Нікополь, Дніпропетровська обл.) поставлена хімічна продукція (фтористоводнева кислота (плавикова) 70%) загальною вартістю 324 135,00 гривен з ПДВ (54 022,50 грн.). Товар отримав представник Покупця - комірник складського господарства Чередниченко Тетяна Вікторівна на підставі довіреності №13 від 04.01.2022. Зауважень щодо якості та кількості поставленого товару від Відповідача на адресу Позивача не надходило.
Однак, відповідач порушив свої зобов'язання за договором та не сплатив за поставлену продукцію у встановлені строки та у повному розмірі, що встановлено судом вище, та підтверджено належними і допустимими доказами.
Відповідачем надано підтверджуючі документи, що його діяльність тимчасово припинена в зв'язку із введенням в Україні воєнного стану (копія наказу №149 від 23.06.2022) та накладення арешту на рахунки Відповідача з забороною проведення по ним будь яких видаткових операцій, окрім сплати податків та зборів (копія ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпра від 09.05.2022 по справі за №204/2580/22). Крім того Відповідач не зміг виконати свої зобов'язання по сплаті, в зв'язку із зупиненням з 24.02.2022 обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками Відповідача на підставі постанови Правління Національного банку України від 24.02.2022 №18.
Відповідач визнає, що має заборгованість перед Позивачем у розмірі 162 067,50 грн. і не заперечує проти стягнення вказаної суми.
А отже, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 162 067,50 грн. є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Щодо суми штрафу та пені.
Згідно ч.1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (ст.546 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.1-3 ст. 549 ЦК України).
Відповідно до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
За статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.
Установлене статтею 3 названого Закону обмеження розміру пені не стосується неустойки, встановленої іншими законодавчими актами.
У наведених нормах Закону прямо вказано про те, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, а відповідно до абз.2 ч.3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який встановлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки НБУ.
Пунктом 6.4. Договору визначено, що Покупець сплачує за порушення термінів оплати поставленої продукції пеню у розмірі 0,5% від суми недоплати за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період за який стягується пеня. У разі продовження такого прострочення більше 10 днів Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10% від суми неоплаченого товару.
Позивач нарахував та заявив до стягнення пеню у розмірі 9 946,05 грн. та штраф у розмірі 32 413,50 грн. за порушення строків оплати за товар.
Перевіривши здійснені позивачем нарахування пені за період з 09.02.2022 по 17.05.2022 у загальному розмірі 9 946,05 грн. та 10% штрафу у загальному розмірі 32 413,50 грн., суд визнає їх обґрунтованими та вірно розрахованими та відповідає умовам договора, а тому такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1 491,91 за загальний період з 09.02.2022 по 17.05.2022 та інфляційних втрат у розмірі 12 544,02 грн. за загальний період з березня 2022 по квітень 2022.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунки, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є вірними та підлягають задоволенню.
З приводу обставин, наведених відповідачем у відзиві на позовну заяву, щодо наявності форс-мажорних обставин та наявності арештів на рахунках відповідача, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.
Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.
Так, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Слід також враховувати, що сторони укладаючи договір погодили всі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, обсяги та строки надання послуг. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань.
При цьому, оцінюючи баланс інтересів сторін при зменшенні розміру неустойки, суди мають врахувати, що встановлення обставин понесення іншою стороною збитків у разі порушення зобов'язань за договором, не є єдиною обов'язковою умовою для висновку про дотримання цього балансу.
Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.
Стаття 218 Господарського кодексу України унормовує, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).
Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договору поставки, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв'язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором.
Посилання відповідача у відповіді на претензію № 236 від 26.05.2022 на настання форс-мажорних обставин відхиляється судом, з огляду на таке.
Слід відзначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідач не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв'язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов'язки у зв'язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб'єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.
В даному випадку сторона не надала доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором.
Окрім цього, суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін договору.
З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання грошового зобов'язання.
Відтак, аргументи відповідача судом відхиляються.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Щодо судового збору.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у розмірі 3 276,95 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВСМПО ТИТАН УКРАЇНА" (52400, Дніпропетровська область, Солонянський район, смт. Солоне, вул. Гагаріна, буд. 26; код ЄДРПОУ 36096221) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Інженерний центр "РЕАГЕНТ" (49041, м. Дніпро, вул. Трудових резервів, буд. 6; код ЄДРПОУ 19313492) основний борг у розмірі 162 067,50 грн., пеню у розмірі 9 946,05 грн., штраф у розмірі 32 413,50 грн., 3% річних у розмірі 1 491,91 грн., інфляційні втрати у розмірі 12 544,02 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 276,95 грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано - 22.09.2022.
Суддя В.Г. Бєлік