Номер провадження 22-ц/821/1173/22Головуючий по 1 інстанції
Справа №707/53/19 Категорія: 314000000 Смоляр О. А.
Доповідач в апеляційній інстанції
Нерушак Л. В.
15 вересня 2022 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач )
Суддів Вініченка Б.Б., Новікова О.М.
За участі секретаря Чуйко А.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
особа, яка подає апеляційну скаргу - ОСОБА_2
розглянувши в м. Черкаси у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 04 липня 2022 року, постановлене під головуванням судді Смоляра О.А. у приміщенні Черкаського районного суду Черкаської області 04.07.2022 року, повний текст рішення складений 11.07.2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, -
10.01.2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності.
В обґрунтування заявлених вимог позивач ОСОБА_1 вказує, що сторони у справі є співвласниками домоволодіння по АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками домоволодіння в рівних частинах по 1/ 2 частині кожен.
Сторони у справі в добровільному порядку прийти згоди, яким чином користуватися даним домоволодінням та земельною ділянкою не можуть, тому позивач ОСОБА_1 змушена була звернутися до суду з позовом про виділення в натурі своєї частини домоволодіння та земельної ділянки для подальшого облаштування та проживання в ній.
Для встановлення можливості виділення в натурі 1/2 та для недопущення порушення прав відповідача позивачем було заявлено клопотання про проведення судової будівельно-технічної експертизи, після проведення якої позивач просила суд здійснити поділ у натурі між сторонами житлового будинку із відповідною частиною господарських та побутових будівель і споруд.
З врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог позивач ОСОБА_1 просила суд припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 , виділити ОСОБА_1 та відповідачу ОСОБА_2 в натурі частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач просила також призначити судову будівельно-технічну експертизу для визначення можливих варіантів розподілу в натурі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме: судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 04 липня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково.
Проведено поділ згідно варіанту № 1, викладеному у висновку експерта № 1393/20/1592/1732-1733/21-23 від 17.12.2021 року, проведеного судовими експертами Науменко Ольгою та ОСОБА_3 , відповідно до якого:
Визнано право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частку частини домоволодіння АДРЕСА_1 , та виділено їй : 1-1 коридор пл.1,9 кв. м. вартістю 4430 грн.; 1-2 туалет пл. 2,3 кв. м. вартістю 5363 грн.; 1-3 ванна пл. 1,8 кв. м. вартістю 4197 грн. ; 1-4 кухня пл. 9,0 кв. м. вартістю 20985 грн.; 1-6 кімната пл. 15,2 вартістю 35441 грн.; 1-7 кімната пл. 10,1 кв. м. вартістю 23550 грн.; «а/г/н/1» ганок вартістю 957 грн.; «Б» сарай (частина) пл. 19,8 кв. м. вартістю 19465 грн., «Г» погріб вартістю 4816 грн.; «№ 3» колонка питна вартістю 987 грн.; «№ 3а» трубопровід вартістю 1826 грн.; «№ 2» огорожа 7,40 м. п. вартістю 516 грн.; «№ 5» хвіртка вартістю 482 грн., що разом по домоволодінню складає 123015 грн.
Визнано право власності за ОСОБА_2 на 1/2 частку частини домоволодіння АДРЕСА_1 , та виділено йому : 2-1 коридор пл.7,3 кв. м. вартістю 17021 грн.; 2-2 кімната пл. 8,1 кв. м. вартістю 18886 грн.; 2-3 кімната пл. 11,2 кв. м. вартістю 26115 грн.; 2-4 туалет пл. 1,6 вартістю 3731 грн.; 1-4 кухня пл. 4,1 кв. м. вартістю 9560 грн.; 1-5 передпокій пл. 8,0 вартістю 18653 грн.; «а/г/н» ганок вартістю 687 грн.; «Б» сарай (частина) пл. 15,1 кв. м. вартістю 14845 грн.; «б» сарай вартістю 4543 грн.; «В» гараж вартістю 25679 грн.; «№ 1» огорожа вартістю 2726 грн.; «№ 2» огорожа 48,5 м. п. вартістю 3383 грн.; «№ 4» ворота вартістю 6443 грн.; що разом по домоволодінню складає 152271 грн.
Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , зареєстрований та проживаючий в АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію за відхилення від ідеальної частки в сумі 14628 грн. на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_2 , зареєстрована в АДРЕСА_3 , та фактично проживає в АДРЕСА_1 ).
Стягнуто з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , зареєстрований та проживаючий в АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_2 , зареєстрована в АДРЕСА_3 , та фактично проживає в АДРЕСА_1 ) судові витрати в сумі 10818,31 грн., а саме: судовий збір в розмір 384,20 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 3242,75 грн., та витрати пов'язані з проведенням експертизи в розмірі 7191,36 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник ОСОБА_2 вказує, що на його думку, оскаржуване рішення є незаконним і таким, що підлягає зміні, виходячи з того, що при ухваленні рішення, суд не врахував заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог від 28 січня 2020 року, хоча і приєднав її до справи і послався на неї, де позивач просила не розглядати вимоги про поділ земельної ділянки та господарських споруд.
Відповідно до вказаної заяви позивач ОСОБА_1 відмовилася від вимоги про поділ надвірних споруд та земельної ділянки у зв'язку з добровільним виділенням належних сторонам часток у цих об'єктах майна.
Тому скаржник вважає, що суд вийшов за межі уточнених позовних вимог, він вказує, що суд перевищив повноваження, які регламентовано ст. 13 ЦПК України в частині розподілу між позивачем та відповідачем надвірних споруд.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 04 липня 2022 року змінити відповідно до заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог від 28 січня 2020 року. Судові витрати за розгляд справи по суті покласти на позивача. Стягнути з позивача судовий збір за апеляційний розгляд справи.
19 серпня 2022 року на адресу Черкаського апеляційного суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Дубінського В.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу.
У відзиві зазначається, що рішення суду першої інстанції є законним , тому скасуванню не підлягає. При цьому, представник позивача вказує, що оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено, то суд першої інстанції згідно до вимог ст. 141 ЦПК України правильно поклав судові витрати на відповідача, тому доводи скаржника не підлягають задоволенню.
У відзиві представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Дубінський В.М. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивача та відповідача, представника позивача, які з?явились в судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши доводи скаржника, апеляційний суд вважає що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно ст. 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.
Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення, частково задовольняючи вимоги позивача ОСОБА_1 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог, прийшовши до висновку, що наявні в матеріалах справи докази, в тому числі, і з висновок експерта, дають підстави для часткового задоволення позовних вимог згідно варіанту експертизи щодо поділу будинку. Тому з врахуванням принципів розумності, пропорційності та справедливості, приймаючи до уваги баланс інтересів обох сторін, суд вирішив виділити сторонам частини спірного домоволодіння зі зміною ідеальних часток відповідно до 1 варіанту розподілу, запропонованого експертом у висновку судової будівельно-технічної експертизи № 1393/20/1592/1732-1733/21-23 від 17.12.2021 року.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками домоволодіння по АДРЕСА_1 .
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 10.10.2012 року визнано право власності за ОСОБА_1 на 1/ 2 частину житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 .
Згідно даних свідоцтва про право на спадщину за законом від 10.03.1998 року № 1249 визнано право власності на 1/ 2 частину житлового будинку з господарськими спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2
ОСОБА_1 , звертаючись в суд з даним позовом, мотивувала тим, вона з відповідачем у справі ОСОБА_2 в добровільному порядку дійти згоди, яким чином користуватися даним домоволодінням та земельною ділянкою не можуть, а тому змушена була звернутися до суду з позовом про виділення в натурі своєї частини домоволодіння та земельної ділянки для подальшого облаштування та проживання в ній.
Колегія суддів апеляційного суду вважає за важливе вказати, що поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у нормах статтей 316, 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.
Володіння та розпорядження об?єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Згідно із статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), тобто право спільної власності - це право власності кількох суб?єктів на один об?єкт.
Відповідно до статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Зі змісту вказаної статті випливає, що право кожного із співвласників пов?язується з часткою у праві спільної власності, і кожен із співвласників є власником не певної частини майна, а всього спільного майна у цілому.
Відповідно до частин першої, другої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Частиною третьою статті 358 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.
Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.
Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Питання щодо поділу майна, що є у спільній частковій власності, врегульовано статтею 367 ЦК України, у відповідності до якої майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Виходячи з аналізу змісту наведених норм права, поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються.
При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 (провадження № 61-22087св19), від 28 липня 2021 року у справі № 310/7011/17 (провадження № 61-7153св20).
Крім того, Верховний Суд України у своїй постанові від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13 також дійшов висновку, що у разі виділу співвласник отримує свою частку в майні в натурі й вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається. На відміну від виділу, за якого право власності припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється із спільної власності в разі поділу (стаття 367 ЦК України) спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників.
При цьому, слід враховувати, що після поділу майна, що є у спільній частковій власності (в порядку статтею 367 ЦК України), так і після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України (у разі, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам) право спільної часткової власності припиняється, кожному із співвласників має бути визначена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об?єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України. Таким чином, суд повинен вказати в рішенні, яка частка із спірного майна надається відповідачу, тим самим, визначивши конкретний окремий об?єкт нерухомого майна, який залишається у власності відповідача.
Загальні засади цивільного законодавства, зокрема, засади справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), спонукають суд при вирішенні зазначених спорів ураховувати інтереси обох сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі ухвали Черкаського районного суду Черкаської області від 09.11.2020 року, було проведено будівельно-технічну, земельно-технічну експертизу.
Відповідно даних висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 17.12.2021 року № 1393/20/1592/1732-1733/21-23, враховуючи фактичне об'ємно-просторове та планувальне рішення житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1 , частки співвласників в одиницях площі, розділити житловий будинок на дві ізольовані квартири, відповідно до вимог нормативних документів, що діють на території України і галузі будівництва, з технічної точки зору на час проведення експертизи, можливо в частках 1/ 2 та 1/ 2. Частки співвласників в одиницях площі, на розгляд суду пропонується два можливі варіанти розподілу будинку з відступом від ідеальних часток (1/2 та 1/2) при виділі кожній із сторін відокремленої частини будинку з самостійним виходом, з проведенням переобладнання та перепланування, відповідно до вимог нормативних документів та з незначними відхиленнями від ідеальних часток співвласників і з виплатою грошової компенсації за різницю.
Згідно висновку, фактично надано два варіанти розподілу житлового будинку у відповідності до ідеальних часток співвласників у домоволодінні 1/2 до 1/2 (відхилення від ідеальної частки).
Суд першої інстанції, здійснюючи поділ згідно варіанту № 1, викладеному у висновку експерта № 1393/20/1592/1732-1733/21-23, виходив з того, що запропонований експертом 1 варіант розподілу відповідає якнайкращим інтересам сторін, є наближеним до ідеальних часток кожного із співвласників, забезпечує можливість експлуатації будинку і господарських будівель, як окремих об?єктів нерухомості, необхідність проведення переобладнань не потребує великого обсягу затрат матеріального характеру та фізичних зусиль, тому саме за цим варіантом розподілу суд вважав за доцільне розділити житловий будинок із надвірними спорудами, з чим і погоджується колегія суддів апеляційного суду.
За таких обставин, суд першої інстанції зробив правильний висновок, здійснивши поділ житлового будинку відповідно до I варіанту розподілу житлового будинку, передбаченим висновком земельно-технічної експертизи № 1393/20/1592/1732-1733/21-23 від 09.11.2020 року.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19 (провадження № 61-1694св21) вказано, що «кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дрібному виразі.
Статтею 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен зі співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Отже, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації».
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із судом першої інстанції, який правомірно стягнув компенсацію з відповідача на користь позивача у розмірі 14628 грн., оскільки у відповідності до висновку експертизи, при першому варіанті розподілу житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , другий власник ( ОСОБА_2 ) повинен виплатити першому власнику ( ОСОБА_1 ) частка якого в натурі після поділу стала більше за ідеальну, компенсацію в розмірі 14628 грн.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Дульський проти України» (заява № 61679/00) зазначається, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи, і тому складає невід'ємну частину судової процедури; більше того, суд вирішує питання щодо отримання додаткових доказів та встановлює строк для їх отримання.
Скаржник ОСОБА_2 , не надав вмотивованих доказів необґрунтованості висновку вищезазначеної проведеної експертизи чи визнання висновку таким, що суперечить іншим матеріалам справи, що викликає сумніви в його правильності, з яким він не погоджуються лише в частині компенсації в розмірі 14628 грн.
Також, колегія суддів апеляційного суду вважає за важливе відзначити, що при застосуванні положень ст. 120 ЗК України, у поєднанні з нормою ст. 125 ЗК України слід виходити з того, що у разі переходу прав власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Як зазначалося раніше, відповідно до ч. 1 ст. 318 ЦК України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Проте, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватися до майнових прав на майно(зокрема, до права користування земельною ділянкою).
Відтак право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак, у будь якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи згідно частини п'ятої статті 319 ЦК України.
Отже, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги, які значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, не свідчать про неправильне застосування районним судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, вирішуючи спір в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду щодо їх оцінки, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, яким з'ясовані обставини справи, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи нічим не підтверджено та не наведено підстав, визначених у ст. 376 ЦПК України, які б давали підстави для зміни рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення у справі.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення згідно доводів та вимог апеляційної скарги.
З вищевикладеного не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 04 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності - залишити без змін.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги залишити за особою, яка її подавала.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством.
Повний текст постанови складений 21.09. 2022 року.
Головуючий Л.В. Нерушак
Судді Б.Б. Вініченко
О.М. Новіков