20 вересня 2022 року
м. Рівне
Справа № 569/17387/21
Провадження № 22-ц/4815/777/22
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Майданіка В. В., Хилевича С. В.,
секретар судового засідання - Мороз А. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дем'яненко Любові Петрівни на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 лютого 2022 року у складі судді Гордійчук І. О, ухвалене в м. Рівне, повний текст рішення складено 18 лютого 2022 року,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , про розірвання договору та відшкодування збитків, заподіяних невиконанням зобов'язань. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що в липні 2018 року домовилася із відповідачем ОСОБА_2 про виготовлення п'яти дверних блоків. Попередньо, на її робочому місці в ТРЦ «Вікторія» по вул. Чорновола в м.Рівне у присутності свідка ОСОБА_3 вони переглянули каталог відповідача, з якого вона вибрала модель дверей, та обговорили сировину деревини, зокрема, білий ясен вищого ґатунку, із лакуванням під цей колір, а пізніше цього ж дня, 18 липня 2018 року, вони зустрілися на її квартирі по АДРЕСА_1 , в присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , де ОСОБА_2 зробив заміри п'яти дверних блоків та написав обрахунки в своєму зошиті (за матеріал, виготовлення, ґрунтування, лакування та установку), вказавши суму 49 800 грн. і додатково вартість лаку 4 850 грн., а всього на суму 54 650 грн.. Вони уклали договір в письмовій формі, завіривши цей договір власноруч мокрими печатками підприємця, кутовим штампом та круглою печаткою; вона сплатила відповідачу аванс в розмірі 25 000 грн. готівкою, на що ОСОБА_5 виписав прибутковий ордер №12, від 18 липня 2018 року, який теж завірив печатками підприємця та вручив їй відривну квитанцію, запевнивши, що до 24 липня 2018 року він закупить за ці кошти деревину - ясен білий вищого ґатунку, і почне виготовляти замовлення. В подальшому, вона виявила, що колір деревини, з якої повинні були виготовлятися двері, був не білим, а бежевим, а згодом, на надісланому відповідачем фото побачила, що модель дверей була інша, не та, яку вона обрала з каталогу і яку вони погодили з відповідачем, а лише наближеної форми, більш груба. Домовитися з відповідачем про усунення цих невідповідностей не вдалося, натомість останній вимагав від неї кошти як передоплату за ускладнення роботи згідно іншого розрахунку, який він зробив сам, змінивши вартість та збільшивши її на 12% від погодженої у договорі. Зазначала, що через підозрілу поведінку відповідача, який не відповідач на її дзвінки, відмовлявся показувати хоча б одні готові двері, вона звернулася до ВП ГУНП в Рівненській області із заявою про вчинення шахрайських дій ОСОБА_2 стосовно неї, внаслідок чого було відкрите кримінальне провадження №12018180010006019 від 04.10.2018 року за ст.190 КК України. Вважає, що відповідач не виконав умови договору, адже термін здачі роботи згідно договору закінчився 18.09.2018 року, до якого відповідач її не виконав, товар не здав, не показав його в натурі, діяв недобросовісно. Зазначала, що внаслідок таких дій відповідача вона понесла збитки та втратила 30 802,59 грн. (25 000 грн - аванс, 5 564 грн - оплата за фурнітуру, 238,59 грн - оплата за зразки фарбування), а також їй була заподіяна моральна шкода, що полягає у душевних стражданнях, пов'язаних із відчуттям власної незахищеності, втратою сну, спокою, душевної рівноваги та звичайного ритму життя, спричинених негідною, оманливою та шахрайською поведінкою відповідача, що в результаті погіршило її стан здоров'я, і розмір морального відшкодування оцінений нею у 15 000,00 грн. Просила суд розірвати договір на виготовлення та встановлення 5 дверних блоків, укладений між нею та ОСОБА_2 , стягнути з ОСОБА_2 на її користь сплачений аванс у сумі 25 000 грн., понесені збитки у розмірі 5 802,59 грн., а також моральну шкоду в розмірі 15 000 грн. та судові витрати.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 лютого 2022 року вказаний позов задоволено частково. Розірвано Договір від 24 липня 2018 року на виготовлення та встановлення 5 дверних блоків, укладений між приватним підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачені грошові кошти за Договором від 24 липня 2018 року в розмірі 25 000 гривень 00 копійок. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 000 гривень 00 копійок. В задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по справі, а саме сплачений судовий збір в розмірі 2 781 грн. 39 коп..
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, представник ОСОБА_2 - адвокат Дем'яненко Любов Петрівна оскаржила його в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі пояснює, що місцевий суд, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , взяв за основу висновки Верховного Суду щодо розгляду між сторонами спору, який стосується виконання умов договору підряду, в яких зазначено, що для правильного вирішення спору судом необхідно з'ясувати обставини виникнення у замовника, тобто позивача, права на відмову від договору підряду, яке, відповідно до частини другої статті 849 ЦК України, не є безумовним і пов'язане із діями підрядника, який своєчасно не розпочав роботу, виконує настільки повільно, що не вбачається можливим закінчити виконання у обумовлений строк. Додає, що місцевий суд встановив наявність виконання підрядником ОСОБА_2 умов договору підряду, укладеного із ОСОБА_1 , які безпосередньо пов'язані із правом на відмову від договору, однак не вказав, які саме це умови. Доводить, що обставина виконання її довірителем умов договору підряду від 18.07.2018 року підтверджена допустимими доказами, які доводять факт своєчасного виконання ним робіт по виготовленню дверних блоків у строк до 18 вересня 2018 року, а саме: 1) направлення ОСОБА_2 ОСОБА_1 зразків виготовлених дверей (і це обставина визнається позивачем); 2) претензією ОСОБА_2 від 12 вересня 2018 року до ОСОБА_1 із пропозицією оглянути виготовлення виробу та підписати акт здачі-приймання робіт або надати мотивовану відмову підписання; 3) фото усіх п'яти дверних блоків, виготовлених у визначений в договорі термін, про що свідчать перемовини між сторонами, викладені в аудіозаписах. Зазначає, що навпаки саме ОСОБА_1 не виконала умови зобов'язання, визначеного умовами договору від 18.07.2018 року, під надуманим приводом - матеріал дверей «ясен білий» був жовтим та дизайн дверей не за каталогом - відмовилася оглядати приймати виготовлені підрядником дверні блоки та не надала мотивовану відмову від прийняття роботи. Покликається на те, що розірвання договору через те, що нібито робота підрядником не виконана, частиною 2 статті 852 ЦК України не передбачена, адже ця стаття передбачає, що право на розірвання договору підряду виникає у замовника лише за наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду та інших істотних недоліків, але не у випадку невиконання умов договору, якщо підрядник своєчасно роботу не розпочав або виконує її настільки повільно закінчення її у строк не вбачається можливим - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_1 вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просить залишити його без зміни, а апеляційну скаргу відхилити як безпідставну.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 18 липня 2018 року між Приватним підприємцем ОСОБА_2 (Виконавець) та ОСОБА_1 (Замовник) укладено Договір підряду, згідно якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе виготовлення та встановлення дверних блоків 5 штук (п.1.1). Термін здачі робіт по договору: 18 вересня 2018 року (п.1.2). За виконану роботу, згідно цього договору, Замовник оплачує Виконавцю 54 650, 00 грн. (п.2.1). Оплата проводиться авансовим внеском в сумі 5% (п.2.2).
При завершенні роботи Виконавець представляє Замовнику Акт здачі-приймання робіт, передбачений умовами договору, для подальшого розрахунку (п.3.1.). Замовник повертає Виконавцю підписаний Акт здачі-приймання робіт, або мотивовану відмову від прийняття робіт, котра передбачена умовами договору, на протязі 3 (трьох) днів після фактичного виконання робіт (п.3.2.).
Згідно прибуткового касового ордера №12 від 18 липня 2018 року ПП ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 аванс за вироби з деревини в розмірі 25 000,00 грн., що не заперечується сторонами.
Спірні відносини між сторонами виникли з приводу виконання умов договору.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала, що відповідачем ОСОБА_2 порушено умови договору, а саме: не виготовлено замовлення у встановлений строк, а при попередньому огляді виявлено невідповідність замовленого зразка за формою і кольором обумовленому у договорі.
Згідно статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Частиною 1 ст. 837 ЦК України установлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до ст.846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Відповідно до ст.849 ЦК України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.
Як вбачається із укладеного між сторонами договору підряду на виготовлення та встановлення 5 дверних блоків, термін здачі замовлення визначений 18 вересня 2018 року.
ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором виконала та сплатила на ОСОБА_2 аванс у розмірі 25 000,00 грн.
Натомість, ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором не виконав: не надав замовниці виготовлене замовлення (п'ять дверних блоків) у передбачений договором строк.
23 липня 2021 року позивачка направила претензію відповідачу, де зазначено, що дверні блоки виконавець не встановив та не надав, Акт здачі-приймання робіт до 18 вересня 2018 року не представив. З метою досудового врегулювання спору запропоновано розірвати договір від 24.07.2018 року та відшкодувати збитки в розмірі 30 802,59 грн.
Відповідач ОСОБА_2 надав відповідь від 30.07.2021 року на претензію ОСОБА_1 від 23.07.2021 року, в якій просив у строк до 06.08.2021 року вказати адресу доставки виготовлених ним відповідно до договору підряду від 24.07.2018 року п'яти дверних блоків для їх огляду, та підписати акт здачі-приймання робіт або надати вмотивовану відмову від прийняття робіт на протязі трьох днів після огляду.
Викладені в апеляційній скарзі покликання на те, що позивачка ніяк не відреагувала на претензію відповідача, не можуть братися до уваги судом, оскільки ця претензія не була отримана позивачкою, що стверджується копією конверта долученого відповідачем, в якому зазначено причини повернення «За закінченням терміну зберігання», а відтак не може вважатися належним доказом виконання відповідачем своїх зобов'язань.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Покликання апеляційної скарги на те, що місцевим судом в основу рішення покладено висновки Верховного Суду та неправильно при цьому застосовано положення ЦК України, апеляційним судом оцінюються критично.
Так, судом встановлено, що між сторонами мало місце укладення договору підряду, правовідносини між сторонами якого регулюються як самим конкретним договором від 24.07.2018 року, так і положеннями Гл. 61 ЦК України.
За правилами ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 року у справі № 909/240/19 зазначив, що для правильного вирішення даного спору, судам необхідно з'ясувати обставини виникнення у замовника (позивача) права на відмову від договору підряду, яке відповідно до частини 2 статті 849 ЦК України не є безумовним і пов'язано із діями підрядника (своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим), з урахуванням умов укладеного між сторонами договору підряду та, відповідно встановити наявність чи відсутність підстав для стягнення збитків.
Під час розгляду спору між сторонами, який стосується виконання умов договорів підряду, до предмета дослідження, серед іншого, входить встановлення обставин щодо характеру, обсягу, якості робіт, що є предметом договору, строків їх виконання та порядок їх прийняття, аналіз доказів, поданих на підтвердження виконання та передання цих робіт, встановленню підлягає також відповідність визначеної в договорі вартості робіт фактично виконаним роботам (підпункт 8.4.1 постанови Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі №910/3802/19, пункт 4.6 постанови Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі №910/15234/18, постанова Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі №910/5253/19, постанова Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі №910/14846/19).
Для правильного вирішення спору, що виник у зв'язку з виконанням договору підряду необхідно з'ясовувати обставини належного/неналежного виконання як замовником, так і підрядником умов договору підряду, в тому числі і щодо виникнення/невиникнення у замовника права на відмову від договору підряду, яке відповідно до частини другої статті 849 ЦК України не є безумовним і пов'язано із діями підрядника (своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим), та чи належним чином воно (право на відмову) реалізовано (постанова Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі №910/14846/19).
Встановлені обставини справи свідчать про те, що право позивачки як замовника за договором підряду на відмову від договору не було належно реалізовано, незважаючи на вчинені нею дії щодо з'ясування статусу її замовлення, відповідності його передбаченим у договорі параметрам тощо. Зважаючи на відсутність належних, достатніх і достовірних доказів вжиття відповідачем як виконавцем послуг за договором підряду дій, спрямованих на виконання умов договору, укладеного між сторонами, суд приходить до переконання про недотримання відповідачем умов цього договору, а відтак - про необхідність захисту порушених прав позивачки шляхом розірвання договору та стягнення на її користь понесених витрат у вигляді сплаченого авансу у розмірі 25 000,00 грн.
Апеляційний суд погоджується із висновком місцевого суду про те, що решта витрат, які заявлені позивачкою до стягнення з відповідача, а саме: 5 564 грн - оплата за фурнітуру, 238,59 грн - оплата за зразки фарбування, не підлягають до стягнення оскільки хоча їх понесення і підтверджується копіями квитанцій від 04.08.2018 року на загальну суму 5564 грн. та рахунком на оплату №2788/р від 31 липня 2018 року за фарбування ФОП ОСОБА_6 в розмірі 238,59 грн., однак із квитанцій неможливо встановити, що кошти сплачені на придбання фурнітури до п'яти дверних полотен, а в рахунку на суму 238,59 грн. не зазначений платник. Окрім цього, сторони визнають той факт, що фурнітура, придбана позивачкою на суму 5 564 грн., не була нею передана відповідачу.
В частині стягнення моральної шкоди з відповідача на користь позивачки та часткового задоволення вимог у цій частині позову апеляційний суд погоджується із висновком місцевого суду про стягнення морального відшкодування в сумі 2 000,00 грн. та відхиляє доводи апелянта про необґрунтованість стягнення моральної шкоди з підстав відсутності вини у заподіянні.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку з порушенням права власності. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог в залежності від характеру та обсягу заподіяних Позивачу моральних та фізичних страждань. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів (принцип диспозитивності). Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За наведених обставин, апеляційного суду приходить до переконання про те, що оскаржуване рішення постановлене місцевим судом з дотриманням норм процесуального права, судом першої інстанції в повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дем'яненко Любові Петрівни залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 лютого 2022 року у залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 20 вересня 2022 року.
Головуючий Н. М. Ковальчук
Судді: С. В. Хилевич
В. В. Майданік