Справа № 161/4107/22 Головуючий у 1 інстанції: Гринь О. М.
Провадження № 22-ц/802/837/22 Категорія: 36 Доповідач: Карпук А. К.
21 вересня 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Державного комунального підприємства «Луцьктепло» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 липня 2022 року,-
У квітні 2022 року Державне комунальне підприємство «Луцьктепло» (надалі - ДКП «Луцьктепло») звернулося до суду з даним позовом посилаючись на такі обставини.
Підприємство надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води в м. Луцьк, в тому числі в квартиру АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за вказаною адресою та є споживачем послуг з теплопостачання, які надаються ДКП «Луцьктепло». Однак свого обов'язку з оплати за надані послуги по теплопостачанню відповідач належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 01.03.2022 виникла заборгованість з оплати за надані комунальні послуги в розмірі 42 825,98 гривень.
У червні 2022 року ДКП «Луцьктепло» подало заяву про зменшення позовних вимог, просило стягнути з відповідача в межах строку позовної давності заборгованість за надані послуги з теплопостачання за період з січня 2019 року по січень 2022 року в розмірі 36 545,00 гривень.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 липня 2022 року позов задоволено.
Постановлено стягнути із ОСОБА_1 на користь ДКП «Луцьктепло» заборгованість за надані послуги по теплопостачанню в сумі 36545 грн. 00 коп.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ДКП «Луцьктепло» 2481 грн., 00 коп. судового збору.
Не погоджуючись із рішенням суду відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій покликаючись на порушення судом норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просить рішення скасувати та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своїх доводів посилається на те, що між ним та ДКП «Луцьктепло» не існує договірних правовідносин, адже договір на постачання теплової енергії між ними не укладено. Заперечуючи правильність здійсненого позивачем розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 вказує на неправильне зазначення в таблиці розрахунку абонентської плати площі його квартири. Також відповідач вказує на помилковість висновків суду першої інстанції в частині стягнення з нього витрат по оплаті судового збору, оскільки він відповідно до положень п.5 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, як інвалід ІІ групи.
Позивач ДКП «Луцьктепло» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому вказало, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
ОСОБА_1 подав суду заяву про залишення відзиву ДКП «Луцьктепло» без руху та надання строку для усунення недоліків.
Виходячи із приписів статей 178, 360 ЦПК України, залишення судом без руху поданого відзиву законом не передбачено, тому подана заява до задоволення не підлягає.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою прийняття постанови у даній справі є 21.09.2022, тобто, дата складення повного судового рішення.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з такого.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг (ст.6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Статтею 179 ЖК України передбачено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45, споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлові комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно з приписами статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:
1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);
2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);
3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);
4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Пунктом 21 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: з централізованого постачання холодної та гарячої води і водовідведення - з розрахунку на одну особу та на ведення особистого підсобного господарства; з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалюваної площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості днів надання цієї послуги в місяці, який є розрахунковим.
Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 24.09.2013 № 577-1 ДКП «Луцьктепло» визначено виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у м. Луцьку.
Відповідач ОСОБА_1 зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 (а.с.5, 9).
ДКП «Луцьктепло» надає послуги з централізованого опалення у квартиру відповідача, що не заперечується ОСОБА_1 .
Відповідно до наданого позивачем розрахунку, у відповідача наявна заборгованість за послуги з постачання теплової енергії за період з січня 2019 року по січень 2022 року в розмірі 36 422,75 гривень. Крім того, відповідачу нарахована заборгованість за абонентське обслуговування опалення за період з лютого 2021 року по січень 2022 року в розмірі 122,25 гривень (а. с. 33). Загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за надані послуги теплопостачання становить 36 545,00 гривень.
Встановивши наведене, суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позовні вимоги.
Доводи відповідача ОСОБА_1 щодо відсутності підстав для стягнення заборгованості, оскільки між ним та ДКП «Луцьктепло» не укладався договір про надання житлово-комунальних послуг, суд відхиляє з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема, одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Такому праву відповідає визначений пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (надалі - Закону) обов'язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
При цьому, відповідно до п. 6 ч.1 ст. 1 Закону індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Пунктом 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ № 630 від 21.07.2005, споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором строки.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не звільняє відповідача від обов'язку оплатити надані йому послуги.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2010 року № 151 (далі - Постанова) затверджено Порядок проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості.
Цей Порядок визначає механізм проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги) в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості. Дія цього Порядку поширюється на суб'єктів господарювання всіх форм власності, предметом діяльності яких є надання послуг (далі - виконавці) і фізичних та юридичних осіб (далі - споживачі), яким надаються послуги.
Відповідно до пункту 2 зазначеного Порядку у разі ненадання послуг або надання їх не в повному обсязі, зниження якості, зокрема, відхилення їх кількісних і якісних показників від нормативних, виконавець проводить перерахунок розміру плати за фактично надані послуги шляхом зменшення розміру плати за надання послуг з урахуванням вимог, наведених у додатку.
Відповідно до пунктів 33-39 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, у разі неналежного надання або ненадання послуг виконавцем споживач повідомляє про це виконавця в усній формі за допомогою телефонного зв'язку чи у письмовій формі за адресами, що зазначені в договорі. Повідомлення споживача незалежно від його форми (усна або письмова) обов'язково реєструється представником виконавця у журналі реєстрації заявок споживачів. Представник виконавця зобов'язаний повідомити споживачеві відомості про особу, яка прийняла повідомлення (прізвище, ім'я та по батькові), реєстраційний номер повідомлення та час його прийняття. У разі незгоди з результатами перевірки кількісних та/або якісних показників надання послуг споживач і виконавець визначають час і дату повторної перевірки, для проведення якої запрошується представник уповноваженого органу виконавчої влади та/або органу місцевого самоврядування, а також представник об'єднання споживачів. За результатами повторної перевірки складається акт про неналежне надання або ненадання послуг, який підписується споживачем (його представником), представником виконавця, представниками уповноваженого органу виконавчої влади та/або органу місцевого самоврядування, а також представником об'єднання споживачів. За результатами перевірки складається акт-претензія про неналежне надання або ненадання послуг (далі акт-претензія), який підписується споживачем та представником виконавця згідно з додатком 2. Акт-претензія складається у двох примірниках по одному для споживача та виконавця. У разі неприбуття представника виконавця в установлений договором строк для проведення перевірки кількісних та/або якісних показників або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії такий акт вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі.
Відповідачем не подано суду передбачених Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення актів-претензії або інших доказів про повідомлення ним, як споживачем, виконавця послуг (в даному випадку ДКП «Луцьктепло») щодо неналежної якості послуг або взагалі про їх відсутність.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги суд встановив факт надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг споживачу -відповідачу ОСОБА_1 та перевірив правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги згідно з чинними тарифами, що за наведених обставин є визначальним та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, оскільки він є користувачем послуг, які ДКП «Луцьктепло» надає в квартиру де він мешкає.
Згідно з положеннями ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що відповідач не спростував наявної заборгованості перед ДКП «Луцьктепло», не довів, що послуги з централізованого опалення не надавалися або ж надавалися у неповному обсязі.
Аргументи апеляційної скарги відповідача про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права щодо перебігу та наслідків спливу строків позовної давності апеляційний суд відхиляє у зв'язку з таким.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Пунктом 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786,1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Зміни, внесені до прикінцевих та перехідних положень ЦК України, набули чинності з 02.04.2020 року.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. № 211 на всій території України було установлено карантин з 12 березня 2020 р., який в подальшому продовжено відповідними постановами Кабінету Міністрів України.
Згідно з приписами ч. 5 ст. 261 ЦПК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункт 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року). Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно (частина перша статті 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року). Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (частина перша статті 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 9 листопада 2017 року).
З наведеного необхідно дійти висновку, що зобов'язання відповідача з оплати наданих послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води виникали щомісячно.
Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк (пункт 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630). Розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць.
Таким чином, якщо договором не встановлений інший термін, то з 21 числа кожного місяця, що слідує за розрахунковим, починається період прострочення оплати наданих у попередньому місяці послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, а отже, і перебіг позовної давності щодо відповідного щомісячного платежу, за яким споживач допустив прострочення.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.07.2020 у справі №712/8916/17, оскільки заборгованість за житлово-комунальні послуги нараховувалась позивачем щомісяця, то перебіг загальної позовної давності потрібно відраховувати від кожного щомісячного платежу.
Тому перебіг строку позовної давності щодо щомісячних платежів обчислюється за кожним платежем окремо, оскільки з 21 числа кожного місяця, що слідує за розрахунковим, починається період прострочення оплати наданих у попередньому місяці послуг з централізованого опалення, а отже, і перебіг позовної давності щодо відповідного щомісячного платежу, за яким споживач допустив прострочення.
З даним позовом позивач звернувся до суду 05 квітня 2022 року, однак враховуючи, що пунктом 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України перебіг строку позовної давності продовжено на строк дії карантину, тому наслідки спливу позовної давності необхідно застосувати лише до платежів, трирічний строк щодо прострочення яких вже сплив до 02 квітня 2020 року.
Враховуючи викладене, трирічний строк позовної давності до щомісячних платежів, строк сплати яких припадає на період після 01 квітня 2017 року - не сплив, а тому заборгованість за надані послуги за період з січня 2019 року підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на неправильність поданого позивачем розрахунку заборгованості, оскільки ДКП «Луцьктепло» невірно визначило опалювальну площу, апеляційний суд вважає відхиляє, тому, що в супереч вимогам ст. 81 ЦПК України ОСОБА_1 не подав ні до суду першої інстанції, ні до апеляційному суду доказів на підтвердження своїх доводів.
Крім того, у розрахунку, у якому, як стверджує ОСОБА_1 , неправильно зазначено площу квартири, наведено розрахунок заборгованості за абонентське обслуговування, який за своєю правовою природою є щомісячним платежем, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги для відшкодування витрат виконавця, пов'язаних з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами та стягненням сплати за спожиті комунальні послуги у випадках, визначених Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Плата за абонентське обслуговування з теплопостачання здійснюється з розрахунку на одного абонента та не залежить від площі помешкання, в яке надається послуга.
Заявлене в апеляційній скарзі клопотання відповідача про звернення апеляційного суду до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення подання до Конституційного Суду щодо конституційності Закону України № 540-ІХ від 30.03.2020 є безпідставним.
Зокрема, згідно з частиною 6 статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
Зазначеним Законом розділ VI "Прикінцеві положення" ЦПК України доповнено пунктом 3 такого змісту:
"Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".
Апеляційний суд не вбачає підстав для висновку, що цей закон суперечить Конституції України, а тому відсутні підстави для застосування положень частини 6 статті 10 ЦПК України.
Доводи відповідача про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права безпідставні, носять суб'єктивний характер, зводяться лише до переоцінки доказів по справі, та непогодженням з їх оцінкою, тоді як колегія суддів вважає, що суд, розглядаючи справу, оцінив докази по справі у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Разом з тим, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи ОСОБА_1 щодо безпідставного стягнення з нього на користь позивача судового збору в розмірі 2481 грн. 00 коп.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи, що підтверджується копією довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААВ №679897.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Суд першої інстанцій не врахував, що відповідач, як особа з інвалідністю ІІ групи, звільнений від сплати судового збору.
Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд першої інстанції не врахував положень частини першої статті 141 ЦПК України та безпідставно стягнув з ОСОБА_1 на користь позивача судові витрати, у той час як понесені позивачем судові витрати в даному випадку компенсуються за рахунок держави.
Тому відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частині стягнення з О. Д. судового збору необхідно скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 липня 2022 року в даній справі в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Витрати Державного комунального підприємства «Луцьктепло» зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2481 грн компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: