Справа № 357/4924/16-ц
4-с/357/38/22
Категорія
іменем України
21 вересня 2022 року cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Орєхов О.І., вивчивши матеріали скарги ОСОБА_1 , стягувач: ОСОБА_2 , суб'єкт оскарження: головний державний виконавець Прохацький Руслан Олександрович на бездіяльність головного державного виконавця,-
У вересні 2022 року скаржник ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області зі скаргою на бездіяльність головного державного виконавця Прохацького Руслана Олександровича.
Згідно ч. 2 ст. 14 ЦПК України, подана скарга була зареєстрована в Єдиній автоматизованій системі документообігу Білоцерківського міськрайонного суду, як справа в порядку судового конторою за виконанням судових рішень.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 вересня 2022 року головуючим суддею по справі було визначено суддю Орєхова О.І., та згідно контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, суддя отримав матеріали справи для розгляду 19 вересня 2022 року.
В прохальній частині скарги представник заявника просить суд: - визнати протиправною бездіяльність суб'єкта оскарження, яка полягає в тому, що суб'єкт оскарження не вчинив дії: не направив до В/Ч А 4010 відповідну постанову про відрахування періодичних платежів - аліментів з доходів боржника; не перевірив інформацію, подану боржником про походження коштів на рахунку; не прийняв постанову про відрахування із заробітної плати боржника та з доходів коштів на погашення богу; не відрахував з коштів заробітної плати боржника, які арештовані на рахунку боржника в АТ КБ «ПриватБанк», які є заробітною платою боржника; не зняв арешт з коштів заробітної плати боржника, які знаходяться на рахунку, відкритому у АТ КБ «ПриватБанк»; - зобов'язати суб'єкта оскарження - головного державного виконавця ВДВС у м. Біла Церква вчинити дії: направити до В/Ч НОМЕР_1 відповідну постанову про відрахування періодичних платежів - аліментів з доходів боржника; перевірити інформацію про походження коштів на картковому рахунку, відкритому у АТ КБ «ПриватБанк»; прийняти постанову про відрахування із заробітної плати боржника та з доходів коштів на погашення богу; відрахувати з коштів заробітної плати боржника, які арештовані на рахунку боржника всі необхідні виплати на погашення аліментів; зняти арешт з коштів заробітної плати боржника, які знаходяться на рахунку, відкритому в АТ КБ «ПриватБанк».
В обґрунтування поданої скарги представник заявника зазначає, що на примусовому виконанні судового рішення у справі № 2/357/2214/16, виконавчий лист виданий 07.09.2016 року, виконавче провадження ВП 53914815, де головним державним виконавцем ВДВС у м. Біла Церква Прохацьким Р. було накладено арешт на картковий рахунок боржника, відкритий в АТ КБ «Приватбанк». На даний час на вказаному рахунку знаходяться арештовані кошти в сумі 87 297,10 грн., які є заробітною платою боржника, виплаченою за період з 22.07.2022 року по 26.08.2022 року. Даний картковий рахунок є рахунком на який нараховується заробітна плата. Інших коштів з інших джерел доходів на вказаний картковий рахунок не зараховується. Доказом цього, є довідка від 17.08.2022 року АТ КБ «ПриватБанк». Таким чином, враховуючи висновки Верховного Суду, викладених у своїх постановах, не може бути накладений арешт на кошти, що складають заробітну плату боржника. Боржником у виконавчому провадженні, шляхом надсилання на електронну адресу відділу виконавчої служби було подано заяву 27.08.2022 року, в якій боржник повідомив, що отримує заробітну плату в В/Ч НОМЕР_1 , де проходить службу. Але, суб'єкт оскарження, не вчинив жодних дій, передбачених законом та жодних дій, які просив боржник у скарзі. Отже, боржник не погоджується з постановою суб'єкта оскарження, якою було накладено арешт на картковий рахунок боржника, на який останній отримує заробітну плату.
До скарги представником скаржника було додано довідку з АТ КБ «ПриватБанк» від 17.08.2022 року про підтвердження наявність у ОСОБА_1 карткового рахунку, на який останньому нараховується заробітна плата; постанова про арешт коштів боржника від 14.07.2022 року; відповідь ВДВС від 15.08.2020 року, в якому роз'яснено підстави для зняття виконавцем арешту.
Проаналізувавши скаргу представника скаржника, суд приходить до висновку, що останнім фактично оскаржуються дії державного виконавця, які виразилися в ухваленні постанови про арешт коштів боржника, якою було накладено арешт на картковий рахунок боржника (скаржника), який відкритий в АТ КБ «ПриватБанк», де останній отримує лише заробітну плату. Тому, просив зобов'язати державного виконавця зняти такий арешт, тобто скасувати постанову про арешт коштів боржника від 14.07.2022 року, з якою не згодний боржник, так як його заява від 26.08.2022 року, залишена не виконаною, про що свідчить відповідь ВДВС від 15.08.2020 року.
Щодо строків звернення до суду, зі змісту поданої скарги та наданих до неї додатків, не вбачається коли ОСОБА_1 була отримана постанова про арешт коштів боржника, винесена головним державним виконавцем Прохацьким Р.О. (14.07.2022 року), та коли останній був ознайомлений із даною постановою. Відповідно до поштової накладної, заяву про зняття арешту з копіями додатків до неї, представник скаржника ОСОБА_3 направив на адресу відділу державної виконавчої служби тільки 29.08.2022 року, через сорок сім днів з дня винесення оскаржуваної постанови.
Так, в скарзі ОСОБА_1 має посилання на ст. 449 ЦПК України (строки звернення до суду), однак жодного обґрунтування поважності стороною пропуску звернення до суду не було надано, також не було надано і клопотання про поновлення строків звернення до суду або належного обґрунтування не пропущення строку для звернення до суду.
Суд, перевіривши скаргу на дотримання строків звернення з останньою до суду, а також дослідивши викладені у ній обставини та додані до неї письмові докази дійшов до переконливого висновку, що відповідну скаргу слід залишити без розгляду, повернувши її заявнику, виходячи з наступного.
Як визначено у ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 2 ст. 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Відповідно до положень статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Статтею 449 ЦПК України визначено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
У частині п'ятій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Верховний Суд зауважує, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця необхідно виходити з того, що у ЦПК України не міститься переліку поважних причин пропуску строку, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга залишається без розгляду та повертається заявникові.
Строк звернення до суду зі скаргою на дії державного, приватного виконавця є не строком позовної давності, а процесуальним строком, а тому у разі його пропуску, скарга може бути розглянута по суті лише після вирішення питання про його поновлення, оскільки відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Аналогічного правового висновку дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі № 2608/20647/12.
У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі № 466/948/19, зроблено висновок, що з'ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Такі ж положення містяться і в п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 6 від 07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», де вказано про те, що строки на оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому, заявникові може бути роз'яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах.
Суд вважає за необхідне відмітити, що законодавцем у статті 449 ЦПК України закріплені імперативні строки (10 днів і 3 дні), протягом яких можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення. Тобто, це строки в межах яких особа може звернутися з відповідною скаргою для захисту своїх порушених прав або інтересів.
Частиною 2 ст. 126 ЦПК України передбачено, що документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.
Виходячи з принципу змагальності в цивільному процесі, прав та обов'язків сторін у справі, визначених Цивільним процесуальним кодексом України, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.
Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Зазвичай це обставини, що не залежать від волі такої особи.
Норми цивільного процесуального законодавства не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі підстави визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
При цьому поважними причинами пропущення строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення заявника і пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод право на справедливий суд передбачає і доступ до правосуддя і, зокрема гарантується тим, що суд має бути не заформалізованим, що знайшло своє відображення у рішеннях ЄСПЛ "Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі" (Podbielskiand PPU Polpure v. Poland) від 26 липня 2005 року, заява № 39199/98, п. 62), "Воловік проти України" від 6 грудня 2007 року, заява № 15123/03.
У Рішенні в справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03 ЄСПЛ зазначено: "Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі Golder v. theUnitedKingdom від 21 лютого 1975 року, Серія АN 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі Guerin v. France від 29 липня 1998 року, ReportsofJudgmentsandDecisions 1998-V, p. 1867, § 37). 23. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі PerezdeRadaCavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року).
В постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 755/8494/16-ц вказано про те, що відповідно до сталої практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatismutandis, рішення у справі "ОСОБА_11 проти України" (974_256) (AleksandrShevchenko v. Ukraine), заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та "Трух проти України" (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява № 50966/99, від 14 жовтня 2003 року). У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип resjudicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява № 3236/03).
В постанові Великої палати Верховного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 320/7888/16-ц вказано, що стосується дотримання процесуальних строків, то, слід вважати, що сторони повинні таких дотримуватись та пропуск таких, за загальним правилом, призводить до втрати права особою на вчинення певної процесуальної дії у даному випадку на подання скарги.
Разом з тим, як зазначено вище, заявником не додано до скарги доказів того, коли саме йому стало відомо про порушення його прав, зокрема, оскаржуваної постанови головного державного виконавця про арешт коштів боржника від 14.07.2022 року.
У рішенні ЄСПЛ від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України", суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
В свою чергу, з доданих до скарги документів вбачається, що скаржник був обізнаний про таку постанову ще у липні 2022 року, про що свідчить наявна в матеріалах справи відповідь Відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області від 15.08.2022 року, якою на звернення заявника від 27.07.2022 року щодо зняття арешту з коштів, що надходять на картковий рахунок, відкритий в АТ КБ «ПриватБанк», Відділ надав роз'яснення.
Враховуючи те, що представник скаржник звернувся зі скаргою 16.09.2022 року (отримана судом), направлено поштою 08.09.2022 року та оскаржує дії, які тривають, про які йому стало відомо ще у липні 2022 року, суд приходить до висновку, що представником скаржника пропущено строк для звернення до суду із вказаною скаргою.
Отже, клопотання про визнання поважними причини пропуску строку для звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця та його поновлення не подане, як і сама скарга не містить таких посилань щодо поважності пропуску строку та відповідно не містить такого в прохальній частині скарги.
Аналізуючи вищезазначені обставини, дає суду підстави для висновку, що скаржником не дотримані строки при зверненні до суду зі скаргою на дії державного виконавця.
В п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 6 від 07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» зазначено, що строки на оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому, заявникові може бути роз'яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах.
Разом з тим, клопотання про поновлення пропущеного строку скаржником не подане. При цьому, законом не передбачена можливість вирішення питання про поновлення строку за ініціативою суду.
Враховуючи наведене, вищевказана скарга на стадії вирішення питання про прийняття до провадження підлягає залишенню без розгляду з поверненням особі, що її подала, в зв'язку з пропуском строку на оскарження, визначеного ст. 449 ЦПК України.
Суд роз'яснює право скаржника на повторне звернення до суду зі скаргою та подання відповідного клопотання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду.
Керуючись, ст.ст. 10, 185, 259-261, 353 ЦПК України, Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», суддя,-
Скаргу ОСОБА_1 , стягувач: ОСОБА_2 , суб'єкт оскарження: головний державний виконавець Прохацький Руслан Олександрович на бездіяльність головного державного виконавця, - залишити без розгляду.
Роз'яснити, що особа, скаргу якої залишено без розгляду після усунення умов, що були підставою для залишення скарги без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
Ухвала суду може бути оскаржена до апеляційної інстанції безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Особи, які не були присутніми в судовому засіданні при оголошенні ухвали, мають право на її оскарження протягом п'ятнадцяти днів з дня її отримання.
Ухвала надрукована в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
СуддяО. І. Орєхов