20 вересня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/10964/21 пров. № А/857/8265/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,
з участю секретаря судових засідань Кахнич Г.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 січня 2022 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Верба-ВВ» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
суддя у І інстанції Мачульський В.В.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Луцьк,
дата складення повного тексту рішення 21 січня 2022 року,
У жовтні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Верба-ВВ» (далі - ТОВ «Верба-ВВ») звернулося до адміністративного суду із позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДФС) від 12 липня 2021 року:
№003942070, яким йому зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ), задекларовану на рахунок платника податку, на 80294 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 20073,50 грн.
№0039430701, яким товариству зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у сумі 143 906 грн.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 21 січня 2022 року у справі № 140/10964/21 позов було задоволено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що посилання податкового органу на відсутність у контрагента матеріальних чи трудових ресурсів не виключає реальної можливості виконання господарських операцій та не свідчить про нереальність виконання договору, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру. Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях. Посилання контролюючого органу на податкову інформацію щодо контрагента позивача, як на підставу для відмови у задоволенні позову, судом не взято до уваги, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ГУ ДПС, яке просило вказане судове рішення скасувати та у задоволенні позову відмовити.
Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що під час проведеної перевірки було встановлено порушення позивачем пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далів - ПК), оскільки господарські операції між ТОВ «Верба-ВВ» та ФОП ОСОБА_1 не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності, відсутності необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування витрат та податкового кредиту з ПДВ, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення аналогічних справ.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Верба-ВВ» підтримало доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечило обґрунтованість апеляційних вимог та просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник ГУ ДПС у ході апеляційного розгляду у режимі відеоконференції підтримала подану апеляційну скаргу доводами, аналогічними до тих, що зазначені у її тексті. Просила скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову відмовити.
Представник ТОВ «Верба-ВВ» у судовому засіданні апеляційного суду заперечив обґрунтованість вимог апелянта доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу. Просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Як безспірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ГУ ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ВЕРБА-ВВ» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за березень 2021 року від'ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, за наслідками якої складено акт від 17 червня 2021 року №5153/07-11/39231747.
Під час перевірки контролюючий орган дійшов висновку про встановлення порушення позивачем вимог законодавства, зокрема:
1) порушення пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 ПК, внаслідок чого позивачем завищено податковий кредит на 224 200 грн;
2) порушення пунктів 200.1, 200.4 статті 200 ПК, внаслідок чого завищено суму ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, на суму 80 294 грн;
3) порушення пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 ПК, внаслідок чого завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. Декларації), на суму 143 906 грн.
З урахуванням висновків, викладених у згаданому акті, ГУ ДПС прийнято оспорювані ППР від 12 липня 2021 року №0039420701 та №0039430701.
ТОВ «Верба-ВВ» не погодилося із такими рішеннями ГУ ДПС та за захистом своїх прав звернулося до адміністративного суду із позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовано приписами ПК.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами та вимоги до таких документів передбачено приписами пункту 1.2 статті 1, підпунктів 2.1, 2.4, 2.15, 2.16 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704, статей 2, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.
За правилами пункту 185.1 статті 185 ПК об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України; відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;
в) ввезення товарів на митну територію України;
г) вивезення товарів за межі митної території України;
е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Вимогами пункту 198.1 ст.198 ПК передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно із приписами пункту 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до пункту 198.3 статті198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);
ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Разом із тим, приписами пункту 198.6 статті 198 ПК встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи нр підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відтак, на переконання апеляційного суду, слід погодитися із думкою суду першої інстанції про те, що передумовою для віднесення до податкового кредиту сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум ПДВ є факт їх придбання з метою використання в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи та поясненнях учасників апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки висновку суду першої інстанції щодо необґрунтованості висновків контролюючого органу про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій між ТОВ «Верба-ВВ» та ФОП ОСОБА_1 .
Як свідчать матеріали справи та визнається її учасниками, ТОВ «Верба-ВВ» (Орендар) та ФОП ОСОБА_1 (Суборендар) 28 грудня 2019 року було укладено договір суборенди майна № 6, за умовами якого Орендар передає Суборендарю у строкове платне користування навіс № 2 площею 162 м2, розташований по АДРЕСА_1 . За суборенду майна Суборендар сплачує Орендарю 9100 грн з ПДВ за один календарний місяць. До складу орендної плати входять витрати на електроенергію та інші комунальні платежі. Суборендар зобов'язується споживати в місяць не більше 3300 Квт електроенергії. За потреби більшої кількості електроенергії Суборендар забезпечує себе нею із власних альтернативних джерел за власні кошти.
Водночас 28 грудня 2019 року між сторонами вказаного договору було підписано акт приймання-передачі передбаченого цим договором майна.
Згідно з оборотом рахунку « 361» за І квартал 2021 року ФОП ОСОБА_1 сплатив ТОВ «Верба-ВВ» за користування майном 27300 грн, що підтверджуються банківською випискою по рахунку.
З урахуванням викладеного суд першої інстанції погоджується із думкою суду першої інстанції про підтвердження належними первинними документами здійснення господарських операцій між ТОВ «Верба-ВВ» та ФОП ОСОБА_1 щодо суборенди навісу № 2 площею 162 м2 по АДРЕСА_1 .
При наданні оцінки висновкам суду першої інстанції щодо господарських операцій ТОВ «Верба-ВВ» із ФОП ОСОБА_1 по наданню послуг пакування, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
У відповідності до матеріалів справи між ТОВ «Верба-ВВ» (Замовник) та ФОП ОСОБА_1 (Виконавець) 01 січня 2020 року було укладено договір про надання послуг №1, за умовами якого Виконавець зобов'язувався надати Замовнику послуги з пакування готової продукції з використанням пакувальних матеріалів Замовника. Прийняття послуг оформляється актом надання послуг.
Окрім того, 01 січня 2020 року між ТОВ «Верба-ВВ» та ФОП ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду №1 до договору про надання послуг №1 від 01 січня 2020 року, якою визначено можливість використання факсиміле, а також Додаткову угоду №1/1 до договору про надання послуг №1 від 01 січня 2020 року, якою визначено місце надання послуг пакування за адресою АДРЕСА_1 .
У подальшому Додатковою угодою №2 від 01 березня 2020 року до договору про надання послуг №1 від 01 січня 2020 року було збільшено вартість послуг до 500 грн за пакування 1 т продукції, а Додатковою угодою №3 від 31 грудня 2020 року продовжено строк дії договору №1 від 01 січня 2020 року до 31 грудня 2022 року, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
На підтвердження оплати Виконавцю послуг пакування паливних гранул Замовником до матеріалів справи позивачем було долучено копії платіжних доручень №19 від 06 січня 2021 року, №92 від 14 січня 2021 року, №127 від 18 січня 2021 року, №162 від 21 січня 2021 року, №203 від 26 січня 2021 року, №223 від 27 січня 2021 року, №248 від 29 січня 2021 року, №311 від 04 лютого 2021 року, №365 від 10 лютого 2021 року, №393 від 15 лютого 2021 року, №443 від 19 лютого 2021 року, №520 від 24 лютого 2021 року, №559 від 25 лютого 2021 року, №582 від 26 лютого 2021 року, №656 від 05 березня 2021 року, №692 від 11 березня 2021 року, №771 від 18 березня 2021 року, №836 від 23 березня 2021 року та №878 від 29 березня 2021 року.
Факт передачі паливних гранул (палет) від ТОВ «Верба-ВВ» до ФОП ОСОБА_1 для їх пакування позивачем підтверджується актами приймання-передачі за січень-березень 2021 року (а.с.56 т.1 (зворот) - а.с. 82 т.1, а.с. 83 т.1 (зворот) - а.с. 133т.1).
Факт надання послуг пакування продукції у кількості 881,700 т, 879,600 т та 929,100 т позивачем підтверджується актами надання послуг №1 від 31 січня 2021 року, №3 від 28 лютого 2021 року, №4 від 31 березня 2021 року.
На спростування доводів податкового органу про неможливість надання ФОП ОСОБА_1 передбачених договором з ТОВ «Верба-ВВ» №1 від 01 січня 2020 року послуг пакування через відсутність матеріальних та трудових ресурсів позивачем надано документи про наявність у ФОП ОСОБА_1 необхідного обладнання для пакування, яке надає можливість здійснення таких операцій без залучення найманих працівників за участі однієї особи (а.с. 150-164 т.1).
Вказані заперечення ТОВ «Верба-ВВ» контролюючим органом належними, достатніми та допустимими доказами у ході розгляду справи не спростовано не спростовано.
Водночас апеляційний суд зазначає, що законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Припускаючи, що певні роботи (послуги) виконані іншими контрагентами позивача за спірний період чи здійснені власними силами за рахунок робочої сили власних працівників, відповідач не вказав якими саме суб'єктами господарювання здійснено таке виконання робіт з наведенням відповідних доказів.
Посилання контролюючого органу на податкову інформацію щодо контрагента позивача, що міститься у інформаційних базах контролюючих органів (ІС «Податковий блок», Архів електронної звітності (ЄРПН) та інше), не є належним доказом у розумінні приписів статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України на спростування правомірності формування позивачем податкового кредиту і суд першої інстанції слушно звернув увагу на те, що податковий орган може встановити наявність або відсутність порушень платником податків вимог податкового, валютного та іншого законодавства виключно за наслідками дослідження первинних документів такого платника податків.
Відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із приписами статті 9 Конституції України та статей 17, 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Положеннями частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суду з прав людини, у пункту 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» зазначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».
Згідно із правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеному у рішенні від 22 січня 209 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
У пункту 38 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України» від 9 січня 2007 року Суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.
Отже платника податку не може бути позбавлено відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.
Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 січня 2022 року у справі № 140/10964/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Р. П. Сеник
Н. М. Судова-Хомюк
Постанова у повному обсязі складена 21 вересня 2022 року.