14.09.2022 Справа № 914/847/20
За заявою:Комунального підприємства «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради, м. Дрогобич,
про:визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню,
у справі за позовом: №914/847/20 Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз», м. Львів,
до відповідача: про:Комунального підприємства «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради, м. Дрогобич, стягнення 272 132, 45 грн,
Суддя Н.Є. Березяк
Секретар судового засідання Р.Р. Волошин
За участю представників сторін:
позивача: Мелько Л.М.- представник;
відповідача: Олійник О.О. - представник.
На розгляді Господарського суду Львівської області перебувала справа №914/847/20 за позовом Акціонерого товариства «Оператор газорозподільної системи «Львівгаз» до Комунального підприємства «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради про стягнення 272 132, 45 грн.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.01.2021 у справі № 914/847/20 позов задоволено частково. З комунального підприємства «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради на користь Акціонерного товариства «Оператора газорозподільної системи «Львівгаз» присуджено до стягнення 188 821, 51 грн. з яких: 40 709, 65 грн пені, 10 831, 74 грн 3% річних, 137 280, 12 грн інфляційних втрат та 2 832, 32 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Господарським судом Львівської області на примусове виконання ухваленого рішення 11.02.2021 видано відповідний наказ.
Через канцелярію суду, 12.08.2022 (вх. №2576/22) Комунальним підприємством «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради, подано заяву про визнання виконавчого судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
Подану заяву мотивовано тим, що відповідно до ст. 7 Закону України від 14.07.2021 № 1639-ІХ Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ і забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу, передбачено, що нараховані на заборгованість за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та надання відповідних комунальних послуг, утворену станом на 1 червня 2021 року, неустойка (штрафів, пені), інфляційні нарахування, проценти річних, не можуть бути предметом подальшого продажу та врегульовуються у такий спосіб: підлягають списанню з дня набрання чинності Законом №1639-ГХ, якщо погашення основної частини боргу здійснено до 1 червня 2021 року або до моменту укладання договорів про реструктуризацію відповідно до ст.5 цього Закону, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до ст.4 цього Закону. При цьому, законом не ставиться право ненарахування (списання) з боржника неустойки, інфляційних втрат та відсотків річних у залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення основної частини боргу до 01.06.2021 цього Закону. Відтак, заявник зазначає, що наказ Господарського суду Львівської області виданий на виконання рішення суду підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню в частині, що стосується заявника.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2022 заяву передано на розгляд судді Березяк Н.Є.
Ухвалою суду від 15.08.2022 заяву Комунального підприємства «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню прийнято та призначено до розгляду в судовому засіданні на 25.08.22. В судовому засіданні 25.08.2022 оголошено перерву до 14.09.2022.
Позивач, 25.08.2022 подав до суду заперечення на заяву про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, в якому зазначив, що дана заява є необґрунтованою та безпідставною, оскільки заборгованість, на яку було нараховано пеню, інфляційні нарахування, проценти річних, станом на 1.06.2021 не існувало, а відтак одна з умов, які необхідні для списання пені, інфляційних нарахувань, процентів річних, у відповідності до ч. 1 ст. 7 Закону №1730-VIII, відсутня. Крім того, позивач зазначив по обов'язковість судового рішення до виконання.
Представники сторін у судовому засіданні 14.09.2022 підтримали позицію, викладену у письмових документах.
Заслухавши присутніх представників сторін, розглянувши подані докази та матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог боржника, з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 328 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Законодавець чітко визначив підстави для визнання судом наказу таким, що не підлягає виконанню, а саме: помилкова видача наказу судом; відсутність у боржника обов'язку повністю або частково у зв'язку з припиненням чи добровільним виконанням обов'язку ним або іншою особою; інші причини.
Під відсутністю обов'язку слід розуміти, що обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням. Під іншими причинами слід розуміти відсутність правових підстав у стягувача на здійснення будь-яких дій відносно боржника (стягнення, зобов'язання вчинити ті чи інші дії або утриматися від вчинення тощо), наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково (аналогічне роз'яснення наведено у п.3.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року №9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»).
Згідно з положеннями ст.12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Суд враховує, що оскільки відповідач є теплопостачальним та теплогенеруючим підприємством, тому на відносини сторін з приводу врегулювання заборгованості, що виникла між ними на підставі договору на розподіл природного газу № 094205CDFNCT016 від 01.01.2016, поширюється дія Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення».
У преамбулі цього Закону вказано, що він визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Процедура врегулювання заборгованості - це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості (ст.1 Закону).
Згідно ст.7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» на реструктуризовану заборгованість за спожитий природний газ, а також послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію станом на 1 червня 2021 року неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються. Нараховані на заборгованість за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, утворену станом на 1 червня 2021 року, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не можуть бути предметом подальшого продажу та врегульовуються у такий спосіб: підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом, якщо погашення основної частини боргу здійснено до 1 червня 2021 року або до моменту укладення договорів про реструктуризацію відповідно до статті 5 цього Закону, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону; підлягають списанню, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями умов укладеного договору про реструктуризацію заборгованості.
При цьому, закон не ставиться право ненарахування (списання) з боржника неустойки, інфляційних втрат та відсотків річних у залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення основної частини боргу до 01.06.2021 (схожа правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.01.2018 у справі № 904/10745/16, від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 14.02.2018 у справі № 908/3211/16, та у справі № 914/3131/15 від 23.01.2018).
Боржник оплатив суму основного боргу до 01.06.2021, що підтверджує матеріалами справи та не заперечується стягувачем. Відтак, 137 280,12 грн інфляційних втрат, 10 831,74 грн 3 % річних та 40 709,65 грн пені підлягають списанню згідно ст.7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення». Тому обов'язок боржника щодо оплати таких сум відсутній у зв'язку із його припиненням згідно закону.
Також матеріали справи містять докази сплати судового збору, а саме: платіжне доручення від 09.09.2021 №704.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заява про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню є правомірною та такою, що підлягає до задоволення.
Щодо доводів позивача відносно обов'язковості судового рішення, яким стягнуто спірну заборгованість в межах справи №914/847/20, суд зазначає наступне.
Згідно із ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення статті жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Суд у даному випадку враховує практику Європейського суду з прав людини про те, що очікування особи від виконання рішення суду на його користь є майном.
Суд зауважує, що мета Закону № 1730-VIII полягає у забезпечені загального інтересу та інтересів суспільства - забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення, діяльність яких пов'язана із виконанням житлово-комунальних послуг, які визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги», як результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Таким чином, дія держави, пов'язана із запровадженням процедури списання заборгованості, визначеної ст.7 Закону № 1730-VIII, у даному випадку не виходить за межі ст.1 Першого протоколу Конвенції.
Суд також, звертає увагу, що ст. 8 Закону № 1730-VIII законодавець запровадив гарантії забезпечення прав та інтересів кредиторів в умовах реалізації механізмів оздоровлення теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 234, 235, 328 ГПК України, суд
1. Заяву Комунального підприємства «Дрогобичтеплоенерго» Дрогобицької міської ради про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
2. Визнати таким, що не підлягає виконанню, наказ виданий Господарським судом Львівської області 11.02.2021 у справі №914/847/20.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку та строки визначені ст. 235 ГПК України.
Ухвала може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки встановлені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Березяк Н.Є.