Провадження № 22-ц/803/6022/22 Справа № 242/6737/21 Суддя у 1-й інстанції - Хацько Н.О. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
20 вересня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.
при секретарі - Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 27 липня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Регіональної філії "Донецька залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання наказу протиправним, його скасування, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до регіональної філії "Донецька залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - РФ "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця") про визнання наказу протиправним, його скасування, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, мотивуючи його тим, що він працює на посаді помічника машиніста електровоза цеху експлуатації локомотивів в структурному підрозділі «Покровське локомотивне депо» РФ «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця».
Зазначав, що наказом відповідача №940/В-т від 10 грудня 2021 року його відсторонено від роботи без збереження заробітної плати в зв'язку із відсутністю документів, що підтверджують проходження вакцинації від COVID-19 або документу, який підтверджує наявність медичних показань проти такої вакцинації.
Вказував, що даний наказ грубо порушує його право на працю та супутні соціальні права, гарантовані Конституцією України, оскільки він не відповідає нормам закону. Обов'язок щодо вищевказаного щеплення вважає незаконним.
Посилаючись на те, що надав відповідачу результат ІФА тесту, який засвідчував високий рівень антитіл до корона вірусної інфекції, що є підтвердженням того, що він вже перехворів цією хворобою, просив суд визнати протиправною діяльність структурного підрозділу "Покровське локомотивне депо" РФ "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця" щодо відсторонення від роботи за відсутності профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та скасувати наказ від 10 грудня 2021 року за №940/В-т.; зобов'язати РФ "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця" виплатити йому середню заробітну плату за вимушений прогул; стягнути 30 000 грн. витрат на правничу допомогу.
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 27 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано наказ структурного підрозділу «Покровське локомотивне депо» РФ «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» №940/В-т від 10 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Стягнуто з РФ «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 грудня 2021 року по 27 липня 2022 року в розмірі 49 017 грн. без утримання податків та інших обов'язкових платежів. Вирішено питання стосовно судових витрат.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи в частині відмови у стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 252 857,57 грн. та в частині відмови у стягненні 30 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, просить рішення суду першої інстанції скасувати в цій частині та ухвалити нове рішення, яким цю частину позовних вимог задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін.
Апеляційна скарга мотивована тим, що правові підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з посиланням на розмір мінімальної заробітної плати 6 500 грн, а не на розмір реально отримуваної ним заробітної плати відсутні. Наполягав на тому, що ним доведено факт понесення витрат на допомогу адвоката належними та допустимими доказами саме у розмірі 30 000 грн.
Відповідач правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення скасуванню виходячи з наступного.
Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з відповідачем.
У відповідності до наказу №940/В-т від 10 грудня 2021 року позивача відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19/медичного висновку про наявність постійних чи тимчасових протипоказань до вакцинації.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що відповідач прийняв оскаржуваний наказ про відсторонення, на підставі одного лише повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення, яке саме по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує юридичного факту відмови чи ухилення позивача від обов'язкового профілактичного щеплення, а також факту ненадання ним медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров'я. Враховуючи викладене, прийняття відповідачем оскаржуваного наказу лише на підставі повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення, є порушенням законного права позивача на працю.
Колегія суддів у повній мірі не може погодитись із висновком суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов'язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов'язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об'єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватися з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (абзаци перший і п'ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 04 вересня 2019 року №6-р(II)/2019).
Обмеження прав громадян, в тому числі на працю, можливе лише в умовах військового чи надзвичайного стану та мають встановлюватись виключно законами України. В даному випадку, обов'язкова вакцинація позивача з подальшим відстороненням його у разі відсутності щеплення лише тимчасово обмежило його право на працю з огляду на суспільний інтерес, оскільки трудовий договір з ним не розірвано.
Частинами першою, другою статті 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних праві та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Позов може бути пред'явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов'язки; 2) права і обов'язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов'язки (стаття 50 ЦПК України).
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2022 року у справі №943/2368/19 (провадження №61-11048св21) зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача перебувало предметом розгляду Верховного Суду. Висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у позові у зв'язку зі зверненням до суду з позовом до неналежного відповідача не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц (провадження №14-511цс18), від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (провадження №14-61цс18), у яких зазначено, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача».
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до РФ "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.
Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Відповідно до статті 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.
В свою чергу, здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (частина перша статті 47 ЦПК України).
Таким чином, РФ "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця є неналежним відповідачем у справі.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» (п.11) викладена правова позиція, відповідно до якої, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч.ч.1 та 2 ст.3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу, як співвідповідача. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку (ст.51 ЦПК України).
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що клопотання про залучення в якості відповідача саме АТ "Українська залізниця" або АТ "Українська залізниця" в особі РФ позивачем не заявлялося та на власний розсуд було не залучено їх до участі у справі, судом першої інстанції право на залучення належних відповідачів не було роз'яснено. Тоді як суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучити співвідповідача на стадії апеляційного розгляду, оскільки перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції на момент його винесення.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Суд першої інстанції не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не роз'яснив особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, не попередив про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, зокрема про необхідність залучення до участі у справі належних відповідачів, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Зважаючи на вищевикладене, апеляційним судом відхиляються як такі, що стосуються спору по суті і не підлягають оцінці, доводи апеляційної скарги позивача.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 27 липня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Регіональної філії "Донецька залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання наказу протиправним, його скасування, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Куценко Т.Р.
Макаров М.О.