Справа № 727/5163/22
Провадження № 2/727/1285/22
21.09.2022 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:
головуючого судді: Одовічен Я.В.
за участю секретаря: Філатової К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Чернівецької міської ради про визначення місця проживання дитини, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Чернівецької міської ради про визначення місця проживання дитини.
У поданій заяві посилався на те, що перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 01.03.2016 року шлюб між сторонами було розірвано.
Від шлюбу у них є двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З 2011 року сторони проживають окремо та не вели спільне господарство. При цьому спільні діти сторін залишились проживати разом із батьком за адресою АДРЕСА_1 .
На даний час між сторонами виник спір щодо місця проживання дітей, оскільки ОСОБА_2 повідомила, що має намір забрати їх молодшого сина проживати до себе.
Вказував на те, що син ОСОБА_4 морально та емоційно прив'язаний до нього, оскільки він в більшій мірі приділяв йому увагу та тепло. Мати дітей разом із ними не проживає. Вважає, що відповідач не в змозі підтримувати нормальну моральну та матеріальну атмосферу в сім'ї, піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та молодшим сином.
ОСОБА_2 на даний час офіційно не працевлаштована, не має сталого доходу, у неї відсутнє на праві власності будь-яке нерухоме майно, що свідчить про те, що вона не має можливості утримувати дитину.
Позивач, натомість, працевлаштований, має сталий дохід та не чинить жодних перешкод у спілкуванні матері та дитини.
Просив визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за місцем проживання батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідачем відзив на позов подано не було.
Ухвалою суду від від 08.07.2022 року було відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
У подальшому, ухвалою суду від 24.08.2022 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
Позивач у судове засідання не з'явився. У поданій до суду заяві позов підтримав, просив розглянути справу у його відсутності.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з'явилася, про час і місце судового розгляду повідомлялася належним чином за останнім відомим місцем проживання в порядку, передбаченому положеннями ст.ст. 130,131 ЦПК України, про що у справі є належні докази, про причини відсутності не повідомила.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З урахуванням викладеного, а також наявністю згоди позивача на проведення заочного розгляду даної справи, суд вважає за можливе на підставі ст. 280 ЦПК України розглянути вказану справу у відсутності відповідача, на підставі наявних у справі доказів.
Представник третьої особи Органу опіки та піклування ВК ЧМР у поданій до суду заяві просив розглянути справи у його відсутності. Позовні вимоги підтримав.
Суд, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Зокрема, судом було встановлено, що сторони з 11.02.2007 року перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.10).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01.03.2016 року їх шлюб було розірвано (а.с.10).
Від шлюбу у них є дві неповнолітні дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.7-8).
Дитина ОСОБА_4 після розлучення батьків проживає разом із батьком, що підтверджується актами оцінки потреб сім'ї від 01.07.2022 року.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, детально врегульовані Сімейним кодексом України та спеціальними законодавчими актами.
За змістом положень статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Статтею 29 Цивільного кодексу України регламентовано, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
У частині першій статті 161 СК України зазначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Аналізуючи положення частини першої статті 161 СК України, суд зауважує, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Так, на виконання зазначених вимог Закону, судом було встановлено, що батько дітей ОСОБА_1 є власником Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля-паркет». За 2021 рік з прибутку підприємства отримав дохід у вигляді дивідендів у розмірі 89000 гривень (а.с.11-13).
Позивач разом із малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає у квартирі АДРЕСА_2 , тобто останній забезпечений житлом, умови проживання в якому задовільні.
Із дослідженого судом акту оцінки потреб сім'ї від 01.07.2022 року та висновку оцінки потреб сім'ї видно, що дитина : ОСОБА_4 забезпечений належним доглядом, здоровий, рівень його розвитку відповідає його віку.
Відповідно до наданої суду характеристики Чернівецького ліцею №20 від 07.06.2020 року на ОСОБА_4 , 2012 року народження, ОСОБА_1 цікавиться шкільним життям дитини та підтримує зв'язок з класним керівником, відкритий у спілкуванні, батьківські збори відвідує систематично. Дитина проживає з батьком, який відповідально ставиться до виховання сина. Мати ОСОБА_2 на контакт з класним керівником не йшла, батьківські збори не відвідувала, навчанням дитини не цікавилась (а.с.19).
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем проживання зарекомендував себе позитивно, порушень дисципліни не допускав. За характером спокійний, ввічливий, порядний, стриманий (а.с.17).
Згідно довідки Міської дитячої поліклініки від 04.07.2022 року, дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 перебуває на обліку, діагноз здоровий (а.с.37).
Батько дитини ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку в Чернівецькій обласній психіатричній лікарні не перебуває.
Частинами 5, 6 ст. 19 СК України регламентовано, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
На виконання зазначених положень Закону, 11.08.2022 року Органом опіки та піклування було надано суду Висновок №01/02-24/2934 про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком ОСОБА_1 , не порушуючи права матері ОСОБА_2 брати участь у вихованні та спілкуванні з дитиною.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Окрім того, суд враховує, що постанові від 17.10.2018 року №402/428/16-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір'ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.
Перевіривши та з'ясувавши всі необхідні обставини справи, зокрема те, що відповідачем не надано суду жодних доказів щодо створення належних умов проживання дитини, оцінивши всі наявні докази по справі, досліджені в ході судового розгляду в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитинит за його місцем проживання обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 4, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 368, 372 ЦПК України, ст.ст. 7, 19, 141, 160, 161 СК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем його проживання.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження рішення суду продовжується на строк дії такого карантину.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя Одовічен Я.В.