Справа № 727/8236/22
Провадження № 2-з/727/14/22
про відмову у забезпеченні позову
19 вересня 2022 року м.Чернівці
Суддя Шевченківського районного суду Чернівецької області М.Є.Бойко, розглянувши заяву адвоката Дубіцького Анатолія Валентиновича про забезпечення позову, подану в інтересах позивачів, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 , про визнання права власності в порядку спадкування за законом на частки в нерухомому майні, визнання квартири об'єктом спільної сумісної власності подружжя,
15 вересня 2022 року адвокат Дубіцький А.В. звернувся до суду із вищезазначеним позовом, а також із заявою про його забезпечення в частині позовних вимог про визнання квартири АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя: ОСОБА_3 та ОСОБА_6 ( він же ОСОБА_7 ), а також про визнання в порядку спадкування права власності на ј частку цієї квартири за ОСОБА_1 та на 1/3 частку за ОСОБА_2 .
Необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 заявник обґрунтовує необхідністю подальшого належного виконання рішення суду у разі задоволення позову та забезпечення унеможливлення відчуження спірного нерухомого майна до вирішення спору по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.
Вивчивши доводи заявника, викладені у поданій заяві, а також дослідивши матеріали цивільної справи, що стосуються заяви про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні з таких підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Види забезпечення позову визначені положеннями ч. 1 ст. 150 ЦПК України.
При цьому, відповідно до вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.
Також, відповідно до роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Згідно з п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього. Піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат.
Під час вирішення питання щодо наявності підстав для забезпечення позову суд повинен враховувати обґрунтованість заявленого клопотання, пов'язаність заходів забезпечення позову з предметом позову, співмірність заходів забезпечення із заявленими вимогами, а також необхідність запобігти порушенню прав третіх осіб у зв'язку із вжиттям заходів забезпечення позову.
Такий вид забезпечення позову як накладення арешту застосовується судом, як правило, у майнових спорах у тих випадках, коли спірне майно може бути відповідачем продане, розтрачене, кошти витрачені, що в майбутньому перешкоджатиме виконанню рішення або взагалі зробить його виконання неможливим. Отже, необхідними умовами для вжиття забезпечувальних заходів, зокрема арешту майна, є, насамперед, належність цього майна відповідачеві, розумна співмірність вартості арештованого майна ціні позову, обґрунтування необхідності вжиття заходів для захисту прав позивача та можливість такого заходу забезпечити реальне виконання очікуваного позивачем рішення.
Предметом даного позову є визнання права власності в порядку спадкування, в тому числі, на об'єкт нерухомого майна, про заборону відчуження якого просить у даній заяві заявник, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яку позивачі просять визнати спільною сумісною власністю подружжя, а саме: ОСОБА_3 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 ( ОСОБА_6 ).
В силу вимог ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Докази мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.
Відповідно до вимог ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України)
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Так, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Саме лише посилання в заяві на потенційну неможливість у подальшому виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Разом з тим, зазначаючи про можливість відчуження ОСОБА_3 спірного майна, заявник висловлює лише припущення щодо можливості вчинення таких дій, не посилаючись на докази, які б підтвердили існування таких обставин, та не долучаючи такі докази до заяви про забезпечення позову.Таким чином, наявність ризику відчуження спірного майна не доведено.
Слід також зазначити, що доказів того, що право власності на спірну квартиру на даний час зареєстроване за ОСОБА_3 заявником не надано, а тому забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
З урахуванням викладеного суд доходить висновку про необґрунтованість заяви про забезпечення позову, а відтак і про відсутність підстав для її задоволення.
Керуючись ст. 77-80, 89, 149-153, 258-261, 353, 354 ЦПК України,
У задоволенні заяви адвоката Дубіцького Анатолія Валентиновича про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , подану в інтересах позивачів у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 , про визнання права власності в порядку спадкування за законом на частки в нерухомому майні, визнання квартири об'єктом спільної сумісної власності подружжя, відмовити .
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому в
СУДДЯ М.Є.Бойко