Справа № 620/11864/21 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
19 вересня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Федотова І.В.,
суддів: Єгорової Н.М., Сорочка Є.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Генерального штабу Збройних сил України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Генерального штабу Збройних сил України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (далі - позивачі) звернулись до суду з позовом до Генерального штабу Збройних Сил України в особі комісії Генерального штабу Збройних Сил України (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення комісії Генерального штабу Збройних Сил України, що оформлене протоколом від 09.07.2021 N 5, та зобов'язання відповідача надати позивачам статус учасника бойових дій.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року позов було задоволено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.
Доводи апелянта ґрунтуються на тому, що рішення Комісії, яке було оформлено протоколом №9 засідання Комісії від 11 серпня 2020 року є правомірним та ґрунтується на нормах законодавства, яке є чинним на момент реалізації позивачем свого права на отримання статусу учасника бойових дій відповідно до вимог законодавства.
Вказує про те, що в спірному рішенні Комісії було чітко зазначено про відмову позивачу в наданні статусу учасника бойових дій, у зв'язку із тим, що документи не відповідають пунктам 2-1, 4 та 6 Порядку №413, які необхідно розглядати в комплексі.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 (АДРЕСА_1, з 2016 року - АДРЕСА_1 територіально розташована у зоні проведення антитерористичної операції відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 N 1053-р.
Позивачі здійснювали завдання та відрядження до вказаної військової частини.
Період перебування у відрядженнях до районів проведення антитерористичної операції підтверджуються наказами начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України та посвідченнями на відрядження, наявними в матеріалах справи, та рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.04.2021 у справі N 620/1403/21, яке набрало законної сили.
Так, вищевказаним рішенням було встановлено протиправним та скасовано Протокол від 11.08.2020 № 9 в частині прийнятого рішення про відмову позивачам у наданні статусу учасника бойових дій, та зобов'язано повторно розглянути матеріали щодо надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , з урахуванням висновків суду.
Комісією Генерального штабу ЗСУ з розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, розглянувши повторно матеріали позивачів, щодо надання їм відповідного статусу було відмовлено з невідомих причин.
Вважаючи таку відмову безпідставною позивачі звернулись до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи рішення про відмову надання статусу учасника бойових дій щодо позивачів відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбаченні законодавством.
Колегія суддів при винесенні даної постанови виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно з пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України. Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України. Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому вказаного пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також райони антитерористичної операції визначаються Кабінетом Міністрів України.
Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413 (далі - Порядок №413).
Згідно з абзацем другим пункту 2 вказаного Порядку статус учасника бойових дій надається військовослужбовцям (резервістам, військовозобов'язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, особам рядового і начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, ДСНС, ДПтС, військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 413 підставою для надання особам статусу учасника бойових дій для осіб, зазначених в абзаці другому пункту 2 цього Порядку, є: документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення, направлення (прибуття) у відрядження до районів проведення антитерористичної операції, їх перебування в таких районах з метою виконання завдань із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України шляхом безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (витяги з наказів, директив, розпоряджень, посвідчень про відрядження, журналів бойових дій, бойових донесень, дислокацій, книг нарядів, графіків несення служби, звітів, зведень, донесень, матеріалів спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень).
У своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на пункт 2-1 Порядку №413, як на підставу для відмови у наданні позивачам статутусу учасника бойових дій.
При цьому, як обгрунтовано зазначено позивачами, зі змісту спірного рішення не вбачається жодних підстав для відмови у наданній такого статусу, позаяк жодної причини відповідачем не зазначено.
З огляду на вказане та враховуючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, відповідно до пункту 2-1 Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (у редакції, чинній з 16.09.2016, та доповненого цим пунктом постановою Кабінету Міністрів України №602 від 08.09.2016) статус учасника бойових дій надається особам, зазначеним у пункті 2 цього Порядку, в разі залучення їх до проведення антитерористичної операції на строк не менше ніж 30 календарних днів, у тому числі за сукупністю днів перебування в районах її проведення. Особам, які брали участь у виконанні бойових (службових) завдань в умовах безпосереднього зіткнення та вогневого контакту з противником, у проведенні розвідувальних заходів, що підтверджено оперативним штабом з управління антитерористичною операцією, а також які отримали поранення, контузії, каліцтва, що унеможливило подальше виконання ними відповідних завдань (крім випадків необережного поводження із зброєю та ухилення від військової служби шляхом самокалічення або шляхом симуляції хвороби), статус учасника бойових дій надається незалежно від кількості днів залучення їх до проведення антитерористичної операції.
Водночас станом на 2015 рік, коли позивачі брали безпосередню участь в антитерористичній операції, законодавством не було встановлено будь-яких обмежень щодо строку залучення до проведення антитерористичної операції для встановлення статусу учасника бойових дій.
Згідно статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як зазначено у пункті 2 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 №1-рп/99, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Відповідач помилково пов'язує момент виникнення права особи на отримання статусу учасника бойових дій із датою звернення за отриманням такого статусу. Суд наголошує, що у спірних правовідносинах право на отримання відповідного статусу виникає виникненням факту, який є підставою для отримання такого статусу - безпосередня участь в антитерористичній операції, а не із моментом реалізації такого права - звернення до компетентного органу.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що на позивачів не розповсюджується вимога щодо 30 денного перебування в зоні АТО, оскільки останні проходили службу до внесення змін до Порядку № 413.
Аналогічну позицію у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постанові від 09.06.2021 по справі №809/891/17.
При цьому, судом першої інстанції вірно встановлено, що п. 6 Порядку N 413 передбачено, що для надання статусу учасника бойових дій командири (начальники) військових частин у місячний строк після завершення особами виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення зобов'язані подати на розгляд комісії, довідки за формою згідно з додатком 1 та документи із зазначені у пункті 4 цього Порядку, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій.
Разом з тим, як свідчать матеріали справи, та встановлено в рішенні Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.04.2021 у справі N 620/1403/21, відповідні документи для присвоєння військовослужбовцям в/ч НОМЕР_2 статусу учасника бойових дій на розгляд комісії не подавались в зв'язку з неповним переліком необхідних документів, а саме відсутністю витягів з наказів керівника Антитерористичного центру, витягів з наказів керівника оперативного штабу з управління антитерористичною операцією чи його заступників або керівників секторів (командирів оперативно-тактичних угруповань) про підпорядкування керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією в районах її проведення та про прибуття (вибуття) до (з) районів проведення антитерористичної операції. що, зокрема підтверджується Актом службового розслідування від 19.11.2019.
Лише у 2020 році керівником Антитерористичного центру при СБУ було видано наказ "Про залучення до проведення антитерористичної операції сил та засобів суб'єктів боротьби з тероризмом" від 16.03.2020 N 06, згідно якого засвідчено факт залучення до проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей з підпорядкуванням керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією на території Донецької та Луганської областей військовослужбовців-позивачів в/ч 4558 Збройних Сил України.
Однак вказана обставина призвела до затягування у часі розгляд питання про надання позивачам статусу учасника бойових дій. Така бездіяльність суб'єкта владних повноважень призвела до порушення права позивачів на своєчасний розгляд питання щодо надання/відмови у наданні статусу учасника бойових дій.
З огляду на встановені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що приймаючи рішення про відмову надання статусу учасника бойових дій щодо позивачів відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбаченні законодавством.
Відтак, рішення засідання комісії Генерального штабу Збройних Сил України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, оформлене протоколом № 5 від 09 07.2021 є протиправним і підлягає скасуванню.
У Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. При цьому особа на власний розсуд визначає, чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, обов'язки цієї особи у сфері публічно-правових відносин.
Рішення або відмова винести відповідне рішення на виконання своїх повноважень, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: зокрема, 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) тощо.
За частиною другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п. 4, п. 10 ч. 2, ч. 4 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Спосіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові у справі № 21-1465а15 від 16 вересня 2015 року.
У вказаному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним у конкретному випадку способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача надати позивачам статус учасника бойових дій.
При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, обраний спосіб захисту порушених прав позивачів, у даному випадку, відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення позивачів в правах.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що апелянт жодним чином не заперечує щодо задоволення вказаної вимоги позивачів, натомість усі його доводи зводяться до правомірності рішення Комісії, яке було оформлене протоколом №9 від 11 серпня 2020 року, що навіть не є предметом позову та розгляду у даній адміністративній справі.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального права, а тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Генерального штабу Збройних сил України залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя І.В. Федотов
Судді Н.М. Єгорова
Є.О. Сорочко