20 вересня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/3368/21 пров. № А/857/10017/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Онишкевича Т.В., Шевчук С.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Сарненської окружної прокуратури на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2022 року про закриття провадження у справі № 460/3368/21 за адміністративним позовом керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави до Рокитнівської селищної ради про визнання дії та бездіяльності протиправними,-
суддя в 1-й інстанції -Щербаков В.В.,
час ухвалення рішення - 13.04.2022 року,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави (далі по тексту - позивач) до Рокитнівської селищної ради (далі по тексту - відповідач) в якому позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язати відповідача вжити дії, спрямовані на набуття права власності на внутрішньогосподарську сітку осушувальних систем "Світанок", "Світанок - 1", "Кам'янка", а саме: відкриту провідну мережу: МК і провідні 13,8 км., регулюючі 63,6 км., шлюзи 31 шт., переїзди 30 шт., ЖБ мости 1 шт., та інші ГТС 3 шт. та закриту регулюючу мережу: колектори 116,1 км., дрени 609,5 км., колодязі 105 шт., гирла 460 шт., дамби 2,6 км., ставки 1 шт. та дороги 8,4 км., вартістю 4196,4 тис. грн.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2022 року закрито провадження у справі.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що невідповідність меті вирішення публічно-правового спору та завданням адміністративного судочинства обумовлює потребу розв'язання такого спору в межах існуючих адміністративних процедур, а не в судовому порядку.
При цьому у цій справі поняття “спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства” слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому такий спір між державними органами не може бути вирішений у судах жодної юрисдикції.
Вказану ухвалу в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до частини третьої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України «Про прокуратуру».
Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закон прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).
Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Відтак, суд вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15.
Суспільство є окремим суб'єктом публічно-правових відносин, яке може мати власні (публічні) інтереси, що є відмінними від інтересів конкретної (приватної) особи та інтересів держави. При цьому, Основним Законом України передбачено, що суспільні (публічні) інтереси підлягають самостійному захисту, а також обов'язковому врахуванню при прийнятті найважливіших рішень на рівні держави або відповідної територіальної громади.
Суспільний (публічний) інтерес є оціночним поняттям, що охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних та таких, що ґрунтуються на моральних засадах, інтересів, які складають певну сукупність приватних інтересів або важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби та відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб'єктами владних повноважень (суб'єктами публічної адміністрації); це поняття не піддається однозначній кваліфікації (визначенню), а тому наявність суспільних (публічних) інтересів повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 4 частини другої статті 129 Конституції України).
Так, згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
2) у разі відсутності такого органу.
Відповідно до частини четвертої статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.
У справі, що розглядається, прокурор в адміністративному позові зазначив, що захисту полягають інтереси держави шляхом зобов'язання відповідача вжити дії, спрямовані на набуття права власності на внутрішньогосподарську сітку осушувальних систем "Світанок", "Світанок - 1", "Кам'янка", а саме: відкриту провідну мережу: МК і провідні 13,8 км., регулюючі 63,6 км., шлюзи 31 шт., переїзди 30 шт., ЖБ мости 1 шт., та інші ГТС 3 шт. та закриту регулюючу мережу: колектори 116,1 км., дрени 609,5 км., колодязі 105 шт., гирла 460 шт., дамби 2,6 км., ставки 1 шт. та дороги 8,4 км., вартістю 4196,4 тис. грн, які порушено протиправною бездіяльністю відповідача.
При цьому інтереси держави, у тому числі охоплюють інтереси мешканців територіальної громади.
Колегія суддів вважає, що такий підхід відповідає положенням статей 5, 7 Конституції України, згідно з якими носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ; народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Відповідно до абз. 4 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.03.2003 № 755-IV (надалі - Закон № 755-IV) державна реєстрація при реорганізації органів місцевого самоврядування як юридичних осіб після добровільного об'єднання територіальних громад здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про добровільне об'єднання територіальних громад" від 05.02.2015 N 157-VIII (надалі - Закон № 157-VIII).
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про місцеве самоврядування" первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Територіальні громади в порядку, встановленому законом, можуть об'єднуватися в одну сільську, селищну, міську територіальну громаду, утворювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати відповідно сільського, селищного, міського голову.
Територіальні громади села, селища, міста, що добровільно об'єдналися в одну територіальну громаду, можуть вийти із складу об'єднаної територіальної громади в порядку, визначеному законом.
Частинами 1-4 ст. 8 Закону № 157-VIII визначено, що об'єднана територіальна громада вважається утвореною за цим Законом з дня набрання чинності рішеннями всіх рад, що прийняли рішення про добровільне об'єднання територіальних громад, або з моменту набрання чинності рішенням про підтримку добровільного об'єднання територіальних громад на місцевому референдумі та за умови відповідності таких рішень висновку, передбаченому частиною четвертою статті 7 цього Закону.
Повноваження сільських, селищних, міських рад, сільських, селищних, міських голів, обраних територіальними громадами, що об'єдналися, завершуються в день набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною об'єднаною територіальною громадою.
Після завершення повноважень сільських, селищних, міських рад, обраних територіальними громадами, що об'єдналися, їхні виконавчі комітети продовжують здійснювати свої повноваження до затвердження сільською, селищною, міською радою, обраною об'єднаною територіальною громадою, персонального складу її виконавчого комітету. Протягом зазначеного строку сільський, селищний, міський голова, обраний об'єднаною територіальною громадою, очолює такі виконавчі комітети та входить до їх персонального складу.
Після завершення повноважень сільського голови, який одноособово виконував функції виконавчого органу сільської ради у територіальній громаді, що увійшла до об'єднаної територіальної громади, відповідні функції одноособово виконує сільський, селищний, міський голова, обраний об'єднаною територіальною громадою, з дня набуття ним повноважень до затвердження відповідною сільською, селищною, міською радою персонального складу її виконавчого комітету.
Об'єднана територіальна громада є правонаступником всього майна, прав та обов'язків територіальних громад, що об'єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною такою об'єднаною територіальною громадою.
У разі об'єднання всіх територіальних громад одного району в одну об'єднану територіальну громаду все майно спільної власності територіальних громад такого району є комунальною власністю об'єднаної територіальної громади, а пов'язані з таким майном права та обов'язки належать об'єднаній територіальній громаді з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною такою об'єднаною територіальною громадою.
З дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною об'єднаною територіальною громадою, у порядку, визначеному цим Законом, здійснюється реорганізація відповідних юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних територіальними громадами, що об'єдналися, та розміщених поза адміністративним центром об'єднаної територіальної громади, шляхом їх приєднання до юридичної особи - сільської, селищної, міської ради, розміщеної в адміністративному центрі об'єднаної територіальної громади. Після завершення реорганізації відповідні юридичні особи - сільські, селищні, міські ради припиняються у порядку, визначеному цим Законом.
Отже, нормою Закону N 157-VIII, який є спеціальним щодо Закону № 755-IV, прямо передбачено, що моментом отримання статусу правонаступника всього майна, прав та обов'язків територіальних громад, що об'єдналися, є день набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною такою об'єднаною територіальною громадою.
Кожна територіальна громада має право володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (стаття 327 Цивільного кодексу України; абзац чотирнадцятий статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування»).
Для того, щоб об'єднана громада була законним правонаступником всього майна, прав та обов'язків територіальних громад, що об'єдналися (приєдналися), необхідно пройти процедуру державної реєстрації речових прав на об'єкти нерухомого майна за відповідною ОТГ.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Не зважаючи на те , що Закон № 157-VIII не містить прямих приписів щодо обов'язковості проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно за об'єднаними територіальними громадами, така необхідність випливає із змісту іншого закону - «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV). Зокрема, у цьому законі сказано, що державній реєстрації речових прав на нерухоме майно підлягає набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини 1 статті 2). Враховуючи, що за наслідками правонаступництва одні громади втрачають права на нерухоме майно, а одна громада при цьому їх набуває, то цілком логічною є необхідність внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що у даній справі подання керівником прокуратури адміністративного позову мало на меті захист «інтересів держави».
Колегія суддів зазначає, що особливістю органів місцевого самоврядування як суб'єктів владних повноважень є те, що кожен з таких суб'єктів, з урахуванням положень Конституції України, є самостійним, автономним та не знаходиться у підпорядкуванні жодного органу.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржувана ухвала є передчасною, оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що такий спір між державними органами не може бути вирішений у судах жодної юрисдикції.
Відповідно до ст. 320 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.
Отже, з врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи, оскільки винесена з порушенням норм процесуального права та з неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Сарненської окружної прокуратури задовольнити.
Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2022 року про закриття провадження у справі № 460/3368/21 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Т. В. Онишкевич
С. М. Шевчук
Повне судове рішення складено 20.09.2022 року