Справа № 640/11393/21 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.
20 вересня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Пилипенко О.Є., Собківа Я.М. за участю секретаря: Керімова К.Е. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від "28" грудня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.05.2018;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.05.2018, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.06.2018 по день розгляду справи в суді, з розрахунку середньоденного заробітку (грошового забезпечення) у розмірі 573,11грн.
Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 грудня 2021 р. позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.05.2018.
Зобов'язано Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.05.2018, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015 - 2018 роках додаткову відпустку, як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку, що така вимога є передчасною, оскільки на момент звільнення з позивачем не було проведено остаточного розрахунку.
Позивач, не погоджуючись із судовим рішенням в частині відмови в задоволенні позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та недотримання норм матеріального права, просить скасувати рішення суду у відповідній частині та ухвали нову постанову, якою позовні вимоги в частині визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо не проведення з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні та стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.06.2018 по день розгляду справи в суді, з розрахунку середньоденного заробітку (грошового забезпечення) у розмірі 573,11грн, задовольнити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник посилається на те, що суд першої інстанції встановив факт невиплати з вини відповідача належних йому при звільненні сум, тому, враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені законом строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів скаржника і правильності висновків суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу в СБУ.
Наказом Голови СБУ від 25.05.2018 №648-ОС звільнений у запас з 31.05.2018.
Позивач звернувся із заявою до відповідача щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Листом від 08.04.2021 №21/3/1-Г-1-П/87 відповідач повідомив, що на підставі п. 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відпустка на яку мають право учасники бойових дій є додатковою відпусткою, надання її позивачу припинено. У зв'язку із цим, підстави для виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, відсутні.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача та у зв'язку із цим про зобов'язання вчинити дії, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні та стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.06.2018 по день розгляду справи в суді, з розрахунку середньоденного заробітку (грошового забезпечення) у розмірі 573,11грн.
Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно із частиною 1 та 2 статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статтею 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Встановлення останнього є вкрай необхідним для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні, оскільки день фактичного розрахунку є кінцевою датою нарахування середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні.
Необхідність застосування такого підходу при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, від 20 січня 2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 04 вересня 2020 року у справі № 260/348/19, від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3365/19.
Колегія суддів зауважує, що згідно із загальними нормами трудового законодавства, які застосовуються до спірних у цій справі правовідносин, військовослужбовець при звільненні зі служби має право на повний розрахунок, а роботодавець зобов'язаний провести такий розрахунок, окрім єдиного випадку, а саме: коли існує спір щодо наявності у звільненого військовослужбовця права на отримання певної виплати.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що в цьому випадку між позивачем і відповідачем існував спір щодо наявності у позивача права на компенсацію за дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій і такий спір було передано на вирішення суду та за результатами судового розгляду розв'язано на користь позивача.
Тобто, у цій справі судовим рішення установлено наявність у позивача відповідного права на отримання вказаної компенсації у належному розмірі, протиправність бездіяльності відповідача щодо нездійснення її виплати та зобов'язання таку виплату провести.
Тож, після виконання судового рішення в цій справі у вказаній частині позовних вимог між сторонами можуть виникнути правовідносини з приводу виплати позивачу компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, зважаючи на те, що відповідач не провів з позивачем остаточного розрахунку щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 та 2018 рік, апеляційний суд вважає вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні передчасною, оскільки неможливо обчислити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням таких критеріїв, як розумність, справедливість та пропорційність.
Тому, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, в частині компенсації днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Крім того, аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 250, 308, 311, 312, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від "28" грудня 2021 р. - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 20 вересня 2022 року.
Головуючий суддя Судді:Л.Т. Черпіцька О.Є. Пилипенко Я.М. Собків