Справа № 640/11546/20 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.
14 вересня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Собківа Я.М.,
суддів: Глущенко Я.Б., Черпіцької Л.Т.,
за участю секретаря: Керімова К.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: Пенсійний фонд України, Міністерство соціальної політики України, Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Ізюмський відділ обслуговування громадян, про визнання бездіяльності протиправною, визнання незаконними окремих положень постанови, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, треті особи: Пенсійний фонд України, Міністерство соціальної політики України, Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Ізюмський відділ обслуговування громадян, про
- визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо неприйняття протягом тривалого часу окремого порядку, передбаченого пунктом 1 постанови від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам";
- визнання абзацу: суми пенсій, які не виплачено за період до місяця відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України пункту 1 постанови від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" незаконним та нечинним;
- визнання абзацу: у разі надходження до Пенсійного фонду України або до його територіальних органів інформації від Адміністрації Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Національної поліції, Державної міграційної служби, Міністерства фінансів, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, або особою подані документи, що містять недостовірні відомості для призначення (відновлення, продовження виплати) пенсії, виплата пенсії продовжується після особистого звернення особи, проходження ідентифікації у порядку, визначеному в абзаці четвертому цього пункту, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб та за відсутності підстав, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637"Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" незаконним та нечинним;
- зобов'язання Кабінету Міністрів України в межах його повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення права на соціальний захист, зокрема, отримання нарахованої, однак не виплаченої пенсії;
- стягнення з Кабінету Міністрів України на користь позивача моральної шкоди у розмірі 126 226,62 грн у відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями та бездіяльністю протягом тривалого часу.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 листопада 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 листопада 2021 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований у АДРЕСА_1 , є пенсіонером, отримував пенсію по інвалідності з 01.06.2003 року по 31.05.2005 року, а з 01.10.2006 року пенсію призначено за віком довічно.
З 09.02.2016 перебував на обліку внутрішньо переміщених осіб в Управлінні соціального захисту населення Кремінської районної державної адміністрації Луганської області.
Також, 12.08.2019 року позивача було взято на облік внутрішньо переміщених осіб у Немишлянському районі м. Харкова згідно довідки №6334-5000174533, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради.
Не маючи фінансової можливості постійно винаймати житло на підконтрольній Україні території, позивач знову повернувся до м. Стаханов, у зв'язку з чим йому припинено виплату пенсії.
У серпні 2019 року позивач звернувся до Індустріального відділу обслуговування громадян м. Харкова (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про відновлення пенсійних виплат, проте був повідомлений про те, що взяття на облік можливе лише після надходження особової справи з Управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області, через що звернувся до суду з адміністративним позовом та отримав рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 року у справі №520/9912/19, яким ГУ ПФУ в Харківській області зобов'язано нарахувати та виплатити позивачу пенсію за період з березня 2016 року по листопад 2019 року, у межах суми стягнення за один місяць допущено негайне виконання.
Станом на 20.05.2020 року рішення суду виконане частково, виплачено пенсію в межах стягнення за один місяць. Невиконання рішення в іншій частині пенсійний орган мотивує відсутністю конкретного механізму виконання згідно окремого Порядку, розробленого та затвердженого Кабінетом Міністрів України, як передбачено Постановою КМУ №637.
Відсутність упродовж тривалого часу такого Порядку позивач пов'язує з протиправною бездіяльністю Кабінету Міністрів України, а також оскаржує окремі положення постанови від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 14 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII) визначено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону №1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
У статті 46 Закону №1058-IV визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Згідно з частиною першою статті 47 Закону №1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 113 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 27.02.2014 №794-VІI (далі - Закон №794- VІI) Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Частиною третьою статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Положенням абзацу 21 пункту 1 постанови КМУ від 05.11.2014 № 637, яке оскаржує позивач у даній справі, передбачено визначення Кабінетом Міністрів України Порядку виплати внутрішньо переміщеним особам пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення та які обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати.
Також абзацом 19 пункту 1 Постанови КМУ №637 передбачено, що у разі надходження до Пенсійного фонду України або до його територіальних органів інформації від Адміністрації Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Національної поліції, Державної міграційної служби, Міністерства фінансів, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, або особою подані документи, що містять недостовірні відомості для призначення (відновлення, продовження виплати) пенсії, виплата пенсії продовжується після особистого звернення особи, проходження ідентифікації у порядку, визначеному в абзаці четвертому цього пункту, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб та за відсутності підстав, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637"Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".
Наведені норми не суперечать Конституції України, іншому законодавству у сфері пенсійного забезпечення, зокрема Закону №1058-IV, статтею 47 якого прямо передбачено повноваження Кабінету Міністрів України визначати порядок виплати пенсій.
Крім того, оскаржуючи окремі положення пункту 1 Постанови КМУ №637, позивач не наводить конкретних доводів та аргументів, які б переконливо та зрозуміло пояснювали у чому ж саме полягає їх незаконність.
Основним посилом в цій частині позивач зазначає, що такі положення Постанови №637 обмежують окреме коло громадян у праві на належний соціальний захист, не сприяють виконанню судових рішень, які ухвалені на їхню користь.
Водночас, такі доводи не дають правових підстав суду для визнання їх незаконними та нечинними, як того просить позивач, тому задоволенню не підлягають.
Також не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов'язання Кабінету Міністрів України в межах його повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення права на соціальний захист, зокрема, отримання нарахованої, однак не виплаченої пенсії. В зазначеній частині колегія суддів зазначає, що обов'язок з виконання конкретного судового рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 року у справі №520/9912/19, покладено на ГУ ПФУ в Харківській області, яке зобов'язано нарахувати та виплатити позивачу пенсію за період з березня 2016 року по листопад 2019 року.
Крім того, як вбачається з пояснень ГУ ПФУ в Харківській області, наявних у справі, на виконання ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2020 року у справі №520/9912/19 ГУ ПФУ в Харківській області у серпні 2020 року здійснило нарахування усієї суми заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 року у справі №520/9912/19 та у вересні 2020 року ОСОБА_1 фактично виплачено всю суму заборгованості за період з 01.01.2017 року по 31.10.2019 року у розмірі 126 148,44 грн.
В частині позовних вимог стосовно визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо неприйняття протягом тривалого часу окремого порядку, передбаченого пунктом 1 постанови від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" колегія суддів зазначає наступне.
На час розгляду даної справи виплата заборгованості по пенсіях внутрішньо переміщеним особам здійснюється не відповідно до Постанови №637, як стверджує у позові позивач, а згідно положень постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649 "Про погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду" (далі - Постанова №649).
Відповідно до пункту 1 Постанови №649 для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов'язання з нарахування (перерахунку) пенсійних та інших пов'язаних з ними виплат, що фінансуються з державного бюджету, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду.
Постанова №649 визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійного фонду України на цю мету.
Відповідно до пунктів 3,4 Постанови №649 боржник веде облік рішень у реєстрі рішень, виконує яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, відповідно до порядку, встановленого Пенсійним фондом України. Черговість виконання рішень визначається датою їх надходження до боржника.
Згідно пункту 10 Постанови №649 виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику.
Вищезазначена постанова є на даний час чинною, не скасовувалася в судовому або іншому порядку, регулює питання виплати заборгованості по пенсіях внутрішньо переміщеним особам, а отже зазначене питання врегульовано в інший спосіб ніж прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку, що регулює питання соціальних виплат, які не сплачені за минулий період внутрішньо переміщеним особам.
За таких обставин колегія суддів не вбачає обставин бездіяльності Кабінету Міністрів України з огляду на ті підстави, якими позивач обґрунтував свій позов, у зв'язку з чим в цій частині позовні вимоги також задоволенню не підлягають.
Відповідно, позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди за умов відсутності підтверджених обставин протиправної бездіяльності відповідача, є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що "…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…".
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" висновки ЄСПЛ є джерелом права.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 229, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Собків Я.М.
Суддя Глущенко Я.Б.
Суддя Черпіцька Л.Т.
Повний текст постанови виготовлено - 19 вересня 2022 року.