Справа № 638/7758/21 Номер провадження 22-ц/814/3415/22Головуючий у 1-й інстанції Аркатова К.В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
19 вересня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.
судді: Дорош А.І., Триголов В.М.
розглянув в порядку письмового провадження без виклику учасників цивільну справу за апеляційною скаргою Четвертого прикордонного загону Державної прикордонної служби України на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2021 року (час ухвалення судового рішення і дата виготовлення повного текста судового рішення не зазначені) у справі за позовом ОСОБА_1 до Харківського прикордонного загону про стягнення грошових коштів
Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вкзаним позовом, просила ухвалити рішення, яким стягнути із Харківського прикордонного загону на її користь грошові кошти у сумі 2 597 грн 89 коп.
Заявлені вимоги мотивовані тим, що 13 вересня 2019 року рішенням службової особи відповідача незаконно відмовлено позивачці у перетині державного кордону із дитиною, яка не досягла 16-ти річного віку, у зв'язку з чим вона понесла збитки у виді вартості проїзних документів.
Незаконність рішення відповідача підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з Харківського прикордонного загону за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму матеріальної шкоди у розмірі 2 597 грн 89 коп. та суму сплаченого судового збору у розмірі 908 грн.
Четвертий прикордонний загіном Державної прикордонної служби України в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і новим рішенням відмовити у задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовані тим, що суд, визначаючи суму відшкодування, не дослідив належним чином копії проїзних документів та визначив суму матеріальної шкоди на десять гривень більше, ніж вартість квитків.
Окрім того, звертається увага, що позивач безперешкодно прибула до м.Харкова, отже вартість двох квитків на рейс сполученням Долинське - Харків не підлягає відшкодуванню.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2021 року справу передано в провадження колегії суддів Харківського апеляційного суду.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 20.01.2022 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 31.01.2022 року закінчено підготовку до апеляційного розгляду та призначено справу до розгляду в апеляційній інстанції у судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного суду.
Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовженого строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.
Указом Президента України від 18.04.2022 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 17.05.2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Полтавського апеляційного суду від 03.08.2022 року справу передано до провадження колегії суддів під головуванням судді Лобова О.А., суддів учасників колегії Дорош А.І., Триголов В.М.
Відзив на апеляційну скаргу судом не отриманий.
Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року у справі №520/12146/19 задоволений позов ОСОБА_1 : визнане протиправним і скасоване рішення про відмову в перетинанні державного кордону України на виїзд з України громадянину України, який не досяг 16-річного віку, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який перетинав державний кордон у супроводі матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , від 13 вересня 2019 року, прийняте старшим прапорщиком прикордонної служби ОСОБА_3 .
Зазначеним судовим рішенням встановлено, що 13 вересня 2019 року ОСОБА_1 разом із неповнолітнім сином ОСОБА_4 перетинала державний кордон у пункті пропуску «Плетенівка».
Під час перевірки документів позивач надала уповноваженій особі відповідача нотаріально посвідчену згоду батька дитини ОСОБА_5 на поїздку дитини до Вірменії у супроводі матері ОСОБА_1 .
За результатом прикордонного контролю старшим прапорщиком ОСОБА_3. Харківського прикордонного загону прийняте рішення про відмову у перетинанні державного контролю з підстав незазначення держави прямування.
Для проїзду до м.Харкова позивач придбала два квитки на рейс Долинське-Харків з відправленням 12 вересня 2019 року, прибуття - 13 вересня 2019 року. Вартість одного квитка 297 грн 36 коп.
Окрім того, позивач придбала квиток рейсом Харків-Єреван, дата відправлення - 13 вересня 2019 року, прибуття - 15 вересня 2019 року. Вартість квитка 1 993 грн 17 коп.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що незаконність рішення відповідача встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили. Незаконне рішення відповідача призвело до того, що позивач поніс збитки у виді вартості придбаних квитків для проїзду з місця проживання до пункту перетину державного кордону.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується такими міркуваннями.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у повній мірі не відповідає.
Відповідно до ст.1, ст.6 ЗУ «Про Державну прикордонну службу України» Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, що виконує завдання із забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні.
Відповідно до ст.33 ЗУ «Про Державну прикордонну службу України» військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України, які виконують свої обов'язки відповідно до наданих цим Законом повноважень, не несуть відповідальності за заподіяну не з їх вини іншим особам майнову шкоду. Така шкода у разі недоведення вини цих осіб компенсується відповідно до законів за рахунок Державного бюджету України.
Інших спеціальних норм щодо відповідальності за ухвалення незаконних рішень військовослужбовцями та працівниками Державної прикордонної служби України, які виконують свої обов'язки відповідно до наданих цим Законом повноважень, закон не містить, тому для вирішення цього спору підлягають до застосування загальні норми.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Рішення, дії, бездіяльність органів державної влади, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (статті 11 Цивільного кодексу України).
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 р. (справа № 920/715/17).
Зважаючи на приписи ЗУ «Про Державну прикордонну службу України» відповідачем у цій справі є Держава в особі Державної прикордонної служби України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року (справа № 242/4741/16-ц, пункти 44, 46) викладений висновок про те, що Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року (справа № 910/23967/16) викладений такий висновок.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції наведених висновків не врахував та, ухвалюючи рішення, зазначив у резолютивній частині про стягнення коштів «з Харківського прикордонного загону за рахунок бюджетних асигнувань».
Отже, резолютивну частину рішення суду першої інстанції, а саме її другий абзац слід змінити, вказавши про стягнення коштів із Державного бюджету України на користь позивачки.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 23 вересня 2020 року (справа № 638/14007/17).
Слід погодитися із доводом апеляційної скарги про помилку у визначенні суми вартості проїзних документів. Математична помилка міститься у самій позовній заяві, а суд першої інстанції не перевірив правильність розрахунку позивача: 297,36 х 2 = 594,72 + 1993,17 = 2 587,89 грн. Отже, сума матеріальної шкоди підлягає зменшенню.
Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для врахування вартості квитків від Долинської до Харкова у сумі 594,72 грн апеляційний суд вважає необґрунтованими, так як є очевидним, що кінцевим пунктом поїздки позивачки із дитиною було м.Єреван, а проїзд із Долинської до Харкова був необхідною частиною поїздки, яка не відбулася внаслідок ухвалення незаконного рішення службовою особою відповідача.
Керуючись ст.367, ст.374 ч.1 п.2, ст.376 ч.1 п.4, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Четвертого прикордонного загону Державної прикордонної служби України задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2021 року змінити, виклавши другий абзац резолютивної частини судового рішення у такій редакції: «Стягнути із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 2 587,89 гривень у рахунок відшкодування матеріальної шкоди і 908 гривень витрат із сплати судового збору».
В інішй частині рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 19 вересня 2022 року.
Головуючий суддя О.А.Лобов
Судді: А.І.Дорош
В.М.Триголов