Справа № 638/808/20 Номер провадження 22-ц/814/1186/22Головуючий у 1-й інстанції Аркатова К.В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
15 вересня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Гальонкіна С.А., Хіль Л.М., при секретарі судового засідання: Бродській В.О., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах якої апеляційну скаргу подано її представником - адвокатом Чубенко Сергієм Сергійовичем на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2021 року (ухвалене суддею Аркатовою К.В., відомості щодо дати складення повного тексту судового рішення відсутні) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому прохала стягнути борг за договором позики у розмірі 260589,09 грн.
В обгрунтування позовних вимог зазначила, що 10.12.2014 року ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 кошти у розмірі 110 000 грн., що еквівалентно 7030,15 доларів США за курсом Національного Банку України, що підтверджується укладеним договором позики. Відповідач повинен був повернути позику у строк до 01.01.2018 року у доларовому еквіваленті відповідно до курсу Національного Банку України на дату повернення позики. Проте, до 01.01.2018 року включно відповідач позику не повернув. Сума боргу на дату складання позову - 168 213,92 грн.; проценти - 58 171,06 грн.; інфляційне збільшення - 23 932,07 грн.; 3% річних - 10 272,04 грн. Загальна сума боргу становить 260 589,09 грн.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення боргу за договором позики від 10.12.2014 року - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 37400,00 грн.
З вказаним рішенням суду не погодилася ОСОБА_1 в інтересах якої апеляційну скаргу подано її представником - адвокатом Чубенко Сергієм Сергійовичем, в якій прохає рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, а також таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено письмовий договір позики у відповідності до вимог ч.3 ст.631 ЦК України, та незважаючи на його датування, сторони підписали його вже після передання грошей, розповсюдивши умови на відносини, що виникли до його укладення - надання позики ОСОБА_2 . Однак, суд першої інстанції вказані обставини не дослідив та не надав їм належну правову оцінку.
Вказує, що суд першої інстанції не мав жодних правових підстав відмовляти в задоволенні позову, оскільки відповідачем у відзиві на позовну заяву заперечувався лише розмір штрафних сакцій. Гроші відповідачу були передані 10.12.2014 року, тому вважає, що саме з цієї дати договір позики вважається укладеним. Вказує, що висновок суду першої інстанції про те, що датування письмового договору позики начебто не підтверджує факту передачі грошей не відповідає дійсним обставинам справи. Вважає, що місцевим судом у вказаних правовідносинах неправильно застосовано норму статті 1046 ЦК України.
Крім того, зазначає, що у суду першої інстанції не було жодних підстав залучати ОСОБА_4 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Також вважає, що судом було безпідставно призначено технічну експертизу по встановленню давності виконання відписів у спірному договорі. Вказує, що вразі визнання відповідачем позову, суд першої інстанції повинен був застосувати вимоги ч.4 ст.206 ЦПК України, та задовольнити позов.
Від представника третьої особи ОСОБА_4 - адвоката Репеті В.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній спростовуючи доводи, які викладені в апеляційній скарзі та підтримуючи рішення суду першої інстанції прохав апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. На момент розгляду справи був присутній представник третьої особи, інші особи будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з'явилися.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення осіб, що зявилися, перевіривши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п.п.3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 10.12.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно якого позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 110000 грн, що становить 7030,15 доларів США із строком повернення до 01.01.2018 року.
Відповідач позов визнає частково, не погоджується з розміром штрафних санкцій та визнає суму боргу у розмірі 236 657,02 грн.
Ухвалою суду від 22.07.2020 року ОСОБА_5 (в подальшому прізвище змінено на ОСОБА_4 ) залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
22.10.2020 року за клопотанням представника третьої особи адвоката Репеті В.О. ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова призначено судово-технічну експертизу реквізитів документу по встановленню давності виконання рукописних записів (підписів) в договорі позики від 10.12.2014 року, проведення якої було доручено експертам ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа». 15.02.2021 судом надано згоду експерту на пошкодження підпису в оригіналі договору позики.
20.04.2021 року Дзержинським районним судом м. Харкова отримано висновок експерта Юрченко Є.М. за результатами проведення фізико-хімічної експертизи матеріалів документів в ц/с №638/808/20 провадження №2/638/2432/20 від 09.04.2021 № 3107, відповідно до якого давність виконання підписів в договорі позики, датованому 10 грудня 2014 року, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не відповідає вказаній даті. Підписи в договорі позики, датованому 10 грудня 2014 року, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виконані в період жовтень 2019 року - січень 2020 року.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що давність виконання підписів сторін в договорі позики датованого 10.12.2014 року, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про передачу відповідачу ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 110 000 грн., в борг, із зобов'язанням повернути позичені кошти до 01.01.2018 року, не відповідає вказаній в договорі даті. Отже, договір позики від 10.12.2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за своєю правовою природою не породжує правовідносин, що могли б виникнути, виходячи з договору позики від 10.12.2014 року. З огляду на вищевикладене суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики від 10.12.2014 року слід відмовити.
Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно з статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов?язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Позичальник зобов?язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов?язку.
Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов?язаний виконати свій обов?язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов?язання чи звичаїв ділового обороту.
Частинами першою, другою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв?язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, досліджуючи боргову розписку чи договір позики, суд повинен виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов?язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов?язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
У разі пред?явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов?язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст.1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі №6-1967цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц та постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі №369/3340/16-ц, від 20 січня 2021 року у справі №357/13897/16-ц, які у відповідності до вимог п.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Матеріалами справи встановлено, що договір позики від 10.12.2014 року, який підтверджує факт передачі ОСОБА_1 відповідачу ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 110 000 грн., а відповідачем отримання зазначених коштів від позивача, наданий позивачем до суду в оригіналі. Крім того даний факт визнається сторонами договору та не спростовуюється зацікаленою особою ОСОБА_4 .
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір позики від 10.12.2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за своєю правовою природою не породжує правовідносин, що могли б виникнути, виходячи з договору позики від 10.12.2014 року. Сам факт укладення письмового договору між сторонами не в час передання коштів, не спростовує вказаного факту та не свідчить про відсутність між сторонами правовідносин, що виникли з договору позики від 10.12.2014 року.
Отже вимоги позивача про стягнення грошових коштів за договором позики ґрунтуються на вимогах закону, тому суд першщої інстанції дійшов до необгрунтованого висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики від 10.12.2014 року
Таким чином, вимоги позивача про стягнення боргу за договором позики підлягають до задоволення.
Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтми 610, 625 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Беручи до уваги обставини справи та вимоги наведених вище норм закону, позивач у звязку з порушенням відповідем умов договору позики, крім стягнення боргу за договором, має право на стягнення процентів за користування позикою і 3% річних. При цьому, зважаючи на валюту зобовязання за договором, вимога про стягнення інфляційних втрат до задоволення не підляає.
За таких обставин, та враховуючи що відповідачем та третьою особою не спростовано розмір заявлених вимог, тому вони підлягають частковому задоволенню в розмірах зазначених в позовній заяві.
За правилами статей 13, 89, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони, кожна з яких повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, з наданих матеріалів справи вбачається, що відповідачем та третьою стороною не спростовано надання позивачем в борг коштів, що є його, а не суду, процесуальним обов'язком (Постанова Верховного Суду від 02.12.2020 року у справі №284/157/20).
Отже, факт отримання та неповернення в передбачений строк отриманих в борг коштів відповідачем, підтверджується оригіналом помисьвого договору позики, який знаходиться у позивача, та наданим розрахунком.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2021 року, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України). Так, при подачі позову позивачем було сплачено 2605 грн судового збору, а при подачі апеляційної скарги - 3909 грн. Оскільки даною постановою позов задоволено частково, а тому з відповідача підлягають стягненню судові витрати у загальному розмірі 5927 грн.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якої апеляційну скаргу подано її представником - адвокатом Чубенко Сергієм Сергійовичем - задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2021 року - скасувати.
Постановити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 10.12.2014 року та 3% річних у загальній сумі 236657 (двісті тридцять шість тисяч шістсот пятдесят сім гривень), 02 копійки.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Повний текст постанови виготовлено 16 вересня 2022 року.
Головуючий суддя : ____________________ Г.Л. Карпушин
Судді: _________________ С.А. Гальонкін ___________________ Л.М. Хіль