Справа № 344/13522/21
Провадження № 22-ц/4808/916/22
Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.
Суддя-доповідач Томин
12 вересня 2022 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.,
суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В.,
за участю секретаря Мельник О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене суддею Польською М.В. 19 травня 2022 року в м. Івано-Франківську, повний текст якого складено 20 травня 2022 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Городоцький відділ Державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на дитину, позбавлення батьківських прав,
У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Городоцький відділ Державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на дитину, позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги мотивовано тим, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народився їхній син - ОСОБА_3 .
Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 28.07.2017 року шлюб між сторонами розірвано.
31.08.2017 року Городоцьким районним судом Львівської області видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20.08.2017 року і до досягнення дитиною повноліття.
З 2020 року позивач ОСОБА_2 проживає разом з чоловіком ОСОБА_5 , сином ОСОБА_3 та дитиною від другого шлюбу в м. Івано-Франківську.
Відповідач не сплачує аліменти на сина ОСОБА_3 , про що свідчить розрахунок заборгованості, наданий Городоцьким відділом ДВС у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) 11.08.2021 року. Станом на серпень 2021 року заборгованість становить 42962,05 грн.
Зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України має право на стягнення пені за прострочення сплати аліментів в сумі 42962,05 грн.
Також зазначає, що з часу розірвання шлюбу відповідач жодного разу не бачив сина, не піклується про нього, не проявляє заінтересованості в його долі, не забезпечує необхідне харчування, медичний догляд, лікування, що негативно позначається на його розвитку.
Усі питання щодо виховання та утримання дитини вирішуються позивачем та її теперішнім чоловіком.
Щодо вирішення питання про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно його сина ОСОБА_3 позивач зверталася до Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. Однак листом від 04.08.2021 року їй було рекомендовано звернутися з відповідним позовом до суду та залучити орган опіки та піклування до участі у справі для надання висновку щодо вирішення спору.
Просить ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) в розмірі 42962,05 грн. за період з 01.09.2017 року по 27.08.2021 року (включно) за несвоєчасну сплату аліментів; позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 19 травня 2022 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на дитину ОСОБА_3 за період з 01.09.2017 року по 27.08.2021 року в розмірі 42962,05 грн. Позбавлено батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітньої дитини - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 908,00 грн. та на користь держави судовий збір в розмірі 908,00 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим в частині позбавлення батьківських прав, ухваленим в цій частині з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з'ясування обставин справи.
Зазначає, що після розірванню шлюбу позивач змінила своє та сина місце проживання, не повідомивши йому нової адреси. Тому в нього була відсутня можливість бачитись з сином. Спілкуватися з дитиною в телефонному режимі відповідачу та його родичам позивач теж забороняла. Саме реакцією на такі дії позивача була несплата ним аліментів. При цьому він неодноразово пропонував передати сину посилку, однак і цього не зміг зробити.
Вказує, що в заяві суду від 19.05.2022 року зазначав, що повністю визнає позовну вимогу про стягнення пені за несплату аліментів і має намір сплатити заборгованість.
Натомість позбавлення батьківських прав вважає несправедливим та незаконним, оскільки не відмовляється від свого сина, та тепер, знаючи його адресу, має намір з ним бачитись.
Вважає передчасним застосування до нього крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення батьківських прав з огляду на відсутність його вини щодо невиконання ним батьківських обов'язків, а також відсутність даних щодо неможливості зміни ним цієї поведінки у кращу сторону.
Наголошує, що не мав можливості спілкуватися з сином через неприязнь колишньої дружини, заборону з її боку такого спілкування, відсутність зв'язку з сином. Разом з тим в нього відсутні шкідливі звички, порушення закону, він не поводився жорстоко із сином за час їхнього спільного проживання та бажає спілкуватися з ним.
Просить рішення Івано-Франківського міського суду від 19 травня 2022 року скасувати в частині позбавлення батьківських прав та ухвали нове, яким відмовити в задоволенні позову в цій частині.
Правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст. 360 ЦПК України, інші учасники справи не скористалися.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач та її представник, представник третьої особи - Органу опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради щодо задоволення апеляційної скарги заперечили, просили рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідач та представник третьої особи - Городоцького відділу ДВС у Львівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, повідомлялися про час та місце слухання справи належним чином.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за відсутності вказаних учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та її представника, представника Органу опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 27.12.2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 .
Згідно копії Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 14.02.2012 року батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , актовий запис №38 від 14.02.2012 року (а.с. 10).
Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 28.07.2017 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а.с. 13).
Судовим наказом Городоцького районного суду Львівської області №441/121/17, 2-н/441/14/2017 від 31.08.2017 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 30.08.2017 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 14).
07.04.2020 року ОСОБА_2 зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 та змінила прізвище на « ОСОБА_2 » (а.с. 11).
Згідно копії розрахунку заборгованості по аліментах, наданого Городоцьким РВ ДВС 11.08.2021 року (ВП №55219021) заборгованість боржника ОСОБА_1 становить 42962,05 грн. (а.с. 15-16).
Листом Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №М/12349 від 04.08.2021 року на заяву ОСОБА_2 щодо висновку про доцільність позбавлення батьківських прав рекомендовано звернутися з відповідним позовом до суду за місцем підсудності розгляду справи та залучити до участі орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради для надання висновку щодо розв'язання спору (а.с. 17).
Під час розгляду справи рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №1758 від 22.12.2021 року вирішено надати Івано-Франківському міському суду висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та долучено відповідний висновок (а.с. 62-65).
Згідно копії Будинкової книги для прописки громадян, Довідки Угрівської сільської ради Городоцького району Львівської області №1999 від 11.05.2007 року ОСОБА_1 разом з батьками та братом зареєстрований і проживає по АДРЕСА_1 (а.с. 71-74).
Постановою головного державного виконавця Городоцького РВ ДВС від 18.04.2019 року у ВП №55219021 з виконання судового наказу №441/121/17//2-н/441/14/2017 від 07.09.2017 року у зв'язку з наявністю заборгованості по сплаті аліментів, яка перевищує суму платежів за 1 рік та становить 17379,00 грн., згідно ч. 14 ст. 71 ЗУ «Про виконавче провадження» накладено на боржника ОСОБА_1 штраф на користь стягувача у розмірі 3475,80 грн. (а.с. 82-83).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що розмір пені по аліментах, яку просила стягнути позивач, визначений з врахуванням наданого відділом ДВС розрахунку та вимог ст. 196 СК України. Натомість твердження відповідача про зменшення такого на суму накладеного в 2019 році штрафу є необґрунтованим, оскільки позовні вимоги про стягнення пені і так зменшені до суми заборгованості, а накладення штрафних санкцій на боржника за порушення його зобов'язань, які зараховуються в користь держави, не є підставою зменшення самої пені на таку суму чи іншу суму, право на отримання якої мав стягувач (отримувач аліментів). Розмір пені може бути зменшений судом за позовом, що розглядається та поданий у 2021 році, з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів станом на час розгляду такої цивільної справ. Однак до такого не входить накладення штрафу у 2019 році як відповідальність злісного боржника-відповідача щодо його відмови в оплаті аліментних щомісячних платежів більше одного року. Інших підстав для зменшення пені відповідач не назвав, як і не надав доказів, що з серпня 2021 року під час розгляду справи він оплачував хоча б частково аліменти. Що стосується вимоги про позбавлення батьківських прав, то суд врахував висновок органу опіки та піклування щодо доцільності такого позбавлення, відсутність участі батька у житті дитини з часу розлучення з позивачем та чіткого плану налагодження таких відносин, а також прихильність дитини до вітчима і матері, небажання спілкуватися з біологічним батьком і образи на нього.
Однак апеляційний суд не може в повній мірі погодитися із такими висновками.
Разом з тим, оскільки рішення суду оскаржується лише в частині позбавлення батьківських прав, то апеляційним судом переглядається лише в цій частині.
У статті 51 Конституції України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 89-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 (зі змінами) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
В постанові від 17 червня 2021 року у справі №466/9380/17 (провадження №61-2175св20) Верховний Суд зокрема зазначив, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайній спосіб впливу та захисту прав дитини.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком / матір'ю своїми обов'язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі №243/13192/19-ц (провадження №61-2237св21)).
Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Також озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона через малолітній вік неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї (постанова Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №705/3040/18 (провадження №61-19878св21)).
Обґрунтовуючи поданий позов в частині позбавлення відповідача батьківських прав, позивач посилалась на те, що ним не сплачувались аліменти на утримання сина, з часу розірвання шлюбу він жодного разу не бачив сина, не бере участь в його вихованні та утриманні, усі вказані питання щодо дитини вирішуються позивачем та її теперішнім чоловіком, який має намір усиновити хлопчика.
Також, ухвалюючи рішення про задоволення позову в цій частині, суд першої інстанції взяв до уваги висновок Органу опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про доцільність позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав стосовно його сина ОСОБА_3 та думку дитини, висловлену в судовому засіданні.
Разом з тим, про що неодноразово зазначав Верховний Суд, сама по собі несплата аліментів при демонстрації інтересу до збереження сімейних стосунків із дитиною не свідчить про невиконання батьківських обов'язків мірою, достатньою для позбавлення батьківських прав та розриву сімейних зв'язків із сином, і не свідчить про його подальше небажання виконувати батьківські обов'язки (постанова від 3 березня 2021 року у справі №404/4279/17 (провадження №61-5002св20), від 5 лютого 2021року у справі №759/14230/19 (провадження №61-13701св20) та інші).
В судовому засіданні суду першої інстанції відповідач подав заяву про визнання позову в частині стягнення пені за прострочення сплати аліментів (а.с. 93-94). А також зазначав, що має намір спілкуватися з сином та брати участь в його вихованні та матеріальному утриманні.
В судовому засідання апеляційного суду відповідач також просив не позбавляти його батьківських прав.
Як наголошено Європейським судом з прав людини у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року, між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Матеріали справи свідчать про те, що матір дитини - позивач по справі після розірвання шлюбу з відповідачем переїхала з сином на проживання в інше місто (Івано-Франківськ), де створила нову сім'ю.
При цьому матеріалами справи підтверджено та вказувалося самою позивачем, що батько дитини ОСОБА_1 неодноразово телефонував їй з метою спілкування з сином, хоча в подальшому такий факт нею заперечувався.
Апеляційний суд враховує, що відсутність активної участі батька в житті дитини певною мірою спричинена його проживанням та роботою в іншому місті. А формування відношення сина до батька фактично відбувається лише за впливом матері, яка має вкрай неприязні стосунки з відповідачем.
Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, суд вважає, що неврахування думки малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 про позбавлення його батька батьківських прав є виправданим з огляду на його вік.
Також Верховний Суд наголошував, що самі по собі неприязні стосунки між батьками та недосягнення ними згоди щодо порядку і способу участі у вихованні дитини не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав.
Вказані висновки містяться в постановах Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №705/3040/18 (провадження №61-19878св21), від 5 серпня 2021 року у справі №161/9034/20 (провадження №61-6401св21).
У справі №631/2406/15-ц Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині позбавлення відповідача батьківських прав, вказавши, що за недоведеності свідомого невиконання відповідачем батьківських обов'язків, наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім'ї не можуть дійти порозуміння щодо виховання спільної дитини, та заперечень батька проти позбавлення його батьківських прав, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Таким чином, установивши, що відповідач не втратив інтересу до участі у вихованні дитини, має намір на відновлення відносин з сином, колегія суддів приходить до висновку про недоведеність позивачем необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого ані позивач, ані орган опіки та піклування належно не аргументували.
Висновок органу опіки та піклування є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини на можливість збереження сімейних зв'язків, праву на спілкування з батьком, оскільки у матеріалах справи відсутні дані про обставини, які б свідчили про винну поведінку відповідача щодо сина, свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов'язками. Відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
Встановлені судом фактичні обставини справи не містять відомостей про те, що відносно відповідача застосовувалось попередження про необхідність зміни ставлення до виховання дитини, або, що на орган опіки та піклування покладався обов'язок здійснювати контроль за виконанням батьком батьківських обов'язків.
А позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в його діях.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин у даній справі не встановлено.
Таким чином, хоч з матеріалів справи вбачається, що відповідач дійсно не в повній мірі виконував свої батьківські обов'язки відносно сина ОСОБА_3 , однак відсутні об'єктивні та безсумнівні докази свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов'язками. А враховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, суд апеляційної інстанції вважає за правильне не позбавляючи відповідача батьківських прав, попередити його про необхідність зміни ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків, поклавши на Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
З огляду на викладене апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 19 травня 2022 року в частині позбавлення батьківських прав до скасування з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні даних вимог позову.
Відповідно до ч.ч. 1, 13 ст. 114 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже рішення Івано-Франківського міського суду від 19 травня 2022 року слід скасувати також в частині стягнення судового збору з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в розмірі 908,00 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1362 грн. 00 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 19 травня 2022 року в частині позбавлення батьківських прав та стягнення судового збору з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в розмірі 908,00 грн. скасувати, ухвалити нове судове рішення в цій частині.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав відмовити.
Попередити ОСОБА_1 про зміну ставлення до виховання дитини, поклавши на Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1362 (одну тисячу триста шістдесят дві) грн. 00 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: І.В. Бойчук
О.В. Пнівчук
Повний текст постанови складено 20 вересня 2022 року.