Справа № 357/8358/22
2/357/2882/22
"19" вересня 2022 р. cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Ярмола О. Я. розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції України про зняття арешту з майна,-
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Чорний О.В. звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із зазначеним позовом, у якому просить визнати протиправною бездіяльність Білоцерківського міського відділу ДВС ГТУЮ у Київській області, щодо не зняття арешту з частини квартири АДРЕСА_1 ; зобов'язати Білоцерківський МВ ДВС ГТУЮ у Київській області зняти арешт з частини квартири АДРЕСА_1 накладений Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10 квітня 2013 року та Постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 22 липня 2016 року в межах виконавчого провадження № 34511253; внести відомості про скасування обтяження до відповідного розділу Державного реєстру речових прав.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до вироку Білоцерківського міськрайонного суду від 25 травня 2012 року, ОСОБА_1 було визнано винним за ч. 2 ст. 307 КК України та призначено покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді 4 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини майна, що є його індивідуальною власністю, в дохід держави. Відповідно до виконавчого листа, виданого на підставі вироку, Білоцерківським міським відділом ДВС ГТУЮ у Київській області було відкрито виконавче провадження № 34511253, 10.04.2013 року та 22.07.2016 року були винесені постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якими було накладено арешт на майно ОСОБА_1 . 28.02.2019 року постановою про повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 34511253 було завершене, в зв'язку з неможливістю реалізації майна.
26.07.2022 представник позивача ОСОБА_2 звернувся до відділу ДВС із заявою про зняття арешту з частини квартири АДРЕСА_1 , однак Білоцерківський МВ ДВС відмовив у її задоволені, не вбачаючи підстав для зняття арешту відповідно до ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки залишаються невиконаними рішення матеріального характеру.
Вивчивши матеріали позову, суддя дійшов висновку, що слід відмовити у відкритті провадження по справі, з наступних підстав.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне між собою.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Судом встановлено, що арешт накладений на майно ОСОБА_1 в рамках виконавчого провадження № 34511253, на підставі виконавчого листа № 1-496, виданого 21.09.2012 року Білоцерківським міськрайонним судом в частині конфіскації 1/2 частини майна, що є індивідуальною власністю ОСОБА_1 , в дохід держави.
Питання про конфіскацію майна вирішується у порядку, встановленому КПК України та Кримінально-виконавчим кодексом України (далі - КВК України).
Згідно з частиною другою статті 52 Кримінального кодексу України (далі - КК України) додатковим покараннями є, зокрема, конфіскація майна.
Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого (частина перша статті 59 КК України).
Статтею 48 КВК України передбачено, що суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання Державній виконавчій службі, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється Державною виконавчою службою за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Конфіскації підлягає майно, що є у власності засудженого. Спори, пов'язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом (частини перша, третя статті 49 КВК України).
На час звернення з вказаним позовом порядок судового оскарження урегульовано Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), відповідно до частини першої статті 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.
Тому необхідно розрізняти випадки звернення до суду зі скаргою в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (рішень, ухвал, постанов судів різних юрисдикцій) та в порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні рішень інших органів (постанов, наказів, ухвал та інших документів), які є виконавчими документами і підлягають примусовому виконанню відповідно до статті 3 Закону № 1404-VIII.
Відповідно до частин першої, другої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Враховуючи, що виконавчий лист був виданий на виконання вироку в частині конфіскації майна, а не на виконання судового рішення у цивільній справі, тому позовні вимоги ОСОБА_1 не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
З огляду на те, що у відділі ДВС на виконанні перебувало виконавче провадження по виконанню виконавчого листа № 1-496, виданого Білоцерківським міськрайонним судом на виконання вироку в частині конфіскації майна, відтак ОСОБА_1 як учасник виконавчого провадження на підставі положень статті 287 КАС України має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено його права, свободи чи інтереси.
Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.06.2019 у справі № 383/493/18 .
Таким чином, суддя доходить висновку про відмову у відкритті провадження у справі за позовними вимогами ОСОБА_1 про зняття арешту, накладеного на майно в порядку виконання вироку в частині конфіскації 1/2 частини майна, що є його індивідуальною власністю, в дохід держави у кримінальній справі, роз'яснити позивачу його право на звернення з такими вимогами та означеним суб'єктним складом до суду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
На підставі вищевикладеного, та керуючись ст.186, 260, 261, 353, 354, 355 ЦПК України, суддя
Відмовити у відкритті провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції України про зняття арешту з майна.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяО. Я. Ярмола