19 вересня 2022 року справа №320/12113/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) та Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо затримки та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;
- стягнути із Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) та Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2021 по 27.08.2021 у розмірі 18700,36 грн.;
- стягнути із Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) та Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) невиплачену грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 286,82 грн.;
- стягнути із Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) та Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2021 по 26.09.2021 у розмірі 303,99 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника відділення розробки друкованої продукції - заступника начальника загону підготовки та проведення інформаційних заходів та має статус учасника бойових дій.
Пояснює, що він перебував на речовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_2 , та 30.06.2021 був виключений зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення (з речового забезпечення при військовій частині НОМЕР_2 у зв'язку із закінченням строку дії контракту). При цьому у наказі військової частини НОМЕР_1 №120 від 30.06.2021 зазначено, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно згідно довідки про вартість речового майна №27 від 24.06.2021 складає 19121,49 грн.
Позивач зазначає, що під час звільнення ним було подано рапорт щодо виплати компенсації вартості за неотримане речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, проте станом на день виключення зі списків особового складу - 30.06.2021, позивачу не виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 19121,49 грн. Також згідно грошового атестату від 01.07.2021 №634/1277 грошова компенсація вартості за неотримане речове майно позивачу не виплачувалася. У подальшому, 27.08.2021 Військова частина НОМЕР_2 перерахувала на рахунок позивача часткову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 18834,67 грн., залишок невиплаченої компенсації за неотримане речове майно складає 286,82 грн. (19121,49 грн. - 18834,67 грн. =286,82 грн.
На думку позивача, відповідачами протиправно виключено позивача зі списків особового складу та не проведено з ним остаточного розрахунку у встановленому законодавством порядку, а саме: затримано у період з 30.06.2021 по 27.08.2021 виплату компенсації за неотримане речове майно у розмірі 18834,67 грн. та не виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 286,82 грн. Також позивач вважає, що відповідачами допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати та затримки у виплаті компенсації вартості за неотримане майно.
Крім того, позивач вважає, що у зв'язку із невиплатою компенсації вартості грошового забезпечення речового майна, він має право згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) на стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, витребувано докази у справі від позивача та відповідачів.
Відповідач-1 (Військова частина НОМЕР_1 ) позов не визнав та подав відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних вимог та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, оскільки Військова частина НОМЕР_1 жодним чином не причетна до затримки та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористане речове майно та не є належним відповідачем щодо позовних вимог позивача. Відповідачем-1 зазначено, що належним відповідачем у даній справі є Військова частина НОМЕР_2 , на речовому забезпеченні якої знаходився позивач. Саме Військова частина НОМЕР_2 на підставі рапорту позивача здійснювала нарахування та виплату позивачу компенсації за неотримане речове майно. Вказує, що Військова частина НОМЕР_1 відповідно до чинного законодавства на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 30.06.2021 №120 повністю розрахувала та виключила позивача зі списків особового складу частини. Військова частина НОМЕР_1 не вчиняла жодних неправомірних дій/бездіяльності щодо затримки та невиплати позивачу коштів, тим більше, на підставі отриманої від Військової частини НОМЕР_2 довідки про вартість речового майна №27 від 24.06.2021, внесла суму грошової компенсації за неотримане речове майно в наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 30.06.2021 №120 для виплати належних сум Військовою частиною НОМЕР_2 , на речовому забезпеченні якої знаходився позивач, тим самим вчинила всі дії, що від неї залежали.
Крім того, на думку Відповідача-1 позивачем пропущено місячний строк звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до ст. 122 КАС України.
Відповідач-2 (Військова частина НОМЕР_2 ) позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив, що вини Відповідача-2 у несвоєчасній виплаті грошової компенсації позивачу немає, а причиною затримки виплати грошового забезпечення за неотримане речове майно в сумі 18834,67 грн. стало очікування бюджетних асигнувань для оплати вказаних коштів позивачеві, які були виплачені одразу ж після отримання необхідного бюджетного фінансування. Відповідач-2 є бюджетною установою, яка діє в сфері оборони держави, і стягнення середнього грошового забезпечення на користь позивача призведе до нецільового використання коштів бюджету України, що є важливим фактором під час особливого періоду, запровадженого Президентом України з 17.03.2014.
Щодо вимоги позивача про стягнення на його користь невиплаченої грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 286,82 грн., відповідач-2 вказує, що 24.06.2021 відповідачем-2 було складено довідку №27 на одержання грошової компенсації замість речового майна на суму 19121,49 грн., проте із них військовий збір складає 286,82 грн., нарахований в силу приписів п.16-1 розділу 10 «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України (19121,49 грн.*1,5%=286,82 грн.). При цьому відповідачем-2 зазначено, що від сплати військового збору звільняються лише суми грошового утримання чи забезпечення військовослужбовців строкової служби, а позивач був військовослужбовцем контрактної служби, а отже грошова компенсація вартості за неотримане майно позивача не є виключенням для цілей нарахування та отримання військового збору.
Таким чином, вважає, що відповідач-2 діяв правомірно, утримавши із суми грошової компенсації позивачеві, як із загального оподатковуваного доходу, суму військового збору в розмірі 286,82 грн. Отже, на думку відповідача-2, позовні вимоги про стягнення на користь позивача невиплаченої грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 286,82 грн. та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2021 по 26.09.2021 у розмірі 303,99 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Позивач правом подати до суду відповідь на відзив не скористався.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта у формі ID картки № НОМЕР_6 від 18.08.2020, орган, що видав 8026 (а.с.12).
Позивач у період з 29.07.2011 по 30.07.2020 проходив військову службу у Збройних Силах України, зокрема, у період з 15.09.2017 по 30.07.2020 у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується витягом із послужного списку капітана-лейтенанта ОСОБА_1 (а.с.16).
При цьому, на речовому забезпеченні під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 позивач перебував у Військовій частині НОМЕР_7 , що підтверджується телеграмою начальника Центрального управління речового забезпечення у Збройних Силах України Тилу Збройних Сил України від 12.10.2016 №341/5/1/1563, з якої вбачається, що особовий склад Військової частини НОМЕР_1 знято з речового забезпечення у Військовій частині НОМЕР_8 та прикріплено на речове забезпечення до Військової частини НОМЕР_2 (а.с.80).
З 04.04.2017 позивач має статус учасника бойових дій згідно посвідчення серії НОМЕР_9 від 04.04.2017, виданого Головним управлінням персоналу Генерального штабу Збройних Сил України (а.с.15).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 30.06.2021 №120 (по стройовій частині) капітан-лейтенанта ОСОБА_1 , начальника відділення розробки друкованої продукції - заступника начальника загону інформаційно-комп'ютерних технологій звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_10 (по особовому складу) від 14.05.2021 №37 у запас за п.п. «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», із направленням для зарахування на військовий облік до Шевченківського районного у місті Києві територіального центру комплектування та соціальної підтримки, та з 30.06.2021 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (з речового забезпечення при військовій частині НОМЕР_2 ) (а.с.18).
При цьому, до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 30.06.2021 №120 (по стройовій частині) внесено інформацію про те, що відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 та наказу Міністра оборони України від 29.04.2016 №232 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України» (зі змінами), грошова компенсація вартості за неотримане речове майно позивача складає 19121,49 грн.
Вказану інформацію щодо розміру вартості неотриманого речового майна, що належить до виплати позивачу, на загальну суму 19121,49 грн., внесено до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 30.06.2021 №120 (по стройовій частині) на підставі довідки про вартість речового майна від 24.06.2021 №27, виданої Військовою частиною НОМЕР_2 , на речовому забезпеченні якої перебував позивач під час проходження та звільнення з військової служби.
Згідно із грошовим атестатом позивача від 01.07.2021 №634/1277, виданого Військовою частиною НОМЕР_1 , під час звільнення ОСОБА_1 з військової служби грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно позивачу виплачено не було (а.с.19).
27.08.2021 о 16:56 год. на картковий рахунок позивача від Військової частини НОМЕР_2 надійшли грошові кошти в сумі 18834,67 грн. як грошова компенсація вартості за неотримане речове майно у зв'язку із звільненням з військової служби, що підтверджується випискою АТ КБ «Приватбанк» (а.с.20).
Відповідачем-2 (Військовою частиною НОМЕР_2 ) до відзиву на позовну заяву було надано розрахунково-платіжну відомість №186 від 26.08.2021 на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, згідно з якою позивачу нараховано грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 19121,49 грн., з них утримано податок з доходів фізичних осіб на суму 3441,87 грн. та військовий збір на суму 286,82 грн., повернуто грошову компенсацію податку з доходів фізичних осіб на суму 3441,87 грн. та перераховано на картковий рахунок позивача суму 18834,67 грн. (а.с.81).
При цьому, у відзиві на позовну заяву Відповідач-2 (Військова частина НОМЕР_2 ) посилається на те, що з позивача було утримано військовий збір у розмірі 286,82 грн., оскільки від сплати військового збору звільняються лише суми грошового утримання чи забезпечення військовослужбовців строкової служби, а позивач був військовослужбовцем контрактної служби, а отже грошова компенсація вартості за неотримане майно позивача не є виключенням для цілей нарахування та отримання військового збору.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідачів щодо затримки виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та виплати вказаної компенсації не у повному розмірі, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частини третьої статті 24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 №2232-ХІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України від “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно зі статтею 1 якого соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (частина друга статті 1-2 Закону №2011-XII).
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII).
Згідно з частиною першою статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною першою статті 9-1 Закону №2011-ХІІ визначено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 травня 2016 р. за № 767/28897 (далі - Інструкція №232; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що основним завданням речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців Збройних Сил України в обмундируванні, взутті, натільній і теплій білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, спеціальному одязі та спорядженні для виконання спеціальних завдань, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазне-пральному обслуговуванні, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань, як у мирний час, так і в особливий період.
У пункті 3 Інструкції №232 закріплено, що речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил включає:
1) забезпечення: обмундируванням, взуттям, натільною і теплою білизною, теплими і постільними речами, спорядженням, спеціальним одягом, засобами індивідуального захисту (окуляри-маска захисні балістичні, окуляри захисні балістичні, шоломи бойові балістичні та бронежилети модульні), спеціальним одягом та спорядженням для виконання спеціальних завдань, нагрудними знаками, знаками розрізнення і фурнітурою, ідентифікаційними жетонами, санітарно-господарським, спортивним та гірським спортивним майном, наметами, брезентами, м'якими контейнерами, декоративними тканинами і килимовими виробами; матеріалами для пошиття, ремонту та хімічного чищення речового майна (крім розчинників) <...>; папером, друкарськими машинками, бланками та книгами обліку і звітності по речовій службі, а також іншими бланками та книгами; духовими та ударними музичними інструментами для штатних військових оркестрів; бойовими прапорами; технічними засобами речової служби, а також обладнанням, інструментом, запасними частинами та інвентарним майном для речових ремонтних майстерень і лазне-пральних підприємств;
2) створення та утримання запасів речового майна;
3) лазне-пральне обслуговування військовослужбовців військових частин і забезпечення мийними засобами;
4) організацію та проведення ремонту речового майна, технічних засобів речової служби, хімічного чищення обмундирування та спеціального одягу;
5) фінансове планування та фінансування, складання та подання встановленої звітності за статтями кошторису (кодами економічної класифікації) Міністерства оборони України <...> на речове забезпечення;
6) організацію та ведення обліку і звітності з речової служби;
7) організацію контролю за витратами матеріальних засобів і бюджетних асигнувань, передбачених на речове забезпечення.
Речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно (абзац перший пункту 4 Інструкції №232).
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі - Порядок №178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема звільнення з військової служби.
Відповідно до пункту 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пункт 5 Порядку №178).
Відповідно до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З вищенаведених законодавчих приписів випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за не отримане речове майно словосполучення “у разі звільнення з військової служби”, а не, наприклад, “при звільненні з військової служби”, дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 03.10.2018 у справі №803/756/17, від 22.04.2020 у справі №820/611/17, від 30.04.2020 у справі №813/4138/17.
Як вже встановлено судом, незважаючи на звернення позивача із рапортом щодо виплати останньому компенсації вартості за неотримане речове майно під час звільнення з військової служби, грошова компенсація за неотримане речове майно позивачу при звільненні виплачена не була.
При цьому, посилання відповідача-2, на речовому утриманні якого перебував позивач під час проходження військової служби та звільнення з військової служби, у відзиві на позовну заяву на відсутність коштів на виплату компенсації за неотримане речове майно, як на підставу в обґрунтування своєї позиції в цій частині, суд не бере до уваги, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Кечко проти України” від 08.11.2005 (заява №63134/00) зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. Отож, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Додатково суд звертає увагу, що відповідачем-2 (ВЧ НОМЕР_2 ), на речовому утриманні якого перебував позивач під час проходження військової служби, не надано жодного доказу на підтвердження відсутності фінансування на виплату вказаної вище компенсації позивачу та вжиття заходів для здійснення її виплати. На думку суду, відповідач-2 як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення.
З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач-2 (в/ч НОМЕР_2 ) допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у затриманні виплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, внаслідок чого позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача-2 (Військової частини НОМЕР_2 ) щодо затримки виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог про визнання бездіяльності відповідачів щодо не виплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у належному розмірі та стягнення на користь позивача невиплаченої грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 286,82 грн., суд зазначає наступне.
Як було встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачу 27.08.2021 на його картковий рахунок в АТ «ПриватБанк» від Військової частини НОМЕР_2 надійшли грошові кошти в сумі 18834,67 грн. як грошова компенсація вартості за неотримане речове майно у зв'язку із звільненням з військової служби, що підтверджується випискою АТ КБ «Приватбанк» (а.с.20).
Відповідачем-2 (Військовою частиною НОМЕР_2 ) до відзиву на позовну заяву було додано розрахунково-платіжну відомість №186 від 26.08.2021 на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, згідно з якою позивачу нараховано грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 19121,49 грн., з них утримано податок з доходів фізичних осіб на суму 3441,87 грн. та військовий збір на суму 286,82 грн., повернуто грошову компенсацію податку з доходів фізичних осіб на суму 3441,87 грн. та перераховано на картковий рахунок позивача суму 18834,67 грн. (а.с.81).
У відзиві на позовну заяву Відповідач-2 (Військова частина НОМЕР_2 ) посилається на те, що від сплати військового збору звільняються лише суми грошового утримання чи забезпечення військовослужбовців строкової служби, а позивач був військовослужбовцем контрактної служби, а отже грошова компенсація вартості за неотримане майно позивача не є виключенням для цілей нарахування та отримання військового збору.
Так, порядок оподаткування доходів фізичних осіб встановлено розділом IV Податкового кодексу України (далі - ПК України), статтею 165 якого визначено перелік доходів, які не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, зокрема, сума грошового або майнового утримання чи забезпечення військовослужбовців строкової служби (у тому числі осіб, що проходять альтернативну службу), передбачених законом, яка виплачується з бюджету чи бюджетною установою (пп. 165.1.10 п. 165.1 ст. 165 Кодексу).
Визначаючи правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, суд вважає за необхідне звернутися до правових висновків, сформованих Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду, що викладені у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.
У справі №480/3105/19 Верховним Судом зазначено, що виходячи з аналізу положень Інструкції №232, речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби. Верховним Судом наголошено, що речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
З урахуванням зазначеного правового висновку, суд зазначає, що сума грошової компенсації за неотримане речове майно не відноситься до доходів, які не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку з доходів фізичних осіб відповідно до статті 165 ПК України.
Згідно з підпунктом 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України).
У свою чергу, об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 Кодексу (пп. 1.2 п. 16 1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу), зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Пунктом 1.7 п. 16 1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу передбачено, що звільняються від оподаткування військовим збором доходи, які згідно з розділом IV Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.25, 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 Кодексу.
Враховуючи наведене, дохід, отриманий особами, звільненими з військової служби та членами сімей і утриманцями, у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, у вигляді грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, оподатковується податком на доходи фізичних осіб та військовим збором на загальних підставах.
В силу приписів пункту 16-1 розділу 10 «Інші перехідні положення» ПК України, тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Ставка збору становить 1,5% від об'єкта оподаткування, визначеного п.п.1.2 вказаного пункту.
Водночас, відповідно до пункту 168.5 статті 168 ПК України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок), який визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб.
При цьому виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення (п. 4 Порядку).
За результатами аналізу наведених положень податкового законодавства суд дійшов висновку, що сума належної до виплати позивачеві грошової компенсації за неотримане речове майно є об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб, обов'язок з утримання якого покладено на відповідача як податкового агента. У той же час, сума утриманого податку має бути виплачена позивачеві як грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями на підставі пункту 168.5 статті 168 ПК України, одночасно із виплатою основної суми.
В частині військового збору, суд зазначає, що дохід, отриманий особами, звільненими з військової служби, у вигляді грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, оподатковується військовим збором на загальних підставах.
При цьому, статтею 165 ПК України визначено виключний перелік доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподаткованого доходу.
Відповідно до п.п.165.1.10 п.165.1 ст.165 ПК України сума грошового або майнового утримання чи забезпечення військовослужбовців строкової служби (у тому числі осіб, що проходять альтернативну службу), передбачена законом, яка виплачується з бюджету чи бюджетною установою не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.
Отже, від сплати військового збору звільняються лише суми грошового утримання чи забезпечення військовослужбовців строкової служби, у той час як позивач проходив військову службу за контрактом.
Таким чином, грошова компенсація за неотримане речове майно оподатковується військовим збором у розмірі 1,5% на загальних підставах.
Враховуючи викладене, належною сумою грошової компенсації за невикористане речове майно, яка належить до виплати позивачу, є сума у розмірі 18834,67 грн. (розрахунок: 19121,49 грн. (нарахована сума грошової компенсації за неотримане речове майно) - 286,82 грн. (1,5% утриманий військовий збір) - 3441,87 грн. (18% утриманий податок з доходів фізичних осіб) + 3441,87 грн. (компенсація сум податку з доходів фізичних осіб) = 18834,67 грн.).
Як було встановлено судом, 27.08.2021 на картковий рахунок позивача від Військової частини НОМЕР_2 надійшли грошові кошти в сумі 18834,67 грн. як грошова компенсація вартості за неотримане речове майно у зв'язку із звільненням з військової служби, що підтверджується випискою АТ КБ «Приватбанк» (а.с.20).
З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідачем-2 в/ч НОМЕР_2 правильно виплачено позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 18834,67 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача-2 щодо виплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та стягнення на користь позивача невиплаченої грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 286,82 грн. задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідачів на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2021 по 27.08.2021 у розмірі 18700,36 грн., суд зазначає таке.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Статтею 94 КЗпП України унормовано, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України “Про оплату праці” та іншими нормативно-правовими актами.
Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України “Про оплату праці” від 24.03.1995 №108/95-ВР, відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
У статті 2 “Структура заробітної плати” зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.
Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 (адміністративне провадження №К/9901/5696/20), визначаючись щодо наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно дійшов до наступних висновків.
Зі змісту положень Інструкції №232 слідує, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
При цьому, зауважено, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
В той же час, щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата вважає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Стаття 116 КЗпП України оперує поняттям “всі суми, що належать працівнику”, а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Таким чином, Верховний Суд у справі №480/3105/19 дійшов висновку, що застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації за неотримане речове майно на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 (адміністративне провадження №11-1329апп18), згідно з якою під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Як уже було зазначено, у день виключення позивача із списків особового складу військової частини, позивачу не була виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно. Вказані вище докази, на переконання суду, свідчать про те, що відповідач не провів повного розрахунку з позивачем при звільненні.
За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку у відповідності до приписів статті 117 КЗпП України.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Пунктами 5, 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відтак, за правилами Порядку №100 у розрахунок середньої заробітної плати для цілей визначення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки при звільненні включаються виплати, які були нараховані працівникові за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням.
При цьому, відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Отже, при визначенні середньоденного заробітку позивача слід використовувати календарні дні, а не робочі дні.
Згідно з довідкою про розмір грошового забезпечення, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 , нараховане грошове забезпечення позивача за останні два календарні місяці, що передують місяцю звільнення становить: за квітень 2021 року - 21877,56 грн., та травень 2021 року - 21877,56 грн., усього 43755,12 грн. (а.с.50).
Тож виходячи із кількості календарних днів служби у ці місяці (30 + 31), середньоденний заробіток позивача складає 717,30 грн. в день (43755,12 грн. / 61 день).
Як вбачається з копії наказу в/ч НОМЕР_1 від 30.06.2021 №120 (по стройовій частині) остаточною датою закінчення проходження позивачем військової служби є 30.06.2021. Тобто, право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникло у позивача з наступного дня після звільнення - з 01.07.2021.
Військовою частиною НОМЕР_2 до відзиву на позовну заяву надано розрахунково-платіжну відомість №186 від 26.08.2021 про виплату позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно у розмірі 18834,67 грн. (а.с.81).
Позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2021 по 27.08.2021 у розмірі 18700,36 грн.;
У той же час, згідно із випискою АТ КБ «Приватбанк» грошові кошти в сумі 18834,67 грн. як грошова компенсація вартості за неотримане речове майно у зв'язку із звільненням з військової служби надійшли на картковий рахунок позивача 27.08.2021 (а.с.20).
Отже, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2021 по 26.08.2021 включно.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача складає 40886,10 грн. (717,30 грн.* 57 днів).
Однак, суд зазначає, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми, що відповідає висновкам Верховного Суду України, висловленим у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16, а також висновкам Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18).
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18), зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні питання щодо розміру середнього заробітку, на який позивач має право у зв'язку із затримкою з ним повного розрахунку при звільненні, суд враховує такі обставини, як розмір простроченої заборгованості роботодавця в порівнянні з розміром усіх виплат, які належали позивачу до виплати в день звільнення зі служби.
В даному випадку суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Як свідчить надана відповідачем-1 в/ч НОМЕР_1 довідка-розрахунок, при звільненні з військової служби ОСОБА_1 було нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі 96488,17 грн. (а.с. 51).
З урахуванням грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 18834,67 грн., загальний розмір виплат, належних позивачеві при звільненні, становить 115322,84 грн. (96488,17 грн. + 18834,67 грн.), а частка грошової компенсації за неотримане речове майно у цих виплатах складає 16,33 % (18834,67 х 100 : 115322,84).
Обрахована судом відповідно до Порядку №100 сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористане речове майно, становить 40886,10 грн.
Таким чином, виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 6676,70 грн. як середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (16,33 % від 40886,10 грн.).
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності у подібних правовідносинах викладена в постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 (адміністративне провадження №К/9901/5696/20).
З огляду на вищенаведене, суд вважає, що у даному випадку слід стягнути з відповідача-2 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2021 по 26.08.2021 в розмірі 6676,70 грн.
Враховуючи, що під час розгляду справи суд дійшов висновку про відсутність протиправної бездіяльності відповідача-2 в/ч НОМЕР_2 щодо не виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 19121,49 грн. (в частині невиплати утриманого військового збору в сумі 286,82 грн., у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2021 по 26.09.2021 у розмірі 303,99 грн.
При цьому, позовні вимоги, пред'явлені до відповідача-1 в/ч №4398, задоволенню не підлягають, оскільки під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 позивач перебував на речовому забезпеченні відповідача-2 - Військової частини НОМЕР_7 , що підтверджується телеграмою начальника Центрального управління речового забезпечення у Збройних Силах України Тилу Збройних Сил України від 12.10.2016 №341/5/1/1563 (а.с.80).
За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню.
При цьому, аналізуючи доводи відповідача-1 (в/ч НОМЕР_1 ) щодо недотримання позивачем строку звернення до суду, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частини друга статті 122 КАС України).
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами частини п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Виходячи з положень статті 9-1 Закону №2011-ХІІ, пунктів 2-5 Порядку №178, військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, в тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.
Застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Відтак, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Вказана правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі №803/756/17.
Судом встановлено, що позивачеві не виплачено при звільненні грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно.
27.08.2021 на картковий рахунок позивача від військової частини НОМЕР_2 надійшли грошові кошти в сумі 18834,67 грн. як грошова компенсація вартості за неотримане речове майно у зв'язку із звільненням з військової служби, що підтверджується випискою АТ КБ «Приватбанк» (а.с.20).
Із вказаним позовом позивач звернувся 26.09.2021, направивши позовну заяву з додатками на адресу суду засобами поштового зв'язку рекомендованою поштовою кореспонденцією із штрихкодовим ідентифікатором 0505022980470, тобто в межах місячного строку, який обчислюється з моменту отримання коштів 27.08.2021 на картковий рахунок позивача.
За вказаних обставин, суд вказує на необґрунтованість доводів відповідача-1 щодо недотримання позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом.
Зазначена позиція суду також відповідає висновкам Верховного Суду, сформованим у постанові від 09.07.2020 у справі №240/11529/19.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки є звільненим від сплати судового збору як учасник бойових дій на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір". Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.
Щодо вимоги про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн. суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі №903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397938).
При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що 02.07.2021 між Адвокатом Ярусевичем Євгенієм Юрійовичем (Адвокат) та позивачем (Клієнт) було укладено договір №26 про надання правової (правничої) допомоги, за умовами якого Адвокат зобов'язується захист, представництво або надавати інші види правової (правничої) допомоги Клієнту на умовах і в порядку, що визначені законодавством та цим договором, а Клієнт зобов'язується оплатити надання правової (правничої) допомоги та фактичні витрати, пов'язані з виконанням договору (а.с.24-28).
У пункті 6.1 договору сторони визначили, що розмір гонорару та фактичних витрат Адвоката під час надання правової (правничої) допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються в додатках до цього Договору. За домовленістю Сторін оплата правової допомоги може здійснюватись також у вигляді передоплати або авансу (п.6.2 Договору).
У Додатку №3 до договору від 02.07.2021 №26 про надання правової (правничої) допомоги сторони погодили порядок обчислення гонорару та проведення розрахунків із Адвокатом за надання правової (правничої) допомоги із розрахунку вартості 1 (однієї) години - 2000,00 грн. (а.с.30).
28.07.2021 сторонами підписано Акт №03/26 надання правової (правничої) допомоги за Договором від 02.07.2021 №26, відповідно до якого Адвокат надав, а Клієнт отримав правову (правничу) допомогу у вигляді складання та направлення до Київського окружного адміністративного суду позовної заяви обсягом витраченого часу 2 години, вартість послуг складає 4000,00 грн. (а.с.31).
При цьому, відповідачем-1 подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, оскільки сума на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. на думку відповідача-1 є завищеною та неспівмірною зі складністю цієї справи та обсягом наданих адвокатом послуг.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).
Отже витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, у випадках, зокрема повного або ж часткового задоволення позову.
В ході розгляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме судом задоволені позовні вимоги до Військової частини НОМЕР_2 шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо затримки виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та стягнення з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2021 по 26.08.2021 в розмірі 6676,70 грн.
Враховуючи часткове задоволення позову (34,61 %), стягненню з відповідача-2 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Військової частини НОМЕР_2 на користь позивача належать витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1384,40 грн., що є пропорційним до частини задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 250 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно при звільненні з військової служби.
3. Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2021 по 26.08.2021 в розмірі 6676,70 (шість тисяч шістсот сімдесят шість грн. 70 коп.) грн.
4. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати в сумі 1384,40 грн. (одна тисяча триста вісімдесят чотири грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 19.09.2022.
Суддя Кушнова А.О.