Справа № 146/1887/21
Провадження № 22-ц/801/1301/2022
Категорія: 70
Головуючий у суді 1-ї інстанції Пилипчук О. В.
Доповідач:Міхасішин І. В.
19 вересня 2022 рокуСправа № 146/1887/21м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.
суддів: Войтка Ю.Б., Матківської М.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу № 146/1887/21за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та стягнення аліментів за попередній період,
за апеляційною скаргою позивачки ОСОБА_1 на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 11 травня 2022 року, повний текст якого складено 13 травня 2022 року, ухвалене у складі судді Пилипчука О.В.,
встановив:
В грудні 2021 року 29 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 в якій остання просить стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти на її користь на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі ј частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 18.12.2020 року до дати подання позовної заяви про стягнення аліментів та стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти на її користь на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі ј частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з дати пред'явлення заяви про стягнення аліментів до суду.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що ОСОБА_1 20 лютого 2016 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 . Від спільного подружнього життя у них народилася дитина - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На даний момент дитина проживає спільно з позивачем та знаходиться на повному її утриманні.
18.12.2020 року ОСОБА_1 вже намагалася подати заяву на видачу судового наказу, але суд їй відмовив у зв'язку з тим, що відповідач не був зареєстрований по місцю проживання, де був раніше.
Відповідач не підтримує з позивачем та їхньою спільною дитиною ніяких відносин, на момент подачі позову вона не має достовірних відомостей про те, де саме працює її колишній чоловік, де проживає, проте за останніми розмовами від його родичів він їздить до Польщі на роботу. Останнє місце проживання позивачу відоме за адресою: АДРЕСА_1 .
Неодноразові звертання до відповідача з проханням матеріально підтримувати доньку, сплачувати аліменти на утримання дитини, результатів не дали, тому позивач змушена звертатися до суду.
Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 11 травня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та стягнення аліментів за попередній період задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі ј частини його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29 грудня 2021 року до досягнення дитиною повноліття.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні сорок копійок) судового збору.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду в частині відмови у стягненні аліментів за попередній період, з 18 грудня 2020 року до дати подання позовної заяви про стягнення аліментів та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Вважає, що рішення суду не відповідає вимогам ч. 1 ст. 263 ЦПК України, є незаконним та необґрунтованим. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на припущеннях, що є недопустимим.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 20 лютого 2016 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Томашпільського районного управління юстиції у Вінницькій області, рішенням Томашпільського районного суду від 25 листопада 2020 року розірвано.
ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_3 . В свідоцтві про її народження батьками вказано сторін по справі.
Позивач звернулася до суду для вирішення спору у правовідносинах щодо участі того з батьків, що проживає окремо від дитини в її утриманні шляхом стягнення аліментів. Вказані правовідносини регулюються ст. ст., 180-182 Сімейного кодексу України (далі СК України), за змістом яких батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, у випадку не досягнення домовленості щодо участі в утриманні дитини, рішенням суду з того з батьків, який проживає окремо може бути стягнуто кошти на утримання дитини (аліменти) в частці від доходу і (або) у твердій грошовій сумі.
Згідно копії довідки № 756 від 29.10.2020 року про реєстрацію проживання особи, ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_2 .
Згідно копії довідки № 33 від 17.02.2021 року Рожнятівського старостинського округу Томашпільської селищної ради, ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_2 та на її повному утриманні знаходиться дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно копії довідки № 05-01-16/06 від 01.06.2021 року КЗ «Дошкільного навчального закладу №37 Вінницької міської ради» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відвідує КЗ «Дошкільний навчальний заклад №37 Вінницької міської ради», батько - ОСОБА_2 не бере участі у вихованні, не цікавиться розвитком дитини у садочку. Мати - ОСОБА_1 приймає активну участь у вихованні дитини.
Відповідно до копії ухвали Томашпільського районного суду від 23.03.2021 року у цивільній справі №146/1287/20, 18.12.2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 . У видачі судового наказу відмовлено з тих підстав, що отримана інформація не дає можливості встановити про місце проживання (перебування) боржника.
Позивач в позові зазначила, що домовленості з відповідачем про добровільну сплату аліментів не досягнуто, коштів на утримання дитини відповідач не надає.
Декларація з прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, закріплює, що дитина повинна мати можливість користуватися благами соціального забезпечення, повинна бути забезпечена належним харчуванням, житлом, розвагами та медичним обслуговуванням. Найкраще забезпечення інтересів дитини повинно бути головним принципом, і відповідальність за це лежить перш за все на батьках дитини. Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Держава вживає всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками.
Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Крім того, статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до статті 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно статті 11 ЗУ «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до цивільного кодексу України.
Згідно ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч. 2 та 3 ст. 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ст. 182 СК України).
Відповідно до ст. 182 СК України, при визначені розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів та інші обставини, що мають істотне значення.
Статтею 184 Сімейного кодексу України передбачено, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно ч.2 ст. 191 Сімейного кодексу України, аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Згідно ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судових розгляд.
Відповідно до п. 24 ч.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясовування і дослідження інших обставин справи.
Відповідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Виходячи із характеру спірних правовідносин, що виникли між сторонами, та враховуючи вищенаведені обставини справи в їх сукупності, зокрема, виходячи з встановлених обставин справи та рівності обов'язку обох батьків утримувати дітей, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про наявність в даному випадку передбачених законом підстав для часткового задоволення позову і вважає достатнім стягувати із відповідача аліменти в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на дитину щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
При цьому суд першої інстанції вірно виходив з того, що до Сімейного кодексу було внесено норму, згідно з якою той з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про стягнення аліментів у розмірі: на одну дитину - 1/4, на двох дітей - 1/3, на трьох і більше дітей - 50% заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.
Відносно стягнення аліментів з відповідача за період до подання позову до суду (попередній період), суд першої інстанції вірно зазначив те, що згідно ч. 1 та 2 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Позивачем надано суду копію ухвали Томашпільського районного суду від 23.03.2021 року у цивільній справі №146/1287/20, яка підтверджує, що вона вживала заходів відносно одержання аліментів з відповідача на утримання дитини, однак доказів того, що відповідач ухилявся від їх сплати, позивачем не надано, відтак в задоволенні позову в цій частині суд першої інстанції відмовив правомірно.
Відповідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Доводи апеляційної скарги у цілому фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Таким чином доводи скарги не знайшли свого підтвердження, суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому суд апеляційної інстанції з передбачених ст. 375 ЦПК України підстав залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381,382, 384 ЦПК України, суд,
постановив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 11 травня 2022 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.
Головуючи І.В. Міхасішин
Судді: М.В. Матківська
І.М. Стадник