ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
про відмову у заміні сторони виконавчого провадження
м. Київ
13.09.2022Справа № 910/8503/19
За позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"
до Приватного підприємства "Гарант енерго м"
про стягнення 195 499 330,24 грн.
Щодо розгляду заяви № 1001вих-22-2711 від 22.08.2022 року “Про заміну сторони виконавчого провадження” Акціонерного товариства “Укртрансгаз”
Суддя Котков О.В.
Представники учасників справи:
від позивача (заявника) Швед А.Ю.;
від відповідача не з'явилися;
від ТОВ «Нафтогаз Тепло» Кравець В.Я.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2019 року (суддя Плотницька Н.Б.) позов задоволено частково; стягнуто з Приватного підприємства "Гарант енерго м" на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" 165 610 418 грн. 35 коп., 3 609 409 грн. 07 коп. пені, 308 439 грн. 43 коп. 3% річних та витрати по сплаті судового збору у розмірі 583 031 грн. 82 коп.; в іншій частині позову про стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості у розмірі 24 802 297 грн. 59 коп., пені у розмірі 1 077 031 грн. 28 коп. та 3% річних у розмірі 91 734 грн. 52 коп. відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 року рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2019 року залишено без змін.
18.12.2019 року на виконання вищезазначеного рішення Господарського суду міста Києва було видано відповідний наказ.
Постановою Верховного Суду від 19.05.2020 року постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 року та рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.219 року залишено без змін.
25.08.2022 року через відділ діловодства суду від Акціонерного товариства "Укртрансгаз" надійшла заява № 1001вих-22-2711 від 22.08.2022 року “Про заміну сторони виконавчого провадження”, в якій заявник просить замінити сторону відповідача - Приватне акціонерне товариство “Гарант Енерго М” на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю “Нафтогаз Тепло” у справі № 910/8503/19; замінити боржника у виконавчого провадженні № 61127814 щодо виконання наказу Господарського суду міста Києва від 18.12.2019 року у справі № 910/8503/19 - Приватне акціонерне товариство “Гарант Енерго М” на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю “Нафтогаз Тепло”.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 25.08.2022 року заяву № 1001вих-22-2711 від 22.08.2022 року “Про заміну сторони виконавчого провадження” Акціонерного товариства “Укртрансгаз” передано на розгляд судді Плотницької Н.Б.
Розпорядженням В.о. керівника апарату № 05-23/658/22 від 25.08.2022 року призначено повторний автоматизований розподіл матеріалів судової справи, у зв'язку відпусткою судді Плотницької Н.Б.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2022 року заяву № 1001вих-22-2711 від 22.08.2022 року “Про заміну сторони виконавчого провадження” Акціонерного товариства “Укртрансгаз” передано на розгляд судді Коткова О.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2022 року прийнято до свого провадження справу № 910/8503/19 для розгляду заяви № 1001вих-22-2711 від 22.08.2022 року “Про заміну сторони виконавчого провадження” Акціонерного товариства “Укртрансгаз”, розгляд заяви призначено на 13.09.2022 року.
Розглянувши у судовому засіданні заяву № 1001вих-22-2711 від 22.08.2022 року “Про заміну сторони виконавчого провадження” Акціонерного товариства “Укртрансгаз”, суд дійшов висновку, що вказана заява не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що обов'язковість виконання рішення є однією із засад виконання виконавчого провадження.
Частиною 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; обов'язковість судового рішення.
За змістом статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
У рішенні у справі "Янголенко проти України" від 10.12.2009 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес.
Таким чином, оскільки виконання рішення суду є невід'ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України та Законом України "Про виконавче провадження", який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Подана заява обгрунтована тим, що підставою для звернення до суду було неналежне виконання відповідачем обов'язків по договору транспортування природного газу № 1811000692/Новий розділ. Вказаний договір позивачем було укладено з відповідачем з огляду на укладення останнім договору управління майном (активами) з Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА) № 7507 від 24.09.2018 року та № 7508 від 24.09.2018 року, відповідно до яких відповідачу було передано в управління цілісний майновий комплекс, в тому числі Новороздільську ТЕЦ. Як стало відомо заявнику, 19.11.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Нафтогаз Тепло” та Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА) було укладено договір на управління майном Новороздільської та Новояворівської ТЕЦ, а договір з відповідачем було розірвано через те, що він не забезпечив підготовку обох ТЕЦ до початку опалювального сезону. З урахуванням викладеного заявник вказує, що відповідно до приписів ч. 3 ст. 22 Закону України “Про теплопостачання” ТОВ “Нафтогаз Тепло” стало правонаступником відповідача (боржника) за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносіїв, присуджених до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2019 року у даній справі.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 52 Господарського процесуального кодексу України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.
За приписом статті 52 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, реорганізації суб'єкта господарювання у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі його правонаступника. Сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів, порядок проведення якої викладено у статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". Якщо ж зміна найменування юридичної особи пов'язана зі зміною організаційно-правової форми юридичної особи (статті 104-108 Цивільного кодексу України), то йдеться про її реорганізацію, що потребує вчинення господарським судом процесуальної дії, зазначеної в частині третій статті 52 Господарського процесуального кодексу України.
Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав і обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку з вибуттям особи зі складу спірного матеріального правовідношення. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 910/20338/16, від 04.10.2019 року у справі № 907/515/17.
Процесуальне правонаступництво виникає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв'язок матеріального і процесуального права, фактично, процесуальне правонаступництво слідує за матеріальним. У кожному конкретному випадку, для вирішення питань можливості правонаступництва, господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 334 Господарського процесуального кодексу України, в разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.
Згідно із ч. 5 ст. 334 Господарського процесуального кодексу України положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувана у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва.
Отже, правонаступництвом є перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта до іншого.
В якості підстав для здійснення правонаступництва позивач у заяві про заміну відповідача його правонаступником посилається на частину третю статті 22 Закону України "Про теплопостачання".
Частиною 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що у разі якщо суб'єкту господарювання надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, такий суб'єкт стає правонаступником за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли у суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним).
Отже, зазначена норма передбачає особливий вид правонаступництва, однією з умов якого визначено надання в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісного майнового комплексу (індивідуально визначеного майна) з вироблення теплової енергії.
Частина 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" визначає випадок правонаступництва за борговими зобов'язаннями суб'єкта господарювання, який раніше використовував цілісний майновий комплекс з вироблення теплової енергії, новим суб'єктом господарювання, який одержав таке майно в користування.
Суд вважає справедливим поширення правонаступництва в частині боргових зобов'язань між суб'єктами, кінцевим власником яких є одна особа, оскільки в такому випадку загальний майновий стан суб'єктів, пов'язаних з одним кінцевим власником, залишається незмінним.
В той же час, в даній справі спір стосується поширення дії частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" на перехід боргу від Приватного підприємства “Гарант енерго м” (підприємства приватної форми власності, власником якого, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є фізична особа) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Нафтогаз Тепло” (суб'єкта господарювання, частка держави у статутному капіталі якого становить 100%).
Тобто мають місце обставини, за яких кінцевими власниками юридичних осіб - попереднього та наступного користувачів цілісного майнового комплексу є різні особи.
У випадку передачі комплексу з вироблення теплової енергії від одного користувача до іншого (за умови, що кінцевим власником користувачів є різні особи) відбувається перехід зобов'язань до нового суб'єкта, а відтак і зміна особи кінцевого учасника (власника).
За таких обставин здійснення правонаступництва на підставі частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" буде мати своїм наслідком покладення тягаря сплати боргів іншої особи - попереднього користувача цілісного майнового комплексу на нового користувача, який не може нести відповідальність за неефективне використання об'єктів теплопостачання конкретним суб'єктом господарювання - попереднім користувачем комплексом, який відповідно до статті 42 Господарського кодексу України здійснює господарську діяльність самостійно, ініціативно, систематично та на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Тобто, у разі здійснення правонаступництва на підставі частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" з попереднього користувача цілісного майнового комплексу на нового, кінцевими власниками яких є різні особи, на нового користувача та особу, яка здійснює управління таким суб'єктом, буде покладений надмірний тягар відповідальності за борги іншої особи.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Як вбачається із доповіді Венеціанської комісії "Про верховенство права", складовими верховенства права є обов'язковість зрозумілості, ясності та передбачуваності положень закону та обов'язковість реалізації владних повноважень відповідно до закону, справедливо та розумно.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (п. 4.1 рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Справедливе застосування норм права це, передусім, недискримінаційний підхід, неупередженість.
Відповідно до частини 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Частинами першою, четвертою статті 41 Конституції України гарантовано право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Правова сутність статей 13 та 41 Конституції України полягає у проголошенні рівних можливостей володіння, користування і розпорядження власністю та гарантіях держави щодо забезпечення захисту цих прав.
Загальні поняття підприємництва та відносин контролю суб'єктів господарювання врегульовані Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Частиною 145 Господарського кодексу України визначено, що майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону.
Відтак, суб'єкт підприємництва самостійно на свій ризик здійснює господарську діяльність, спрямовану на одержання прибутку та покращення майнового стану, який визначається сукупністю майнових прав та зобов'язань.
У випадку, коли кінцевий власник згадуваних у ч. 3 ст. 22 Закону України "Про теплопостачання" суб'єктів господарювання є однією особою, то позбавлення рівних можливостей володіння, користування і розпорядження власністю не відбувається, адже через відносини контролю та залежність таких суб'єктів від однієї особи відсутні підстави для висновку про позбавлення права власності.
В той же час, покладення статтею 22 Закону України "Про теплопостачання" боргових зобов'язань суб'єкта господарювання приватної форми власності на підприємство зі 100%-ю часткою держави в статутному капіталі без передачі кореспондуючого цим борговим зобов'язанням права вимоги до споживачів теплової енергії призводить до покращення майнового стану (збагачення) попереднього користувача за рахунок нового.
Відтак, застосування цієї норми до даних правовідносин свідчитиме про наявність ознак дискримінаційного підходу в частині визначення юридичної поведінки сторін господарських правовідносин з порушенням принципу рівності та пропорційності, а отже суперечить справедливому застосуванню норми права як елементу верховенства права.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 910/5082/18, від 20.03.2019 року у справі № 910/7715/18, від 28.03.2019 року у справі № 910/5095/18, від 08.05.2019 року у справі № 910/5080/18.
Суд, вирішуючи питання процесуального правонаступництва відповідно до статті 52 Господарського процесуального кодексу України, зобов'язаний керуватися доказами, які беззаперечно підтверджують факт настання матеріального правонаступництва за конкретним предметом спору та відносно конкретного учасника у відносинах, щодо яких виник спір.
Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем - Приватним підприємством “Гарант енерго м” умов договору транспортування природного газу № 1811000692/Новий розділ, укладеного між ним та Акціонерним товариством “Укртрансгаз”, в частині оплати вартості несанкціоновано відібраного природного газу.
Предметом спору у цій справі є стягнення з Приватного підприємства “Гарант енерго м” боргу та додаткових нарахувань за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання (пені та трьох відсотків річних).
Відповідно до частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну (п. 3 рішення Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001).
Положеннями Цивільного та Господарського кодексів України визначена цивільно-правова (господарсько-правова) відповідальність, основними ознаками якої є те, що підставою відповідальності учасника відносин є вчинене ним правопорушення, а такий учасник відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання зобов'язання чи порушення правил здійснення діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення (ст. 218 ГК України). Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Наведені норми визначають обов'язок особи самостійно нести відповідальність за взятими зобов'язаннями, хоча і передбачають можливість звільнення від відповідальності чи заміну зобов'язаної сторони.
Загальним правилом є неможливість покладення обов'язку боржника на третю особу не інакше як за волею такої особи, чи заміни у визначеному порядку в результаті універсального правонаступництва (переходу прав та обов'язків), чи такої заміни, яка слідує за передачею певного активу (права) (наприклад, покупець нерухомого майна, яке перебуває в оренді, автоматично стає зобов'язаною стороною за таким договором оренди).
Позивач (стягувач), звертаючись до суду із заявою про заміну сторони правонаступником в порядку статей 52, 334 Господарського процесуального кодексу України, не надав доказів в підтвердження того, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Нафтогаз Тепло” фактично стало правонаступником за кожною із заявлених позовних вимог у цій справі і в конкретних сумах, як і не надав доказів того, що ці боргові зобов'язання були визнані новим користувачем та обліковувались у його бухгалтерському обліку відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
За таких обставин, положення частини третьої статті 22 Закону України "Про теплопостачання" в частині їх поширення на суб'єктів господарювання, яким надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, кінцевий власник яких є відмінним від кінцевого власника суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним), не підлягають застосуванню до даних правовідносин при вирішенні питання правонаступництва відповідача. При цьому, позивачем інших підстав для правонаступництва, крім частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання", не наведено.
Керуючись ст. 52, 233, 234, 334 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
В задоволенні заяви № 1001вих-22-2711 від 22.08.2022 року “Про заміну сторони виконавчого провадження” Акціонерного товариства “Укртрансгаз” у справі № 910/8503/19 - відмовити.
Ухвала набирає законної сили 13 вересня 2022 року.
Ухвала підлягає оскарженню в порядку передбаченому ст.ст. 254, 255 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено 20 вересня 2022 року.
Суддя О.В. Котков