ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.09.2022Справа № 910/44/22
Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Фізичної особи-підприємця Церкевича Сергія Валерійовича
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Пульсар»
про стягнення 188 458,61 грн.,
Фізична особа-підприємець Церкевич Сергій Валерійович (надалі - ФОП Церкевич С.В.) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Пульсар» (надалі - ТОВ «Науково-виробнича фірма «Пульсар») про стягнення 188 458,61 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором на транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажу №104/18/П від 01.06.2018, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення заборгованості у розмірі 188 458,61 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання.
Зазначена ухвала направлена на адресу місцезнаходження ТОВ «Науково-виробнича фірма «Пульсар» поштовим відправлення за №0105491903453, проте відправлення повернулось до суду із зазначенням причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Вказаний лист було направлено за офіційною адресою місцезнаходження відповідача, яка міститься у ЄДР, та надавалась у ЄДР самим відповідачем, а відтак, неотримання відповідачем поштового відправлення за вказаною ним самим адресою є свідомим діянням (бездіяльністю) самого відповідача, тому всі несприятливі наслідки такого неотримання покладаються на нього самого.
В силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою відповідача, вважається днем вручення йому відповідної ухвали суду.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду від 11.01.2022 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Натомість, відзив на позовну заяву відповідачем не подано.
18.04.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання, до якого ФОП Церкевичем С.В. додано докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу.
Положеннями ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
01.06.2018 між ТОВ «Науково-виробнича фірма «Пульсар» (замовник) та ФОП Церкевичем С.В. (перевізник) було укладено договір на транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажу №104/18/П (надалі - «Договір»), відповідно до п. 2.1 якого перевізник зобов'язується, в порядку та на умовах визначених договором, доставляти наданий йому представником замовника вантаж до пункту призначення вказаного замовником, а замовник зобов'язується сплачувати за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно з п. 2.2 Договору конкретні умови щодо вартості перевезення, об'єму та номенклатури вантажу, пункти завантаження, доставки та маршрути перевезення, обумовлюються додатково для кожного окремого перевезення в додатках до цього договору.
Пунктом 2.8 Договору передбачено, що оплата здійснюється на підставі наданих перевізником рахунків-фактур, в національній валюті, в безготівковій формі, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок перевізника. Оплата проводиться протягом трьох банківських днів з моменту виконання послуг з перевезення вантажу.
Додатковими угодами №1 та №2 від 18.06.2018, №3 від 18.06.2018, №4 від 18.10.2018, №5 від 14.01.2019, №6 від 04.04.2019, №10 від 16.09.2019, №13 від 12.12.2019, №14 від 24.04.2020 та №15 від 30.04.2020 до Договору сторони погодили умови перевезення, зокрема, щодо маршрутів перевезення, вартості перевезення та умов оплати наданих послуг з перевезення.
На виконання умов Договору, позивачем надано, відповідачем прийнято послуги з перевезення вантажу на загальну суму 271 562,93 грн., що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) №4 від 10.01.2020 на суму 118 853,77 грн., №23 від 27.04.2020 на суму 10 336,09 грн., №24 від 28.04.2020 на суму 11 050,10 грн., №25 від 29.04.2020 на суму 10 786,60 грн., №26 від 30.04.2020 на суму 1 577,76 грн., №38 від 11.07.2020 на суму 38 683,86 грн., №39 від 12.07.2020 на суму 39 856,87 грн. та №40 від 13.07.2020 на суму 40 417,88 грн., які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств.
В свою чергу, відповідачем сплачено позивачу за надані на підставі Договору послуги 45 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №3436 від 04.01.2021, №3437 від 05.01.2021, №3438 від 06.01.2021, №3441 від 11.01.2021, №3442 від 12.01.2021, №3491 від 10.03.2021.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати наданих на підставі Договору послуг, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 188 458,61 грн.
Правовідносини між сторонами виникли на підставі договору транспортного експедирування, а тому права та обов'язки сторін визначаються, в тому числі, положеннями глави 65 Цивільного кодексу України, глави 32 Господарського кодексу України та Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Матеріалами справи підтверджується (акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №4 від 10.01.2020 на суму 118 853,77 грн., №23 від 27.04.2020 на суму 10 336,09 грн., №24 від 28.04.2020 на суму 11 050,10 грн., №25 від 29.04.2020 на суму 10 786,60 грн., №26 від 30.04.2020 на суму 1 577,76 грн., №38 від 11.07.2020 на суму 38 683,86 грн., №39 від 12.07.2020 на суму 39 856,87 грн. та №40 від 13.07.2020 на суму 40 417,88 грн.) надання позивачем та прийняття відповідачем послуг на підставі Договору на загальну суму 271 562,93 грн.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.
Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
За приписами ч. 3 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» істотними умовами договору транспортного експедирування є, зокрема, розмір плати експедитору.
Суд відзначає, що надані позивачем акти здачі-приймання робіт (надання послуг) підписані сторонами без зауважень і заперечень, в наявні в матеріалах справи копії товарно-транспортних накладних підтверджують факт здійснення господарських операцій з надання відповідачу послуг перевезення вантажу на підставі Договору.
В свою чергу, відповідачем сплачено позивачу за надані на підставі Договору послуги 45 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №3436 від 04.01.2021, №3437 від 05.01.2021, №3438 від 06.01.2021, №3441 від 11.01.2021, №3442 від 12.01.2021, №3491 від 10.03.2021.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 5 додаткових угод №1 та №2 від 18.06.2018, №3 від 18.06.2018, №4 від 18.10.2018, №5 від 14.01.2019, №6 від 04.04.2019, №10 від 16.09.2019, №13 від 12.12.2019, №14 від 24.04.2020 та №15 від 30.04.2020 до Договору у відповідача наявна заборгованість по сплаті за надані позивачем на підставі Договору послуги у розмірі 226 562,93 грн., а строк виконання грошового зобов'язання настав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 226 562,93 грн. за надані на підставі Договору послуги, проте позивач вказує на заборгованість у розмірі 188 458,61 грн. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
За таких обставин, позовні вимоги ФОП Церкевича С.В. про стягнення з ТОВ «Науково-виробнича фірма «Пульсар» заборгованості у розмірі 188 458,61 є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом в повному обсязі.
Також, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 500,00 грн. та судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.
Суд звертає увагу на те, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями пункту 2 частини 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.
Аналогічних висновків дійшла Об'єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N19336/04, п.269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові від 17.09.2019 Верховного Суду по справі №910/4515/18.
Згідно з ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 року).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення віл 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позивачем витрат на послуги адвоката із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також що розмір таких витрат є необґрунтованим.
По-перше, суд вважає, що дана справа є незначної складності, що було зазначено в ухвалі суду від 11.01.2022 та стало підставою для розгляду її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
По-друге, суд не вбачає обґрунтованою, співмірною та розумною витрату суб'єктом професійної діяльності в сфері надання юридичних послуг (професійним адвокатом) для вивчення вивчення судової практики у схожих справах в Єдиному державному реєстрі судових рішень на суму 1 500,00 грн. та формування оформлення додатків до позовної заяви №19 від 31.12.2021, в тому числі і для відповідача на суму 2 500,00 грн.
Послуги адвоката зі здійснення аналізу, пошуку і вивчення судової практики в аналогічних справах (вивчення нормативної бази, публікацій науковців, коментарів спеціалістів тощо) охоплюються послугою зі здійснення підготовки заяв по суті спору (в межах яких і формується правова позиція сторони по суті спору).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №922/2321/20.
За таких обставин, суд дійшов до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у розмірі 5 500,00 грн., що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягом робіт (наданих послуг), виконаних за договором правової допомоги.
Враховуючи викладене, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, а також витрати на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Позов Фізичної особи-підприємця Церкевича Сергія Валерійовича задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Пульсар» (01034, м. Київ, вул. Татарська, будинок 21, квартира 28; ідентифікаційний код 38061892) на користь Фізичної особи-підприємця Церкевича Сергія Валерійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) заборгованість у розмірі 188 458 (сто вісімдесят вісім тисяч чотириста п'ятдесят вісім) грн. 61 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмір 5 500 (п'ять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 2 826 (дві тисячі вісімсот двадцять шість) грн. 87 коп. Видати наказ.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.П. Босий