ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.09.2022Справа № 910/4080/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО ПРОМТЕХСЕРВІС"
до Комунального автотранспортного підприємства №273904 КАТП-273904
про стягнення 1 720 077,71 грн
Представники сторін:
від позивача: Старовойтова Д.А.
від відповідача: Лисяний В.В.
Короткий зміст позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО ПРОМТЕХСЕРВІС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального автотранспортного підприємства №273904 КАТП-273904 про стягнення (у редакції про збільшення позовних вимог) 1 720 077,71 грн, з яких: 1449989,00 грн - сума основного боргу, 52590,36 грн - 3% річних, 217498,35 грн. - інфляційне збільшення.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №020221 від 02.02.2021.
Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 29.06.2022.
17.06.2022 на електронну пошту суду від відповідача надійшла заява про зобов'язання позивача направити відповідачу копію позовної заяви та доданих до неї документів.
28.06.2022 на електронну пошту суду від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи до закінчення воєнного стану або його скасування в установленому законодавством порядку на всій території України або на території міста Києва.
28.06.2022 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог та клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме: оригіналу довідки банку щодо надходження від відповідача часткових оплат.
У підготовчому засіданні 29.06.2022, розглянувши заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, суд встановив, що заява відповідає вимогам ст.46 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим прийнята судом до розгляду.
У підготовчому засіданні 29.06.2022, суд дослідивши заяву відповідача про зобов'язання позивача направити відповідачу копію позовної заяви та доданих до неї документів, що вказана заява подана відповідачем через електронну пошту та не скріплена електронним цифровим підписом, а відтак не вважається такою, що підписана заявником (його представником). У зв'язку із наведеним, суд керуючись ст. 42, 170 233 Господарського процесуального кодексу України постановив протокольну ухвалу про залишення заяви відповідача без розгляду.
Також, розглянувши заяву відповідача про відкладення розгляду справи до закінчення воєнного стану, суд постановив протокольну ухвалу про відмову у задоволенні вказаної заяви, з огляду на наступне.
Так, статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" обумовлено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Згідно зі ст.10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.
Відповідно до ч.1,2 ст.26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Суд зазначає, що правосуддя має здійснюватися також і під час воєнного стану.
З урахуванням вище наведеного суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи до закінчення дії правового режиму воєнного стану.
Протокольною ухвалою від 29.06.2022 відкладено підготовче засідання на 21.07.2022.
18.07.2022 на електронну пошту суду від відповідача надійшла повторна заява про відкладення розгляду справи до закінчення воєнного стану або його скасування в установленому законодавством порядку на всій території України або на території міста Києва.
20.07.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог.
У підготовчому засіданні 21.07.2022, розглянувши заяву відповідача про відкладення розгляду справи до закінчення воєнного стану, суд керуючись приписами ст.10, 12-2, ст.26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" протокольною ухвалою відмовив у задоволенні вказаної заяви відповідача.
У підготовчому засіданні 21.07.2022 суд розглянув заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог.
У відповідності до ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до усталеної судової практики під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.
У редакції заяви про збільшення розміру позовних вимог позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 720 077,71 грн., з яких: 1 449 989,00 грн - сума основного боргу, 52 590,36 грн - 3% річних, 217 498,35 грн. - інфляційне збільшення.
Розглянувши заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, суд встановив, що заява відповідає вимогам ст.46 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим прийнята судом до розгляду.
Протокольною ухвалою від 21.07.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.09.2022.
29.08.2022 на електронну пошту суду від відповідача надійшли пояснення по справі та заява про зменшення розміру позовних вимог.
08.09.2022 на електронну пошту суду від відповідача надійшли доповнення до пояснень по справі.
08.09.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшли заява у порядку ч.8 ст.129 ГПК України та клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, у якому, позивач просить суд, поновити строк на приєднання доказів та приєднати до справи докази: копію форми тендерної пропозиції, копії рахунків на оплату, копії податкових накладних.
У судовому засіданні 08.09.2022, розглянувши заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, протокольною ухвалою відмовив у її задоволенні, оскільки відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України право на зменшення розміру позовних вимог належить позивачу у справі, а питання наявності чи відсутності підстав для стягнення заборгованості у сумі 235640,00 грн, на яку відповідач просить суд зменшити розмір позовних вимог, може бути вирішено судом за результатами дослідження та оцінки наявних у матеріалах справи доказів і обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Також, розглянувши клопотання позивача про поновлення строку на приєднання доказів та приєднання до справи доказів, суд у судовому засіданні 08.09.2022 постановив ухвалу про відмову у задоволенні вказаного клопотання.
Представник позивача у судовому засіданні 08.09.2022 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 08.09.2022 позовні вимоги заперечив.
У судовому засіданні 08.09.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між сторонами укладений договір поставки №020221 від 02.02.2021, на виконання умов якого позивач згідно із видатковими накладними №ТВП007356 від 18.03.2021, №ТВП007526 від 29.03.2021, №ТВП007527 від 29.03.2021, №ТВП007722 від 07.04.2021, №ТВП007826 від 13.04.2021 поставив відповідачу товар на загальну суму 1876989,00 грн.
За доводами позивача, внаслідок неналежного виконання відповідачем його господарських зобов'язань по оплаті поставленого позивачем товару, у відповідача виник борг перед позивачем на загальну суму 1449989,00 грн (1876989,00 грн (сума поставленого товару) - 427000,00 грн (часткова оплата)).
Позиція відповідача
Відповідач відзиву на позов не подав, проте проти позову заперечив.
Так у поясненнях по справі, відповідач зазначив, що відповідач не виконав умов договору, не підготував та не передав уповноваженому представнику відповідача акти приймання-передачі товару, а відтак у відповідача не настав строк оплати товару та останній не порушив умов договору.
Також відповідач заперечив щодо заявлених відповідачем витрат на правову допомогу.
ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
02.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО ПРОМТЕХСЕРВІС" (надалі - позивач, постачальник) та Комунальним автотранспортним підприємством №273904 КАТП-273904 (надалі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки №020221 (надалі - договір).
За договором постачальник зобов'язується поставити (передати) покупцю у порядку та строки, що встановлені договором, товар, організовувати та забезпечувати передачу (поставку) покупцю товару, ціна якого, кількість, асортимент, характеристики (якість) відповідають договору, а покупець зобов'язується здійснити оплату на умовах договору (п.1.2. договору).
Відповідно до п.1.3. договору, найменування, асортимент, одиниця вимірювання, характеристики та інші вимоги щодо якості, гарантії якості товару, визначаються в додатку 1 до договору.
Згідно із п.2.4. договору ціна договору становить разом з ПДВ: 2 755 059,60 грн.
За змістом пункту 3.2. договору оплата здійснюється покупцем протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дати підписання ним Акту приймання-передачі товару та за наданим постачальником рахунком-фактурою.
При цьому покупець здійснює оплату за поставлений товар в порядку, визначеному договором, та з урахуванням, що така оплата здійснюється після реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України.
У відповідності до п.4.2. договору, приймання-передача товару здійснюється сторонами відповідно до вимог чинних актів законодавства України, нормативних актів, рекомендацій виробника товару в частині, що регламентують умови передачі покупцям визначеного договором товару, за винятком випадків, визначених договором.
Приймання-передача товару засвідчується шляхом підписання Акту (підготовленого та переданого постачальником уповноваженому представнику покупця під час поставки (передачі) товару); при цьому Акт повинен мати визначені чинним законодавством реквізити первинного документа. Один примірник Акту після підписання покупцем повертається постачальнику.
Товар поставляється (передається) з документами, які підтверджують якість товару, гарантію якості, відповідність іншим вимогам договору, при цьому документи з якості (сертифікати) можуть бути у вигляді належно засвідчених копій, якщо оригінал документа з якості виданий постачальнику/виробнику в єдиному примірнику для довготривалого користування.
Пунктом 4.10. договору сторонами погоджено, що датою поставки (передачі) товару визнається дата підписання Акту покупцем. З дати підписання Акту покупцем до нього переходить право власності, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару.
Пунктом 9.1. договору передбачено, що договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2021 включно, за умови виконання сторонами своїх зобов'язань, у частині виконання грошових зобов'язань до повного взаємного розрахунку сторін.
Згідно із матеріалами справи, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1876989,00 грн, а саме:
18.03.2021 поставлено товар на суму 480242,40 грн (видаткова накладна №ТВП007356 від 18.03.2021);
29.03.2021 поставлено товар на суму 73884,00 грн (видаткова накладна №ТВП007526 від 29.03.2021) та на суму 757 398,60 грн (видаткова накладна №ТВП007527 від 29.03.2021);
07.04.2021 поставлено товар на суму 235640,40 грн (видаткова накладна №ТВП007722 від 07.04.2021);
13.04.2021 поставлено товар на суму 329823,60 грн (видаткова накладна №ТВП007826 від 13.04.2021).
Відповідачем здійснено на користь позивача оплату на загальну суму 427000,00 грн (12.05.2021 - у розмірі 50 000,00 грн, 01.06.2021 - у розмірі 30 000,00 грн, 11.06.2021 - у розмірі 10000,00 грн, 16.06.2021 - у розмірі 30000,00 грн, 18.06.2021 - у розмірі 10000,00 грн, 29.06.2021 року - у розмірі 35 000,00 грн, 09.07.2021 - у розмірі 20000,00 грн, 15.07.2022 - у розмірі 30 000,00 грн, 27.07.2021 - у розмірі 12000,00 грн, 04.08.2021 - у розмірі 20000,00 грн, 10.08.2021 - у розмірі 50000,00 грн, 11.08.2021 - у розмірі 30 000,00 грн, 18.08.2021 - у розмірі 10000,00 грн, 31.08.2021 - у розмірі 50 000, 00 грн., 08.09.2021 - у розмірі 20000,00 грн, 16.09.2021 - у розмірі 10000,00 грн, 22.10.2021 - у розмірі 10000,00 грн), що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем договору поставки №020221 від 02.02.2021 позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованості у сумі 1 449 989,00 грн.
Також у зв'язку із простроченням відповідачем грошового зобов'язання позивач нарахував та заявив до стягнення (у редакції заяви про збільшення позовних вимог) 3% річних у сумі 52 590,36 грн (за загальний період з 30.04.2021 по 14.07.2022) та інфляційні втрати у сумі 217 498,35 грн (за листопад 2021 року по червень 2022 року).
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки та правовідносини сторін підпадають під правове регулювання Главою 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Спір у даній справі виник у зв'язку із порушенням, за доводами позивача, відповідачем зобов'язань за договором поставки №020221 від 02.02.2021 в частині оплати поставленого згідно із видатковими накладними №ТВП007356 від 18.03.2021, №ТВП007526 від 29.03.2021, №ТВП007527 від 29.03.2021, №ТВП007722 від 07.04.2021, №ТВП007826 від 13.04.2021 товару.
Як встановлено судом, між сторонами підписані видаткові накладні №ТВП007356 від 18.03.2021, №ТВП007526 від 29.03.2021, №ТВП007527 від 29.03.2021, №ТВП007722 від 07.04.2021, №ТВП007826 від 13.04.2021 на загальну суму 1876989,00 грн. Матеріалами справи підтверджено здійснення відповідачем на користь позивача часткових оплат за договором на суму 427000,00 грн, у зв'язку із чим, за розрахунком позивача заборгованість відповідача становить 1449989,00 грн (1876989,00 грн (сума поставленого товару) - 427000,00 грн (часткова оплата)).
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч.2 ст.614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідач, заперечуючи позовні вимоги стверджує, що строк оплати не настав.
Надавши оцінку наведеним відповідачем доводам щодо строків оплати за договором, дослідивши умови договору, судом встановлено наступне.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ч.1, ч.2 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Згідно зі ст.252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Відповідно до ч.1 ст.253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За умовами пункту 3.2. договору відповідач здійсню оплату протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дати підписання ним Акту приймання-передачі товару та за наданим позивачем рахунком-фактурою.
При цьому, пунктом 4.2. договору сторонами погоджено, що приймання-передача товару засвідчується шляхом підписання Акту (підготовленого та переданого позивачем уповноваженому представнику відповідача під час поставки (передачі) товару).
У відповідності до п. 4.10 договору, датою поставки (передачі) товару визнається дата підписання Акту відповідачем та саме з дати підписання Акту покупцем до нього переходить право власності, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару.
Виходячи з умов укладеного між сторонами договору, строк оплати за поставлений товар обумовлений саме підписанням між сторонами Акту приймання-передачі товару.
У той же час, Акти приймання-передачі товару на поставку партій товару між сторонами не оформлялися. Доказів виконання умов договору щодо оформлення та передачі відповідачу актів позивач суду не надав.
Представник позивача у судовому засіданні 08.09.2022 підтвердив, що Акти приймання-передачі товару позивачем не складалися та відповідачу не передавалися.
При цьому, у відповідності до умов договору, обов'язок щодо оформлення та передання відповідачу Акти приймання-передачі товару, покладено саме на позивача.
У контексті наведеного, суд зазначає, що у відповідності до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до ч.1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
У пункті 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 визначено, що господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів; первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Згідно із п.2.4. Положення, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, у розумінні договору Акт приймання-передачі товару є єдиним необхідним та достатнім підтвердженням поставки товару та є підставою для оплати відповідачем отриманого товару.
З урахуванням наведеного, враховуючи, що строк оплати за поставлений товар обумовлений саме підписанням між сторонами Акту приймання-передачі товару (п.4.2. договору), датою поставки товару сторони визначили дату підписання Акту (п.4.10. договору), а право власності на товар переходить з дати підписання Акту (п.4.10. договору), за висновками суду, саме Акт приймання-передачі товару є підставою для оплати відповідачем отриманого товару.
Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Враховуючи встановлені у п.3.2. договору строки оплати, суд дійшов висновку, що строк оплати за поставлений згідно із видатковими накладними №ТВП007356 від 18.03.2021, №ТВП007526 від 29.03.2021, №ТВП007527 від 29.03.2021, №ТВП007722 від 07.04.2021, №ТВП007826 від 13.04.2021 на момент пред'явлення позовної заяви не настав, а відтак, відповідачем не були порушені строки виконання взятих на себе зобов'язань в частині заявленої до стягнення суми неоплаченого відповідачем товару.
У той же час, здійснення відповідачем часткових оплат за договором не змінює встановлених сторонами у договорі строків оплати, не заміняє обов'язку позивача скласти та надати на підписання відповідачу Актів приймання-передачі товару, які є первинними документами, на підставі яких у відповідача виникає зобов'язання здійснити оплату поставленого товару. Тим більше, що відповідно до п.4.10. договору визначено, що датою підписання акту сторонами встановлюється факт і переходу до покупця права власності на товар.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
З урахуванням вище встановлених судом обставин, оскільки на час звернення до суду у відповідача відсутнє прострочення зобов'язання з оплати товару, поставленого згідно із видатковими накладними №ТВП007356 від 18.03.2021, №ТВП007526 від 29.03.2021, №ТВП007527 від 29.03.2021, №ТВП007722 від 07.04.2021, №ТВП007826 від 13.04.2021, суд приходить до висновку, що права позивача у даному випадку не порушені з боку відповідача.
Суд не ставить під сумнів факт поставки товару згідно із зазначеними вище видатковими накладними, однак, у той же час, сторонами у договорі узгоджено, що датою переходу до покупця права власності на товар є дата підписання акту підписання-передачі товару та строк оплати за переданий товар відраховується з дати підписання акту приймання-передачі товару.
З урахуванням наведеного вище, відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості у сумі 1449989,00 грн та позовні вимоги позивача є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.
Оскільки позовні вимоги про стягнення 3% річних у сумі 52 590,36 грн та інфляційних втрат у сумі 217 498,35 грн мають похідний характер від вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 1449989,00 грн, у задоволенні якої судом відмовлено, суд дійшов висновку також про відсутність правових підстав для задоволення вказаних похідних вимог.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд зазначає, що у п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Окрім того, господарський суд, при вирішенні даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
ВИСНОВКИ СУДУ.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО ПРОМТЕХСЕРВІС" про стягнення з Комунального автотранспортного підприємства №273904 КАТП-273904 (у редакції про збільшення позовних вимог) 1 720 077,71 грн, з яких: 1449989,00 грн - сума основного боргу, 52590,36 грн - 3% річних, 217498,35 грн. - інфляційне збільшення.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 20.09.2022.
Суддя С. О. Турчин