номер провадження справи 27/29/22
12.09.2022 Справа № 910/522/22
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., секретаря судового засідання Камаєвій О.М., розглянувши матеріали справи
за позовом: Концерну “Військторгсервіс” (вул. Молодогвардійська, буд. 28а, м. Київ, 03151, ідентифікаційний код юридичної особи 33689922)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Віта Юст” (пр. Соборний, буд. 159, оф. 80, м. Запоріжжя, 69032, ідентифікаційний код юридичної особи 41465475)
про стягнення грошових коштів
за участю
представника позивача: Яворська О.С., дов. № 61 від 24.08.2022
представник відповідача: не прибув
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.01.2022 позовні матеріли Концерну “Військторгсервіс” про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Віта Юст” 103 815 грн. 47 коп. грошових коштів та 10 381 грн. 54 коп. виконавчого збору передано для розгляду за підсудністю до Господарського суду Запорізької області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.02.2022, справу № 910/522/22 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 16.02.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/522/22, присвоєно справі номер провадження 27/29/22, судове засідання призначено на 14.03.2022.
Ухвалою суду від 14.03.2022 відкладено судове засідання та вказано, що про подальшу дату розгляду справи, Господарський суд Запорізької області буде повідомляти сторін додатково.
24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.
Ухвалою суду від 07.07.2022 судове засідання призначено на 27.07.2022.
Ухвалою суду від 27.07.2022 розгляд справи відкладався на 24.08.2022.
Ухвалою суду від 24.08.2022 задоволено клопотання відповідача, поновлено пропущений процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву. Прийнято та долучено до матеріалів справи № 910/522/22 відзив Товариства з обмеженою відповідальністю “Віта Юст” на позовну заяву. Відкладено розгляд справи. Засідання суду призначено на 12.09.2022.
У судовому засіданні 12.09.2022 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судовому засіданні 12.09.2022, відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Акорд”.
Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представнику позивача, який прибув в судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.
Відводів складу суду не заявлено.
Представник позивача в судовому засіданні 12.09.2022 підтримав позовні вимоги на підставах, викладених у позовній заяві, просив позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, 12.09.2022 відповідачем сформовано в системі «Електронний суд» клопотання про відкладення розгляду справи до закінчення військового стану на території України.
Також відповідач просив у разі розгляду справи без участі відповідача відмовити у задоволенні позовних вимог позивача, у зв'язку з ненаданням останнім достатніх достовірних доказів на підтвердження своїх позовних вимог.
Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи до закінчення військового стану на території України відхилено судом, оскільки Господарський суд Запорізької області не припинив свою роботу і продовжує здійснювати правосуддя, учасники справи знаходяться на підконтрольній території України та згідно із сайтом “Укрпошта” кореспонденція по місту Запоріжжя та місту Києву доставляється, учасники справи були належним чином повідомлені про розгляд справи та призначені судові засідання, інших підстав для відкладення розгляду справи відповідач не зазначив.
В матеріалах справи міститься відзив відповідача на позовну заяву, в якому останній виклав свої заперечення на поданий позов.
Позивач у судовому засіданні повідомив суд про надіслання на адресу суду та відповідача відповіді на відзив.
13.09.2022 під час виготовлення рішення відповідь на відзив б/н від 07.09.2022 засобами поштового зв'язку надійшла до суду.
Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З урахуванням викладеного, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними матеріалами, за відсутністю відповідача.
Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, вислухавши представника позивача, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
Як вбачається з матеріалів справи, в листопаді 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Віта Юст» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Концерну «Військторгсервіс» про стягнення 203 520, 26 грн., з яких: 100 000 грн. безпідставно набутих коштів, 10 000 грн. - 10 % штрафу, 72 595, 79 грн. пені, 20 924, 47 грн. 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем одержані кошти без достатньої правової підстави, які були перераховані позивачем на підставі попереднього договору № 100 від 18.03.2019. У зв'язку з порушенням строків повернення цих коштів позивачем нараховані інфляційні втрати, 3 % річних та неустойка.
01.02.2021 Господарським судом міста Києва прийнято рішення по справі № 910/17401/20 про часткове задоволення позовних вимог та стягнуто з Концерну «Військторгсервіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта Юст» 100 000 грн. основного боргу, 1 304 грн. 3 % річних, 985 грн. 07 коп. інфляційних втрат та 1 526 грн. 40 коп. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Листом вих. № 42/2021р. від 22.06.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Віта Юст» повідомило Концерн «Військторгсервіс» про наступне: відповідно до листа за № 41/2021 від 22.06.2021 та за попередньою домовленістю між Концерном «Військторгсервіс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віта Юст» відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2021 по справі № 910/17401/20 позивач просив виплатити суму у розмірі: 100000,00 грн. основного боргу, 1304,00 грн. 3 % річних, 985,07 коп. інфляційних витрат, 1526,40 грн. судового збору двома частинами. Першу частину заборгованості у розмірі 50000,00 грн. сплатити до 24.06.2021, а другу частину заборгованості у розмірі 53815,00 грн. сплатити до 06.07.2021.
22.06.2021 Концерном «Військторгсервіс» було сплачено 50 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 23 від 22.06.2021.
06.07.2021 Концерном «Військторгсервіс» було сплачено 53 815 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 166 від 06.07.2021.
Отже, Концерном «Військторгсервіс» було повністю виконано всі зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Віта Юст», відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2021 по справі № 910/17401/20.
03.12.2021 головним державним виконавцем Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Браташовою В.І. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 67762244 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 12.11.2021 по справі № 910/17401/20 про стягнення з Концерну «Військторгсервіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта Юст» 100 000 грн. основного боргу, 1 304 грн. 3 % річних, 985 грн. 07 коп. інфляційних втрат та 1 526 грн. 40 коп. судового збору.
03.12.2021 головним державним виконавцем Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Браташовою В.І. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 67762244 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 12.11.2021 по справі № 910/17401/20, у зв'язку з фактичним повним його виконанням.
Постановою головного державного виконавця Солом'янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 06.12.2021 прийнято постанову про стягнення з боржника - Концерну «Військторгсервіс» 10 381 грн. 54 коп. виконавчого збору.
10.12.2021 за № 07/1893 Концерн «Військторгсервіс» звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта Юст» з вимогою про повернення в строк до 20.12.2021 грошових коштів в розмірі 103 815 грн. 00 коп. стягнутих в примусовому порядку Солом'янським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та компенсувати позивачу суму витрат в розмірі 10 381 грн. 50 коп. за здійснення виконавчих дій з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 12.11.2021 по справі № 910/17401/20.
Вимога позивача залишилася відповідачем без відповіді та задоволення.
В матеріалах справи № 910/522/22 відсутні докази, які б свідчили про направлення відповідачем відповіді на вимогу, чи її задоволення.
Крім того, позивач зазначив, що постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження № 67762244 від 03.12.2021 на адресу Концерну «Військторгсервіс» не надходила, її копію останній отримав в електронному вигляді через ідентифікатор доступу сторін до виконавчого провадження.
За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Тобто, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження): як в момент його набуття (збереження), так і на час розгляду спору.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. При цьому, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 08.01.2019 у справі № 916/2927/17 та від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
Суд також звертає увагу, що за змістом статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною першою статті 16 ЦК України визначено право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Разом з цим, застосування конкретного способу захисту права залежить як від захисту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Отже суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин, зміст порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Стаття 8 Конституції України передбачає, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР. Для України вона набрала чинності 11 вересня 1997 року і є частиною національного законодавства.
Для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється ЄСПЛ, що передбачено статтею 19 Конвенції.
У статті 32 Конвенції зазначено, що юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34, 46 і 47.
Так, суд, в контексті способу обраного позивачем способу захисту, вважає за необхідне врахувати і його ефективність, що також наголошується і у статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Зокрема, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, Заява 28924/04) констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18).
В аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 р. у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі "Гарнага проти України" (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).
Таким чином, ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту поновлення порушеного права позивача.
Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав.
Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, який проте є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Здійснюючи судовий розгляд даної справи, господарський суд установив, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, призводить у спірних правовідносинах до реального захисту та відновлення порушених прав позивача та законних сподівань у такий спосіб. При цьому, визначення судом правової природи спірних правовідносин, як і їх кваліфікація та застосування норми права, яка регулює відповідні відносини - є повноваженнями суду, які реалізуються з метою дотримання засад господарського судочинства, закріплених у ст. 2 ГПК України.
Таким чином, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту - є ефективним з огляду на вимоги наведених вище положень Цивільного кодексу України та Конвенції з прав людини та основоположних свобод, статті 1 Першого Протоколу до згаданої Конвенції.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Матеріали справи та надані позивачем документи підтверджують, що виконані зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Віта Юст» позивач відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2021 по справі № 910/17401/20 виконав у повному обсязі, а саме 22.06.2021 сплатив 50 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 23 від 22.06.2021 та 06.07.2021 сплатив 53 815 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 166 від 06.07.2021.
В матеріалах справи наявні докази, які свідчать про звернення позивача до відповідача з вимогою повернути грошові кошти в розмірі 103 815 грн. 00 коп.
Суд погоджується з позивачем щодо виникнення між сторонами у даній справі грошового зобов'язання.
Враховуючи викладене вище, а також, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, дійшов до висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 103 815 грн. 47 коп.,на підставі ст. 1212 ЦК України.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 10 381 грн. 54 коп. виконавчого збору.
Підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
При цьому, що обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Тобто суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Суд дійшов висновку щодо застосування вимог про стягнення 10 381 грн. 54 коп. виконавчого збору положень ст. 22 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Підставою для відшкодування збитків відповідно до п. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України є порушення зобов'язання встановлені договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 224 Цивільного кодексу України зазначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Виникнення у особи права на компенсацію збитків у результаті порушення її цивільного права передбачається і ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України.
Враховуючи те, що відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Віта Юст” безпідставно звернулося до виконавчої служби про примусове виконання наказу Господарського суду міста Києва від 12.11.2021 № 910/17401/20, що в свою чергу спричинило стягнення виконавчою службою з позивача - Концерну “Військторгсервіс” 10 381 грн. 54 коп. виконавчого збору, суд вважає вимогу по стягнення 10 381 грн. 54 коп. виконавчого збору обґрунтованою.
Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані.
Заперечення відповідача спростовуються вищевикладеним.
Інші наявні у матеріалах справи докази (документи) не беруться судом до уваги, оскільки останні не впливають на встановлення тих чи інших обставин у даній справі.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір в сумі 2 481 грн. 00 коп. покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Концерну “Військторгсервіс”, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю “Віта Юст”, м. Запоріжжя задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Віта Юст” (пр. Соборний, буд. 159, оф. 80, м. Запоріжжя, 69032, ідентифікаційний код юридичної особи 41465475) на користь Концерну “Військторгсервіс” (вул. Молодогвардійська, буд. 28а, м. Київ, 03151, ідентифікаційний код юридичної особи 33689922) 103 815 (сто три тисячі вісімсот п'ятнадцять) грн. 47 коп. грошових коштів, 10 381 (десять тисяч триста вісімдесят одна) грн. 54 коп. виконавчого збору, 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп. судового збору. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено та підписано 19.09.2022.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.