вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" вересня 2022 р. Справа№ 910/19110/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Козир Т.П.
Коробенка Г.П.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України, м. Київ
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2022
у справі № 910/19110/21 (суддя Сташків Р.Б.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал", м. Полтава
до Моторного (транспортного) страхового бюро України, м. Київ
про стягнення 14 979,48 грн,
Короткий зміст і підстави позовних вимог.
У листопаді 2021 року до Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (далі - ТОВ "Маркс.Капітал", позивач) з позовною заявою до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ, відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 14 979,48 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на відповідача відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено обов'язок з відшкодування шкоди за рахунок фонду захисту потерпілих у зв'язку із недостатністю коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом, а саме ПрАТ "СК Україна".
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.02.2022 у справі № 910/19110/21 позов задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з МТСБУ на користь ТОВ "Маркс.Капітал" 1 480,92 грн 3 % річних, 8 840,36 грн інфляційних втрат, 4 658,20 грн пені, 2 500,00 грн витрат на правову допомогу та 2 270,00 грн судового збору.
Рішення мотивовано тим, що в даному випадку, на підставі норм п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", до МТСБУ має місце перехід обов'язків за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ліквідованого страховика. При цьому, МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") суми 3 % річних, інфляційних втрат, пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування..
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, МТСБУ 06.05.2022 звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2022 у справі №910/19110/21 скасувати, відмовити у задоволенні позовних вимог, розподілити судові витрати.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішення є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права та неправильним встановленням обставин, які мають значення для справи.
Також скаржник стверджує, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення:
- не було належним чином досліджено строк, коли позивач звернувся з позовом до суду та на який строк було продовжено строк позовної давності;
- покладено додатковий обов'язок на відповідача щодо виплати інфляційних втрат, 3% річних та пені, тобто притягнуто до відповідальності особу, яка не порушувало грошового зобов'язання перед позивачем, хоча відповідальність має індивідуальний характер та ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за іншу особу;
- не враховано, що пеня, інфляційні втрати та 3 % річних - це відповідальність страховика-банкрута за порушення грошового зобов'язання, які ухвалою суду визнано погашеними. Така відповідальність не виходить до зобов'язань відповідача передбачених підпунктом "г" пункту 41.1 статті 41 Закону України №1961-ІV;
- не взято до уваги, що позивачу за договором про відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування не переходили права вимоги щодо пені, інфляційних втрат та 3% річних до відповідача, а отже звернення з даним позовом є безпідставним та не ґрунтується на договорі.
Крім того, скаржником було заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтоване введення воєнного стану на території України, тому апеляційна скарга була подана в найкоротший термін після зменшення загрози життю та здоров'ю працівникам МТСБУ у місті Києві.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.05.2022 справу № 910/19110/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Козир Т.П., Коробенко Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2022 витребувано матеріали справи № 910/19110/21 з Господарського суду міста Києва.
Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2022 у справі № 910/19110/21 до надходження до суду матеріалів справи.
08.06.2022 матеріали справи № 910/19110/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2022 у справі № 910/19110/21 апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з огляду на невідповідність скарги п.п. 2, 3 ч. 3 ст. 258 ГПК України та ч. 3 ст. 260 ГПК України. Надано скаржнику десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2022 було направлено скаржнику на його електронну адресу 14.06.2022.
24.06.2022 скаржник усунув недоліки апеляційної скарги (до суду надійшло 27.06.2022) та надав докази сплати судового збору у розмірі 3 405,00 грн та докази надсилання копії апеляційної скарги іншій стороні у справі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 поновлено МТСБУ пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2022 у справі № 910/19110/21, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою МТСБУ на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2022 у справі №910/19110/21, розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
22.03.2015 о 13:50 год. на автодорозі Київ-Одеса, 25 км 100 м. відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "ЗАЗ TF69YP" д.н.з. НОМЕР_1 та автомобілем "Renault", д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок ДТП автомобілі отримали технічні пошкодження.
Відповідно до постанови Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30.03.2015 визнано винним водія автомобіля "ЗАЗ TF69YP" д.н.з. НОМЕР_1 - ОСОБА_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КупАП та порушенні п. 2.3, 8.4, 10.4 ПДР України.
На момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність автомобіля "ЗАЗ TF69YP" д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/566126 Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна".
Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу "Renault", д.н.з. НОМЕР_2 від 27.03.2015 зробленого ТОВ «Експертно-асистуюча компанія «Довіра» на замовлення ОСОБА_2 , визначено, що вартість матеріального збитку завданого в результаті ДТП становить 18532,78 грн.
За доводами позивача, 09.04.2015 власник автомобіля «Renault», д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_2 подала до ПрАТ "СК "Україна" заяву про страхове відшкодування.
17.06.2016 між ОСОБА_2 та ФОП Шиян Д.С. було укладено Договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, на підставі якого ОСОБА_2 відступила ФОП Шиян Д.С. права вимоги в зобов'язаннях, що виникли із вищевказаного ДТП, у тому числі одержання грошового відшкодування нанесеної майнової шкоди від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ.
30.06.2016 між ФОП Шиян Д.С. (клієнт) та ТОВ "Маркс.Капітал" (фактор) було укладено Договір про надання фінансових послуг факторингу №5/30-06/2016 (далі - Договір) відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договору відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування від 17.06.2016.
Відповідно до п. 1.2 Договору в силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.
Пунктом 1.4 Договору передбачено, що зобов'язаною особою (боржником) є страхова компанія ПрАТ "СК "УКРАЇНА".
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що починаючи з 30.06.2016 кредитором у договірному зобов'язанні за договором страхування № АІ/5566126, яке виникло в результаті ДТП, є ТОВ "Маркс.Капітал".
Однак, ПрАТ "СК "Україна", порушуючи умови договору страхування (полісу) № АІ/5566126, не здійснило виплату грошового зобов'язання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 було відкрито провадження у справі №910/842/18 про банкрутство ПрАТ "СК "Україна".
27.03.2018 позивач звернувся до Господарського суду міста Києва в межах справи №910/842/18 із заявою про грошові вимоги до ПрАТ "СК "Україна", в тому числі за зобов'язанням яке виникло на підставі договору № АІ/5566126.
23.04.2018 позивачем було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до ПрАТ "СК "Україна" у справі №910/842/18, в тому числі за зобов'язанням яке виникло на підставі договору № АІ/5566126. Уточнення стосувалося детального розрахунку заборгованості ПрАТ "СК "Україна" перед позивачем, в тому числі за зобов'язанням яке виникло на підставі договору № АІ/5566126.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18 грошові вимоги позивача до ПрАТ "Страхова компанія "Україна" були визнані в повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів, в тому числі за договором № 5/30-06/2016 від 30.06.2016 та страховим полісом № АІ/5566126.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 постановлено ліквідувати ПрАТ "Страхова компанія "Україна" у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами.
Отже, станом на момент звернення позивача з даним позовом до суду, його визнано кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" з грошовими вимогами, в тому числі за полісом АІ/5566126у сумі 33612,26 грн з яких: 18632,78 грн розмір завданого збитку, 1480,92 грн 3 % річних, 8840,36 грн інфляційні втрати, 4658,20 грн - пеня.
У зв'язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату заборгованості, в тому числі за страховим полісом № АІ/5566126 у межах вищенаведених сум.
Відповідач виплатив позивачу 18632,78 грн відшкодування шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 22.03.2015 відповідно до полісу № АІ/5566126.
За твердженням позивача, відповідач лише частково виконав зобов'язання за полісом № АІ/5566126 та не виконав зобов'язання перед позивачем зі сплати 1480,92 грн 3 % річних, 8840,36 грн інфляційних втрат, 4658,20 грн пені, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (ст. 16 Закону України "Про страхування").
Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до пункту 9.1 статті 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно зі статтею 511 ЦК України у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Вказане свідчить про те, що грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.
З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 303/2147/14-ц (провадження № 6-49цс12), а також у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15, від 28.02.2018 у справі № 149/344/15 від 06.06.2019 у справі № 758/8819/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 760/2905/16-ц, від 04.09.2019 у справі № 280/2625/13-к, від 16.10.2019 у справі № 452/3519/15.
Окрім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).
Таким чином, можна дійти висновку про існування сталої судової практики Верховного Суду про те, що в разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов'язання, передбаченого договором страхування, зокрема виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов'язана на підставі частини другої статті 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, право постраждалої особи (іншої особи, яка набула таке право) щодо відшкодування не лише шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а й відповідальності за несвоєчасне виконання страховиком (у визначених законом випадках - МТСБУ) такого обов'язку (регламентної виплати), передбачене нормами чинного законодавства та підтверджується сталою судовою практикою.
У межах справи, що розглядається, судом встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі № 910/842/18 ТОВ "Маркс.Капітал" визнано кредитором ПрАТ "СК "Україна", в тому числі за зобов'язаннями (3 % річних, інфляційні втрати, пеня), що є предметом спору в цій справі.
З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд правомірно зазначив, що встановлені у справі № 910/842/18 розмір грошової вимоги в сумі 33 612,26 грн (що включає спірні нарахування) та обґрунтованість такої вимоги ТОВ "Маркс.Капітал" до ПрАТ "СК "Україна" мають преюдиціальне значення і не потребують повторного доказування.
Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
За загальним правилом, викладеним в пункті 3 статті 20 Закону України "Про страхування", при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Норми статті 87 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство ПрАТ "СК "Україна") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п'ятої статті 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність майна страховика.
Зокрема, відповідно до пункту 20.3 статті 20 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.
Відповідно до підпункту п. ґ п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
При цьому преамбула статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" - щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених цим Законом, не може тлумачитись без взаємозв'язку із положеннями підпункту "ґ" пункту 41.1 цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 цього закону, пункту 3 статті 20 Закону України "Про страхування". Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 ЦК України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому.
У спірних правовідносинах ключовим фактором є саме перехід до МТСБУ обов'язків за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності тих страховиків, які ліквідовані, що передбачено положеннями пункту 20.3 статті 20 та статтею 41 цього Закону, оскільки саме з цього факту у відповідача виникає обов'язок з оплати страхового відшкодування та наступає відповідальність у випадку несвоєчасного виконання такого грошового зобов'язання.
При цьому, МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до ПрАТ "СК "Україна" як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, а також узгоджується з умовами договору про надання фінансових послуг факторингу № 5/30-06/2016 від 30.06.2016 - щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотки, неустойки у повному обсязі.
Враховуючи наведене, для вирішення спору про покладення на МТСБУ (відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих в силу Закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення МТСБУ виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмета дослідження та доказування як такі, що не мають значення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19.
Відповідач не надав доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку здійснити відшкодування суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, які були нараховані за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування.
З огляду на викладене, з урахуванням встановленого факту переходу до відповідача обов'язку здійснити відшкодування сум 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
У процесі розгляду справи судом першої інстанції відповідач заявив про застосування позовної давності.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов'язання.
Як зазначалось вище, правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Тож у контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов'язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов'язку у МТСБУ щодо виконання зобов'язань ліквідованого страховика.
Аналіз положень пунктів 2, 3 статті 20 та пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" свідчить, що обов'язок із виконання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) - на МТСБУ.
Тому, з урахуванням положень підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", обов'язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута. Важливим при цьому є врахування судами обставин того, що вимоги кредиторів не були задоволені у зв'язку з відсутністю достатніх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси.
Правильність цієї позиції опосередковано підтверджується правовими висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 521/15071/14-ц (постанова від 25.03.2020), предметом розгляду якої була заява про заміну боржника (з ліквідованого страховика на МТСБУ) у виконавчому провадженні з виконання судового рішення про стягнення страхового відшкодування, пені, інфляційних втрат та 3 % річних. Так, касаційним судом зауважено, що за змістом зазначених вище положень (підпункти "а", "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") вбачається, що МТСБУ відшкодовує шкоду, на умовах, визначених Законом, тільки у разі недостатності коштів та майна страховика, що визнаний банкрутом та/або ліквідований.
Відтак право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов'язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство.
Матеріалами справи підтверджено, що у справі № 910/842/18 встановлено факт ліквідації ПрАТ "СК "Україна" ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, що стало підставою для звернення ТОВ "Маркс.Капітал" з позовом у цій справі, що розглядається.
З урахуванням вищенаведених висновків, 17.07.2019 є початком перебігу позовної давності.
За приписами статей 257, 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат у розумінні ст. 625 ЦК України мають похідну природу від основного зобов'язання, тому до них застосовується загальна позовна давність у три роки. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постанові від 03.10.2019 у справі № 905/587/18, згідно з якою до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.
Отже звернення позивача 13.10.2021 з позовними вимогами до МТСБУ у даній справі про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат відбулось у межах загальної позовної давності у три роки.
За наведених обставин, апеляційний господарський суд вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог позову в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, про що заявив відповідач у справі.
Щодо позовної давності в частині позовних вимог про стягнення пені, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до п. 12 Перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
11.03.2020 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою установив з 12.03.2020 до 03.04.2020 на усій території України карантин. У подальшому постановами Кабінету Міністрів України строк карантину на всій території України неодноразово продовжувався.
Враховуючи, що закінчення спеціального річного строку позовної давності припало на період дії карантину (17.07.2020), який станом на час ухвалення оскаржуваного рішення суду продовжено, строк спеціальної позовної давності до вимог у частині стягнення пені не сплив, оскільки такий строк продовжено на період карантину, у зв'язку з чим підстави для застосування позовної давності до вимог позову в частині стягнення пені також відсутні.
З урахуванням встановлених у справі обставин та норм чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "Маркс.Капітал" у повному обсязі.
Висновки, наведені у даній постанові, узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 07.09.2021 у справі №910/14293/19 з подібних правовідносин.
У силу приписів ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу не оскаржується, а відтак, відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України в цій частині рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку не переглядається. При цьому, підстав для виходу за межі доводів та вимог апеляційної скарги судом апеляційної інстанції не встановлено.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006), де зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За встановлених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2022 у справі №910/19110/21 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Судові витрати.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача).
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2022 у справі №910/19110/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2022 у справі №910/19110/21 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/19110/21 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Судді Т.П. Козир
Г.П. Коробенко